Розділ VI 2 страница

і порядок такої конвертації (розподілу та/або придбання), затвердження розподільного балансу.

3. Загальні збори акціонерів товариства, з якого здійснюється виділ, ухвалюють рішення про виділ, порядок і умови виділу, створення нового товариства (товариств), конвертацію частини акцій товариства, з якого здійснюється виділ, в акції створюваного товариства (розподіл акцій створюваного товариства серед акціонерів товариства, з якого здійснюється виділ, та/або придбання акцій створюваного товариства товариством, з якого здійснюється виділ) і порядок такої конвертації (розподілу та/або придбання), затвердження розподільного балансу.

Загальні збори акціонерів кожного створюваного акціонерного товариства ухвалюють рішення про затвердження статуту і утворення органів товариства.

4. Розміщення акцій товариства, що виділилося, здійснюється із збереженням співвідношення, що було між акціонерами в статутному капіталі товариства, з якого здійснено виділ.

Акції товариства, з якого здійснюється виділ, викуплені товариством, не можуть передаватися до складу активів товариства-правонаступника та не підлягають конвертації. Такі акції підлягають анулюванню в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

5. Акціонерне товариство, з якого здійснюється виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які перейшли до товариства, що виділилося, згідно з розподільним балансом. Товариство, що виділилося, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які виникли у товариства, з якого здійснюється виділ, перед виділом, але не перейшли до товариства, що виділилося. Якщо товариств, що виділилися, два чи більше, вони солідарно несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями разом з товариством, з якого здійснено виділ.

6. Процедура виділу акціонерних товариств здійснюється аналогічно порядку, визначеному частиною шостою статті 83 цього Закону.

Стаття 87. Перетворення акціонерного товариства

1. Перетворенням акціонерного товариства визнається зміна організаційно-правової форми акціонерного товариства з його припиненням та передачею всього майна, прав і обов'язків підприємницькому товариству - правонаступнику згідно з передавальним актом.

Акціонерне товариство може перетворитися лише на інше господарське товариство або виробничий кооператив.

2. Наглядова рада акціонерного товариства, що перетворюється, виносить на затвердження загальних зборів акціонерного товариства питання про перетворення товариства, про порядок і умови здійснення перетворення, порядок обміну акцій товариства на частки (паї) підприємницького товариства-правонаступника.

3. Загальні збори акціонерів товариства, що перетворюється, ухвалюють рішення про перетворення товариства, про порядок і умови здійснення перетворення, порядок обміну акцій товариства на частки (паї) підприємницького товариства-правонаступника.

Учасники створюваного при перетворенні нового підприємницького товариства ухвалюють на своєму спільному засіданні рішення про затвердження установчих документів такої юридичної особи і обрання

(призначення) органів управління відповідно до вимог законодавства.

4. Розподіл часток (паїв) підприємницького товариства - правонаступника відбувається із збереженням співвідношення кількості акцій, що було між акціонерами у статутному капіталі акціонерного товариства, що перетворилося.

Не підлягають обміну акції товариства, що перетворюється, викуплені цим товариством, які на дату прийняття рішення про припинення товариства шляхом перетворення не продані та/або не анульовані відповідно до цього Закону. Такі акції підлягають анулюванню в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Стаття 88. Ліквідація акціонерного товариства

1. Добровільна ліквідація акціонерного товариства здійснюється за рішенням загальних зборів, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який товариство створювалося, або після досягнення мети, з якою воно створювалося, у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України (435-15) та іншими актами законодавства, з урахуванням особливостей,

встановлених цим Законом. Інші підстави та порядок ліквідації товариства визначаються законодавством.

2. Якщо на момент ухвалення рішення про ліквідацію акціонерне товариство не має зобов'язань перед кредиторами, його майно розподіляється між акціонерами відповідно до статті 89 цього Закону.

3. Рішення про ліквідацію акціонерного товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку ліквідації, а також порядку розподілу між акціонерами майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, вирішують загальні збори акціонерного товариства, якщо інше не передбачено законом.

4. З моменту обрання ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження наглядової ради та виконавчого органу акціонерного товариства. Ліквідаційний баланс, складений ліквідаційною комісією, підлягає затвердженню загальними зборами.

5. Ліквідація акціонерного товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення товариства в результаті його ліквідації.

Стаття 89. Розподіл майна акціонерного товариства, що ліквідується,між кредиторами та акціонерами

1. У разі ліквідації платоспроможного акціонерного товариства вимоги його кредиторів та акціонерів задовольняються у такій черговості:

у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю, та

вимоги кредиторів, забезпечені заставою;

у другу чергу - вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

у третю чергу - вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

у четверту чергу - всі інші вимоги кредиторів;

у п'яту чергу - виплати нарахованих, але не виплачених дивідендів за привілейованими акціями;

у шосту чергу - виплати за привілейованими акціями, які підлягають викупу відповідно до статті 68 цього Закону;

у сьому чергу - виплати ліквідаційної вартості привілейованих акцій;

у восьму чергу - виплати за простими акціями, які підлягають викупу відповідно до статті 68 цього Закону;

у дев'яту чергу - розподіл майна між акціонерами - власниками простих акцій товариства пропорційно до кількості належних їм акцій.

