Р о з д і л VIII 7 страница

Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем називаються терморегуляцією.

Нормальне протікання фізіологічних процесів, а отже, і хороше самопочуття можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться в навколишнє середовище. Кількість тепла, що утворюється в організмі людини, залежить від фізичних навантажень, а рівень тепловіддачі — від мікрокліматичних умов, переважно температури повітря (табл. 3.2).

Теплообмін організму людини з навколишнім середовищем здійснюється такими способами (шляхами): конвекція, кондукція (теплопровідність), випромінювання та випаровування вологи з поверхні шкіри.

Основним нормативним документом, що регламентує параметри мікроклімату виробничих приміщень, є ДСН 3.3.6.042-99. Цей документ встановлює оптимальні і допустимі значення температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, допустиму температуру внутрішніх поверхонь приміщення (стіни, стеля, підлога) і зовнішніх поверхонь технологічного обладнання, а також допустиму інтенсивність теплового випромінювання нагрітих поверхонь у приміщенні та відкритих джерел тепла (нагрітий метал, скло, відкритий вогонь тощо) для робочої зони — визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови — це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень чи порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Оптимальні і допустимі значення температури, відносної вологості та швидкості руху повітря встановлені залежно від категорії важкості робіт (Іа, 16, ІІа, ІІб, ІІІ), періоду року (теплий чи холодний) і характеристики робочого місця (постійне чи непостійне). Для постійних робочих місць нормуються оптимальні і допустимі значення вказаних параметрів, для непостійних — лише допустимі (табл. 3.3).

Період року визначається за середньодобовою температурою повітря зовнішнього середовища (при t сд< +10 °С — холодний період, а якщо t сд > +10 °С — теплий період року).

Робоче місце вважається постійним, якщо працівник знаходиться на ньому більше 50 % робочого часу або 2 години і більше безперервно.

Нормативні значення температури, як допустимі, так і оптимальні збільшуються в разі переходу від найлегших до найважчих робіт, а швидкості руху повітря навпаки — збільшуються. Оптимальні значення вологості для всіх категорій робіт становлять

40—60 %, а допустимі — не повинні перевищувати 75 % у холодний період року і теплий при температурі 24 °С і нижче, а при більш високих температурах — це значення менше.

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище певного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами. Для неперервної реєстрації температури навколишнього повітряного середовища застосовують самозаписувальні прилади — термографи.

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в певний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при певній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчасті (0,3—0,5 м/с) та чашкові (1—20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри та кататермометри. Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електротермометрів, термопар та інших контактних приладів. Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використовують актинометри, термостовбці, спеціальні радіометри.

Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів колективного захисту, які включають будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-гігієнічні, технічні та інші рішення, які полягають в удосконаленні технологічних процесів та устаткування; раціональному розміщенні технологічного устаткування; автоматизації та дистанційному керуванні технологічними процесами; раціональній вентиляції, опаленні та кондиціонуванні повітря; раціоналізації режимів праці й відпочинку; застосуванні теплоізоляції устаткування та захисних екранів. Для профілактики перегрівань і переохолоджень робітників використовуються засоби індивідуального захисту.

Раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами.

Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів. Як теплоізоляційні матеріали широко використовуються азбест, азбоцемент, мінеральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт та ін.

На виробництві застосовують також захисні екрани для огородження джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом дії теплозахисні екрани поділяються:

• на тепловідбивні (поліровані або покриті білою фарбою металеві листи, загартоване скло з плівковим покриттям, металізовані тканини, плівковий матеріал);

• теплопоглинальні (металеві листи та коробки з теплоізоляцією, загартоване силікатне органічне скло та ін.);

• тепловідвідні (водяні завіси та металеві листи або сітки, з яких стікає вода);

• комбіновані.

