Методичні вказівки до виконання курсового проекту

1. Вирішення задач сітьового планування

Сітьове планування є однією з найважливіших задач щодо раціонального планування складних комплексних задач. Наприклад, планування будівництва промислового об’єкта, будівництва окремого житлового будинку, промислового освоєння добування корисних копалин в окремому регіоні, організації реконструкції всього підприємства або окремого його підрозділу тощо.

Комплекс робіт, як правило, складається з низки окремих елементарних робіт. Ці роботи не просто виконуються незалежно, а й взаємно обумовлюють одна одну, так як виконання деяких робіт не можна розпочати раніше, ніж будуть завершені інші роботи. Наприклад, при будівництві будівлі фундамент не можна закладати доти, доки не вирито котлован і не отримано необхідні обладнання та матеріали.

Для вирішення задач такого типу використовують методи сітьового планування. Увесь комплекс робіт представляють у вигляді сітьового графіка. При сітьовому плануванні використовують базові поняття.

Теоретичною базою сітьового планування є теорія графів. Граф представляє собою непусту множину точок та множину відрізків, обидва кінця яких належать заданій множині точок. Точки називають вершинамиграфа, на рисунках позначають кружками або квадратиками; відрізки – ребрами графа, зображуються у прямолінійному або у криволінійному вигляді. При цьому довжина відрізків і розташування точок довільне.

Ребро графа називають орієнтованим, якщо одну вершину вважають початком ребра, а іншу – кінцем. На рисунку орієнтоване ребро зображують стрілкою та називають дугою. Орієнтоване ребро (дугу) з початком в точці А та кінцем в точці В позначається .

Граф, усі ребра якого орієнтовані, називається орієнтованим.

Шляхом в орієнтованому графі від до називається послідовність орієнтованих ребер (дуг) ..., така, що кінець кожного попереднього ребра збігається з початком попереднього і жодне ребро не трапляється більше одного разу.

Шлях від до називається простим, якщо він не проходить ні через одну з вершин графа більше одного разу.

Комплекс робіт зображується за допомогою сітьового графіка. Для цього виконується розділення комплексу на окремі роботи. Наприклад, окремі роботи з комплексу робіт при будівництві:

- прийняття рішення про будівництво будівлі;

- розробка проекту будівлі;

- розчищення площадки для будівництва;

- копання котловану для фундаменту;

- спорудження фундаменту;

- доставка на будівельний майданчик блоків підйомного крану;

- монтування підйомного крану;

- спорудження стін;

- установка санітарно-технічного обладнання;

- штукатурка стін та стель;

- настил полів;

- фарбування стін та т. д.

Кожна окрема робота, яка входить до комплексу, вимагає витрат певного часу. Деякі види робіт можуть виконуватися тільки у певному порядку. Наприклад, не можна споруджувати фундамент, якщо ще не викопано котлован для нього. Однак у комплексі, як правило, є такі роботи, які можуть виконуватися незалежно одна від одної, тобто одночасно. Наприклад, при будівництві можуть одночасно споруджувати фундамент та завозити конструкції для каркасу будівлі.

При виконанні комплексу робіт можна виокремити низку подій, тобто підсумків будь-якої діяльності, які дають змогу приступити до виконання подальших робіт. При будівництві це, наприклад, такі підсумкові події: проект будівлі затверджено; котлован вирито; споруджено фундамент; підйомний кран змонтовано; стіни споруджено; санітарно-технічне обладнання встановлено та ін.

Якщо деякій події поставити у відповідність вершину графа, а кожній роботі – орієнтоване ребро (дугу), то буде отримано деякий орієнтований граф. Він буде відображати послідовність виконання окремих робіт та настання подій у єдиному комплексі. На рисунку 1.1 показано фрагмент орієнтованого графа з трьох подій та двох робіт.

Рис. 1.1 – Фрагмент орієнтованого графа

Якщо кожному ребру графа зіставити число, яке буде показувати, наприклад, час виконання відповідної роботи, то буде отримано сітьовий графік.

