Організація робочих місць 1 страница

Для створення безпечних умов праці велике значення має орга­нізація робочих місць. Вона передує початку будь-якого технологіч­ного процесу.

Робочим місцем є ділянка приміщення або території підприєм­ства, де постійно або періодично перебувають працівники для вико­нання технологічних операцій. Якщо окремі операції виконуються на різних ділянках приміщення, то робочим місцем слід вважати все приміщення.

Простір, який охоплює всю площу робочого місця і має висоту 2 м над її рівнем, називається робочою зоною.

Від правильної організації робочого місця в значній мірі зале­жать умови праці і її ефективність. Основним елементом організації робочого місця вважають його планування, визначення основних і допоміжних робочих рухів, компоновку обладнання, вибір інстру­менту, пристосувань та інвентаря, а також допоміжних пристроїв, які забезпечують безпеку праці.

Планування робочого місця передбачає таке його положення в приміщенні по відношенню до інших робочих місць, яке забезпечує найкращі умови для освітлення, вентиляції і опалення, подавання матеріалів або сировини, видалення відходів виробництва, а також готової продукції.

При правильній організації робочого місця у виробничих при­міщеннях знижується потреба в транспортних засобах, які завжди являють собою небезпеку для працюючих та захаращують примі­щення. Вільна площа робочого місця має становити не менше 4,5 м².

Найбільш важливим питанням при організації робочих місць є положення працюючого і його поза.

Зону основних робочих рухів слід визначати з антропометрич­них даних людини — поля її зору, росту, довжини рук і ніг. Вона має розташовуватися в місці найбільшого огляду і найбільш легкої досяжності. При цьому не допускається надмірний поворот голови (понад 40° у горизонтальній і 30°^, у вертикальній площині від лінії зору) або корпуса (не більше 45° вліво або вправо), а також витягу­вання рук (не більше 500 мм в сторони і 300 мм уперед) або ніг (не більше 350 мм уперед і 300 мм угору).

Найбільш характерними позами робітників різних спеціальнос­тей є поза стоячи або поза сидячи.

У положенні стоячи людина має найбільш сприятливі умови для зорового огляду, переміщення і координації рухів. Зручність цієї пози визначається величиною кутів у суглобах.

При раціональному плануванні робочих місць обов'язково вра­ховують антропометричні дані людини. Від антропометричних даних залежить зона досяжності, тобто та частина робочої зони, яка обмежена дугами, що описуються мак­симально витягнутими руками.(середньостатистичні антропометричні ознаки чоловіків і жінок).

До оснащення робочих місць відносяться засоби праці, які не­обхідні для виконання тих або інших робочих функцій, наприклад засоби механізації, інструменти, пристосування, що забезпечують виконання робіт.

Зона допоміжних робочих рухів (при заміні інструментів, скла­дуванні матеріалів та ін.) має розташовуватись за межами зон основ­них рухів, але в місцях найкращої досяжності.

Компоновка обладнання в плані і по висоті має відповідати на­ступним вимогам: забезпечувати мінімальну кількість основних і допоміжних робочих рухів, не допускати систематичного підніман­ня або спускання з основної площадки робочого місця для контролювання роботи технологічного обладнання (машини), виключати перехресні рухи рук або ніг. Допоміжні механізми і пристосування не повинні заважати управлінню основним обладнанням.

Вибір інструментів, пристосувань та інвентаря залежить від ха­рактеру основних трудових операцій і має забезпечувати фронт ро­боти з мінімальними витратами енергії та часу. При розташуванні інструментів на робочому місці треба враховувати, якою рукою їх бере працююча людина і як часто ними користується.

Додаткові пристосування та пристрої, які забезпечують безпеку праці, використовують для захисту працюючих від дії шкідливих чинників з боку суміжних робочих місць (ширми, екрани, огород­ження та ін.) і переохолодження ніг при теплопровідних підлогах (дерев'яні решітки, теплоізоляційні килимки та ін.)

Якщо технологічні процеси належать до особливо небезпечних або небезпечних у пожежному відношенні (категорії А або Б), робо­че місце обладнують первинними засобами пожежогасіння та по­жежної сигналізації.

