Зміст і форма формули кваліфікації злочинів: спеціально-юридичні аспекти

1. Назва цієї форми кримінально-правової кваліфікації –
формула кваліфікації злочинів (у подальшому — ФК) – зумов­
лена тим, що вона передбачає використання окремих символів
(знаків), в яких «зашифрована» певна інформація криміналь­
но-правового характеру; такою інформацією є висновок суб’єкта
кваліфікації про те, що поведінка особи у поєднанні з іншими
обставинами відповідає одному чи кільком різним юридичним
складам злочинів (злочину) (в подальшому — ЮСЗ).

2. Символами (знаками) у ФК виступають певні засоби тех-
ніко-юридичного характеру, що використовуються для відобра­
ження в ній відповідних джерел кримінального права та їх ок-
152

ремих компонентів, які «представляють» відповідний ЮСЗ (кілька ЮСЗ).

3. Основними символами (знаками), обов’язковими для будь-якої ФК, завжди виступають: а) скорочена назва відповідного джерела кримінального права України; з урахуванням системи сучасного кримінального права України таким джерелом може бути Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (у по­дальшому – КК 2001 р.) або Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (у подальшому — КК 1960 р.); б) порядковий номер та скорочене (без назви) написання статті Особливої час­тини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка передбачає так звану «спе­цифічну частину» ЮСЗ, інкримінованого особі.

4. Додатковими символами (знаками) (вони є обов’язковими лише для окремих різновидів ФК) можуть виступати: а) поряд­ковий номер та скорочене (без назви) написання окремої статті (кількох статей) Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. — якщо одна або кілька таких статей, на думку суб’єкта кваліфі­кації, відображають у ФК специфіку відповідного ЮСЗ; б) по­рядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповід­ної частини вказаної у ФК статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. – якщо така стаття має кілька частин; в) порядко­вий номер та скорочене (без тексту) написання відповідної час­тини статті Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. – якщо така стаття включена до ФК; г) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідного пункту (кількох пунктів) ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи відповідного пункту (кількох пунктів) ст. 93 КК 1960 р. – якщо у ФК міститься посилання на таку стат­тю (частину статті).

5. Включення до ФК статей Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. є відображенням у ній висновку суб’єкта квалі­фікації про те, що поведінка особи у поєднанні з іншими обста­винами відповідає так званому особливому ЮСЗ. Традиційно до особливих належать юридичні склади незакінченого злочину та окремих різновидів співучасті у злочині (організації злочину, підбурювання до злочину, пособництва у злочині). Очевидно, до особливих можуть бути віднесені також юридичні склади, які передбачають заподіяння певної шкоди в стані так званої уяв­ної оборони – у випадках, коли вона прирівнюється до переви­щення меж необхідної оборони.

Таким чином, у ФК може мати місце посилання лише на статті 14, 15, 27, 37 Загальної частини КК 2001 р. або (та) на статті 17, 19 Загальної частини КК 1960 р. При цьому в межах відображення у ФК одного (окремого) ЮСЗ відповідна стаття Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. обов’язково має «прив’язуватись» до «своєї» статті (частини статті) Особливої частини зазначених кодексів.

6. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єк­
том кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, може вбача­
тися кілька кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин), пе­
редбачених різними частинами відповідної статті Особливої
частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. У цих випадках відповідно до
традицій, що склалися в правозастосовній практиці України, на
рівні ФК має вказуватись та частина статті, яка передбачає
«найбільш обтяжуючу» з наявних обставин (санкція якої перед­
бачає найбільш суворе покарання).

Таким чином, при відображенні у ФК одного (окремого) ЮСЗ повинно мати місце посилання лише на одну частину статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. (ФК типу — части­ни 2, 3, 4 ст. 185 КК розглядається як некоректна).

7. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єк­
том кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, що вчинений
у співучасті з розподілом ролей, може поєднуватись виконання
кількох таких ролей, зокрема підбурювача і організатора, підбу­
рювача і пособника. У цих випадках відповідно до традицій, що
склалися в правозастосовній практиці України, на рівні ФК має
вказуватися та частина статті Загальної частини КК 2001 р. чи
КК 1960 р., яка передбачає «найбільш небезпечну» роль. Орієн­
тиром у цьому разі повинен бути законодавчий підхід: відносна
небезпечність «ролей» (видів співучасників) визначається по­
слідовністю їх відображення в ст. 27 КК 2001 р. чи в ст. 19 КК
1960 р., тобто за схемою «виконавець (співвиконавець) — організа­
тор — підбурювач (підмовник) – пособник».

Таким чином, при посиланні у ФК на ст. 27 КК 2001 р. чи ст. 19 КК 1960 р. — у межах відображення в ній одного (окремого) ЮСЗ — має вказуватися лише одна частина зазначених статей.

8. В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з інши­
ми обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як
кілька окремих злочинів, кожний з яких відповідає «своєму»,

відмінному від інших ЮСЗ (сукупність злочинів). За змістом ч. 2 ст. 33 КК кожний злочин в такому випадку підлягає окремій кваліфікації. Відповідно в ФК (на етапі остаточної кваліфікації) кожний ЮСЗ має бути відображений окремо — з додержанням положень, зазначених у пунктах 1—7. Цей підхід повинен зас­тосовуватись і тоді, коли окремі злочини, що утворюють су­купність, кваліфікуються за однією і тією ж статтею або за од­нією і тією ж частиною статті Особливої частини КК (див. при­клади написання ФК у п. 11 додатку 2).

9. В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з інши­ми обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, які відповідають одному і тому ж ЮСЗ (повторність злочинів, що мають тотожні ЮСЗ). Відображен­ня такої кримінально-правової ситуації у ФК здійснюється за такими правилами: а) на етапі так званої «проміжної» кваліфі­кації кожний злочин одержує окреме відображення у «своїй» ФК; б) на етапі остаточної кваліфікації окремі злочини, оскіль­ки вони відповідають одному і тому ж ЮСЗ, мають бути «пред­ставлені» ФК, яка відображає цей один (єдиний) ЮСЗ. У пере­важній більшості випадків ФК кожного з таких злочинів на етапі «проміжної» кваліфікації і ФК всіх цих злочинів на етапі оста­точної кваліфікації не відрізняються одна від одної. Виняток ста­новлять ФК кількох умисних вбивств з різним «набором» об­тяжуючих обставин: оскільки такі обтяжуючі обставини перед­бачені різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи ст. 93 КК 1960 р., ФК кожного з умисних вбивств на етапі «проміжної» кваліфікації відрізняються як одна від одної, так і від ФК на етапі остаточної кваліфікації (остання має містити посилання на ті пункти ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи ст. 93 КК 1960 р., що передбача­ють всі обтяжуючі обставини всіх вчинених особою умисних убивств — див. приклад а) п. 9 додатку 2).

Таким чином, можлива ситуація, коли при остаточній квалі­фікації кількох злочинів їх кількість є більшою порівняно з кількістю відображених у ФК ЮСЗ. Особливим проявом такої ситуації є випадок, коли вчинені особою кілька злочинів на етапі остаточної кваліфікації «представлені» у ФК лише одним ЮСЗ; у цьому випадку на рівні ФК множинність (повторність) зло­чинів узагалі не одержує відображення.

ДОДАТОК 2