Не пояснювати світ, а змінювати його”. Марксизм

У творі “Діалектика природи” Ф. Енгельс визначав філософію як науку про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Поняття – “матерія”- – одне з головних у діалектичному матеріалізмі. К. Маркс і Ф. Енгельс були учнями й послідовниками Г. Гегеля, у вченні якого, за словами К. Маркса, майже все правильно, за винятком того, що його філософська система стоїть догори ногами, тож її треба перевернути і поставити з голови на ноги. Гегель стверджував, що фізичний, або матеріальний, світ – це форма існування абсолютної ідеї (Бога). Це твердження К. Маркс і називав таким, що стоїть догори ногами, та пропонував його перевернути: первинною є не духовна реальність (світовий розум, або абсолютна ідея), а матеріальна, а все духовне є продуктом тривалої еволюції матерії від нижчих форм до вищих і пов’язане лише з мислячою людиною, окрім якої, немає жодного духу або свідомості. Отже, стверджуючи, що матеріальний світ породжує дух (свідомість), К. Маркс, за його власними словами, поставив учення Г. Гегеля з голови на ноги. (Хоча, задля справедливості, треба зазначити, що неможливо з’ясувати, яке вчення “стоїть на голові”, а яке – “на ногах”, тобто є правильнішим; цілком можливо, що взагалі жодне, оскільки наші знання завжди відносні).

Діалектичний матеріалізм стверджує, що матерія – це єдиний початок і причина світобудови. Жодних інших початків, окрім неї, немає, а все безмежне різноманіття світу – це різні форми матерії, яка невитвірна, незнищенна, самототожна (є причиною самої себе), нескінченна в часі та просторі, а також у своїх властивостях і якостях, здатна до саморозвитку, тобто володіє творчим потенціалом, завдяки якому може самостійно переходити від нижчих форм існування до вищих. Перечитаємо останнє положення, звернувши увагу на вказані властивості матерії. Бути вічною, володіти творчим потенціалом, породжувати нескінченне різноманіття Всесвіту – чи не можна назвати ці якості божественними? У діалектичному матеріа-

лізмі дух, свідомість, творчість – усе нематеріальне – переносяться в матерію і розчиняються в ній, тому можна стверджувати, що в цьому вченні вона є пантеїстичним початком, а марксистську філософію природи певною мірою можна назвати матеріалістичніш пантеїзмом, або пантеїстичним матеріалізмом. І дійсно, якщо творці марксизму поставили гегелівське учення з голови на ноги, а останнє є ідеалістичним пантеїзмом, то К. Маркс і Ф. Енгельс неминуче повинні були дотримуватися матеріалістичного пантеїзму. Вони, звичайно ж, ніколи не говорили про пантеїзм, наголошуючи, що є твердими матеріалістами й атеїстами, хоча від того, що їхній матеріалізм пантеїстичний, він зовсім не перестає бути матеріалізмом. v Пригадаймо, що філософи епохи Відродження Микола Кузанський і Джордано Бруно були пантеїстами, проте їхні вчення мають більше відмінних, аніж подібних рис, адже перший був кардиналом католицької церкви, а другого було страчено цією церквою за його переконання. Пантеїзм Миколи Кузанського був ідеалістичним (містичним, теологічним – природа розчинена в Богові), а пантеїзм Джордано Бруно був матеріалістичним (натуралістичним – світовий духовний початок, розчинений у природі).

Невід’ємною властивістю матерії, з погляду діалектичного матеріалізму, є рух, а точніше – не стільки властивістю, скільки способом існування: матерія існує тільки у вічному русі, зміні та розвитку. Як бачимо, рух у марксистській інтерпретації – не лише переміщення тіл з однієї точки в іншу, а набагато ширша категорія. Енгельс визначив п’ять основних форм руху матерії:

1) механічну (просте переміщення матеріальних тіл у просторі);

2) фізичну (різні взаємодії матеріальних тіл);

3) хімічну (взаємодії, зміни і перетворення різних речовин);

4) біологічну (складні процеси зміни й розвитку, що відбуваються

в живій природі);

5) соціальну (зміни, процеси, події, що відбуваються в людському

суспільстві).

“Кожна наступна форма руху, – уважав Енгельс, – базується на попередніх і включає їх, проте не зводиться автоматично до них, а є новим, вищим рівнем, що якісно відрізняється від попередніх”.

Пригадаймо, що філософське вчення про вічний рух, зміну і розвиток, а також про загальний взаємозв’язок усього сущого називається діалектикою, яка, з’явившись ще в стародавній філософії, досягла вершини свого розвитку в ученні Г. Гегеля. Його діалектичні ідеї були сприйняті засновниками марксизму. Тільки в Гегеля діалектика стосується передусім перебування абсолютної ідеї в її власному лоні – сфері логіки, а в К. Маркса і Ф. Енгельса

є невід’ємною характеристикою матеріального світу і методом його пізнання. (Останній представлений у діалектичному матеріалізмі грандіозною ієрархією різних рівнів організації матерії, починаючи від атомів і молекул і закінчуючи людським суспільством).