Положення технологічного обладнання, пристосувань та інвента­ря має бути стійким, щоб не створювати їх випадкового зрушування.

Робоче місце необхідно утримувати в належному порядку і чис­тоті. На ньому не дозволяється знаходження сторонніх предметів, пристосувань та інструментів, які тривалий час не використовують­ся в роботі. На підлозі під ногами працюючих не повинно бути стру­жки, різних відходів, надлишкової вологи, а також масляних плям або будь-яких хімічно активних речовин (кислот, лугів та ін.).

Продумане розташування технологічного обладнання і при­стосувань дозволяє найбільш ефективно використовувати виробни­чі площі, уникати зайвої тісноти, створювати зручні та безпечні умови праці.

Отже, організація робочих місць — це комплекс заходів, які забезпечують зручність, раціоналізацію трудових процесів, прийомів і рухів з метою зниження втоми.

Тема 14.2

,,Загальні вимоги безпеки.”

1.Загальні вимоги до посудин, що працюють під тиском.

У різних галузях промисловості і будівництва значна кількість обладнання працює за рахунок використання енергії стисненого по­вітря, газу або пари. До обладнання, що працює під тиском, відно­сяться парові і водяні котли, компресори і балони зі стисненими або зрідженими газами. Ці установки бувають стаціонарними і пересув­ними. Стаціонарні встановлюються на нерухомому фундаменті, а пересувні мають ходову частину. Пересувні посудини з високим тиском експлуатуються в будів­лях тимчасового типу або на відкритому повітрі.

За правильність конструкції посудин з високим тиском, за роз­рахунок їх на міцність і вибір матеріалу, за якість виготовлення, монтажу і ремонту, а також за відповідність їх вимогам,,Правил влаштування і безпечної експлуатації парових і водогрійних кот­лів” відповідає підприємство (організація), що виконує відповідні роботи.

Елементи посудин, що працюють під тиском, у відношенні до конструкції, вибору матеріалів і розрахунків на міцність мають від­повідати діючим,,Нормам розрахунку елементів парових котлів на міцність”.

При проектуванні елементів, що працюють під тиском, мають бути враховані напруги, що виникають при гідравлічному випробу­ванні, яке не повинно перевищувати 1,25 величини допустимих на­пруг при температурі 20 °С, прийнятої у відповідності до вказаних норм розрахунку.

Конструкція посудин з високим тиском має бути надійною і безпечною в експлуатації; повинна бути передбачена можливість огляду, очищення з використанням засобів механізації, промивання і продування, а також ремонту їх елементів.

Температура стінок елементів посудин з високим тиском не по­винна перевищувати величин, прийнятих у розрахунках на міцність відповідно,,Єдиному нормативному методу теплового розрахунку котельних агрегатів”.

Конструкція і гідравлічна схема вказаних посудин має забезпе­чувати надійне охолодження стінок елементів, що знаходяться під тиском.

Посудини, конструкція яких не виключає можливості перегрі­вання стінок окремих їх елементів, в період розпалювання або при раптовому припиненні споживання пари мають бути оснащені спе­ціальними пристроями, що запобігають підвищенню температури металу цих елементів вище норми.

Недотримання правил експлуатації обладнання і посудин, що працюють під тиском в несприятливих умовах, може призвести до нещасних випадків внаслідок вибуху.

При вибуху обладнання і посудин, що працюють під тиском, травми і каліцтва може отримати не тільки обслуговуючий персо­нал, а й люди, що знаходяться в районі дії вибуху. Вибух викликає забиття, струси мозку, переломи кісток, опіки, призводить до руйну­вання будівель і споруд.

На системи, що працюють під тиском розповсюджуються ДНАОП 0.00.-1.07-94,,Правила будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском”.

До посудин, що працюють під тиском, відносяться ємності, у яких р > 0,7 кгс/см² (0,07 МПа) або pV > 200, де V — внутрішній об'єм посудини, л.

Основна вимога до котельних установок, згідно НПАОП 0.00.-1.08-94,,Правила будови і безпечної експлуатації парових та водогрійних котлів” полягає в тому, щоб підтримувати поряд з постійним тиском постійну номінальну темпе­ратуру пари без значних відхилень. Допустиме відхилення темпера­тури перегрітої пари ± 5° С.

