Тема 15. Гарантії прав на землю

1). Вівчаренко О. Проблеми гарантій охорони права власності на землю в Україні / Олег Вівчаренко // Право України. - 2003. - №12. - О 88-93.

2). Вівчаренко О. А. Гарантії права власності на землю в Україні: автореф. дис. На здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право" / О. А. Вівчаренко - К., 2005.

3). Коваленко Т. Проблеми гарантування земельних прав громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи / Т. Коваленко // Право України. - 2006. -№12.-С. 83-86.

4). О. Баран ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали ХI регіональної науково-практичної конференції (3-4 лютого 2005 р.)

Гарантії як правова категорія широко застосовуються у більшості галузей національної

правової системи. Земельний кодекс України істотно розширив гарантії прав на землю, яким

присвячено спеціальний розділ. Забезпечення гарантій прав на землю є одним із важливих принципів

земельного законодавства. У попередньому кодексі гарантії прав на землю визначались лише в межах

однієї статті – 46, окремі норми містились у главі 6 кодексу.

Встановлення гарантій прав на землю в умовах розвитку ринку землі в Україні має особливе

значення, оскільки є важливим засобом захисту прав суб’єктів земельних правовідносин. Принцип

гарантій прав на землю має сприяти стабільності земельних правовідносин, а отже, стабільному

розвитку ринку землі в Україні. Важливість гарантування прав на землю обумовлює особливу

актуальність наукових досліджень у цій галузі.

Гарантії прав на землю можна розглядати як систему нормативних приписів і правових

способів, передбачених земельним законодавством (матеріальним і процесуальним), які забезпечують

нормальну юридичну можливість відповідних суб’єктів набувати суб’єктивне право, реалізувати його

в практичній діяльності, а при порушенні цього права забезпечити йому належний захист. У земельно-

правовій літературі така позиція є переважаючою.

Гарантії прав на землю мають свою конституційну основу, що визначає відповідні їм юридичні

процедури, в межах яких забезпечується здійснення охорони прав на землю. У відповідності до

Конституції України держава забезпечує рівні можливості та умови захисту права власності на землю.

Підкреслюється, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується

громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14).

Принциповим щодо цього є положення ст. 41 Конституції про те, що право приватної власності є

непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Захист права власності

виражається у вказівці на неможливість здійснення протиправних дій, спрямованих на порушення

права власності.

Важливою конституційною гарантією є норма, яка встановлює, що власність надає не тільки

відповідні повноваження, але й зобов’язує, а тому не повинна використовуватися на шкоду людині і

суспільству (ч. 3 ст. 13). Аналогічне положення встановлене в Конституції Російської Федерації

(ст. 36). У зв’язку з цим в земельно-правовій літературі охорона землі як природного ресурсу

одночасно розглядається і як охорона правомочностей власника землі та землекористувача (за

визначенням М. Фролова такі правомочності виникають саме щодо землі як об’єкта правовідносин

використання земель на різних правових титулах). Однак нормативне закріплення обов’язків

власників землі і землекористувачів займає важливе місце, перш за все, у загальноохоронних нормах

Кодексу.

Основні гарантії прав на землю, які закріплено в земельному законодавстві України, поділяють

на декілька груп: 1) гарантії у сфері захисту прав на землю; 2) гарантії при відшкодуванні збитків

власникам землі та землекористувачам; 3) гарантії при вирішенні земельних спорів; 4) інші гарантії

прав на землю. Та обставина, що зміст зазначених норм спрямований в основному на захист

суб’єктивних прав на землю, дає підставу розглядати зазначені гарантії у вузькому розумінні.

Важливе значення для захисту прав громадян на землю має положення про їх невичерпність. Це дає

можливість стверджувати про формування земельно-правового інституту захисту суб’єктивних

земельних прав.

Удосконалення системи юридичних гарантій передбачає закріплення в земельно-правових

нормах стимулюючих гарантій. Стимулюючі гарантії в земельному законодавстві України, на думку

М.В. Шульги, передбачають з одного боку, стимулювання, з іншого – відповідальність (наприклад, з

одного боку, стимулюється підвищення якості земельних ресурсів, з іншого – настає юридична

відповідальність за забруднення земель хімічними, радіоактивними та іншими відходами).