Гегель сформулював основні закони (загальні правила, принципи) і категорії (основні поняття) діалектики стосовно першої стадії саморозвитку абсолютної ідеї – логіки, а засновники марксизму перенесли їх на матеріальний світ, стверджуючи, що вони є його загальними, або універсальними, підставами і принципами.

Закони і категорії марксистської діалектики однаковою мірою представлені як у діалектичному матеріалізмі, так і в історичному матеріалізмі – соціально-філософському вченні про суспільство й історію. Зазначимо, що марксизм починався саме з історичного матеріалізму, основні ідеї якого були створені К. Марксом, а діалектичний матеріалізм – це витвір Ф. Енгельса, яким був доповнений історичний матеріалізм для перетворення марксизму на всебічне філософське вчення.

Із давніх часів людину цікавило питання про те, яка головна причина подій, що відбуваються в людському суспільстві, де та невидима “пружина”, яка рухає історію. Адже якщо її знайти, то можна виявити об’єктивні історичні закони, зрозуміти минуле, розібратися в сьогоденні й навіть передбачити майбутнє, тобто вибудувати історичну науку в повному розумінні цього слова. Проте якщо такої головної причини історії не існує, якщо всі історичні події – грандіозний хаос, незрозуміло як пов’язаних один з одним фактів, які можна тільки констатувати, але не пояснювати, тоді неупе-реджена історична наука – неможлива.

Історичний матеріалізм є одним із варіантів розуміння історії разом з іншими. Одне з його основних тверджень полягає в тому, що людям, перш ніж про що-небудь думати або переживати, треба їсти, пити, одягатися і мати дах над головою, тому що без цих прозаїчних речей неможливе фізичне життя людини. Хоче вона того чи ні, але матеріальні потреби й інтереси людини є такими, що визначають її життя. Об’єднуючись із потребами й інтересами інших людей, вони становлять той сумарний істо- і

ричний вектор, який і є внутрішньою логікою та прихованою волею історії. Ідеться про те, що не свідомість людей (їхні думки, відчуття, бажання, переваги, цілі, ідеали і все інше) визначає їхнє реальне життя, а, навпаки, реальне, або матеріальне, або економічне життя людей (виробництво, споживання, розподіл і обмін матеріальних благ) впливає на їхню свідомість. “У палацах думають інакше, аніж у хатинах”, – стверджували марксисти. Очевидно, що з огляду на реалії життя таке твердження має певний сенс.

Таке розуміння суспільства й історії одержало назву матеріалістичне. Дослідження економічної сфери життя суспільства, матеріальних інтересів окремих людей, соціальних груп і цілих народів, на думку К. Маркса, дає ключ до розуміння суспільних подій, дає змогу встановити об’єктивні закони історії, створити неупереджену історичну науку. А це дасть можливість людям не бути пасивними споглядачами історичного процесу, а стати його свідомими учасниками, творцями й перетворювачами. “Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа якраз полягає в тому, щоб змінити його” – у цих словах К. Маркса – пафос його соціально-філософського вчення.

“Однією з головних рис, що вирізняє людину, – уважав він, – є праця, за допомогою якої здійснюється виробництво матеріальних благ. Ця діяльність спрямована на предмет праці (природні матеріали), з яких за допомогою засобів праці (знарядь’ і пристосувань) людина створює матеріальні цінності. Предмет праці та засоби праці становлять засоби виробництва, які разом із людьми, що володіють виробничими знаннями, уміннями й навичками, є продуктивними силами суспільства. В процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини. Як правило, це відносини між тими, хто безпосередньо працює, і тими, хто привласнює собі результати цієї праці на тій підставі, що вони володіють засобами виробництва. Наприклад, між рабовласником і рабом існують рабовласницькі виробничі відносини, а між поміщиком і кріпаком – феодальні. Продуктивні сили та виробничі відносини утворюють спосіб виробництва матеріальних благ”.

Раніше ми вже говорили про те, що, згідно з історичним матеріалізмом, економічне життя суспільства (яке базується на певному способі виробництва) визначає, зрештою, усі інші сфери його життєдіяльності. Отже, спосіб виробництва зумовлює певну соціальну організацію суспільства, його політичний устрій і навіть культурне життя. Певний етап у розвитку суспільства, за основу якого взято певний спосіб виробництва з відповідними йому соціально-політичними й культурними характеристиками, в історичному