2. Вимоги кожної черги задовольняються після повного задоволення вимог кредиторів (акціонерів) попередньої черги.

У разі розміщення товариством кількох класів привілейованих акцій черговість розподілу майна між акціонерами - власниками кожного класу привілейованих акцій визначається статутом товариства.

У разі недостатності майна товариства, що ліквідується, для розподілу між усіма кредиторами (акціонерами) відповідної черги майно розподіляється між ними пропорційно сумам вимог (кількості належних їм акцій) кожного кредитора (акціонера) цієї черги.

57. Порядок розрахунків у господарській діяльності.

За загальним правилом на території України всі юридичні особи усіх форм власності, а також фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, здійснюють між собою розрахунки у безготівковій та готівковій формах через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Слід, однак, мати на увазі, що сфера застосування готівкового обігу досить обмежена і визначається спеціальними нормами. Переважна більшість розрахунків між суб'єктами господарювання проводиться у безготівковій формі на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, зокрема законами України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Україні", а також окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформляється меморіальним ордером за встановленою формою для:

часткової оплати розрахункових документів; документального підтвердження операцій з перерахування з банківських

рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) унесених у касу банку коштів.

58. Поняття, склад та вартісна оцінка майна суб’єктів господарювання.

Майном суб’єктів господарювання визнається сукупність речей та іншихцінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у їх діяльності та відображаються в балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно суб’єктів господарювання у процесі здійснення господарської діяльності, воно поділяється на:

· основні фонди (засоби);

· оборотні фонди (засоби);

· кошти;

· товари;

· цінні папери;

· нематеріальні активи.

Основні фонди суб’єкта господарювання – сукупність матеріально-речових цінностей, які діють у натуральній формі протягом тривалого періоду в часі, як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27 квітня 2000 року, основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

До основних фондів (засобів), зокрема, належать:

1) земельні ділянки;

2) капітальні витрати на поліпшення земель;

3) будинки, споруди та передавальні пристрої;

4) машини та обладнання;

5) транспортні засоби;

6) інструменти, прилади, інвентар (меблі);

7) тварини;

8) багаторічні насадження;

9) інші основні засоби.

Різновидом майна суб’єктів господарювання, яке за правовим режимом прирівнюється до основних фондів, є цілісний майновий комплекс підприємства (його структурного підрозділу).

Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт ззавершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Оборотними фондами (засобами) є сировина, паливо, матеріали,малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно, призначене для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші унаціональній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаютьсявироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та надані послуги.

Особливим видом майна суб’єктів господарювання є цінні папери. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними

реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені актами господарського законодавства України.

Суб'єкт господарювання - юридична особа у випадках і порядку, передбачених законом, має право випускати від свого імені акції та облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам. Право на випуск акцій та облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.

Суб'єкти господарювання, виключною діяльністю яких є діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування, мають право випускати інвестиційні сертифікати.

Установи банків, що приймають на депонування кошти від юридичних осіб та громадян, видають їм письмові свідоцтва, які посвідчують право вкладників на одержання після закінчення

встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ощадні (депозитні) сертифікати).

Фінансові установи, які створили фонд операцій з нерухомістю та здійснюють залучення коштів фізичних та юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла, мають право випускати сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

Суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі - боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Нематеріальними активами у складі майна суб’єктівгосподарювання визнаються немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Згідно із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 „Нематеріальні активи”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 242 від 18 жовтня 1999 року, до нематеріальних активів належать:

1) права користування природними ресурсами;

2) права користування майном (земельною ділянкою, будівлею, приміщеннями тощо);

3) права на комерційні позначення (торговельні марки, комерційні найменування тощо);

4) права на об’єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, у тому числі, ноу-хау тощо);

5) авторське право та суміжні з ним права;

6) незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

7) інші нематеріальні активи (права на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

59. Джерела формування майна суб’єктів господарювання.

Актами господарського законодавства України до джерел формування майна суб’єктів господарювання віднесені:

1) грошові та матеріальні внески засновників (учасників, членів);

2) доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

3) доходи від цінних паперів;

4) капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

5) надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать суб’єктам господарювання, придбання майна інших суб’єктів;

6) кредити банків та інших кредиторів;

7) фінансова допомога;

8) безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

9) інші джерела, не заборонені законом.

Внески засновників (учасників, членів) у майно суб’єктівгосподарювання можуть здійснюватися двома способами:

· шляхом передання їм майна у власність в якості вкладу до статутного фонду;

· шляхом передання їм майна у користування, яке не включається до статутного фонду і підлягає поверненню засновнику (учаснику, члену) у разі припинення правовідносин із суб’єктом

господарювання.