Серед групи основних гарантій прав на землю, які закріплено в Земельному кодексі України,

іншому земельному законодавстві помітно переважають відновлюючі гарантії, що полягають у

відновленні стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, у відшкодуванні заподіяних

збитків і т.д. Чимало земельно-правових норм покликані запобігати заподіянню збитків суб’єктам

земельних прав.

Встановлення гарантій прав на землю має на меті забезпечити власникам землі, іншим

суб’єктам прав на землю реальне здійснення їх повноважень щодо володіння, користування та

розпорядження земельними ділянками. Проблемним є забезпечення гарантій прав на землю інших,

крім власників земель, землекористувачів, зокрема, орендарів.

В умовах переходу від публічно-правового до приватно-правового регулювання орендних

відносин на принципі свободи договорів, важливого значення набуває встановлення гарантій самими

суб’єктами земельних прав.

Для забезпечення стабільності правового становища орендарів важливого значення набуває

необхідність встановлення вичерпного переліку можливих випадків одностороннього розірвання

договору; заборон чи обмеження можливості передачі земельних прав в заставу тощо.

В процесі трансформації земельно-правового інституту постійного землекористування суттєво

порушуються гарантії прав на землю й цієї категорії землекористувачів. Після закінчення строку

переоформлення права постійного користування на право власності чи оренди, встановленого п. 6

розділу Х Перехідних положень Конституції України, раніше надане право постійного користування

земельною ділянкою втрачається.

До юридичних прогалин треба віднести відсутність визначеного механізму переоформлення

права постійного користування на право власності чи оренди. Крім цього положення законодавства,

що регулює продаж земельних ділянок є вкрай несприятливим для постійного землекористувача.

Суттєво порушує конституційні гарантії цієї категорії суб’єктів земельних прав ч. 2 ст. 127 Земельного

кодексу України, яка передбачає можливість безконкурентної купівлі земельних ділянок лише

власниками об’єктів нерухомого майна розташованого на відповідній ділянці. Ця цілком обґрунтована

в переважній більшості норма є абсолютно не пристосованою для врегулювання зазначеної групи

земельних правовідносин.

В цьому разі буде слушним зауваження про те, що система гарантій прав на землю (з точки зору

нормативного регулювання) охоплює не лише сукупність норм за розділом 5 Земельного кодексу

України, а включає набагато ширший спектр нормативного регулювання, що й визначає ефективність

гарантування земельних прав усім суб’єктам земельно-правових відносин.

Послідовним буде висновок про те, що з юридичного погляду, гарантії прав на землю слід

розглядати як: окремий інститут земельного права та законодавства; один із визначальних принципів

земельного права; комплексний механізм захисту земельних прав; систему юридичних можливостей

учасників земельних правовідносин; сукупність юридичних процедур з відповідними стадіями та

етапами; як визначальний напрям подальшого розвитку земельного права та законодавства в умовах

формування ринку земель в Україні.

5). Т. Ковальчук ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ГРОМАДЯН НА ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ В УКРАЇНІ (Київський національний університет імені Тараса Шевченка)// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції (5-6 лютого 2004 р.)

Згідно чинного земельного законодавства правовими формами використання земельних ділянок

громадянами в Україні є право власності та право користування. При цьому доцільно зазначити, що з

введенням в дію з 1 січня 2002 року Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року (далі – ЗК

України) суттєво скоротився суб’єктний склад постійних землекористувачів, оскільки відповідно до

ч.2 ст.92 ЗК України правo постійного користування земельною ділянкою із земель державної та

комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної

та комунальної власності. Таким чином, говорячи про право землекористування громадян, з 1 січня

2002 року останні можуть набувати земельні ділянки тільки на умовах оренди. В той же час на сьогодні

підлягають захисту і права громадян – постійних землекористувачів, які набули такий юридичний титул

до 1 січня 2002 року, та зобов’язані відповідно до пункту 6 Перехідних положень ЗК України

переоформити до 1 січня 2005 року право власності або право оренди на такі земельні ділянки.