При експлуатації котельних установок нерідко бувають випад­ки значного відхилення температури пари від номінальної. Причи­ни, які викликають порушення нормальної роботи котельних уста­новок, розглянуто нижче.

2. Основні причини аварій і несправностей котельного агрегату.

Недотримання правил улаштування і безпечної експлуатації об­ладнання, що працює під тиском більше атмосферного, призводить до вибуху, а відтак і до руйнування обладнання, будівель і до трав­матизму.

Основними причинами більшості аварій і несправностей облад­нання є недостатня кваліфікація персоналу, порушення експлуата­ційним персоналом правил технічної експлуатації, правил техніки безпеки і виробничих інструкцій, низька трудова і технологічна дис­ципліна, погана якість ремонтних робіт.

Практика показує, що багато аварій і несправностей носять ідентичний характер або є повторними, що свідчить про недостатню роботу щодо боротьби з аваріями. Для запобігання таким явищам необхідно, щоб кожна аварія, несправність або брак у роботі облад­нання ретельно розслідувались і вивчались експлуатаційним персо­налом з метою своєчасного їх усунення.

Причиною багатьох аварій з тяжкими наслідками є переповнен­ня або упускання води в паровому котлі. При значному переповнен­ні вода разом з паром потрапляє в паропровід на великій швидкості, що стає причиною виникнення гідравлічних ударів такої сили, яка призводить до розриву паропровода.

Тривалість вибуху обладнання становить десяті долі секунди, тому потужність під час вибуху досягяє величезної сили. Вибух по­судини під тиском — це таке руйнування її стінок, при якому внут­рішній тиск миттєво знижується до атмосферного. Перегріта (понад 100 °С) вода має величезний запас енергії. При миттєвому падінні тиску вона раптово перетворюється на пару, збільшуючись в об'ємі приблизно в 1700 разів. Це явище носить назву адіабатичного роз­ширення (вибуху).

Енергію при адіабатичному розширенні обчислюють за фор­мулою:

,

де A — енергія вибуху, Дж;

P₁, P₂ — початковий і кінцевий тиск у посудині, Н/м²;

V— об'єм посудини, м³;

n — показник адіабати (для повітря п = 1,41).

Потужність, що розвивається під час вибуху, кВт визначається за формулою:

,

де — тривалість вибуху, с.

Основні причини вибухів посудин, що працюють під тиском, різноманітні, але в загальному вигляді їх можна звести до таких: підвищення тиску вище за допустиме, механічна або хімічна дія, де­фекти виготовлення, порушення технологічного режиму і правил експлуатації, несправність приладів і арматури, корозія металу. Ви­бух посудин під тиском супроводжується великими руйнівними нас­лідками. Найнебезпечнішими є вибухи парових котлів.

Причиною вибухів котлів є перенапруження металу. Метал по­судин, що працюють під тиском вище атмосферного, постійно зна­ходиться під дією високих температур і тиску. Внаслідок цього у металі відбуваються пластичні деформації. Тому міцність металу знижується, збільшується відносне подовження стінок посудин і зменшується поперечний переріз стінок котла. При дії великих на­пружень з підвищенням температури в металі розвивається явище повзучості.

Корозія металу буває двох типів: загальна, при якій вся поверхня металу руйнується з однаковою швидкістю, і місцева, яка активно розвивається в місцях клепки внаслідок порушення структури металу.

Механічний розрив стінок котла виникає тоді, коли у посудині недостатня кількість води. Коли за недоглядом у котлі падає рівень води, тоді теплота, що розрахована на її нагрівання і випаровування, не відводиться, а перегріває стінки котла. Внаслідок явища повзу­чості металу стінки котла випинаються, потоншуються до утворення тріщин, з появою яких котли розриваються. До появи тріщин причи­ною аварії може стати подача води у такий перегрітий котел. У цьо­му випадку, при появі на котлі випучин, треба перекрити подачу те­плоти і випустити пар, а не подавати в нього воду.

Перекачка або упускання води в котлі відбувається в основно­му внаслідок халатного відношення до обов'язків або недостатньої кваліфікації обслуговуючого персоналу.

