 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Державна реєстрація суб’єктів господарювання
|
|
Державна реєстрація суб’єктів господарювання здійснюється на підставі Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15 травня 2003 року.
Відповідно до ст. 5 цього закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи- підприємця.
Це законодавче положення означає:
1) якщо засновник (засновники) здійснюють державну реєстрацію суб’єкта господарювання у місті обласного значення, то органом державної реєстрації виступатиме виконавчий комітет міської радиміста обласного значення;
2) якщо засновник (засновники) здійснюють державну реєстрацію суб’єкта господарювання у містах Києві та Севастополі, то органом державної реєстрації виступатиме района у містах Києві таСевастополі державна адміністрація;
3) якщо засновник (засновники) здійснюють державну реєстрацію суб’єкта господарювання в іншому населенному пункті України, то органом державної реєстрації виступатиме района державнаадміністрація.
Для проведення державної реєстрації юридичної особи-суб’єктагосподарювання засновник (засновники) або уповноважена ними особа
повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка виконує роль заяви;
2) примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;
3) два примірники установчих документів;
4) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи (розмір реєстраційного збору за реєстрацію юридичних осіб становить 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду, крім документів, перелічених вище, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом. Якщо законом не встановлено мінімальний розмір статутного фонду юридичної особи- суб’єкта господарювання, такі документи не подаються.
У державній реєстрації юридичної особи-суб’єкта господарювання може бути відмовлено з таких підстав:
1) невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці, відомостям, що містяться у документах, поданих для державної реєстрації;
2) невідповідність установчих документів вимогам, встановленим законом;
3) порушення порядку створення юридичної особи, встановленого законом, зокрема:
- наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;
- невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі; - засновником (учасником) юридичної особи є юридична особа щодо
якої прийнято рішення про її припинення; - наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, що є
тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; - використання у найменуванні юридичної особи приватного права
повного чи скороченого найменування органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи-суб’єкта господарювання з інших підстав не допускається.
Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намірстати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати
рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця, яка виконує роль заяви;
2) копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів (про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи);
3) документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця (розмір реєстраційного збору за реєстрацію фізичних осіб становить два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян);
4) нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.
У державній реєстрації фізичної особи-підприємця може бути відмовлено з таких підстав:
невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці, відомостям, що містяться у документах, поданих для державної реєстрації;
наявність обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю, які встановлені законом, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем;
наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем.
Відмова у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця
2. інших підстав не допускається.
Строк державної реєстрації юридичної особи-суб’єктагосподарювання не повинен перевищувати трьох робочих днів з датинадходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Строк державної реєстрації фізичної особи-підприємця не повинен перевищувати двох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця.
Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, або фізичної особи-підприємця, є датою державної реєстрації суб’єкта господарювання.
За результатами проведеної державної реєстрації юридичній та фізичній особам – суб’єктам господарювання видається Свідоцтво про державну реєстрацію з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи або ідентифікаційним номером фізичної особи.
Свідоцтво про державну реєстрацію повинно бути оформлене державним реєстратором і видане ним (надіслане рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації суб’єкта господарювання.
20. Передумови для здійснення господарської діяльності.
З моменту державної реєстрації юридична чи фізична особа набувають статусу суб’єкта господарювання.
Разом з тим, з цього моменту вони реально ще не можуть розпочати безпосереднє здійснення господарської діяльності. Для того, щоб розпочати її здійснення, повинні скластися певні передумови.
Таких передумов, які вимагаються для більшості суб’єктів господарювання, є три:
1) взяття суб’єкта господарювання на облік у відповідних державних органах;
2) отримання дозволу на оформлення замовлення для виготовлення печаток і штампів;
3) відкриття рахунку у банківській установі.
Відповідно до ст.ст. 26 та 43 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної
реєстрації юридичної чи фізичної особи зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування
повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної чифізичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційноїкартки на проведення державної реєстрації юридичної чи фізичної особи-суб’єктів господарювання.
Підставою для взяття юридичної чи фізичної особи-суб’єктів господарювання на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходження до цих органів:
- повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної чи фізичної особи;
- відомостей з відповідної реєстраційної картки.
Наведеними законодавчими положеннями з суб’єктів господарювання знято обов’язок особисто подавати документи для взяття їх на облік у відповідних державних органах. Цей обов’язок покладається виключно на державного реєстратора.
Оскільки видача відповідних документів (довідка, страхове свідоцтво тощо), якими засвідчується факт взяття на облік суб’єктів господарювання, вважається різновидом адміністративних послуг, за їх видачу суб’єкти господарювання вносять встановлену законодавством України плату.
