Правління імператора Юстиніана, його внутрішня та зовнішня політика

Правління імператора Юстініана (527—565). Внутрішня політика Юстініана була направлена до посилення централізації держави і зміцнення економіки імперії, на активізацію торгівлі і пошуки нових торгових шляхів. Великим успіхом візантійців було розкриття секрету виробництва шовку, таємниці якого століттями оберігалися в Китаї. У своїй аграрній політиці Юстініан протегував зростанню крупного церковного землеволодіння і в той же час підтримував середні шари землевласників. Він політику обмеження влади старої сенаторської аристократії.

У правління Юстініана була проведена реформа римського права, створене Зведення цивільного права. Він складався спочатку з трьох частин: Кодекс Юстініана; Дигести; Інституції. Закони, видані самим Юстініаном з 534 по 565 р., склали згодом четверту частину і одержали назву Новели (тобто Нові закони). Закони Юстініана закріпили тенденції до фактичної ліквідації правових відмінностей між римськими громадянами і скореними народами.

У 532 р. спалахнуло повстання Ніка, яке було пов'язано з боротьбою так званих циркових партій Константинополя. Повстання почалися з виступу в іподромі опозиційної партії прасинів. До ним приєдналася і частина венетов; низи обох партій об'єдналися і зажадали скорочення податків і відставки найбільш ненависних чиновників. Юстініан вирішив бігти із столиці, але імператриця Феодора зажадала негайно напасти на повсталих. Урядові війська, очолювані полководцями Велісарієм і Мундом, напали на народ, що зібрався в цирку, і учинили різанину.

У своїй зовнішній політиці на Заході Юстініан керувався перш за все ідеєю відновлення Римської імперії. Першим в 534 р. пала держава вандалів в Північній Африці. Потім послідувало завоювання королівства остготов в Італії. Висадившись влітку 535 р. в Сіцілії, Велісарій швидко захопив цей острів, переправився до Південної Італії і почав успішне просування в глиб країни. Велісарій в 536 р. оволодів Римом. Але реставраторська політика Юстініана і свавілля завойовників викликали широкий народний рух, який очолив остготській король Тотіла. Він отримав блискучі перемоги над візантійськими військами. У 546 р. він узяв Рим, незабаром відвоював у візантійців велику частину Італії, а також Сіцілію, Сардінію і корсіку. У 552 р. до Італії з величезною армією прибув наступник Велісарія полководець Нарсес. У червні 552 в битві у містечка Тагина армія Тотіли зазнала жорстокої поразки, а сам Тотіла загинув. Проте остготи продовжували наполегливий опір, і лише до 555 р. Італія була повністю завойована візантійцями. Одночасно із завоюванням Італії Юстініан почав війну з вестготами в Іспанії, де йому вдалося захопити ряд опорних пунктів в південно-східній частині Піренейського півострова. Війна з Іраном тривала з перервами до 562 р. За мирним договором Лазіка залишилася за Візантією, Сванетія і інші області Грузії — за Іраном. Візантія зобов'язалася платити Ірану щорічну дань, але не допустила персів до побережжя Середземного і Чорного морів. Невдалими для Юстініана були і війни на північних межах імперії. Майже щорічно через нападали на територію Візантії слов'яни, авари, гуни, протоболгари, герули, гепіди і інші варварські племена і народи.