Досвід експлуатації парових котлів показує, що несправності і аварії бувають внаслідок порушення водного режиму (наприклад, не­задовільне хімводоочищення, неправильний режим фосфотування та ін.). Усе це призводить до утворення на внутрішніх стінках накипу. Накип небезпечний для котла, як з фізичної, так і з хімічної точки зо­ру. Статистичні дані свідчать, що на кожні 100 аварій, які пов'язані з порушенням водного режиму, 83 виникають внаслідок відкладання накипу і шлаку, 17 — внаслідок корозії металу. Накип і шлам харак­теризується низьким коефіцієнтом теплопровідності, що призводить до недопустимого підвищення температури стінок, в результаті чого міцність металу різко падає і елементи котла руйнуються.

Причиною несправності обладнання під тиском може бути по­трапляння сторонніх предметів (піску, бруду, та ін.) під час монтажу або капітального ремонту, що веде до порушення циркуляції. Не­справності труб виникають також і з інших причин, наприклад, вна­слідок зносу їх летючими речовинами при спалюванні багатозольно- го палива або агресивності котельної води, а також низької якості металу або його зварювання.

Вибухи і спалахи палива часто є причиною пошкодження ко­тельних установок. Вони переважно відбуваються внаслідок недо­тримання" правил роботи на пилоподібному, рідкому та газоподібно­му паливі.

Пошкодження барабанів котла є найбільш небезпечним, тому що може призвести до великих аварій — вибухів.

Вибухи котлів відбуваються також внаслідок міжкристалічної корозії. Це дуже небезпечний вид корозії. Міжкристалічна корозія починає розвиватися в місцях, не доступних для огляду — в закле­почних і завальцьованих з'єднаннях барабанів. Тому при зовнішніх оглядах цих з'єднань тріщини важко виявити. При сильному розвит­ку вони призводять до вибуху котла.

Для спостереження за правильною роботою та безпечною екс­плуатацією котли обладнують арматурою, контрольно-вимірюваль­ними приладами та приладами безпеки.

Контрольно-вимірювальні прилади слугують для систематично­го контролю відповідності основних параметрів котла (тиск, темпе­ратура та ін.) номінальним, а також для вимірювання кількості отри­маної пари, витрати води, палива, повітря та ін. За показниками цих приладів визначають режим роботи котла. Тому всі контрольно-вимірювальні прилади мають бути встановлені на видному місці, зруч­ному для спостереження за їх показниками.

Усі контрольно-вимірювальні прилади умовно поділяються на дві основні категорії: показуючі та реєструючі. Показуючі застосо­вують тоді, коли допускаються періодичні записи режиму роботи котла.

Реєструючі самописні прилади застосовують, коли необхідно знати параметри роботи агрегату постійно або за будь-який промі­жок часу.

На щитку управління котла переважно встановлюються всі як показуючі так і реєструючі контрольно-вимірювальні прилади. За допомогою цих приладів здійснюється спостереження (і контроль) за такими величинами і параметрами:

температурою і тиском перегрітої пари на виході;

• тиском пари в котлі;

• тиском і температурою води, що живить котел;

• розрідженням в топці котла і перед димосмоком;

• температурою і тиском повітря до і після повітропідігрівання;

• рівнем води в котлі;

• кількістю пари, що виробляє котел;

• кількістю води, яка надходить в котел;

• вмістом С0₂ і H₂ в димових газах.

Для вимірювання тиску використовуються манометри різної конструкції, що можуть вимірювати надлишковий тиск у дуже ши­роких межах — від десятих долей до тисяч кг/см². За шкалою мано­метра, яка градуйована в одиницях тиску (кг/ см²), судять про вели­чину тиску.

Манометр на котлі встановлюється так, щоб його покажчик бу­ло добре видно обслуговуючому персоналу. Циферблат манометра має знаходитися у вертикальній площині або з нахилом вперед до 30°. На циферблаті манометра має бути нанесена червона риска по тиску, який відповідає вищому допустимому робочому тиску для да­ного котла.

Бувають випадки, коли манометри дають хибні показники. То­му за манометрами необхідно ретельно спостерігати. Не менше од­ного разу на шість місяців слід виконувати контрольну перевірку манометрів за допомогою контрольного манометра. Результати пе­ревірки записують у спеціальний журнал контрольних перевірок.