Що ж стосується суб’єктного складу приватної форми власності, то відповідно до чинного ЗК

України серед фізичних осіб власниками земельних ділянок можуть бути як громадяни України так і

іноземні громадяни та особи без громадянства. В той же час останні не можуть бути суб’єктами права

приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (п.4 ст.22 ЗК України).

Виключенням із даного правила є п.4 ст.81 ЗК України, згідно якого "землі сільськогосподарського

призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства,

протягом року підлягають відчуженню". Отже, говорячи про захист прав громадян на земельні

ділянки в Україні необхідно розуміти захист прав громадян України та іноземних громадян як

землевласників та землекористувачів.

Захист прав громадян на земельні ділянки в Україні доцільно розглядати як складову механізму

гарантування прав громадян – власників земельних ділянок та землекористувачів. Враховуючи

розгляд в спеціальній юридичній літературі поняття механізму гарантування права власності на

землю, механізм гарантування прав громадян – власників земельних ділянок та землекористувачів

доцільно розглядати як систему земельно-правового регулювання правовідносин як щодо володіння,

користування та розпорядження земельними ділянками, так і щодо володіння та користування

земельними ділянками, включаючи різні форми виникнення права власності на земельні ділянки та

права землекористування, реалізацію повноважень громадян – власників земельних ділянок та

землекористувачів та захист їх порушених прав у юрисдикційних та неюрисдикційних органах.

Правове забезпечення захисту прав громадян – власників земельних ділянок та

землекористувачів здійснюється як на законодавчому, так і на підзаконному рівнях.

Конституційною гарантією захисту прав громадян – землевласників та землекористувачів є

положення ст.13 Конституції України, яка передбачає, що "держава забезпечує захист усіх суб’єктів

права власності і господарювання", та,що "усі суб’єкти права власності рівні перед законом".

Такі конституційні приписи знайшли своє закріплення в чинному екологічному, земельному,

аграрному та господарському законодавстві, враховуючи специфіку землі як інтегрованого та

диференційованого об’єкта правового регулювання.

Позитивним моментом діючого земельного законодавства є виділення спеціальних розділів,

глав та статей, присвяченим засобам та способам захисту порушених прав землевласників та

землекористувачів: Розділ 5 "Гарантії прав на землю" ЗК України,

Розділ 4 "Права та обов’язки орендодавців і орендарів, захист їх прав" Закону України "Про

оренду землі" в новій редакції від 2 жовтня 2003 року

Гарантією захисту прав на землю є законодавче закріплення п.1 ст.152 ЗК України положення

про те, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності

на землю. В той же час, на нашу думку, дане положення потребує коригування з точки зору

законодавчого закріплення рівних умов захисту прав як землевласників, так і землекористувачів. У

зв’язку із зазначеним, п.1 ст.152 ЗК України доцільно викласти в такій редакції: "Держава забезпечує

громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права власності на землю та права

землекористування".

Гарантією захисту прав громадян є положення п.2 ст.152 ЗК України, згідно з яким громадяни –

землевласники та землекористувачі можуть вимагати усунення будь-яких порушень їх прав на землю,

навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і

відшкодування завданих збитків.

Позитивним моментом чинного земельного законодавства є визначення саме у ЗК України

способів захисту прав на земельні ділянки. Відповідно до п.3 ст.152 ЗК України захист прав, зокрема,

громадян здійснюється шляхом:

1) визнанання прав. (Фактично громадянин – землевласник або землекористувач має

підтвердити в судовому порядку свій юридичний титул, наприклад, у разі втрати правопосвідчуючих

документів);

2) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання

вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.(Наприклад,

відповідно до ст.112 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню

власникам землі та землекористувачам без відшкодування затрат, понесених, за час незаконного

користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи

знесення будинків, будівель і споруд. здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які

самовільно зайняли земельні ділянки);

3) визнання угоди не дійсною.(Згідно зі ст.210 ЗК України угоди, укладені із порушенням

встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок,

визнаються недійсними за рішенням суду. Такими порушеннями можуть бути, наприклад,

недотримання письмової форми угоди, укладення угоди неповнолітньою або недієздатною особою,

або не власником земельної ділянки, недотримання нотаріального посвідчення угод тощо);

4) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

(Враховуючи принцип невтручання держави в здійснення громадянами своїх прав щодо володіння,