53. Мікроклімат виробничих приміщень нормується в залежності від теплових характеристик виробничого приміщення, категорії робіт по важкості і періоду року. Основні нормативні документи, де наводяться норми мікроклімату, - це санітарні норми ДСН 3.3.6.042-99.
Оптимальні мікрокліматичні умови - це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції.
Вони створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності.
Оптимальні норми мікроклімату застосовуються для приміщень, де праця людей не пов'язана з застосуванням обладнання, що потребує великих енергетичних витрат, або випромінюючих значні теплові потоки.
Оптимальні параметри мікроклімату повинні підтримуватися в приміщеннях, пов'язаних з виконанням нервово-емоційних робіт, що потребують підвищеної уваги (диспетчерські, приміщення, де працюють з комп'ютерами, кабінети діагностики, пульти управління технологічними процесами, хімічні лабораторії, бухгалтерії, конструкторські бюро та ін.).
Допустимі мікрокліматичні умови - це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного теплопочуття, що обумовлюється напруженням механізмів терморегуляції, і не виходить за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини це не викликає (табл. 10.2).
Допустимі норми мікроклімату застосовуються в приміщеннях зі значними тепловими надлишками. Таких приміщень на підприємствах різних галузей промисловості України достатня кількість. Це виробничі цехи та дільниці, де встановлене технологічне обладнання, яке живиться тепловою або електричною енергією. При цьому випромінюється тепло в повітря приміщення, що створює несприятливі умови для людей. Як правило, в таких приміщеннях немає можливості встановити оптимальні параметри мікроклімату з технічних або економічних причин. В приміщеннях зі значними надлишками явного тепла, де на кожного працюючого припадає від 50 до 100 м2 площі підлоги, дозволяється зниження температури повітря проти норми в зоні поза постійними робочими місцями до 12 °С - для легких робіт, до 10 °С - для робіт середньої важкості і до 8 °С - для важких робіт. Якщо на кожного працюючого припадає більше 100 м2 площі підлоги, то нормативна температура, відносна вологість і швидкість руху повітря забезпечуються тільки на постійних робочих місцях.
Теплове опромінення працюючих, що надходить від нагрітого обладнання, освітлювальних приладів, завдяки інсоляції на постійних і непостійних робочих місцях не повинно перевищувати 35 Вт/м2 при опроміненні 50% і більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 при опроміненні від 25 до 50% поверхні тіла і 100 Вт/м2 - при опроміненні до 25% поверхні тіла людини. Інтенсивність опромінювання робітників від відкритих джерел тепла (відкрите полум'я) не повинна перевищувати 140 Вт/м2 при опроміненні не більше 25% поверхні тіла. При цьому обов'язкове застосування засобів індивідуального захисту, в тому числі обличчя та очей.
Низькі температури при праці на відкритому повітрі взимку негативно впливають на стан людини. Граничні температури, нижче яких не можуть виконуватися роботи на відкритому повітрі, обумовлені можливостями механізму терморегуляції людини. Так, при температурі повітря до мінус 25 °С іде охолодження відкритих поверхонь тіла і зниження чутливості на дотик кінцівок людини.
Періодичний обігрів поновлює працездатність. При температурах від мінус 25 до мінус ЗО °С навіть періодичний обігрів не відновлює працездатність (дотикову чутливість кінцівок). Праця при таких низьких температурах протягом зміни призводить до різко вираженого переохолодження організму. Праця при температурах мінус 30-40 °С і нижче при десятихвилинному обігріві через кожну годину призводить до стійкого зниження температури всього тіла і тактильної (дотикової) чутливості пальців рук і ніг, підвищення артеріального тиску, почастішання пульсу.