Манометри повинні знаходитися у справному стані і мати пломбу. Не можуть допускатися до роботи манометри з просроченим терміном перевірки, а також з розбитим склом, зігнутою стріл­кою або іншими несправностями.

Для вимірювання температури використовуються термометри. Простішими з них є рідинні ртутні термометри. Для дистанційного вимірювання високих температур перегрітої пари і димових газів використовуються термопари.

Для регулювання теплових процесів вводиться автоматичне управління котельним агрегатом. Сутність усякого регулювання по­лягає у підтримуванні заданих кількісних і якісних показників ви­робничих процесів. Так, якщо споживання пари збільшиться або зменшиться, то щоб уникнути пониження або підвищення тиску зверх нормального, одночасно має бути збільшений або зменшений її виробіток.

Для вироблення 1 кг пари необхідно витратити відповідну кіль­кість палива, води і повітря. Тому подача в котел палива, води і по­вітря має строго відповідати виробництву пари і змінюватися разом зі зміною її споживання. Автоматизація управління котельним агре­гатом дозволяє здійснювати автоматичну подачу палива, повітря та води при змінюванні режиму роботи.

Автоматикою безпеки передбачається автоматичне відключен­ня подачі газу до пальників у випадку ненормальної роботи окремих пристроїв котла.

Основними деталями автоматики безпеки є запобіжні клапани.

Запобіжні клапани автоматично спрацьовують, якщо тиск у котлі підвищується до відповідного значення. За принципом дії за­побіжні клапани бувають важільно-вантажні, важільно-пружинні та пружинні, за конструктивним виконанням — відкритими або закри­тими. Вони встановлюються на котлі спарено або поодиноко.

Запобіжні клапани забезпечуються пристроями, які захищають обслуговуючий персонал від опіків, коли спрацює клапан або пере­віряється їх дія. Крім цього, запобіжні клапани мають сигнальні пристрої у вигляді свистка, щоб при виході пари з котла на робочо­му місці подавався сигнал.

За допомогою автоматики передбачено спеціальні пускові прила­ди, що забезпечують безпечне розпалювання котлів. Пускові прилади автоматики безпеки допускають подачу газу в газопровід перед робо­чими пальниками тільки при наявності в топці полум'я запалюваль­ного пальника і при умові, що крани перед робочими пальниками і на скиді в атмосферу закриті. Автоматика безпеки здійснює контроль за процесом горіння і нагрівання води у котлі. У випадку порушення нормальної роботи котла і його параметрів, контролюючі прилади ді­ють на запобіжну систему і відключають подачу газу до котла.

Перед пуском котла в роботу прилади автоматики мають бути перевірені і відрегульовані за заданим режимом.

До арматури котельних установок належать водовказівні прила­ди, за допомогою яких контролюється рівень води у котлі. Водовка­зівні прилади діють за законом рівності рівнів рідин в сполучених посудинах.

Водовказівні прилади безпосередньо приєднуються до котла за допомогою верхньої і нижньої труб, включених в паровий і водяний простір.

На кожному водовказівному приладі проти допустимого ниж­нього рівня води у котлі встановлюється покажчик з написом «Ниж­ній рівень води». Цей рівень має бути на 50 мм нижче нормального рівня і не менше ніж на 25 мм вище нижньої видимої кромки скельця.

Аналогічний показник «Вищий рівень води» у котлі встановлю­ється на 50 мм вище нормального рівня в котлі і не менше ніж на 25 мм нижче верхньої видимої кромки скельця.

У відповідності до вимог безпеки на всіх котлах паропродук­тивністю 2 т/год. і вище, крім водовказівних приладів, мають вста­новлюватися автоматичні звукові і світлові сигналізатори верхнього і нижнього рівнів води.

Парові котли обладнують приладами безпеки, які автоматично припиняють подачу теплоти до котла при низькому чи високому рі­вні води або при високому тиску пари.

У наш час існує велика кількість різноманітних типів і конс­трукцій парових і водогрійних котлів, які широко використовуються в різних галузях промисловості.

