Народження Аполлона й Артеміди

А тим часом шоста дружина Зевса титаніда Лето мала народити дитину. Але ревнива Гера переслідувала її, і Лето довелося переховуватися. Куди б вона не поткнулася, ніхто не хотів прийняти її, бо всі жахалися гніву суворої та мстивої Гери, яка послала навздогін суперниці страшного змія Пітона – уособлення пітьми. І тільки маленький скелястий острів Делос, який виріс серед моря владою самого Зевса, згодився прийняти бідолашну титаніду Лето, яка вже впадала у відчай.

Тут і народилися близнюки Аполлон і Артеміда, тут вони зросли.

Актеон

Вічно юна богиня Артеміда понад усе кохається у ловах. Оточена почтом із німф, вона цілісінькі дні блукає лісами з луком та сагайдаком на плечі. Не врятуватися від її стріл ні оленю, ні вепру, ні ведмедю! А коли ж богиня утомиться на полюванні, то спочиває під музику чарівної кітари свого брата‑близнюка Аполлона.

Одного разу Артеміда всенький день збавила на полюванні, страшенно змучилася й усамітнилась у затишному гроті, щоб скупатись і відпочити. Вона скинула з плеча лук і стріли, а німфи підняли їй волосся і скрутили на потилиці важким вузлом та зняли з богині сандалії.

Тим часом мисливець Актеон полював із приятелями в лісах гори Кітерон. Далеко в лісі лунав собачий гавкіт, полювання вдалося на славу! Та нарешті мисливці потомились і влаштувалися в затінку на відпочинок. Актеон відділився від гурту й вирішив трошки поблукати околицею.

Незабаром він вийшов у зелену долину, де побачив чудовий прохолодний грот. Він і знати не знав, що саме зараз у цьому гроті спочиває могутня Артеміда. Він сміливо зайшов досередини – й побачив, як німфи знімають із богині сандалії.

Перелякані німфи затулили собою Артеміду, щоб заховати прекрасну богиню від очей простого смертного. Спалахнула Артеміда – як посмів смертний порушити її спокій? У гніві вона хляпнула на Актеона водою – й обернула бідолаху на оленя.

Актеон відчув, як на голові його виросли роги, тіло обросло хутром, а на руках і ногах з’явилися ратиці. Він кинувся навтьоки з гроту, подалі від люті ображеної богині. Пробігаючи повз струмок, він побачив своє відображення у воді, але навіть не зміг заплакати з розпачу.

Аж тут хорти занюхали слід звіра – вони не впізнали власного господаря. За собаками й Актеонові товариші помчали навздогін оленеві. Стрибає олень через ущелини Кітерону, та хорти насідають йому на п’яти. Хоче гукнути до них Актеон: «Вгамуйтеся, це ж я, ваш господар!» – але не може вимовити ні слова. А пси вже наздогнали оленя й почали шматувати. Тут‑таки наспіли приятелі‑мисливці, шкодуючи, що Актеон не бачить, якого чудового оленя вони вполювали.

Отак загинув мисливиць Актеон – єдиний зі смертних, хто бачив красу богині Артеміди. А може, розгнівав він богиню ще й тим, що полював у її лісах?