54. рудова діяльність людини завжди протікає в певних метеорологічних умовах, які визначаються поєднанням температури повітря, швидкості його руху і відносної вологості, барометричним тиском і тепловим випромінюванням від нагрітих поверхонь. Якщо праця протікає в приміщенні, то ці показники у сукупності (за винятком барометричного тиску) прийнято називати мікрокліматом виробничого приміщення.
За визначенням, наведеним у ГОСТ, мікроклімат виробничих приміщень - це клімат внутрішнього середовища цих приміщень, який визначається діючими на організм людини поєднаннями температури, вологості і швидкості руху повітря, а також температурою навколишніх поверхонь.
Якщо робота виконується на відкритих майданчиках, то метеорологічні умови визначаються кліматичним поясом і сезоном року. Однак і в цьому випадку в робочій зоні створюється певний мікроклімат.
Усі життєві процеси в організмі людини супроводжуються утворенням теплоти, кількість якої змінюється від 4.... 6 кДж / хв (у стані спокою) до 33... 42 кДж / хв (при дуже важкій роботі).
Параметри мікроклімату можуть змінюватися в дуже широких межах, у той час як необхідною умовою життєдіяльності людини є збереження сталості температури тіла.
При сприятливих поєднаннях параметрів мікроклімату людина переживає стан теплового комфорту, що є важливою умовою високої продуктивності праці і попередження захворювань.
При відхиленні метеорологічних параметрів від оптимальних в організмі людини для підтримання сталості температури тіла починають відбуватися різні процеси, спрямовані на регулювання теплопродукції і тепловіддачі. Ця здатність організму людини зберігати сталість температури тіла, незважаючи на значні зміни метеорологічних умов зовнішнього середовища і власної теплопродукції, отримала назву терморегуляції.
При температурі повітря в межах від 15 до 25 ° С теплопродукція організму перебуває на приблизно постійному рівні (зона байдужості). У міру зниження температури повітря теплопродукція підвищується в першу чергу за
рахунок м'язової активності (проявом якої є, наприклад, тремтіння) і посилення обміну речовин. У міру підвищення температури повітря посилюються процеси тепловіддачі. Віддача теплоти організмом людини в навколишнє середовище відбувається трьома основними способами (шляхами): конвекцією, випромінюванням і випаровуванням. Переважання того чи іншого процесу тепловіддачі залежить від температури навколишнього повітря і ряду інших умов. При температурі близько 20 С °, коли людина не відчуває ніяких неприємних відчуттів, пов'язаних із мікрокліматом, тепловіддача конвекцією становить 25... 30%, випромінюванням - 45%, випаровуванням - 20... 25%. При зміні температури, вологості, швидкості руху повітря, характеру виконуваної роботи ці співвідношення істотно змінюються. При температурі повітря 30 ° С віддача теплоти випаровуванням стає дорівнює сумарній віддачі теплоти випромінюванням і конвекції. При температурі повітря понад 36 ° С віддача теплоти відбувається вже повністю за рахунок випаровування.
При випаровуванні 1 г води організм втрачає близько 2,5 кДж теплоти. Випаровування відбувається, головним чином, з поверхні шкіри і в значно меншій мірі через дихальні шляхи (10... 20%). При нормальних умовах з потом організм втрачає в добу близько 0,6 л рідини. При важкій фізичній роботі при температурі повітря понад 30 ° С кількість втрачається організмом рідини може досягти 10... 12 л. При інтенсивному потовиділенні, якщо піт не встигає випаруватися, спостерігається виділення його у вигляді крапель. При цьому волога на шкірі не тільки не сприяє віддачі теплоти, а, навпаки, перешкоджає цьому. Таке потовиділення веде тільки до втрати води і солей, але не виконує основну функцію - посилення віддачі теплоти.
Значне відхилення мікроклімату робочої зони від оптимального може бути причиною ряду фізіологічних порушень в організмі працюючих, призвести до різкого зниження працездатності навіть до професійних захворювань.