Паровий котел — це установка, що має топку, яка обігрівається паливом і призначається для отримання пари з тиском вище атмос­ферного, що використовується поза самою установкою.

Водогрійний котел — це установка, що має топку. Топка обігрі­вається паливом і призначається для нагрівання води, що знаходить­ся під тиском вище атмосферного і використовується як теплоносій поза самою установкою.

Вимоги до безпечної експлуатації посудин, що працюють з тис­ком вище атмосферного визначені, Правилами влаштування і без­печної експлуатації парових і водогрійних котлів. Ці правила розпо­всюджуються на парові котли, що працюють під тиском 0,07 МПа, водогрійні котли з температурою води більше 115 °С.

Найбільше розповсюдження отримали вертикально-водотрубні котли, у яких кип'ятильні труби розташовуються або вертикально, або під великим кутом (біля 50 °С) до лінії горизонту.

Поверхні нагріву котла, розташовані в топці, що сприймають тепло випромінюванням, прийнято називати радіаційними поверх­нями нагріву; всі інші поверхні, в яких переважає теплообмін через стискання гарячих газів з поверхнями нагріву, — конвективними по­верхнями нагрівання.

Кожний паровий котел характеризується трьома основними по­казниками (параметрами): паропродуктивністю, тиском і температу­рою перегрітої пари при заданій температурі води, яка живить ко­тел, а водогрійний котел — теплопродуктивністю і температурою гарячої води.

Продуктивність парового котла вимірюється в тонах пари за го­дину (т/год), а водогрійного котла — в мільйон кілокалорій за го­дину (м • ккал/год) або в мільярдах калорій (гігакалорій) за годину (Гкал/год).

Номінальною паротеплопродуктивністю котла називається най­більша паротеплопродуктивність, яку котел має забезпечити в три­валій експлуатації при номінальних величинах параметрів пари і во­ди, якою живиться.

Усі котли з природною циркуляцією заповнюються водою до відповідного рівня. При цьому об'єм, заповнений водою, називають водяним простором, а об'єм, що лежить вище рівня води, — паро­вим простором.

Поверхня води в котлі називається дзеркалом випаровування. Лінія дотику обмуровки з обігріваємою частиною котла називаєть­ся вогневою лінією. Щоб уникнути перегрівання металу котла, найнижчий рівень води в котлі має знаходитись на 100 мм вище вогневої лінії.

Обмуровка котельного агрегату має виконуватися з матеріалу, що має невелику теплопровідність і володіє достатньою механічною міцністю і температуростійкістю. Конструкція обмуровки вибира­ється таким чином, щоб температура зовнішньої поверхні її в облас­ті топки і всього котлоагрегату не перевищувала проектної при тем­пературі зовнішнього повітря 25 °С. Крім цього, обмуровка має за­безпечувати достатню щільність, щоб уникнути всмоктування повіт­ря в топку і газоходи.

Вибір того або іншого типу обмуровки залежить від паропро­дуктивності котла, його габаритів і конструкції, від системи толоч­ного пристрою та ін. Для котлів невеликої продуктивності застосо­вується проста обмуровка з червоної цегли, облицьованої в зонах високих температур (вище 700 °С) вогнетривкою шамотною цеглою.

Парові або водогрійні котли дозволяється встановлювати в окремих будівлях або приміщеннях, що прилягають до виробничих, але відокремлених від них капітальною вогнетривкою стіною з ме­жею вогнестійкості не менше 4 г (брандмауером). Приміщення коте­льні повинно мати висоту не менше 3,2 м. Відстань від стіни до фронту котлів, які опалюються твердим паливом, має становити не менше 3 м, а тих, що опалюються рідким паливом і газом — 2 м.

Ширина проходів між котлами або між котлом і стіною примі­щення допускається не менше 1 м, а між окремими частинами будів­лі, які виступають, драбинами, робочими площадками — не менше 80 см.

У приміщенні котельні площею до 200 м² обладнують одні вхідні двері, а площею понад 200 м² - двоє дверей, які мають відкри­ватися назовні та бути розміщені з протилежних боків приміщення.

Виходи з приміщення котельні назовні (крім запасних) слід об­ладнувати тамбурами для затримування холодного повітря.