Порядок видачі дозволу на оформлення замовлення на виготовлення печаток і штампів регулюється Інструкцією „Про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів”, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України № 17 від 11.01.1999 р. та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 28.04.1999 р.
НЕЧИННА ТЕПЕР ПЕЧАТКИ І ШТАМПИ ЮРИДИЧНА ОСОБАСАМОСТІЙНО ВИГОТОВЛЯЄ БЕЗ ЗГОДИ МІСЬКИЙ І РАЙОННИХ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Порядок відкриття рахунку в банківській установі регулюється Інструкцією „Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах”, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 р. та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 р.
Відповідно до цієї Інструкції суб’єкти господарювання мають право відкривати рахунки у будь-яких банках України відповідно до власного
вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи банківськими правилами.
Суб’єктам господарювання можуть відкриватися два види банківських рахунків:
- поточні рахунки;
- вкладні (депозитні) рахунки.
Поточний рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту надоговірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів.
Вкладний (депозитний) рахунок – рахунок, що відкривається банкомклієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту. Проведення розрахункових операцій і видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунку суб’єкта господарювання забороняється.
Для відкриття поточного рахунку юридичній особі-суб’єкту господарювання, уповноваженою нею особою банківській установі подаються такі документи:
1) заяву про відкриття поточного рахунку, яку підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа;
2) копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;
3)копію належним чином зареєстрованого установчого документа;
4) копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
5) копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
6) копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку (подається у разі використання юридичною особою-суб’єктом господарювання найманої праці);
7) копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку (подається у разі використання юридичною особою-суб’єктом господарювання найманої праці);
8) картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально (до картки включаються зразки підписів осіб, яким надано право розпоряджання рахунком та підписання розрахункових документів.
Фізична особа – підприємець для відкриття поточного рахунку подає установі банку такі документи:
1) заяву про відкриття поточного рахунку, що підписана фізичною особою – підприємцем;
2) копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця, засвідчену нотаріально або органом, що його видав;
3) копію документа, що підтверджує взяття фізичної особи – підприємця на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
4) копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи – підприємця у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
5) копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи – підприємця у відповідному органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку (подається у разі використання фізичною особою – підприємцем найманої праці);
6) картку із зразками підписів (зразки підписів засвідчуються підписом уповноваженого працівника банку або нотаріально).
Днем відкриття поточного рахунку клієнта вважається дата, що зазначена на заяві про відкриття цього рахунку в розділі „Відмітки банку”.
21. Способи індивідуалізації суб’єктів господарювання.
Під способами індивідуалізації суб’єктів господарювання
розуміються юридичні засоби, за допомогою яких, один суб’єкт господарювання відрізняється від інших.
Для юридичних та фізичних осіб – суб’єктів господарювання актами господарського законодавства України встановлені властиві їм способи індивідуалізації.
До способів індивідуалізації юридичних осіб-суб’єктів господарювання, серед інших, можна віднести такі.
Комерційне найменування юридичної особи-суб’єктагосподарювання, яке відповідно до ст. 23 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, повинно включати у себе два обов’язкових елементи:
1) інформацію про організаційно-правову форму юридичної особи;
2) назву юридичної особи.
Саме за цими двома складовими елементами в сукупності встановлюється тотожність комерційних найменувань у разі подання документів для державної реєстрації майбутньої юридичної особи.
З метою набуття пріоритету на комерційне найменування майбутньої юридичної особи її засновник (засновники) має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств, – на дев’ять місяців.
Місцезнаходження юридичної особи-суб’єкта господарювання.
Місцезнаходженням юридичної особи вважається адреса органу абоособи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи-суб’єктагосподарювання із проставленим ідентифікаційним кодом Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ).
Відбиток печатки юридичної особи-суб’єкта господарювання.
Номер поточного банківського рахунку юридичної особи-суб’єктагосподарювання.
Торговельна марка та географічне зазначення юридичної особи-суб’єкта господарювання.
Відповідно до ст. 492 Цивільного кодексу України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Таким позначеннями можуть бути: слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів тощо.
Під географічним зазначенням, згідно із ст. 1 Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 року, розуміється будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, або як складова частина такого позначення.
Способами індивідуалізації фізичної особи- підприємця є ті ж юридичні засоби, за допомогою яких індивідуалізуються юридичні особи-суб’єкти господарювання, з урахуванням деяких особливостей, встановлених законом.
