Початок розкладу цехового ладу

Приблизно з половини XIV ст. у найголовніших західних країнах — Франції, Англії, Німеччині, Італії — цеховий устрій по­ступово почав розкладатись. Із зростанням виробництва і розши­ренням ринку рівність між ремісниками зникала. Зникала рівність і між окремими цехами. Багатші («старші») цехи підпорядкову­вали собі бідні («молодші») цехи. Часто цілі цехи підпадали під вплив скупника, який збував товари на віддаленому ринку. Іноді встановлювалася залежність цеху від купця — власника сировини (вовна, льон і т. ін.), який перетворював цех ніби на свого колек­тивного робітника.

Водночас різко змінилося становище підмайстрів. Якщо в ран­ній період підмайстер міг ще сподіватися через якийсь час стати майстром (хоч і тоді це було не завжди практично можливим), то в пізній період доступ у майстри був для нього майже зовсім закритий. Звання майстра, як правило, стало спадковим. Ним міг стати тільки син або зять майстра і вже аж ніяк не стороння осо­ба. Підмайстри перетворювалися на звичайних найманих робітни­ків, або, як тоді казали, у «вічних підмайстрів». Водночас цех став гальмом для технічного прогресу, оскільки він забороняв впрова­дження технічних удосконалень і вимагав від усіх ремісників до­держання традиційних, застарілих способів і знарядь виробництва.

Експлуатовані підмайстри вели проти цехових майстрів класо­ву боротьбу. Вони створювали особливі організації підмайстрів — «братства» і «товариства», що ставили собі за мету почасти еко­номічну взаємодопомогу один одному, почасти організацію бороть­би з хазяями. «Братства» вдавались до страйків і бойкотів, а іно­ді й до більш насильницьких форм боротьби.