Перегрів. При температурі повітря понад 30 ° С і значному тепловому випромінюванні від нагрітих поверхонь наступає порушення терморегуляції організму, що може призвести до перегрівання організму, особливо, якщо втрата поту в зміну наближається до 5 л. Спостерігається наростаюча слабкість, головний біль, шум у вухах, спотворення кольорового сприйняття (забарвлення всього в червоний або зелений колір), нудота, блювота, підвищується температура тіла. Дихання і пульс частішають, артеріальний тиск спочатку зростає, потім падає. У важких випадках настає теплової, а при роботі на відкритому повітрі - сонячний удар. Можлива судомна хвороба, яка є наслідком порушення водно-сольового балансу і характеризується слабкістю, головним болем, різкими судомами, переважно в кінцівках. В даний час у виробничих умовах такі важкі форми перегрівів практично не зустрічаються. При тривалому впливі теплового випромінювання може розвинутися професійна катаракта.
Але навіть якщо не виникають такі хворобливі стани, перегрів організму сильно позначається на стані нервової системи та працездатності людини. Дослідженнями, наприклад, встановлено, що до кінця 5-годинного перебування в зоні з температурою повітря близько 31 ° С і вологістю 80... 90%; працездатність знижується на 62%. Значно знижується м'язова сила рук (на 30... 50%), зменшується витривалість до статичного зусилля, приблизно в 2 рази погіршується здатність до тонкої координації рухів. Продуктивність праці знижується пропорційно погіршенню метеорологічних умов.
Охолодження. Тривалий і сильний вплив низьких температур може викликати різні несприятливі зміни в організмі людини. Місцеве і загальне охолодження організму є причиною багатьох захворювань: міозитів, невритів, радикулітів і ін, а також простудних захворювань. Будь-яка ступінь охолодження характеризується зниженням частоти серцевих скорочень і розвитком процесів гальмування в корі головного мозку, що веде до зменшення працездатності. В особливо важких випадках вплив низьких температур може привести до обморожень і навіть смерті.
Фізіологічно оптимальною є відносна вологість в межах 40... 60%. Підвищена вологість повітря (більше 75... 85%) у поєднанні з низькими температурами значно охолоджуючу дію, а в поєднанні з високими - сприяє перегрівання організму. Відносна вологість менше 25% також несприятлива для людини, так як призводить до висихання слизистих оболонок і зниження захисної діяльності миготливого епітелію верхніх дихальних шляхів.
Рухливість повітря. Людина починає відчувати рух повітря при його швидкості приблизно 0,1 м / с. Легкий рух повітря при звичайних температурах сприяє хорошому самопочуттю, здмухуючи обволікаючий людини насичений водяними парами і перегрітий шар повітря. У той же час велика швидкість руху повітря, особливо в умовах низьких температур, викликає збільшення тепловтрат конвекцією і випаровуванням і веде до сильного охолодження організму. Особливо несприятливо діє сильний рух повітря при роботах на відкритому повітрі в зимових умовах.
Людина відчуває вплив параметрів мікроклімату комплексно. На цьому грунтується запровадження так званих ефективної та ефективно-еквівалентної температур. Ефективна температура характеризує відчуття людини при одночасній дії температури і руху повітря. Ефективно-еквівалентна температура враховує ще вологість повітря. Номограма для знаходження ефективно-еквівалентної температури і зони комфорту була побудована досвідченим шляхом (рис. 7).
Теплове випромінювання властиво будь-яким тілам, температура яких вища за абсолютний нуль.
Тепловий вплив опромінення на організм людини залежить від довжини хвилі і інтенсивності потоку випромінювання, величини опромінюваної ділянки тіла, тривалості опромінення, кута падіння променів, виду одягу людини. Найбільшою проникаючої здатністю мають червоні промені видимого спектру і короткі інфрачервоні промені з довжиною хвилі 0,78... 1,4 мкм, які погано затримуються шкірою і глибоко проникають у біологічні тканини, викликаючи підвищення їх температури, наприклад тривале опромінення такими променями око-веде до помутніння кришталика (професійної катаракті). Інфрачервоне випромінювання викликає також в організмі людини різні біохімічні та функціональні зміни.
У виробничих умовах зустрічається теплове випромінювання в діапазоні довжин хвиль від 100 нм до 500 мкм. У гарячих цехах це в основному інфрачервона радіація з довжиною хвилі до 10 мкм. Інтенсивність опромінення робітників гарячих цехів змінюється в широких межах: від декількох десятих часток до 5,0... 7,0 кВт/м2. При інтенсивності опромінення понад 5,0 кВт/м2