Так, відповідно до абз.2 ч.1 ст. 159 Господарського кодексу України громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я.
Місце проживання фізичної особи – це житловий будинок, квартира,інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель, тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою – підприємцем.
У свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи- підприємця, на відміну від юридичної особи, вказується ідентифікаційний номер платника податків та інших обов’язкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів, або номер та серія паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера).
22. Дозвільна система у сфері господарювання.
Дозвільна система у сфері господарювання.
Окрім видачі суб’єктові господарювання ліцензій та патентів на здійснення господарської діяльності законодавством України може встановлюватися необхідність в отриманні інших документів дозвільного характеру (дозволів, висновків, погоджень, свідоцтв тощо).
Загальні засади видачі документів дозвільного характеру визначаються Законом України „Про дозвільну систему у сфері господарювання” від 6 вересня 2005 року.
Об’єктами на які видаються документи дозвільного характеру є:
1) земельна ділянка;
2) споруда, будівля, приміщення;
3) устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в
експлуатацію або проектуються;
4) окрема операція;
5) господарська діяльність певного виду;
6) робота та послуга.
Суб’єкт господарювання має право вибору способу одержаннядокумента дозвільного характеру, а саме шляхом звернення:
- безпосередньо до місцевого дозвільного органу;
- до адміністратора (посадова особа місцевих органів влади, яка
організовує видачу суб’єктові господарювання документів дозвільного характеру).
У разі звернення до адміністратора, суб’єкт господарювання подає йому заяву за зразком, встановленим Кабінетом Міністрів України. До заяви додаються:
1) копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання;
2) документ який підтверджує внесення плати за видачу документа, якщо така встановлена;
3) документи, які необхідні для видачі документа дозвільного характеру, передбачені відповідним законодавством.
Не пізніше наступного робочого дня адміністратор передає копії поданих документів до відповідного дозвільного органу.
Протягом 5 робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та
копій необхідних документів відповідні місцеві дозвільні органи приймають рішення про видачу документа дозвільного характеру, або про
відмову у його видачі та передають протягом 2 днів з дня прийняття рішення відповідні документи адміністратору.
Адміністратор наступного дня після одержання документа дозвільного характеру, повідомляє заявника про час і місце його видачі.
23. Ліцензування господарської діяльності.
Ліцензування господарської діяльності здійснюється на підставі ст. 14Господарського кодексу України та Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року.
Відповідно до ст. 1 цього закону під ліцензуванням розуміється видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
Ліцензуванню в Україні підлягають не усі види господарської діяльності, а лише ті, що прямо передбачені у статті 9 закону про ліцензування. Причому, види господарської діяльності, які не встановлені Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, не вимагають ліцензування.
Ліцензуванню, зокрема, підлягають лише ті види діяльності, що безпосередньо впливають на:
1) здоров’я людини;
2) навколишнє середовище;
3) безпеку держави.
Для заняття господарською діяльністю, що підлягає ліцензуванню, суб’єктові господарювання необхідно виконати дві умови:
- отримати ліцензію;
- протягом усього строку дії ліцензії дотримуватися ліцензійних умов.
Ліцензія − документ державного зразка, який засвідчує право
суб’єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду підприємницької діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензії видаються суб’єктам господарювання органами ліцензування, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України залежно від виду господарської діяльності. Перелік органів ліцензування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року. Згідно із цією постановою функції органів ліцензування покладені на міністерства, державні комітети, відомства, інші органи виконавчої влади, до сфери регулювання яких входять відповідні види господарської діяльності.
Щоб отримати ліцензію суб’єкт господарювання подає відповідному органові ліцензування такі документи:
1) заяву встановленого зразка про видачу ліцензії;
2) копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;
3) для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.
Вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії на зайняття окремими видами господарської діяльності, міститься
у постанові Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 року.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше, ніж 10 робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.
У видачі ліцензії може бути відмовлено лише з двох підстав:
1) недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;
2) невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам.
Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше, ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує
внесення плати за видачу ліцензії.
Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не можебути меншим за три роки.
Протягом усього строку дії ліцензії суб’єкт господарювання зобов’язаний дотримуватися ліцензійних умов здійснення певного виду господарської діяльності. Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Затверджуються ліцензійні умови для кожного окремого виду господарської діяльності відповідним органом ліцензування.
24. Патентування та квотування деяких видів підприємницької діяльності.
Патентування господарської діяльності здійснюється на підставі ст.14 Господарського кодексу України та Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня 1996 року.
Під патентуванням розуміється видача суб’єктам підприємництва торгових патентів за визначену плату.
Патентуванню в Україні підлягають чотири види підприємницької діяльності, а саме:
1) торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використаннямінших форм розрахунків та кредитних карток;
2) діяльність з надання побутових послуг;
3) діяльність з обміну готівкових валютних цінностей
(включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками);
4) діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу. Визначення видів підприємницької діяльності, що підлягають
патентуванню в інших нормативно-правових актах, за винятком закону про патентування, а також рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування не допускається.
На відміну від ліцензування, для заняття видом діяльності, який підлягає патентуванню, суб’єктові господарювання достатньо виконати одну умову:
- придбати торговий патент.
Торговий патент − це державне свідоцтво, яке засвідчує правосуб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в законі видами підприємницької діяльності.
Торговий патент не засвідчує право суб'єкта господарювання на інтелектуальну власність.
Торговий патент видається за плату суб'єктам господарювання державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів.
Суб'єктам господарювання, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), торгові патенти видаються за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам господарювання, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, − за місцем реєстрації цих суб'єктів.
Підставою для придбання торгового патента є заявка, оформлена відповідно до Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патента не дозволяється.
Заявка на придбання торгового патента повинна, зокрема, містити такі реквізити:
− найменування суб'єкта підприємницької діяльності;
− витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб'єкта
підприємницької діяльності;
– у випадках, якщо патент придбається для структурного (відокремленого) підрозділу, довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;
− вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту;
− найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.
Строк дії торгового патента на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців. Строк дії короткострокового торгового патента на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів. Строк дії торгового патента на здійснення діяльності з надання
побутових послуг становить 12 календарних місяців.
Строк дії торгового патента на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями становить 36 календарних місяців.
Строк дії торгового патента на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становить 60 календарних місяців.
Вартість торгових патентів на здійснення торговельної діяльності та надання побутових послуг встановлюється органами місцевого самоврядування з урахуванням місця здійснення відповідної діяльності та виду товарів, або пслуг.
Вартість торгових патентів на здійснення діяльності з обміну готівкових валютних цінностей та у сфері грального бізнесу встановлюється законом про патентування у фіксованому розмірі.
Квотування господарської діяльності здійснюється на підставі ст. 14
Господарського кодексу України та інших актів законодавства, зокрема, Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року.
Під квотуванням розуміється встановлення граничних обсягів (квот) виробництва чи обігу певних товарів і послуг.
Порядок квотування виробництва та/або обігу, а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
На даний момент квотування, як спеціальна умова здійснення господарювання, застосовується у зовнішньоекономічній діяльності. Відповідно до ст. 16 Закону України „Про зовнішньоекономічну
діяльність” в Україні може запроваджуватися режим квотування експорту та імпорту. Квотування експорту та імпорту запроваджуються Україною самостійно в особі її державних органів у таких випадках:
| − у разі різкого погіршення | розрахункового балансу України, |
| якщо негативне сальдо його | перевищує на відповідну дату 25 |
процентів від загальної суми валютних вимог України;
− у разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;
− у разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;
− при необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;
− при необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
− у разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених цим Законом (запроваджується як санкція режим ліцензування);
− відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування).
Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі
індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.
В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот:
- глобальні;
- групові;
- індивідуальні;
- спеціальні.
Глобальною вважається квота, яка встановлюється щодо товару(товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується, або з яких він (вони) імпортується.
Груповою є квота, що встановлюється щодо товару (товарів) ізвизначенням групи країн, куди товар (товари) експортується, або з яких він (вони) імпортується.
Індивідуальна квота – це квота, що встановлюється щодо товару(товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись, або з якої він (вони) може імпортуватись.
Під спеціальною розуміється квота, що встановлюється щодо певного товару (товарів), який є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, його дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку, і який визначається в натуральних та/або вартісних величинах виміру.
Щодо кожного виду товару може встановлюватись лише один вид квоти.
Рішення про встановлення режиму квотування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим квотування, і строків дії цього режиму щодо кожного товару.
Інформація про перелік товарів та/або країн, що підпадають під режим квотування, із зазначенням виду квоти щодо кожного товару (або за кожною групою товарів) повинна бути доведена до відома суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не менш як за 60 днів до дати запровадження режиму квотування шляхом опублікування її в офіційних
загальнодоступних засобах інформації України, а також негайно доводитись до відома органів державного митного контролю України.
Дата публикования: 2015-01-04; Прочитано: 641 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