У загальному випадку деякі роботи виконуються послідовно, деякі – паралельно. Часто для початку будь-якої роботи необхідне завершення декількох робіт. Наприклад, для початку монтажу каркасу будівлі потрібно, щоб було закладено фундамент, завезено конструкції для каркасу будівлі та змонтовано підйомний кран. Ці роботи виконуються різними бригадами людей та можуть завершитись у різний час. Для відображення на сітьовому графіку послідовності виконання робіт додатково використовують штрихові стрілки. Штрихові стрілки відображають умовну залежність між подіями.

Сітьовий графік є графічною моделлю усього комплексу робіт або виробничого процесу. Він відображає взаємозв’язок усіх робіт, подій технологічного процесу, забезпечення комплексу робіт матеріальними та технічними ресурсами.

В основі побудови сітьового графіка лежать три основні поняття: „робота”, „подія”, „шлях”.

Термін „робота” у сітьовому плануванні використовується у таких поняттях:

1) дійсна робота – будь-який трудовий процес, який вимагає витрат праці, часу та матеріальних ресурсів;

2) очікування – пасивний процес, який не вимагає витрат праці та ресурсів, але вимагає витрат часу. Наприклад, затвердіння бетону, сушіння штукатурки;

3) фіктивна робота – умовна залежність між подіями, яка вводиться тільки для зручності. Фіктивна робота не пов’язана з витратами праці, часу та матеріальних ресурсів.

Дійсну роботу та очікування показують суцільною стрілкою, а фіктивну – пунктирною.

Під „подією” у сітьовому плануванні розуміють:

1) вихідну подію – початок виконання комплексу робіт; вихідна подія не має попередніх робіт;

2) завершальну подію – досягнення кінцевої цілі комплексу робіт (або однієї з кінцевих цілей); завершальна подія не має наступних за нею робіт;

3) проміжну подію (підсумок будь-якої діяльності) – результат виконання однієї або декількох робіт, який дає змогу приступити до виконання подальших робіт.

Подія не є процесом, вона не супроводжується витратами робочої сили, часу та коштів. Подія не може наступити, поки не закінчаться усі роботи, що є попередніми.

На сітьовому графіку будь-яка стрілка з’єднує лише дві вершини та відображає процес переходу від однієї події до іншої. Тому будь-яку роботу можна представити парою чисел, яка відображає час виконання роботи:

,

де час – виконання роботи .

Наведемо розрахункові формули та розглянемо основні параметри сітьового графіка на прикладі.

Приклад. Є відомості про час виконання окремих робіт під час спорудження об’єкта: тиждень, тижнів, тижня, тижня, тижнів, тижнів, – фіктивна робота, тижнів, тижня.

Розв’язання. Сітьовий графік, який відображає послідовність робіт, представлений на рис. 1.2.

Рис. 1.2 – Сітьовий графік

Вихідною подією є подія 1, а заключною для всього комплексу робіт – подія 6. Від події 1 до події 6 ведуть 8 шляхів. Для кожного із шляхів можна визначити сумарні витрати часу. Дані для кожного з можливих шляхів наведені у таблиці 1.1.

Максимальні витрати часу відповідають шляху . Цей шлях буде критичним з критичним часом тижнів. Це означає, що час виконання усього комплексу робіт залежить від часу робіт, що лежать на критичному шляху, і становить 16 тижнів. Для того щоб скоротити час, потрібний для виконання усього комплексу робіт, слід зекономити час на тих роботах, які входять до критичного шляху. У сіті може бути декілька критичних шляхів.

Виконаємо дослідження сітьового графіка, визначивши його часові параметри та резерви часу.

Таблиця 1.1 – Визначення критичного шляху

Події, через які проходить шлях	Витрати часу на шляху, тижнів	Повні резерви часу на шляху, тижнів

Ранній строк (час) настання подій – це максимальний строк, що відповідає завершенню всіх попередніх робіт. У загальному випадку формула має вигляд:

, (1.1)

де – множина подій, як безпосередньо передують події Це всі ті події, з яких стрілки (роботи) направлені в

Тобто визначення раннього строку настання події передбачає пошук максимального результату за стрілками, які входять у подію Визначення ранніх строків настання подій розпочинається з вихідної події, при цьому

Визначимо ранні строки настання подій:

(тижнів);

(тиждень);

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів).

Пізній строк (час) настання події – це найбільш пізній строк настання події при якому запланований строк завершення комплексу робіт не змінюється. Для заключної події пізній строк настання збігається з раннім строком, тобто Визначення пізніх строків настання подій проводиться від заключної події до вихідної за формулою, яка у загальному випадку має вигляді:

, (1.2)

де – множина подій, які відбуваються безпосередньо за подією Це всі ті події, до яких стрілки (роботи) направлені з

Якщо ранній строк настання вихідної події було прийнято за 0, то й пізній строк настання цієї події також буде дорівнювати 0. Для робіт, які знаходяться на критичному шляху, ранні та пізні строки настання подій будуть збігатися, тобто ці події не мають резерву часу для свого настання.

Визначимо пізні строки настання подій:

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів);

(тижні);

(тижнів).

Резерв часу для кожної події визначається за формулою

. (1.3)

Визначимо резерви часу за кожною подією:

(тижнів);

(тиждень);

(тижнів);

(тижнів);

(тижні);

(тижнів).

Введемо позначення для показників, які оцінюють роботи сітьового графіка:

– час, що є необхідним для виконання роботи ;

– ранній строк початку роботи ;

– пізній строк початку роботи ;

– ранній строк закінчення роботи ;

– пізній строк закінчення роботи .

Ранній строк початку роботи – це самий ранній з можливих строків початку роботи. До цього строку потрібно виконати усі роботи, що передують даній. Він розраховується за формулою

, (1.4)

тобто дорівнює ранньому строку настання події

Пізній строк початку роботи – це самий пізній строк початку роботи, при якому строк виконання комплексу робіт, що запланований, не змінюється. Він розраховується за формулою

. (1.5)

Ранній строк закінчення роботи – це самий ранній з можливих строків закінчення роботи. До цього часу мають виконуватися усі попередні роботи і ця робота. Він розраховується за формулою

. (1.6)

Пізній строк закінчення роботи – це самий пізній строк закінчення роботи, при якому строк виконання усього комплексу робіт, що запланований, не змінюється. Він розраховується за формулою

, (1.7)

тобто збігається з пізнім строком настання події

Для робіт критичного шляху ранній і пізній строки початку й закінчення робіт збігаються.

Визначимо рані та пізні строки початку й закінчення окремих робіт:

Робота :

Робота :

Робота :

Робота :

Робота :

Робота :

Робота :

Робота :

Робота :

Є показники, які дають змогу оцінювати резерви часу робіт (операцій) сітьового графіка. Розглянемо основні оцінки. При розгляді кожної окремої роботи будемо вважати подію початковою подією цієї роботи, а подію – кінцевою.

Повний резерв часу роботи показує, наскільки можна здвинути початок виконання цієї роботи чи збільшити її тривалість, не змінюючи очікуваного (раннього) строку настання початкової події за умови, що кінцева для цієї роботи подія настане не пізніше свого граничного (пізнього) строку. Повний резерв часу роботи визначається за формулою

. (1.8)

Визначимо повні резерви часу робіт:

(тиждень);

(тижнів);

(тиждень);

(тижнів);

(тижнів);

(тижні);

(тижні);

(тижнів);

(тижні).

Вільний резерв часу роботи показує, наскільки можна збільшити тривалість цієї роботи або відстрочити початок її виконання за умови, що початкова та кінцева її події настануть в очікуваний (ранній) час. Вільний резерв часу роботи визначається за формулою

. (1.9)

Визначимо вільні резерви часу робіт:

(тижнів);

(тижнів);

(тиждень);

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів);

(тиждень);

(тижнів);

(тижні).

Частковий резерв часу І видуроботи – це запас часу, яким можна розпоряджатися, виконуючи роботу за припущенням, що початкова та кінцева її події настають у граничні (пізні) строки. Частковий резерв часу І виду роботи визначається за формулою

. (1.10)

Визначимо часткові резерви часу І виду робіт:

(тиждень);

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів);

(тижні);

(тижні);

(тижнів);

(тижнів).

Частковий резерв часу ІІ видуроботи – це запас часу, яким можна розпоряджатися, виконуючи роботу за припущення, що початкова її подія настане в граничний (пізній) строк, а кінцева подія – в очікуваний (ранній) строк. Для деяких робіт (операцій) сітьового графіка інтервал часу між пізнім строком настання початкової події та раннім строком настання кінцевої події може бути меншим за тривалість цих робіт, тоді частковий резерв ІІ виду вважається таким, що дорівнює нулю. Частковий резерв часу ІІ виду роботи визначається за формулою

. (1.11)

Визначимо часткові резерви часу ІІ виду робіт:

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів);

(тижнів);

(тиждень);

(тижнів);

(тижнів).

2. Прогнозування показників обсягу реалізації, собівартості та ціни одиниці продукції

Одним з підходів до прогнозування зміни показників є метод аналітичного вирівнювання, тобто побудова математичної моделі, яка найкращим чином описувала б динаміку явища у часі.

Вибір форми математичної моделі для опису зміни процесу (тренду) є одним із основних питань, яке виникає при вирівнюванні рядів динаміки. Найчастіше для описання тренду використовують многочлени різних ступенів, експоненти, логістичні криві (ці функції мають назву кривих росту). Многочлени мають вигляд:

– пряма,

– парабола другого порядку,

– парабола третього порядку,

де – параметри многочленів;

– незалежна змінна (час).

Параметри многочленів мають конкретну економічну інтерпретацію, яка залежить від змісту часового ряду. Зокрема, параметр характеризує швидкість зростання показника, параметр – прискорення його зростання, параметр у літературі інтерпретується по-різному, наприклад, відображає рівень ряду при .

Пряма відображає постійний приріст (додатний або від’ємний) рівнів часового ряду та характеризує рівномірну зміну явища в часі.

Парабола другого порядку описує рух із рівномірною зміною приростів (у додатному та від’ємному напрямках). Характерним для економічних процесів є рівноприскорене зростання або рівноприскорений спад їхнього розвитку.

У параболі третього порядку приріст може змінювати свій знак один або два рази.

Найпростішим способом вибору форми математичної моделі, яка б найбільш адекватно описувала динаміку економічного процесу, що досліджується, є візуальний, тобто вибір форми тренду на основі графічного зображення ряду динаміки. До його недоліків слід віднести те, що різні дослідники на основі одного й того ж графіка вибирають різні математичні моделі.

У курсовій роботі приймаємо припущення, що для опису динаміки показників, які прогнозуються, можна використовувати лінійну функцію.

Після вибору форми тренду потрібно розрахувати параметри вибраної функції . Серед багатьох методів прикладної статистики для визначення параметрів тренду ряду динаміки найчастіше використовують метод найменших квадратів (МНК).

Припустимо, що в результаті попереднього аналізу певного економічного процесу був зроблений висновок, що його основна тенденція динаміки описується прямою .

За МНК потрібно мінімізувати суму квадратів відхилень окремих рівнів часового ряду від тренду, тобто

де – число рівнів ряду динаміки;

– фактичні значення часового ряду;

– теоретичні (розрахункові) значення рівнів ряду.

Для знаходження значень невідомих параметрів та слід прирівняти часові похідні за заданими параметрами до нуля:

, .

Це дає змогу отримати систему нормальних рівнянь:

(2.1)

Після розв’язання отриманої системи будуть отримані оцінки невідомих параметрів моделі та :

На підставі коефіцієнта детермінації

, (2.2)

де – дисперсія фактичних значень ряду динаміки:

;

– дисперсія залишків, що розраховується за формулою

,

де – кількість змінних моделі (для прямої ),

можна зробити висновок про ступінь значущості зв’язку, що вимірюється, для математичної моделі. Значення може належати такому інтервалу: .

Оскільки коефіцієнт детермінації характеризує, якою мірою варіація залежної змінної визначається варіацією незалежної змінної, то чим ближче до одиниці, тим впевненіше можна стверджувати, що зв’язок між цими змінними є статистично значущим.