55. Загальні поняття про умови праці
Людина, що працює, проводить на виробництві значну частину свого життя. Тому для її нормальної життєдіяльності в умовах виробництва треба створити санітарні умови, які б дали змогу їй плідно працювати, не перевтомлюючись та зберігаючи своє здоров'я. Для цього треба, щоб енергетичні витрати при праці компенсувалися відпочинком та умовами навколишнього середовища. Ці умови створюються забезпеченням працюючого:
- зручним робочим місцем;
- чистим повітрям, необхідним для нормальної життєдіяльності;
- захистом від дії шкідливих речовин та випромінювань, що можуть потрапити в робочу зону;
- нормованою освітленістю;
- захистом від шуму та вібрацій;
- засобами безпеки при роботі з травмонебезпечним обладнанням;
- робочим одягом та різними засобами індивідуального захисту (за необхідності);
- побутовими приміщеннями та спеціальними службами, що призначені створювати безпечні та нормальні санітарні умови праці;
- медичним обслуговуванням та санітарно-профілактичними заходами, що призначені для збереження здоров'я.
Санітарними нормами та нормами безпеки регламентуються розміри виробничих приміщень (табл. Ш.1).
Параметри повітря у виробничих приміщеннях повинні відповідати санітарним нормам та ДСН 3.3.6.042-99 "Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень".
Таблиця III. 1
Нормативні розміри виробничих приміщень