користування та розпорядження земельними ділянками, крім випадків, передбачених законом, у разі

видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення, яке порушує

земельні права та інтереси громадян, таке рішення в судовому порядку визнається недійсним);

5) відшкодування заподіяних збитків. (Підстави та порядок відшкодування збитків громадянам –

землевласникам та землекористувачамами визначені ст.ст.156-157ЗК України, ст.28 Закону України

"Про оренду землі", постановою Кабінету Міністрів України" Про порядок визначення та відшкодуваня

збитків власникам землі і землекористувачам" від 19 квітня 1993 року №284. Доцільно зазначити, що

підставами відшкодування збитків можуть бути як правомірні дії (викуп земельної ділянки для

суспільних потреб) так і неправомірні дії (земельне правопорушення). Відповідно до ст.146 ЗК України

викуп земельних ділянок для суспільних потреб здійснюється за рішенням органів місцевого

самоврядування або за рішенням органів державної виконавчої влади, а відповідно до ст.51 Закону

України" Про власність" таке рішення виноситься судом. У даному випадку необхідно застосовувати

норми ЗК України, як спеціального закону, що прийнятий пізніше. Закон України "Про оренду землі" в

новій редакції уточнює положення щодо підстав та розмірів відшкодування збитків орендарям.

Згідно зі ст.28 цього Закону орендар має право на відшкодування збитків, яких він зазнав

унаслідок невиконання орендодавцем умов, визначених договором оренди землі. Збитками

вважаються:1) фактичні втрати, яких орендар зазнав у зв’язку з невиконанням або неналежним

виконанням умов договору орендодавцем, а також витрати, які орендар здійснив або повинен

здійснити для відновлення свого порушеного права;2) доходи, які орендар міг би реально отримати в

разі належного виконання орендодавцем умов договору. Розмір фактичних витрат орендаря

визначається на підставі документально підтверджених даних);

6) застосування інших, передбачених законом, способів. (Серед таких способів можна назвати,

наприклад, притягнення до юридичної відповідальності органів виконавчої влади та органів місцевого

самоврядування за порушення права власності на землю або за видання актів, які порушують права

власників земельних ділянок (ст.ст.154, 155 ЗК України).

Згідно з главою 25 ЗК України захист порушених земельних прав громадян може здійснюватись

як в судовому, так і позасудовому порядку. В той же час аналіз чинного законодавства дозволяє

зробити висновок, що в ЗК України штучно виділені окремі категорії земельних спорів, які можуть

розглядатися органами місцевого самоврядування і органами виконавчої влади з питань земельних

ресурсів. З урахуванням конституційних положень розподілу державної влади в Україні на

законодавчу, виконавчу та судову (ст.6 Конституції України), гарантування захисту прав і свобод

громадян судом (ст.55 Конституції України), відсутності у спеціальному законодавстві, яке визначає

правове становище та повноваження органів місцевого самоврядування, Державного комітету по

земельних ресурсах, територіальних органів земельних ресурсів повноважень щодо вирішення

земельних спорів, вважаємо за доцільне вилучити із ЗК України норми, які регулюють відносини

порядку розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади

з питань земельних ресурсів.

6). Рушинець Ю. ПОНЯТТЯ ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ ВЛАСНИКАМ ЗЕМЛІ ТА ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧАМ// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали XVІІ регіональної науково-практичної конференції (3-4 лютого 2011 р.)

Інститут відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам вперше був за-

кріплений національним законодавством у 20 – х рр. ХХ ст. У процесі історичного розвитку

він зазнав суттєвих змін і доповнень. Особливості сучасного правового регулювання відшко-

дування збитків власникам землі та землекористувачам визначені спеціальною главою чинно-

го Земельного кодексу України (Глава 24).

На даний час категорію відшкодування збитків необхідно розглядати у декількох зна-

ченнях. Зокрема, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є: 1) формою

відповідальності певного суб’єкта за порушення договірних зобов’язань або вчинення делікту;

2) суб’єктивним правом власника землі (землекористувача) вимагати компенсації завданих

збитків; 3) юридичним обов’язком заподіювача шкоди; 4) способом захисту прав на земельну

ділянку. Крім того, однією з найвагоміших новел вітчизняного земельного права є визнання на

законодавчому рівні відшкодування збитків гарантією прав власника (землекористувача).