Коефіцієнт кореляції характеризує тісноту зв’язку між змінними моделі. Він може міститися на інтервалі: . Чим ближче за модулем до одиниці, тим тіснішим є зв’язок. Знак “мінус” свідчить про обернений зв’язок, “плюс” – про прямий.

Виявлення та характеристика математичної моделі складають базу для прогнозування, тобто для визначення орієнтовних розмірів явища у майбутньому. Для цього використовують метод екстраполяції.

Під екстраполяцією розуміють знаходження рівнів за межами часового ряду, що вивчається, тобто подовження у майбутнє тенденції, що спостерігалася у минулому (перспективна екстраполяція). Оскільки у дійсності тенденція розвитку не залишається незмінною, то дані, що отримують шляхом екстраполяції ряду, слід розглядати як ймовірні оцінки.

Екстраполяцію часових рядів здійснюють різними способами, наприклад екстраполюють часові ряди вирівнюванням за аналітичними формулами, тобто, коли відома математична модель, в неї підставляють значення за межами ряду, що досліджується, і визначають для ймовірні .

На практиці результат екстраполяції явищ, що прогнозуються, зазвичай отримують не точковими (дискретними), а інтервальними оцінками.

Для визначення границь інтервалів використовують формулу

,

де – точковий прогноз, зроблений за методом екстраполяції;

- залишкове середнє квадратичне відхилення від тренду, що скориговане по ступеням вільності;

– значення коефіцієнта довіри Ст’юдента.

Нижнє значення інтервальної оцінки відповідає песимістичному прогнозу значення показника, а верхнє значення інтервальної оцінки – його оптимістичному прогнозу.

Приклад. Побудуємо та проаналізуємо математичну модель зміни показника у часі. Припустимо, що є такі дані про зміну обсягу реалізації за 2001-2007 роки:

Рік
Обсяг реалізації, тис. одиниць

Розв’язання. Оскільки вже було зроблено припущення, то для опису динаміки цього показника у часі використаємо лінійну модель:

Для знаходження невідомих параметрів та потрібно розв’язати таку систему нормальних рівнянь:

де – кількість значень у вихідному ряду (у даному випадку ).

Для спрощення розрахунків введемо порядкові номери років, тобто 2001 рік – 1, 2002 рік – 2, 2003 рік – 3, 2004 рік – 4, 2005 рік – 5, 2006 рік – 6, 2007 рік – 7.

Тоді для визначення коефіцієнтів системи складемо таку таблицю:

Рік	Обсяг реалізації , тис. одиниць	Номер року
S

Тоді система рівнянь буде мати вигляд:

Після розв’язання цієї системи рівнянь отримаємо, що і , тоді математична модель, що описує зміну обсягу реалізації у часі, має вигляд: Це означає, що в одиницю часу (за рік) обсяг реалізації продукції збільшувався у середньому на 15,32 тис. одиниць.

Перевіримо значущість зв’язку обсягу реалізації продукції за допомогою коефіцієнта детермінації.

Для визначення коефіцієнта детермінації зробимо попередні обчислення:

1) середнього рівня ряду: (тис. од.);

2) теоретичних рівнів ряду: (тис. од.),

(тис. од.),

(тис. од.),

(тис. од.),

(тис. од.),

(тис. од.),

(тис. од.).

Для визначення дисперсій складемо допоміжну таблицю:

Рік	Обсяг реалізації , тис. одиниць,	Номер року
			188,32	-39,29	1543,70	6,68	44,62
			203,64	-32,29	1042,64	-1,64	2,69
			218,96	-19,29	372,10	-3,96	15,68
			234,28	-6,29	39,56	-6,28	39,44
			249,60	12,71	161,54	-2,60	6,76
			264,92	38,71	1498,46	8,08	65,29
			280,24	45,71	2089,40	-0,24	0,06
S				-0,03	6747,43	0,04	174,54

Розрахуємо:

1) дисперсію фактичних значень ряду динаміки:

;

2) дисперсію залишків:

.

Тоді коефіцієнт детермінації становитиме:

.

Отримане значення коефіцієнта детермінації близьке до 1, тобто зв’язок, який описується побудованою математичною моделлю, є тісним.

Визначимо коефіцієнт кореляції:

.

