Уповноваженою особою з управління корпоративними правами

держави може бути громадянин або юридична особа, що визначена за

результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір доручення з управління корпоративними правами держави.

Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи:

1) здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави у статутному фонді цієї організації;

2) ведуть реєстр державних корпоративних прав;

3) проводять оцінку державних корпоративних прав;

4) здійснюють контроль за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних державі корпоративних прав.

Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі якщо:

- держава має сто відсотків часток (акцій) у статутному фонді господарської організації; - суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпоративні

права держави, бере участь у державних та регіональних програмах, що фінансуються з Державного бюджету України; - не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через

відсутність претендентів, або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу; - в інших випадках, передбачених законом.

У решті випадків управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи.

Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, встановленого для здійснення корпоративних прав держави, якщо інше не передбачено законом.

69. Поняття, ознаки та основні функції господарського договору.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Звідси, господарським вважається договір, який укладається між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами.

Правова природа господарського договору розкривається через його місце у структурі цивільно-правових договорів. З цього приводу існує щонайменше дві точки зору:

·господарський договір є самостійним договірним інститутом і не належить до цивільно-правових договорів;

·господарський договір не має самостійного характеру, а є різновидом цивільно-правових договорів.

Аналіз положень господарського законодавства України дає підстави вважати більш обґрунтованою другу позицію. Господарський договір слід вважати різновидом цивільно-правових договорів, який характеризується певними особливостями (ознаками).

Особливості (ознаки) господарського договору за сферою поширення можна поділити на дві групи: загальні і спеціальні.

Загальними є такі особливості (ознаки), які характерні для всіхгосподарських договорів. До загальних особливостей (ознак) господарського договору належать дві:

1) специфічний суб’єктний склад (сторонами господарськогодоговору є суб’єкти господарювання або негосподарюючі суб’єкти – юридичні особи);

2) спеціальна мета (господарський договір укладається для

здійснення підприємницької, або іншої діяльності, не пов’язаної із задоволенням особистих, сімейних, домашніх або інших подібних потреб).

Спеціальними вважаються такі особливості (ознаки) господарськогодоговору, які не мають загального характеру. До них, зокрема, можна віднести:

1) особливості щодо укладення господарських договорів;

2) особливості щодо форми господарських договорів;

3) особливості щодо змісту господарських договорів;

4) особливості щодо виконання господарських договорів;

5) особливості щодо забезпечення виконання господарських договорів;

6) особливості щодо зміни та припинення господарських договорів;

7) особливості щодо санкцій за порушення господарських договорів.