Одним із основних джерел формування майна суб’єктів господарювання є доходи від реалізації продукції (робіт, послуг).

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 „Дохід”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29 листопада 1999 року, дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів,інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

а) покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); б) підприємство не здійснює надалі управління та контроль за

реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); в) сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

г) є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Доходи від цінних паперів поділяються на два види залежно відгрупи цінних паперів. Доходи від пайових цінних паперів називаються дивідендами, а доходи від боргових цінних паперів – процентами.

Дивідендами згідно із Законом України „Про оподаткуванняприбутку підприємств” від 28 грудня 1994 року вважаються платежі, які здійснюються юридичними особами- емітентами акцій або інвестиційних сертифікатів на користь власників цих цінних паперів у зв’язку із розподілом частини прибутку емітента. До дивідендів також прирівнюються платежі, які виплачуються власникам сертифікатів фондів операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фондів операцій з нерухомістю.

Проценти – це доход, який сплачується (нараховується)позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. У разі коли залучення

коштів або майна здійснюється шляхом продажу боргових цінних паперів сума процентів визначається одним із таких способів:

1) шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу;

2) шляхом виплати фіксованої премії чи виграшу;

3) шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Капітальні вкладення у вітчизняному податковому законодавствіта законодавстві про бухгалтерський облік отримали назву капітальної інвестиції. Під капітальною інвестицією розуміється господарська

операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Дотації з бюджетів, залежно від рівня бюджету, можутьнадаватися суб’єктам господарювання з державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим або місцевих бюджетів. Дотаціями збюджетів розуміються кошти, які надаються суб’єктам господарюванняза реалізовані ними товари (виконані роботи, надані послуги), фінансування яких відбувається з відповідного бюджету, для покриття витрат таких суб’єктів господарювання. Прикладом дотації із державного бюджету може бути дотація на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних (наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 1 від 10 січня 2001 року), що надається тим суб’єктам господарювання, які працевлаштовують осіб за направленнями державної служби зайнятості.

Надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать суб’єктам господарювання, придбання майна інших суб’єктів включають у себе одразу три види джерелформування майна суб’єктів господарювання:

1) отримання доходу (виручки) від продажу майнових об’єктів (комплексів), які належать суб’єктам господарювання (при чому, під продажем у даному випадку розуміються будь-які відплатні цивільно-правові договори, на підставі яких відбувається відчуження цих об’єктів);

2) отримання доходу від орендних платежів за користування майновими об’єктами (комплексами) суб’єктів господарювання;

3) отримання доходу від придбання майна інших суб’єктів господарювання на одному із правових режимів майна, передбачених законом.

Кредит – кошти та матеріальні цінності, які надаютьсярезидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент.

Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики (Закон

України „Про оподаткування прибутку підприємств”).

Фінансовий кредит – кошти, які надаються банком- резидентомабо нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання (чи без такого) та під процент.

Товарний кредит – товари, які передаються резидентом абонерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики:кошти, які залучаються юридичною особою-боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів.

Фінансова допомога відповідно до Закону України „Прооподаткування прибутку підприємств” поділяється на два види:

безповоротну фінансову допомогу або поворотну фінансова допомога. Безповоротна фінансова допомога – це:

· сума коштів, передана суб’єктові господарювання згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

· сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

3) сума заборгованості суб’єкта господарювання перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

4) основна сума кредиту або депозиту, наданих суб’єктові господарювання без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

5) сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога – це сума коштів, переданасуб’єктові господарювання у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян можуть бути джерелами формування майна суб’єктівгосподарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність.

Безоплатними вважаються товари, роботи та послуги, які передаються (надаються) суб’єктові господарювання без вимоги про компенсацію їх вартості.

Під благодійними внесками та пожертвуваннями розуміється добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої

благодійної допомоги. Специфічними формами благодійних внесків

є: меценатство і спонсорство.

Меценатство – добровільна безкорислива матеріальна, фінансова,організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів

благодійної допомоги.	Спонсорство – добровільна матеріальна,
фінансова, організаційна та	інша підтримка фізичними та юридичними

особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.

60. Приватизація та роздержавлення як джерела формування майна суб’єктів господарювання.

Серед інших джерел формування майна суб’єктів господжарювання, не заборонених законом, можна назвати надходження від роздержавленнята приватизації власності.

Співвідношення між роздержавленням та приватизацією має два прояви: як загальне та окреме, а також, як частина і ціле.

З одного боку, приватизація є одним із способів роздержавлення. До інших способів роздержавлення власності слід віднести: корпоратизацію, тобто перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, відчуження державної власності на підставі цивільно-правових договорів, передання майна з державної власності у комунальну тощо.

З іншого ж боку, приватизація це ширше поняття, оскільки, передбачає передання права власності іншим суб’єктам не лише на державне майно, але й на майно Автономної Республіки Крим та комунальне майно.

Відповідно до Закону України „Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992 року приватизація державного майна – це

відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та

юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

1) підприємства (цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені