Кочові народи на півдні України

Кочівники – окремі люди, спільноти або цілі племена і народи, що з

економічних, традиційно – культурних або ін. причин не мають

постійного нерухомого житла і переміщуються з одного місця на інше.

До кочових племен, які жили на півдні України відносять: кіммерійців, скіфів, сарматов.

Кіммерійці (ІХ – VІІ ст. до н.е.) – кочові іраномовні скотарі, що прийшли з території Азії.
Територія розселення: Причорномор’я, Крим, Кавказ.
Суспільний устрій: рабовласницька держава на чолі з царем.
Осн. заняття: кочове скотарство, конярство, ремесло.

Скіфи (VІІ – ІІІст. до н.е.) – кочові іраномовні скотарі, що

витіснили кіммерійців і розселилися між Доном і Дунаєм.
Територія розселення: від Азовського моря до Дунаю; від

Чорного моря до Чернігівщини, Курщини, Воронежчини.
Суспільний устрій: наприкінці VІ – V ст. до н.е. утворилась скіфська

рабовласницька держава – Велика Скіфія – союз племен на чолі з царем,

влада якого передавалась у спадок.
Осн. заняття: кочове скотарство, ремесла, землеробство, садівництво.

Сармати (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) – іраномовні племена, споріднені

зі скіфами, з’явились з уральсько – поволзьких степів.
Територія розселення: Північ Причорномор’я.
Суспільний устрій: жили племенами, кожне з яких мало свою назву;

збереглись значні пережитки матріархату; держави не створили.
Осн. заняття: кочове скотарство, полювання, землеробство, ремесло.

І кіммерійці, і скіфи, і сармати були вихідцями з азійських степів.

Вони принесли на наші землі своєрідну культуру, а залишки іранських мов,

якими вони користувались, збереглися донині в топоніміці України.