Отримане значення коефіцієнта кореляції дуже близьке до одиниці, тобто можна стверджувати, що зв’язок між часом та обсягом реалізації продукції є статистично значущим.

Побудуємо прогноз обсягу реалізації продукції на наступні 5 років за методом екстраполяції. Роки, на які буде зроблено прогноз, матимуть такі порядкові номери: 2008 рік – 8, 2009 рік – 9, 2010 рік – 10, 2011 рік – 11, 2012 рік – 12.

Визначимо точкові прогнозні значення:

(тис. од.),

(тис. од.),

(тис. од.),

(тис. од.),

(тис. од.).

Визначимо інтервальні прогнозні оцінки. Зробимо попередні розрахунки:

.

За таблицями розподілення Ст’юдента при і достовірності значення коефіцієнта довіри становитиме .

Тоді визначимо інтервальні прогнози:

Подібним чином будуються прогнози зміни собівартості та ціни одиниці продукції.

3. Побудова потоку платежів

З позицій фінансового аналізу реалізацію інвестиційного проекту можна представити як два взаємопов’язаних процеси:

- процес інвестування у створення виробничого об’єкта (або накопичення капіталу);

- процес отримання доходів від вкладених коштів.

Ці два процеси протікають послідовно (з розривом між ними чи без нього) або на деякому відрізку паралельно. У цьому випадку передбачається, що віддача від інвестицій починається ще до моменту завершення процесу вкладення коштів. Обидва ці процеси мають різні розподіли інтенсивностей у часі, що у значному ступені визначає ефективність інвестування.

Потік платежів(cash flow) характеризує обидва ці процеси у вигляді однієї послідовності. У випадку виробничих інвестицій інтенсивність результуючої потоку платежів формується як різниця між інтенсивністю (витратами в одиницю часу) інвестицій та інтенсивністю чистого доходу від реалізації проекту.

Чистий дохід – це дохід, отриманий у кожному часовому інтервалі від виробничої діяльності, за вирахуванням усіх платежів, що пов’язані з його отриманням (поточними витратами на оплату праці, сировину, енергію, податки тощо). При цьому нарахування амортизації не належить до поточних витрат.

Чистий потік платежів у часовому інтервалі дорівнює:

(3.1)

де – період часу;

– чистий прибуток;

– амортизаційні відрахування;

– фінансові витрати (процент на кредит);

– капітальні вкладення;

– приріст оборотного капіталу.

У загальному вигляді складові грошового потоку визначають за формулою

(3.2)

де – загальний обсяг продаж року (за вирахуванням ПДВ);

– витрати виробництва у році ;

– податок на прибуток, що оподатковується, у році .

Показник визначається за формулою

, (3.3)

де – вид продукції;

– ціна одиниці продукції у році ;

– кількість реалізованої продукції у році

Показник визначається за формулою:

(3.4)

де – витрати на сировину;

– витрати на матеріали;

– витрати на закупівлю комплектуючих виробів;

– витрати на паливо, тепло, пар тощо;

– витрати на оплату виробничого персоналу, включаючи відрахування на соціальні потреби (соцстрах, пенсійний фонд, медична страховка, фонд зайнятості);

– витрати на обслуговування та ремонт обладнання (без заробітної плати);

– витрати на запасні частини для ремонту основного та допоміжного обладнання;

– заводські накладні витрати;

– адміністративні накладні витрати;

– витрати збуту та розподілу;

– амортизаційні відрахування;

– фінансові витрати (процент на кредит).

Інколи з витрат виробництва для подальшого аналізу та розрахунків виділяють ще дві групи витрат:

– заводські витрати:

(3.5)

де – заводські витрати;

– експлуатаційні витрати:

(3.6)

де – експлуатаційні витрати.

Приклад. Побудуємо потік платежів, якщо є прогнозні дані про обсяги реалізації, собівартість та ціну одиниці продукції.