У правовій науці немає однозначної думки щодо визначення поняття гарантій, як немає і

єдиної загальновизнаної позиції стосовно класифікацій правових гарантій. О.Ф. Фрицький ви-

знає гарантіями систему норм, принципів, умов та вимог, які у сукупності забезпечують доде-

ржання прав і свобод та законних інтересів особи. Також в юридичній літературі гарантії прав

і свобод визначаються як умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення в повному об-

сязі і всебічну охорону прав і свобод особи; система узгоджених факторів, що забезпечують

фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини тощо.

Дослідженням питання гарантій прав на землю займалися В.В. Носік, Н.І. Василенко,

М.В. Шульга, І.І. Каракаш, В.І. Федорович та інші.

Зокрема, М.В. Шульга стверджує, що гарантіями прав на землю є система нормативних

приписів і правових способів, передбачених земельним законодавством (матеріальним і про-

цесуальним), які забезпечують нормальну юридичну можливість відповідних суб’єктів набути

суб’єктивне право, реалізувати його в процесі практичної діяльності, а при порушенні цього

права забезпечити йому належний захист. Також у юридичній літературі гарантії прав на зем-

лю в Україні розглядаються як сукупність правових заходів, які є невід’ємним елементом пра-

вового регулювання земельних відносин в Україні, що спрямовані на раціональне викорис-

тання та охорону землі, забезпечення вільної реалізації права власності на землю всіма

суб’єктами, визначеними в Конституції та законах України.

Таким чином, гарантії – це створення умов та надання таких юридичних засобів держа-

вою, за яких особа вільно і безперешкодно мала б можливість реалізувати закріплене за нею

право. Без гарантій права і свободи людини перетворюються на своєрідні «заяви про наміри»,

що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства.

За формою закріплення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є

галузевою гарантією, яка знайшла своє відображення у чинному Земельному кодексі України і

спрямована на реалізацію передбаченого Основним Законом права власності.

Крім того, за критерієм характеру правових норм відшкодування збитків власникам зем-

лі та землекористувачам є матеріальною гарантією, що передбачає можливість особи вимагати

поновлення свого порушеного права власності (користування). А визначений земельним зако-

нодавством порядок відшкодування збитків швидше можна віднести до процедурних, а не до

процесуальних гарантій. Норми – гарантії процедурного характеру не містять визначених ста-

дій, передбачають спрощений порядок встановлення фактів, і реалізація їх здійснюється не

судом, а іншими уповноваженими організаціями. Процедура відшкодування збитків полягає у

здійсненні юридично значимих дій, спрямованих на реалізацію покладених на учасників земе-

льних правовідносин суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Такі юридичні дії можуть

мати місце, наприклад, при визначення розміру і складу збитків спеціальними комісіями.

Ще однією класифікацією юридичних гарантій є їх поділ на гарантії реалізації, гарантії

охорони та гарантії захисту. На відміну від охорони прав, яка завжди передбачає превентивні

заходи, спрямовані на запобігання порушенню прав, об’єктом захисту завжди є вже порушене

право особи, що викликає необхідність застосування відповідних засобів і способів для його

поновлення. Саме таку мету переслідує інститут відшкодування збитків власникам землі та

землекористувачам - відновлення порушеного або іншим чином незабезпеченого права корис-

тування або права власності на земельну ділянку. Внаслідок цього, визначаючи його місце у

системі юридичних гарантій, відшкодування збитків потрібно розглядати як гарантію захисту

прав.

Важливим питанням є з’ясування змісту відшкодування збитків як земельно – правової

гарантії прав власників і користувачів на належні їм земельні ділянки. Аналіз вище наведених

наукових підходів до визначення поняття гарантій надає можливість зробити висновок, що

змістом правових гарантій є сукупність двох взаємозалежних елементів: способів захисту від-

повідного права та правових засобів реалізації діяльності.

