Горгона Медуза і Пегас

Цар Серифу Полідект покликав до себе Персея і мовив: «Якщо це правда, що ти є сином безсмертного бога Зевса, доведи це! Здійсни подвиг заради матері – принеси мені відрубану голову горгони. І тоді я відступлюся від твоєї матері». А треба сказати, що три сестри‑горгони були страшними чудовиськами – крилатими жінками, які обертали на камінь кожного смертного, який насмілився бодай глянути на них. Тіло їхнє вкривала міцна луска, яку не брав жоден меч, а навколо голів замість волосся звивалося й шипіло гадюччя.

Засмутився Персей, але відступати не було куди. Отож він звернувся по допомогу до мудрої Атени та спритного Гермеса. Атена і Гермес довго радились і нарешті спорядили Персея в дорогу: дали йому з собою шолом‑невидимку володаря підземного царства Аїда, крилаті сандалії вісника богів Гермеса, гострий меч у формі серпа та чарівну торбу. Останньої миті Атена віддала Персеєві ще й свій гладенький щит, у якому все можна було бачити, як у дзеркалі.

Персей вирушив у путь. Далеко‑далеко на заході мешкали сестри‑горгони у величезному палаці, вщерть повному статуй – закам’янілих людей, які наважилися змагатися з ними. Стерегли палац старші сестри горгон – граї, які народилися вже старими та сивими. Граї мали на трьох одне око й один зуб, отож коли по черзі охороняли палац горгон, то передавали око одна одній. Коли одна з грай виймала око та передавала іншій, то всі три сестри ставали сліпими. Цим і скористався Персей: вдягнувши Аїдів шолом невидимку, він підстеріг момент, коли граї передавали око одна одній, відібрав його – і залишив сестер сліпими й безпомічними. Почали благати граї: «Віддай нам око! Не зоставляй назавжди сліпими!» – «Віддам, – пообіцяв Персей, – якщо пустите мене в палац». І граї дали йому дорогу.

Отак Персей пробрався в палац горгон і підкрався до однієї з сестер – Медузи. Вона спала, а навколо її голови спліталися отруйні змії. Персей швиденько відвернувся, щоб не дивитися на горгону Медузу, схопив щит богині Атени й почав дивитись у нього, як у дзеркало. Одним махом відтяв Персей гострим мечем голову Медузи, а тоді миттю сховав у чарівну торбу.

Обезголовлене тіло горгони Медузи лишилося стікати кров’ю. Аж тут бачить Персей – просто із крові Медузи постав крилатий кінь Пегас і пурхнув на небо. І виявилося, що бог морів Посейдон був закоханий у горгону Медузу й вона от‑от мала народити дитину.

Пегас злетів на Олімп, щоб носити могутньому Зевсу блискавки й виконувати різноманітні доручення. Ось одного разу музи, які мешкали на горах Гелікон і Парнас, особливо солодко співали. Від захвату гора Гелікон почала нестримно рости й от‑от мала сягнути неба. Тоді могутній Зевс послав Пегаса зупинити її, крилатий кінь тупнув ногою – й гора знову повернулася на землю, а там, де Пегас тупнув, з’явилося джерело Гіппокрена, чарівна вода якого наснажувала поетів. А Пегас із тої пори вважається конем поетів.

Атлант

А тим часом у крилатих сандаліях герой Персей вилетів геть із палацу страшних горгон і зупинився спочити тільки на березі моря. Торбу з відрубаною головою горгони Медузи він поклав у траву. Кров просочувалася крізь шпарини і швидко забарвила траву у червоний колір. Вражений Персей поглянув на червону траву – а то ж вона закам’яніла від страшної крові горгони! Так з’явилися корали.

Полетів Персей далі й нарешті досяг країни, де царював могутній Атлант, брат Прометея. Титан Атлант, який воював колись проти Зевса, був покараний тяжкою карою: він мав тримати на плечах всеньке небесне склепіння. Мешкав Атлант у саду, який родив золоті яблука, і титан беріг свій сад, як зіницю ока. Одного разу богиня Феміда провістила йому, що син Зевса покраде з саду золоті яблука, і з тої пори Атлант не довіряв Зевсовим дітям.

Отож коли Персей попросився до нього на ночівлю, Атлант грубо відмовив юнакові у гостинності, ще й насміявся з його подвигу, обізвавши Персея брехуном. Розгнівався Персей і вигукнув: «То ти проганяєш мене, Атланте? Тоді спершу поглянь на оце!» І він висмикнув із торби відрубану голову горгони Медузи і, відвернувшись, показав її титанові. Очі медузи розплющилися – й Атлант миттю скам’янів. Там, де він щойно стояв, постала висока гора, яка й досі тримає небесне склепіння.