Р о з д і л VIII 4 страница

25. Праця людини безпосередньо пов'язана із виробничим середовищем. Працівник може нормально здійснювати трудову діяльність лише тоді, коли умови зовнішнього середовища відповідають оптимальним. Якщо вони змінюються, стають несприятливими, то на протидію їм організм людини включає спеціальний механізм, який зберігає постійність внутрішнього середовища, або змінює його в межах допустимого. Такий механізм називається адаптацією. Адаптація є важливим засобом попередження травмування, виникнення нещасних випадків у трудовому процесі і відіграє значну роль в охороні праці.
Адаптація (від лат. adapto - пристосування) - це динамічний процес пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища.
Адаптація в трудовій діяльності поділяється на фізіологічну, психічну, соціальну та професійну.
Фізіологічна адаптація - це сукупність фізіологічних реакцій, які є в основі пристосування організму до змін зовнішніх умов, і направлені на збереження відносної постійності його внутрішнього середовища - гомеостазу.
Гомеостаз (від грец. homoios - подібний, однаковий та грец. stasis - стан, непорушність) - це відносна динамічна постійність складу та властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму людини. Гомеостаз в організмі підтримується на усіх рівнях його організації і забезпечує динамічну рівновагу організму і зовнішнього середовища.
Суть механізму адаптації полягає у змінах меж чутливості аналізаторів, розширенні діапазону фізіологічних резервів організму та зміні в певних межах параметрів фізіологічних функцій. Завдяки фізіологічній адаптації фізичні та біохімічні параметри, які визначають життєдіяльність організму, змінюються у вузьких межах порівняно із значними змінами зовнішніх умов: підвищується стійкість організму до холоду, тепла, недостачі кисню, змін барометричного тиску та інших факторів. Велике значення у фізіологічній адаптації має реактивність організму, його початковий функціональний стан (вік, тренованість тощо), в залежності від якого змінюються і відповідні реакції організму на різні дії. Процес фізіологічної адаптації до незвичайних, екстремальних умов проходить декілька стадій, або фаз: спочатку переважають явища декомпенсації (порушення функцій), потім неповного пристосування (активний пошук організмом стійких станів, що відповідають новим умовам середовища) і, нарешті, фаза відносного стійкого пристосування.
Фізіологічна адаптація до праці має активний характер і за сприятливих умов виробничого середовища та оптимальних навантажень веде до підвищення стійкості та працездатності організму, збільшення його резервних можливостей, зменшення захворювань і травматизму Проте коливання умов середовища, в яких відбувається фізіологічна адаптація, має певну межу, характерну для кожного організму. Якщо працівник потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу чинників виробничого середовища переважає можливості його адаптації, настають патологічні зміни фізіологічних систем, захворювання організму.
Психічна адаптація - це процес встановлення оптимальної відповідності особистості до навколишнього середовища в процесі діяльності. Зрозуміло, що такі властивості, як гальмування мислення та низька швидкість переробки інформації, обмежений діапазон сприйняття, порушення функції пам'яті гальмують адаптацію; висока рухливість нервових процесів, навпаки, її підвищує.
Психічна адаптація в процесі праці залежить від психічних властивостей працівника, його психічного стану, психологічних реакцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації та культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці тощо.
Соціальна адаптація - це пристосування працюючої людини до системи відносин у робочому колективі з його нормами, правилами, традиціями, ціннісними орієнтаціями. Під час соціальної адаптації працівник поступово отримує різнобічну інформацію про колектив, де він працює, про систему ділових та особистих взаємовідносин.
При несприятливому протіканні соціальної адаптації підвищується рівень стресу на роботі, наслідки якого позначаються на поведінці працівника та можуть призвести до міжособових конфліктів, нещасних випадків.
Професійна адаптація - це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об'єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи тощо.
Професійна адаптація виражається у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії, певного рівня оволодіння ним специфічними навичками та уміннями, у формуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Професійна адаптація визначається необхідним мінімумом знань та навичок, яких працівник набув при одержанні спеціальності, ступенем відповідальності, практичністю, діловитістю тощо. Адаптація вважається завершеною тоді, коли працівник досягає кваліфікації, відповідної існуючим стандартам.
Кожен із розглянутих видів адаптації впливає на працездатність та здоров'я працівника, формує у нього певний рівень чутливості та стійкості до психоемоційних перевантажень, внаслідок розвитку яких може істотно змінитися надійність професійної діяльності.