Власник (користувач) земельної ділянки має право вимагати поновлення свого поруше-

ного права власності (користування) шляхом застосування закріплених в ЗК способів, одним з

яких визначено відшкодування заподіяних збитків. Відшкодування збитків власникам землі та

землекористувачам як спосіб захисту прав на землю полягає у здійсненні правових дій держа-

вних органів, інших уповноважених осіб, які безпосередньо спрямовані на усунення порушень

та відновлення земельних прав власників (користувачів) земельних ділянок за їх зверненням.

Кожен передбачений законом спосіб захисту реалізується за допомогою відповідних йо-

му засобів – подання скарг, заяв, позовів тощо. Як правило, спосіб захисту може бути реалізо-

ваний за допомогою кількох альтернативних законних засобів за вибором уповноваженої осо-

би.

У сучасній земельно – правовій літературі існує думка про те, що гарантії захисту пови-

нні передбачати поділ способів захисту прав на землю на міри відповідальності і міри захисту.

Варто наголосити, що відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам як гаран-

тію захисту неможливо однозначно визначити категорією захисту або категорією відповідаль-

ності. Адже, крім того, що відшкодування збитків є способом захисту прав на землю, цей ін-

ститут безперечно є загальною формою цивільної відповідальності заподіювача шкоди.

Головною ознакою, яка лежить в основі розмежування понять «захисту» і «відповідальності»

є мета їх застосування.

Відповідальність перш за все передбачає створення негативних правових наслідків для

порушника, позбавлення його певних благ і цінностей внаслідок вчинення ним факту право-

порушення. А використання певного способу захисту завжди спрямоване на поновлення по-

рушених прав власника чи користувача земельної ділянки. Відшкодування збитків переслідує

подвійну мету – як поновлення порушених прав, так і завдання негативних наслідків заподію-

вачу шкоди. Однак, в контексті категорії відповідальності можна говорити про відшкодування

збитків лише в тому випадку, коли підставою для їх компенсації було вчинення неправомір-

них дій і заподіяння шкоди такими діями. Натомість відшкодування збитків власникам землі

та землекористувачам за Земельним кодексом України передбачено також для випадків вчи-

нення деяких правомірних дій. В цьому разі компенсація завданих збитків не може розгляда-

тися через призму юридичної відповідальності.

Необхідно зазначити, що передбачена правовими нормами можливість вимагати від-

шкодування збитків є не тільки гарантією права, але й самостійним правом, що відповідає те-

оретико – правовій структурі суб’єктивного права особи. Структурними елементами права на

відшкодування збитків треба визначити 1) можливість власника (користувача) земельної діля-

нки одержати відшкодування збитків (за структурою суб’єктивного права – це право на свої

дії, які в даному випадку носять пасивний характер); 2) можливість вимагати від порушників

відшкодування завданої шкоди (право на чужі дії); 3) можливість власника (користувача) зе-

мельної ділянки звертатися до державних органів чи уповноважених осіб за захистом, приму-

совим забезпеченням свого права на відшкодування збитків у випадку відмови заподіювача

шкоди від їх компенсації (право на забезпечувальні дії держави). Цим, власне, і підтверджу-

ється визначення відшкодування збитків матеріальною гарантією за критерієм характеру пра-

вових норм, які її закріплюють.

Норми права, які передбачають право або обов’язок особи, є матеріально – правовими.

Процесуально – правові регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків.

Застосування процесуальних норм – гарантій при здійсненні відшкодування збитків матиме

місце в разі відмови заподіювача шкоди від компенсації та звернення власника чи користувача

земельної ділянки до уповноважених суб’єктів за захистом свого права.

Узагальнюючи всі наведені особливості земельно – правового інституту відшкодування

збитків власникам землі та землекористувачам, дослідження яких було проведено крізь при-

зму категорії юридичних гарантій, можна запропонувати таке його визначення. Відшкодуван-

ня збитків власникам землі та землекористувачам є однією із законодавчих гарантій прав на

землю, яка забезпечує можливість власнику (користувачу) земельної ділянки вимагати від за-

подіювача шкоди компенсації завданих ним негативних наслідків майнового характеру, з ме-

тою поновлення та належної реалізації свого права власності чи права користування земель-

ною ділянкою.

7). Подцеркозний О. Способи захисту прав у земельних відносинах / О. Подцерковний // Право України - 2009. - № 9. - С. 34-39.