Температура повітря в приміщенні котельні зимою не повинна бути нижчою ніж +12 °С, а влітку — не більше ніж на 5 °С нижче температури зовнішнього повітря в затінку.

Для зручності і безпеки обслуговування котлів біля них влаш­товують постійні драбини і площадки з вогнестійких матеріалів, які обладнують металевими перилами.

Приміщення котельні обладнують вентиляцією та протипожеж­ним інвентарем, а на видному місці вивішують правила техніки без­пеки та інструкцію з обслуговування.

Норма освітлення щитків, пультів управління має бути не мен­ше 50 лк. Для штучного освітлення котельні використовується струм напругою не більше 36 В, якщо висота над підлогою лампи загаль­ного і місцевого освітлення нижче 2,5 м. Приміщення котельні по­винно мати аварійне освітлення. Огляд і роботу всередині котла виконують при освітленні переносних електричних ламп напругою до 12 В.

Усі елементи котла і допоміжного обладнання з температурою стінок зовнішньої поверхні понад 45 °С, розташовані в місцях, до­ступних для обслуговуючого персоналу, мають бути покриті тепло­вою ізоляцією, температура якої не повинна перевищувати 45 °С.

Рівень підлоги котельної має бути не нижчим від рівня терито­рії, прилеглої до приміщення котельні. До котельні не допускаються особи, які не мають відношення до експлуатації котлів. Кожний встановлений котел може бути допущений до роботи на підставі письмового розпорядження адміністрації підприємства після прийомки комісією від монтажної організації і при наявності дозволу інспектора Держгірпромнагляду.

Адміністрація підприємства має забезпечувати утримання кот­лів у справному стані, а також повинно створити безпечні умови для їх роботи відповідно до Правил обслуговування, ремонту та нагляду за їх експлуатацією.

Власник (роботодавець), на балансі якого є водогрійні і парові котли, зобов'я­заний зареєструвати їх в органах Держгірпромнагляду, якщо вони відповідають таким вимогам:

(t- 100) V >5,

де t — температура насиченої пари при робочому тиску;

V— водяний об'єм котла, м³.

Реєстрація котла здійснюється на підставі письмової заяви ад­міністрації підприємства — власника котла. До заяви додаються на­ступні документи:

а) паспорт встановленої форми;

б) посвідчення про якість монтажу;

в) креслення приміщення котельні (план, поздовжній і поперечний розріз);

г) справка про якість води.

Згадані документи, крім паспорта, підписуються керівником підприємства і подаються разом із паспортом. При відповідності до­кументів вимогам Правил органи Держнаглядохоронпраці здійсню­ють реєстрацію котла з присвоєнням йому реєстраційного номера і повертають паспорт власнику котла.

Відмітка про реєстрацію посудин під тиском ставиться в паспор­ті. Перереєстрацію котла проводять після демонтажу і установки його на новому місці. На кожному котлі має бути табличка, де вказується:

а) реєстраційний номер;

б) дозволений робочий тиск;

в) дата (рік, місяць) наступного внутрішнього огляду і гідравліч­ного випробування.

Надійність роботи котельного обладнання в значній мірі залежить від кваліфікації обслуговуючого персоналу. Персонал котельної має чітко знати і точно виконувати всі вимоги, наведені в Правилах техніч­ної експлуатації. До обслуговування котлів допускаються особи не мо­лодші 18 років, які пройшли медичне обслуговування і мають посвід­чення кваліфікаційної комісії про право керувати ними. Переатестація обслуговуючого персоналу котельної проводиться кожні 12 місяців.

Дозвіл на експлуатацію котельних установок надається після їх реєстрації та технічного огляду. Технічний огляд посудин проводить­ся перед запуском (первинне), періодично в процесі експлуатації (планове) і в необхідних випадках (позачергове).

Технічний огляд посудин під тиском полягає у зовнішньому і внутрішньому огляді та гідравлічному випробовуванні. Мета первинного зовнішнього і внутрішнього огляду посудин полягає у тому, щоб визначити відповідність їх вимогам Правил, а при планових і позачергових оглядах визначають їх справність і мо­жливість подальшої експлуатації. Первинний зовнішній огляд котлів проводиться інспектором Держгірпромнагляду після їх монтажу і реєстрації.