№ п/п Нормативні величини Найменше
припустиме
значення
1. Ділянка виробничого приміщення на одного робітника 4,5 м2
2. Об'єм виробничого приміщення на одного робітника 15,0 MJ
3. Висота одноповерхових будівель (від підлоги до низу несучих конструкцій покриття на опорі) 3,0 м
4. Висота поверхів багатоповерхових будівель 3,0 м
5. Висота приміщень від підлоги до низу виступаючих конструкцій перекриття, покриття 2,2 м
6. Висота приміщення від підлоги до низу виступаючих конструкцій частин комунікацій і обладнання1.
а) в місцях регулярного проходу людей 2,0 м
б) в місцях нерегулярного проходу людей 1,8 м
7. Розміри пішохідних тунелів, галерей та естакад
а) висота тунелей і галерей від рівня підлоги до низу виступаючих конструкцій 2,1 м
б) ширина тунелів, галерей і естакад 1,5 м
8. Розміри транспортних і комунікаційних тунелів, галерей і естакад:
а) висота проходів 1,9 м
б) ширина проходів при одному транспортері 0,75 м
в) ширина проходів між двома стрічковими конвеєрами 1,0 м
г) ширина проходів при розміщенні трубопроводів, кабелів та інших комунікацій 0,7 м
9. Відстань між машинами, машиною та частинами
будівлі 0,8 м
10. Ширина воріт для в'їзду в приміщення залізничного транспорту 4,9 м
11. Ширина воріт для в'їзду в приміщення автомобільного транспорту:
а) ширина автомобіля до 2,0 м 2,0+0,7 м
б) ширина автомобіля до 2,8 м 2,8+1,0 м
в) ширина автомобіля більше як 2,8 м 2,8+1,2 м
12. Кут нахилу стаціонарних металевих драбин для постійного користування, не більше 45°
13. Ширина проходів з обох боків 0,8 м
Частина Ш. Гігієна праглі та виробнича санітарія 1 35

Санітарні вимоги до забруднення повітря робочої зони, випромінювань, освітленості, забезпечення спецодягом та засобами індивідуального захисту, забезпечення побутовими приміщеннями та спеціальними службами, що створюють нормальні умови для праці та інші відомості наводяться в нормативних документах, ГОСТах, ДНАОПах, санітарних нормах, будівельних нормах та правилах та інших нормативних документах, що обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями України.

56. Чимало виробничих процесів пов’язано з дією промислового пилу на працівників. Дрібні частки твердих речовин, зважуваних у повітрі, прийнято називати пилом. Наявність пороху в повітрі робочих приміщень зумовлена характером та організацією технологічного процесу, ступенем герметичності устаткування, наявністю або відсутністю вентиляційних установок, ефективністю їх роботи.
Пил буває органічний (рослинного чи тваринного походження — борошно, цукор, тютюн тощо) і неорганічний (металевий), мінеральний (гіпс, цемент і т. д.).
Запиленість має місце на виробництві з такими процесами, як обточка, обдирка, поліровка, вибиття опок, заточка, шліфовка абразивними кругами. Часом пил виникає під час горіння, транспортування і розважування порошкуватих речовин. Про стан запиленості на окремих виробництвах свідчать дані

Концентрацію пороху в повітрі робочої зони визначають безпосередньо за допомогою фотопиломіру.
Важливе значення має гігієнічна оцінка пилу, тобто визначення її дисперсності (розміру та кількості пилових частин у повітрі). Багатьма дослідженнями Е. І. Андеєвої-Галакіної, Л. К. Хоцянова, Р. Г Лейтеса та інших доведено, що найглибше в організм людини проникають пилові частинки, які мають розмір менше 5 мг/м3. При цьому встановлено, що чим менший розмір частинок пилу, тим більша їх біологічна, фізіологічна та хімічна активність.
Пил шкідливо впливає здебільшого на верхні дихальні шляхи. При цьому його дія залежить від його природи, концентрації, дисперсності, а також розчинності. Виділяють розчинні небезпечні види пилу (пил свинцю, миш’яка), а також розчинені безпечні (пил цукру, пил борошна).
Пил шкідливо впливає на легені працівників. Під його впливом виникає таке тяжке професійне захворювання, як силікоз (при незначних концентраціях — через 6—10 років, а при великих дозах — через 2—3 роки). Це захворювання найбільше проявляється серед працівників гірничої промисловості (бурильників, підривників), у керамічному, гончарному виробництві, при шліфуванні на піскових каміннях.
Важливою властивістю окремих видів пилу, таких як вугільний, цукровий, пил цинку, алюмінію, борошна та деяких інших є вибуховість. За певних умов (достатньо високої температури, наявності електричного розряду, полум’я, відповідній концентрації пилу у повітрі) пил здатний вибухнути. Мінімальна концентрація пилу, за якої може виникнути вибух, становить для вугілля — 30 г/м3, алюмінію — 7 г/м3, для цукру — 10 г/м3.
Заходи щодо боротьби з пилом різноманітні і, як правило, повинні вживатись у комплексі. Їх можна поділити за характерними ознаками та спрямованістю: скорочення утворення пилу, зменшення запиленості приміщень, ліквідація пилоутворення від устаткування та обмеження поширення пилу у приміщенні.
До заходів, завдяки яким скорочується утворення пилу, належать: раціоналізація технологічних процесів, мокрі способи обдирання та шліфування виливок, зволоження переробних матеріалів і підтримання чистоти приміщень та устаткування. Знижує пилоутворення і використання прогресивних технологічних процесів та устаткування (формування методом пресування, термомеханічні й механічні види зварювання, електрохімічне очищення виливок).
Заходами, які ліквідують пилоутворення та обмежують поширення пилу у приміщенні, є герметизація устаткування, влаштування місцевої вентиляції.
Якщо санітарно-технічні заходи щодо зниження пилу у робочій зоні не дають достатнього ефекту, необхідно застосовувати індивідуальні засоби захисту. Важливе значення у профілактиці профзахворюваності мають медичні огляди працівників.