26. Важкість праці - характеристика трудового процесу, що показує переважне навантаження на опорно-рухальний апарат і функціональні системи (серцево-судинну, дихальну та інші), які забезпечують його діяльність.

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці.(Додаток 1 Основні терміни та визначення) N 41, 1 вересня 1992 року м.Київ (див. текст)

Важкість праці - характеристика трудового процесу, що показує переважне навантаження на опорно-рухальний апарат і функціональні системи (серцево-судинну, дихальну та інші), які забезпечують його діяльність. Гігієнічна класифікація праці N 4137-86. МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ УКРАЇНИ Р Е К О М Е Н Д А Ц І Ї Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці (Додаток 1, Основні терміни та визначення) N 41 від 01.09.92 м.Київ

Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на нервову систему. Напруженість праці визначається ступенем складності завдання; характером виконуваної роботи; сенсорним навантаженням (зорові, слухові аналізатори); емоційним навантаженням, монотонністю навантаження; щільністю робочого дня.

30. При трудовому процесі може наступити такий стан, коли йогопрацездатність знижується - настає втомлення. Втомлення - це стан організму, викликаний фізичною чи розумовоюроботою, при якому знижується його працездатність. Відчуття втоми єодним з ознак втомлення. Мається ряд теорій втомлення, що вважають однією з причин втомленнянаступне: а) нагромадження молочної кислоти й ін.продуктів обміну в м'язах; б)зниження працездатності периферичних нервових апаратів; в) втомлення центральної (коркової) ланки нервової системи. Найбільш вірним є центрально-коркова теорія втомлення при м'язовійроботі. Відповідно до цієї теорії втомлення представляє коркову захиснуреакцію й означає зниження працездатності в першу чергу коркових кліток. При фізичній роботі втомлення передається трьома ознаками: 1) порушенням автоматичності руху: якщо на початку роботи людина можевиконувати і побічну роботу (розмова і т.д.), те в міру втомлення цяможливість губиться і побічні дії завдають шкоди основній роботі. 2) порушенням рухової координації:при стомленні робота організму стаєменш ощадливої, порушується координація рухів, що веде до зниженняпродуктивності праці, росту шлюбу, нещасливих випадків. 3) порушенням вегетативних реакцій і вегетативного компонента рухів:рясне потовиділення, частішання пульсу і т.п. Під вегетативнимикомпонентами розуміються процеси у внутрішніх органах, регульованіцентральною нервовою системою. При розумовій роботі втомлення з'являється після зрушень у вегетативнійсистемі. Розрізняють три фази нервової діяльності: 1.Зрівняльна гіпнотична фаза - людин однаково реагує на істотні імалозначні події (усе рівно). 2.При розвитку втомлення настає ПАРАДОКСАЛЬНА фаза, коли людин наважливі для нього явища майже не реагує, а малозначні явища можутьвикликати в нього підвищені реакції (роздратування). Якщо після першої фази досить невеликого відпочинку для відновленняпрацездатності, то після другої фази потрібно більш тривалий часвідпочинку. При порушенні режиму праці і відпочинку може виникнути стан перевтоми,що виражається в зниженні працездатності на початку роботи. 3.Перевтома і хронічне втомлення може виникнути з появою УЛЬТРАПАРАДОКСАЛЬНОЇ фази в нервовій діяльності: коли людина реагує негативнона те, що викликало в нього в звичайному стані позитивну реакцію інавпаки. Перевтома — це патологічної стан, що розвивається в людини внаслідокхронічної фізичної чи психологічної перенапруги, клінічну картину якоговизначають функціональні порушення в центральній нервовій системі. В основі захворювання лежить перенапруга збуджувального чи гальмовогопроцесів, порушення їхнього співвідношення в корі великих півкульголовного мозку. Це дозволяє вважати патогенез перевтоми аналогічнимпатогенезу неврозів. Істотне значення в патогенезі захворювання маєендокринна система й у першу чергу гіпофіз і кора наднирковиків. Так, заданими Г. Сельє (1960), при дії сильного подразника (стресора) вдії сильного подразника (стресора) ворганізмі розвивається адаптаційний синдром, чи стрес, у процесі якогопідсилюється діяльність передньої частки гіпофіза і кори наднирковиків.