Маркетингові дослідження підприємства

Проводять для визначення рівня власної конкурентоспроможності як здатності посісти відповідну позицію на конкретному ринку на підставі його реальних конкурентних переваг. Оцінка конкурентоспроможності підприємства — це порівняння його економічних характеристик, властивостей та марок товарів із аналогічними показниками пріоритетних конкурентів, що дозволяє визначити свої переваги над ними в конкретній сфері діяльності. Існують зовнішні та внутрішні конкурентні переваги:

· зовнішні — базуються на відмінних якостях товару, що збільшує „ринкову силу” підприємства;

· внутрішні — полягають у скороченні витрат чи налагодженні ефективнішої системи менеджменту, ніж у конкурентів, що дозволяє виробнику знизити собівартість товарів, а отже, і ціни.

На підставі цих типів конкурентних переваг можна визначитися зі стратегією підприємства.

Стратегія розширення ринку — орієнтується на збільшення попиту на товари номенклатури підприємства за допомогою позиціонування переваг товару, а не його марок, цінового лідерства, залучення нових покупців тощо.

Стратегія захисту частки ринку — спрямована на збереження конкурентних переваг шляхом збільшення витрат на рекламу, стимулювання збуту, сервіс тощо.

Застережна стратегія — орієнтується на передбачення дій конкурентів з тією метою, щоб вони не домоглися конкурентних переваг у сфері комплексу маркетингу: товар, ціна, розподіл, просування.

Лобова стратегія — передбачає пряму фронтальну атаку на лідера, прагнучи використати свою перевагу (продуктову, цінову тощо) для створення конкурентної переваги.

Флангова стратегія — це також виклики лідеру ринку, але у сферах, в яких той чи інший є об’єктом конкуренції. Вона передбачає знаходження пролому в якій-небудь слабкій стороні лідера.

Стратегія оточення — передбачає агресивну форму поведінки, виявлення слабких сторін лідера, обхід його з різних боків.

Стратегія слідування за лідером — дозволяє мінімізувати ризик, який буває при викликах лідеру (наприклад, у ціновій політиці). Однак при цьому необхідно забезпечити перевагу для споживачів у сервісі, стимулюванні збуту тощо. Вважається пасивною стратегією.

Стратегія ніші — передбачає пошук ринкової ніші, що не привертає уваги основних конкурентів через вузьку спеціалізацію або невеликі розміри.

Стратегія обходу конкурентів — орієнтується на уникнення конкуренції шляхом пропонування неконкурентних товарів, використання непривабливих каналів збуту тощо.

Стратегія статус-кво — передбачає уникнення прямої конкуренції, орієнтується на збереження зайнятої позиції на ринку, на здійснення діяльності, не привертаючи уваги конкурентів.

Передбачення реакції конкурентів — завершальний етап вибору конкурентних стратегій підприємства. Визначаючи характер реакції конкурентів, потрібно враховувати наступне: мету конкурентів, самооцінку з боку конкурентів власних позицій на ринку, їхню поточну стратегію і маркетингові можливості. Характер реакції конкурентів залежить насамперед від мети кожного, від того, чи задоволені вони своєю позицією на ринку, фінансовими результатами своєї діяльності.

Коли підприємство визначиться з тим, на які саме сегменти ринку воно збирається вийти, йому необхідно прийняти рішення відносно того, які позиції бажано було б зайняти в цих сегментах.

Зазвичай споживачі обирають ті товари і послуги, які є для них найціннішими. Тому, щоб завоювати і утримати споживача підприємства хочуть глибше, ніж конкурентам, зрозуміти потреби споживачів, самі процеси купівлі і надавати їм такі товари і послуги, що представляють для них більшу цінність, ніж аналоги конкурентів. Підприємство має досягнути конкурентних переваг. І справа тут не лише в тому, щоб просто відрізнятися від конкурентів. Не всі підприємства можуть віднайти кращі можливості для своєї продукції і отримати конкурентну перевагу. Тому маркетингові дослідження підприємства проводяться, в першу чергу, для визначення рівня власної конкурентоспроможності.