Історія розвитку сучасної методики образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво з методикою викладання має свою історію, традиції та перспективи. Становлення цієї галузі педагогічної науки з найдавніших часів до сучасності досить ґрунтовно висвітлено у великій кількості наукових мистецтвознавчих, педагогічних та історичних праць. Ґрунтовне дослідження історії розвитку методів викладання образотворчого мистецтва знаходимо у праці М.М. Ростовцева „Історія методів навчання малювання”. Дослідження розвитку і становлення сучасної методики образотворчого мистецтва представлено в науковому доробку С.В. Коновець [49].

C.В.Коновець дослідила, що на початку ХХ століття в Україні вчителів мистецького фаху готували у багатьох учительських інститутах: Глухівському (1874), Київському (1910), Вінницькому (1912), Миколаївському (1913), Полтавському (1914), Одеському (1915), Чернігівському (1916). А з 30-х років ХХ століття з’явилися і десятирічні художні школи. Основними складовими мистецької освіти визначалися знання з теорії та історії різних видів мистецтва та уміння і навички щодо художньо-практичної діяльності. Дидактичною базою такої підготовки у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття були матеріали та напрацювання відомих вчених та фахівців з „художньої педагогіки”: Гальяра, О. і Ф.Дюпюї, Г.Кершенштейнера, Ф.Кульмана, Й.Песталоці, А.Сапожнікова, А.Скіноя, Л.Тедда, П.Чистякова, роботи Р.Штейнера (засновника „вальфдорської” педагогіки), М. Монтесорі (авторки ідеї „раннього розвитку і вільного виховання дитини”), А.Бакушинського (розробника теорії „розвитку вільної творчості дитини”); М.Бехтєрєва, Г.Бєди, І.Глінської, М.Кириченка, В.Кузіна, Б.Нєменського, М.Ростовцева, М.Солом’яного, Н.Фоміної, М.Чернявської, Є.Шорохова, Б.Юсова.

Відомо, що з 20-х років ХХ століття найпоширенішими стали два напрямки методики викладання образотворчого мистецтва:

1) методика „комплексного навчання малювання” (Д.Н. Кардовський, М.М.Ростовцев, В.С.Кузін, М.Ф.Солом'яний, М.А.Кириченко, О.Я.Боровиков, В.Ю.Єлін, Г.С.Коробов);

2) методика „розвитку вільної творчості дитини” (А.В. Бакушинський, Г.В.Лабунська, В.Є.Пестель, І.П.Глінська, В.М.Полуніна, Б.М.Нєменський, Н.М.Фоміна, Б.П.Юсов, Л.М.Любарська, О.Є.Ковальов).

Прибічники „комплексного” напрямку розробляли методику викладання образотворчого мистецтва у вигляді низки комплексних тем („Природа”, „Наше місто”, „Охорона здоров'я”), відповідно до яких і структурувався та наповнювався зміст навчальної діяльності школярів: „малювання з натури”, „малювання на теми”, „декоративне малювання” та „бесіди про образотворче мистецтво”. Особливого значення у такій методиці надавалося (за висновками Б.П.Юсова) опануванню „технічного образу” через навчально-технічний рисунок на шкоду „художньому образові” через естетичне сприймання та образотворчість. Такий підхід призвів до спрощення творчого шкільного предмета „Образотворче мистецтво”.

Іншою є сутність методики „розвитку вільної творчості”, яка полягає в актуалізації чуттєвих та творчих можливостей учнів в умовах загальноосвітньої школи. Представником методики „розвитку вільної творчості дитини” був А.В.Бакушинський, який в період становлення вітчизняної педагогіки мистецтва закликав до створення належних умов для „свободи дитячої художньої уяви та творчості”.

Як стверджує С.В.Коновець, справжнє відродження для теоретично-методичних розвідок А.В.Бакушинського настало лише у 70-х роках ХХ століття, коли група небайдужих ентузіастів (митців, педагогів, учених) під керівництвом Б.М.Нєменського та Б.П.Юсова розпочала науково-дослідницьку та практично-методичну діяльність у напрямку створення нової системи художньої освіти та естетичного виховання школярів. Були розроблені та на протязі двох десятиліть апробовані відповідні навчальні програми, посібники і підручники для 1-4-х класів загальноосвітніх шкіл [49].

За найпершими варіантами цих нових методик зміст уроків та види діяльності учнів структурувалися в трьох напрямках: „зображення на площині”, „зображення в об'ємі” та „сприймання мистецтва”. В процесі широкомасштабного впровадження (на теренах всіх республік колишнього Радянського Союзу та, зокрема, в Україні) вони були удосконалені таким чином, що навчальна та художньо-творча діяльність учнів набула нового змістового наповнення за такими умовними напрямками: „ колір”, „форма”, „композиція”, „простір та об'єм”, „сприймання дійсності”, „сприймання творів мистецтва”. Протягом майже тридцяти останніх років було детально розроблено, експериментально перевірено та впроваджено в практику широке коло різних програм, посібників, підручників. Послідовники згаданих методик працюють сьогодні в Україні. Серед них: Л.В.Бичкова (м.Полтава), Л.М.Любарська (м.Одеса), Л.В.Бабенко (м.Кіровоград), Є.В.Ковальов (м.Глухів), С.В.Коновець (м. Київ) та багато інших. У зв'язку з цим існують обґрунтовані сподівання на позитивні зміни у змісті та методичному забезпеченні уроків образотворчого мистецтва в початкових класах, де предмети художньо-естетичного циклу мають неабиякий вплив на формування особистості дитини.