Рік
Обсяг реалізації, тис. одиниць	295,56	310,88	326,20	341,52	356,84
Собівартість одиниці продукції, грн	0,19	0,21	0,23	0,3	0,35
Ціна одиниці продукції, грн	0,25	0,26	0,3	0,37	0,41

Для реалізації інвестиційного проекту потрібно витратити 35 тис. грн Інвестиції здійснюються протягом 1 року. Тривалість інвестиційної фази становить 5 років. Знос на обладнання нараховується за методом прямолінійної амортизації. Ліквідаційна вартість об’єкта є достатньою для покриття витрат, пов’язаних з ліквідацією об’єкта, тобто дорівнює нулю.

Поточні витрати за роками оцінюються таким чином: 3 тис. грн у перший рік експлуатації об’єкта з подальшим щорічним зростанням їх на 3,4 %.

Податок на прибуток становить 20 %.

Розв’язання. Для отримання розподілу платежів у 2008-2012 роках складемо таку таблицю:

Показник
Дохід від реалізації продукції (ціна одиниці продукції · обсяг реалізації), тис. грн	73,89	80,83	97,86	126,36	146,30
Витрати на виробництво продукції (собівартість одиниці продукції · обсяг реалізації), тис. грн	56,16	65,28	75,03	102,46	124,89
Прибуток від реалізації продукції (дохід-витрати), тис. грн	17,73	15,54	22,83	23,91	21,41
Поточні витрати, тис. грн	3,00	3,10	3,21	3,32	3,43
Амортизаційні відрахування	7,00	7,00	7,00	7,00	7,00
Величина податку на прибуток, тис. грн	1,55	1,09	2,53	2,72	2,20
Чистий прибуток, тис. грн	6,19	4,35	10,10	10,87	8,78
Чистий потік грошових платежів, тис. грн	13,19	11,35	17,10	17,87	15,78

4. Оцінка економічної ефективності інвестиційного проекту

У ринковій економіці сформульовані такі вимоги до аналітичного апарату, вихідних даних та представлення результатів розрахунків, що пов’язані з оцінкою економічної ефективності інвестиційних проектів.

1. Аналітичний апарат для оцінки інвестиційного проекту має ґрунтуватися на зіставленні доходів (прибутків), отриманих у результаті вкладення фінансових коштів у проект, з альтернативними можливостями вкладення цих коштів у інші фінансові активи.

2. Для визначення ефективності інвестиційного проекту процес його реалізації має бути розгорнутим у часі та включати усі основні фази інвестиційного циклу.

3. Вихідні дані для розрахунків ефективності проекту мають включати:

- розгорнуту у часі виробничу програму;

- ціни на продукцію;

- прямі виробничі витрати (ті, що залежать від масштабів виробництва);

- накладні витрати та інші платежі (у тому числі витрати, що не залежать від масштабів виробництва);

- розгорнутий у часі процес фінансування капітального будівництва;

- структуру інвестиційних витрат;

- джерела надходження інвестиційних коштів (акції, кредити тощо).

4. Вихідні дані та аналітичний апарат мають забезпечити можливість реконструкції розгорнутого у часі потоку платежів, який включає інвестиції, поточні витрати та доходи від виробничої діяльності.

5. Для зіставлення рознесених у часі платежів вони мають бути приведені до однієї дати за допомогою процедури дисконтування. Ставка дисконтування обирається виходячи з конкретних альтернатив розміщення капіталу.

6. При оцінці ефективності інвестиційного проекту слід враховувати фактор ризику, який виражається у вигляді можливого зменшення віддачі від вкладеного капіталу порівняно з очікуваною величиною. З метою виявлення та зниження ризику вкладень потрібно провести аналіз сталості інвестиційного проекту відносно його параметрів і зовнішніх факторів.

7. Як зовнішні фактори при оцінці ефективності проекту слід враховувати: загальний рівень інфляції, імовірнісну зміну цін за основними категоріями витрат, величину позичкового відсотку за кредитами. Величину цих показників слід визначати на основі макроекономічних прогнозів економічного розвитку країни та відповідної галузі.

8. Вихідні дані для розрахунків економічної ефективності інвестиційного проекту потрібно представляти в структурі та формі, прийнятих на українських підприємствах, а результати розрахунків – у обсязі та формі, прийнятих у міжнародній практиці.

Процедура приведення платежів, рознесених у часі, до базової дати називається дисконтуванням.