Історія футболу у давнину

Ніхто точно не знає, коли і де зародився футбол. Сучасний формат гри, коли дві команди по 11 футболістів у кожній протистоять одна одній на обмеженому просторі, склався у Великобританії у ХІХ столітті. Однак існують документальні свідчення, що гру, у чомусь схожу на футбол, знали ще у Давньому Китаї, причому задовго до того, як легіонери Юлія Цезаря принесли у Британію гарпастум – Римську гру у м’яч.

Щоб встановити, хто першим ударив по м’ячу, потрібно спочатку дізнатися, коли і де він з’явився. Археологи стверджують, що у шкіряного супутника людини досить поважний вік. На о. Самофракія було знайдено його найдавніше зображення, що відносять до 2500 р. до н. е. Одне з ранніх зображень м’яча знайдено на стінах гробниць Бенни-Гасана в Єгипті.

Опису гри давніх єгиптян не збереглося, а от про попередників футболу на Азіатському континенті відомо значно більше. Давньо-китайські джерела, датовані 2697 р. до н. е., розповідають про гру, схожу на футбол. Називали її «дзю-ню» («дзю» – штовхати ногою, «ню» – м’яч). Описуються свята, під час яких дві команди розважали грою китайського імператора, його наближених. Переможців нагороджували гірляндами квітів і коштовним посудом, а тих, що програли, били бамбуковими палицями. Спочатку ігри з м’ячем мали військово-прикладний характер. Оскільки гра ставила за мету виховувати волю і рішучість воїнів, боротьбу вели до перемоги, яка присуджувалась арбітром (частіше ним був імператор). Тих, хто програв, тяжко карали.

Пізніше гра втратила військово-прикладний характер і стала розвагою. В історичних хроніках того часу збереглися відомості про гру, при якій не можна переносити м’яч руками. Правилами дозволялося торкатися м’яча ногами, тулубом. Пізніше на полі залишилося тільки двоє воріт, що нагадували нинішні, тоді як до цього їх могло бути в декілька разів більше або вони були замінені, наприклад, стінами з отворами. В ці отвори потрібно було поцілити м’ячем.

Приблизно в цей же час гра, схожа з футболом, – «кемарі» – зۥявилася в Японії. Гра мала релігійний характер. Обов’язковим атрибутом її був пісочний годинник, тобто тривалість гри була фіксованою.

Дуже популярним був м’яч у Давній Греції. М’ячі зшивалися із кольорових клаптиків, набивалися волоссям, інші – наповнювались повітрям, пір’ям, найважчі – піском. Популярною була гра – «епіскірос». Багато в чому вона нагадувала сучасний футбол. Відомого драматурга Давньої Еллади Антифана (388-311 р. до н. е.) можна назвати першим футбольним репортером. У його працях збереглися відомості про гру в шкіряний м’яч між двома давньогрецькими командами. Сам характер репортажу свідчить про високу напругу в грі. Жителі Давньої Спарти любили гру «епіскірос». Суть її полягала в тому, що дві команди перекидали м’яч руками й ногами за лінію, на поле суперника. Обов’язковою була присутність судді. Гра була наскільки популярною, що в неї грали навіть дівчата.

Довгий час Рим перебував під впливом елінської культури, тому й перейняв багато спортивних ігор.

«Сферомахія» – індивідуальні дії з м’ячем. Щось схоже з художньою гімнастикою. Другою, найбільш поширеною грою у римлян був «гарпастум». Ця гра була досить жорсткою. Дві команди, розташувавшись одна навпроти іншої, намагались перенести м’яч через лінію, яка знаходилась за плечима суперника. При цьому дозволялося передавати м’яч і руками, і ногами. Пізніше для гри застосували великий шкіряний м’яч, набитий соломою. Передавати його дозволялося тільки ногами. Змінилось і місце, куди його потрібно було забити. Тепер це були ворота без верхньої поперечини.