57. Для визначення температури повітря в виробничих приміщеннях використовуються звичайні ртутні і спиртові термометри, термопари або термоанемометри. Так, наприклад, термометр метеорологічний скляний ТМ-6 має діапазон виміру від -ЗО до +50 °С, похибка вимірювання 0,2 °С. Термоанемометр ЭА-2м визначає температуру повітря в межах від 10 до 60 °С, а термоанемометр ТА-8м в межах від 0 °С до 60 °С. Найчастіше температуру повітря визначають за сухим термометром психрометра.
В приміщеннях, де є значні джерела променистого тепла, для більш точного визначення фактичної температури повітря застосовується подвійний термометр, який складається з двох термометрів - один з зачорненим термобалоном, а другий - з посрібленим. Посріблений віддзеркалює променисте тепло і реагує на конвек-тивне, а зачорнений реагує на променисте і на конвективне.
При користуванні подвійним термометром фактична температура повітря t визначається за виразом:
t = tc-K(t4-tc),°C, [1]
де tc - покази термометра з посрібленим термобалоном, °С;
t4 - покази термометра з зачорненим термобалоном, °С;
К - константа приладу (наводиться у паспорті, або в інструкції до приладу).
Швидкість руху повітря в приміщеннях вимірюють прила-дами-анемометрами: термоанемометрами, анемометрами чашковими (рис 10.2, а), індукційними (рис 10.2, б) та крильчастими (рис. 10.2, в).
крильчатка, 2 - перемикач пуску та зупинки
При вимірюванні в приміщеннях малих швидкостей руху повітря можна користуватися кататермометром (від 0,02 до 1 м/с). Це спиртовий термометр, шкала якого поділена на три градуси (35-38 °С). Для визначення швидкості руху кататермометр підігрівають у воді з температурою 65-75 °С до того моменту, коли спирт із термобало-на заповнить капіляр і підніметься до половини верхнього розширення. Після цього кататермометр виймають з води, протирають насухо і підвішують в зоні, де треба визначити швидкість руху повітря. За секундоміром фіксують час охолодження приладу від температури 38°С до температури 35°С. По таблиці або по графіку, що додається до приладу, визначають фактичну швидкість руху повітря.
Відносну вологість повітря визначають стаціонарними або аспі-раційними психрометрами (рис 10.1, а,б). Психрометри складаються з сухого та вологого термометрів. Резервуар вологого термометра знаходиться у зволоженому середовищі. По різниці показників термометрів, користуючись психрометричною таблицею, визначають відносну вологість.
Для реєстрації атмосферного тиску застосовують барометри. Найбільш поширеними в промисловості і в побуті барометрами є анероїди. При необхідності реєстрації параметрів мікроклімату протягом часу використовують самопишучі прилади: термографи (рис. 10.3, а), гігрографи (рис. 10.3, б), барографи та ін.
1 - стрічка-діаграма на барабані з годинниковим механізмом, 2 - перо,
З - біметалічна пластина, 4 - пасмо волосся
Відносну вологість можна визначати приладами - гігрометрами. Принцип їх дії базується на здатності деяких матеріалів змінювати свою пружність в залежності від вологості повітря. Цю здатність має людське і тваринне волосся, натуральна шкіра, деякі синтетичні матеріали. Промисловістю випускається гігрометр сорбційний типу ГС-210, який вимірює відносну вологість у межах 15-100% і має похибку ±3%.
Подібні прилади випускаються в деяких країнах: гігрометр Yenway (Англія); гігрометр Hygtotest-6200 (Німеччина).
В приміщеннях зі значним надходженням тепла для визначення енергетичної освітленості, що створюється за рахунок нагрітих поверхонь обладнання, опалювальних та освітлювальних приладів, сонячного випромінювання, що проникає крізь віконні прорізи, застосовують прилади: радіометри (РОТС-11), спектро-радіометри (СПР) та інспекторські дозиметри (ДОИ-1).
Вони вимірюють поверхневу щільність потоку теплової енергії, Вт/м2.
Для визначення температури нагрітих поверхонь вживаються контактні термометри (ЭТП-И), термоперетворювачі опору (ТХК, ММТ) та ін.
Відносна вологість ф на практиці найчастіше визначається за психрометричною таблицею за показниками психрометра. Для цього треба знати різницю між температурами сухого tc й вологого te термометрів, тобто М = tc-te і на перетині ліній М і tc знаходиться значення ф, %. Більш точно відносну вологість можна розрахувати за психрометричною формулою:
Ф = ^^ Ю0%, (10.2)
Рс.нас.
Де Рр.нас і Рошс ~ парціальний тиск водяної пари при насиченні повітря вологою при температурах відповідно вологого термометра, що відповідає температурі точки роси і сухого термометра;
А = 0,000677 - психрометричний коефіцієнт аспіраційного психрометра.
Pg - барометричний тиск повітря, мм рт. ст.
Відносну вологість можна також легко визначити по діаграмі стану вологого повітря (І - d, або 1-х діаграма).
Після визначення фактичних значень параметрів мікроклімату їх порівнюють з нормативними значеннями. При їх розбіжності вживають заходів по нормалізації фактичних параметрів.
10.4. Заходи щодо нормалізації мікроклімату
Найбільш частими причинами відхилення параметрів мікроклімату від нормативних є надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення, або водяної пари від працюючого обладнання чи інших джерел випаровування.
Заходи захисту від тепловипромінювань можна поділити на чотири групи:
а) усунення джерела тепла;
б) захищення від тепловипромінювання;
в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в навколишнє сере
довище;
г) індивідуальний захист від теплового впливу.
Усунути джерело тепловиділення можна зміною технологічного процесу, наприклад, заміною пічного обігріву на електричний, заміною розмірів тепловипромінюючих поверхонь та ін. Захистити виробниче середовище від надмірного радіаційного та конвективного тепла, що поступає від нагрітих поверхонь обладнання, можна за рахунок теплоізоляції цих поверхонь. В приміщеннях, де є можливість ураження людини електричним струмом і температура повітря досягає ЗО °С і вище (приміщення особливо небезпечні і підвищеної небезпеки по класифікації Правила будови електроустановок - ПБЕ), температура на поверхні теплоізоляції не допускається більше 45 С. З точки зору техніки безпеки, щоб уникнути опіків людини, температура гарячих поверхонь у виробничій зоні дії працюючих не повинна перевищувати 45 °С.
Захист від прямої дії теплового випромінювання здійснюється екрануванням - встановленням термічного опору на шляху теплового потоку. Екрани досить різноманітні, за принципом дії бувають поглинаючими і відбиваючими променеве тепло. Вони можуть бути стаціонарними і пересувними. Екрани захищають людину не тільки від теплових променів, а й оберігають від дії іскор і розжарених та гарячих бризок, виплесків рідин та викидів шлаків та окалини.
Для зменшення вологості у виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів з відкритими поверхнями випаровування рідини. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари - обладнане витяжками. Як засіб видалення вологи із повітря приміщення використовується вентиляція. В приміщеннях, де діють оптимальні норми мікроклімату, слід встановлювати апарати для кондиціювання повітря.
Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем.
При необхідності виконання робіт в зоні підвищеної температури повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання (ремонт топочних камер, котлів, печів, сушарок та ін.) користуються засобами індивідуального захисту від інфрачервоних випромінювань - термозахисним одягом, ізолюючими апаратами органів дихання, спеціальними рукавичками, касками та ін.