Порівняйте основні положення теорії соціального конфлікту Р. Дарендорфа з ідеєю К. Маркса про соціальну революцію. Чи є ці теорії актуальними в наш час? Обґрунтуйте відповідь

Р. Дарендорф відзначає, що в будь-якій організації можна виділити два основні типи ролей - правлячих і керівників. Правлячі - зацікавлені в збереженні свого статусу, а керівники - в перерозподілі влади або авторитету.

За певних умов усвідомлення цієї протилежності інтересів зростає і організація ділиться на дві конфліктуючі групи.

Вирішення конфлікту спричиняє за собою перерозподіл влади. Але перерозподіл влади узаконює нові групи правлячих і керованих ролей, які знову починають конкурувати один з одним. Таким чином, розвиток організації - це ланцюг конфліктів, що повторюються, з приводу відносин влади. Проведемо порівняльний аналіз теоретичних положень Маркса і Дарендорфа як представників однієї наукової течії.

По-перше, у цих двох теоретиків схожі моделі розгортання конфліктної ситуації і соціальної реорганізації.

По-друге, при зовнішній схожості загальних моделей виникнення і розвитку конфліктів у Маркса і Дарендорфа істотно розрізняються підходи до джерел конфлікту.

Маркс як джерело називає нерівномірність розподілу власності і відповідної частки влади, тобто в першу чергу - економічні причини,Дарендорф джерелами називає ролюві відносини й нерівномірний розподіл влади, що випливає з ролювих позицій і не завжди зв'язаний, як у Маркса з часткою власності, тобто називає внутрішньоорганізаційні субкультурні причини.

По-третє, виходячи з різних підходів до причин конфлікту, відрізняються і конкретні, виражені в конкретних емпіричних категоріях, схеми виникнення конфлікту.

Логіка Маркса проста: найпершим і життєво необхідним для людини є задоволення не духовних чи політичних потреб, а потреб матеріальних. Задоволення подібних потреб реалізується завдяки функціонуванню сфери матеріального виробництва. На його думку, продуктивні сили, завдяки промисловому перевороту, набули небаченого розвитку. Виробничі відносини ж у розвитку відстають, адже їм притаманна певна невідповідність — суспільний характер виробництва і наявність приватної власності. Це призводить до того, що суспільне багатство створюють одні особи, а привласнення його здійснюють інші, таким чином у суспільстві продовжується експлуатація людини людиною.