Ці зміни в ендокринній системі багато в чому визначають розвитокадаптаційних реакцій в організмі до інтенсивної фізичної чипсихологічної діяльності. Однак хронічна перенапруга може привести довиснаження кори наднирковиків і тим самим до порушення в організмівироблених раніше адаптаційних реакцій. Варто підкреслити, що в процесірозвитку перестомлюваності центральна нервова система включає і регулюєстресорні реакції. В основі ж патогенезу перестомлюваності лежитьпорушення процесів коркової нейродинаміки аналогічно тому, як це маємісце при неврозах. При неврозі змінюється також функціональний стан нижчележащих відділівцентральної нервової системи. При цьому вісцеральні розлади, щоспостерігаються часто при перевтомі, можна розглядати як наслідок змінфункціонального стану мозку, що регулюють нейрогуморальні процеси ворганізмі і контролюють вегетативні, гормональні і вісцеральні функції.Звичайно в клініці захворювання виділяють нечітко відмежовані друг віддруга три стадії. I стадія. Для неї характерна відсутність чи скарг зрідка людинаскаржиться на порушення сну, що виражається в поганому засипанні ічастих пробудженнях. Дуже часто відзначається відсутність почуттявідпочинку після сну, зниження апетиту, концентрації уваги і рідше—зниження працездатності. Об'єктивними ознаками захворювання єпогіршення пристосовності організму до психологічних навантажень іпорушення найтонших рухових координацій, сили). Ніяких об'єктивних данихнемає. II стадія. Для неї характерні численні скарги, функціональні порушення вбагатьох органах і системах організму і зниження фізичноїпрацездатності. Так, люди пред'являють скарги на апатію, млявість,сонливість, підвищену дратівливість, на зниження апетиту. Багато людейскаржаться на легку стомлюваність, неприємні відчуття і болі в областісерця, на уповільнене втягування в будь-яку роботу. У ряді випадків такалюдина скаржиться на втрату гостроти м'язового почуття, на появунеадекватних реакцій на фізичне навантаження [Літунів С. П., МотилянскаяР. Е., 1975; Venerando А., 1975]. Прогресує розлад сну, подовжується часзасипання, сон стає поверхневим, неспокійним з частими сновидінняминерідко кошмарного характеру. Сон, як правило, не дає необхідноговідпочинку і відновлення сил. Часто ці люди мають характерний зовнішній вигляд, що виражається вблідому кольорі обличчя, що впали очах, синюватому кольорі губ і синявпід очима. Порушення діяльності нервової системи виявляються в змінах добовоїперіодики функцій і добового динамічного стереотипу. У результаті цьогомаксимальне наростання усіх функціональних показників відзначається влюдини не в ту годинник, коли він звичайно максимально займається,наприклад, у другу половину дня, а рано ранком або пізно ввечері, коливін не займається. Змінюється також характер біоелектричної активностііоелектричної активностіголовного мозку: знижується амплітуда фонового альфа-ритму, а післятривалої розумової роботи виявляється нерегулярність і нестабільністьелектричних потенціалів [Васильєва В. В., 1970]. У серцево-судинній системі функціональні порушення виявляються внеадекватно великій реакції на психологічні навантаження, в уповільненнівідбудовного періоду після них і в порушеннях ритму серцевої діяльності,і в погіршенні пристосовності серцевої діяльності до навантажень.Порушення ритму серцевої діяльності найбільше часто виявляються у видісинусовой аритмії, екстрасістолії й атріовентрикулярної блокади Iступеня. У спокої в людини може бути тахікардія і підвищений артеріальний тискабо різка брадикардія і гіпотонія замість колишніх у звичайному станіпомірної брадикардії і нормального артеріального тиску. У ряді випадківрозвивається вегетативна дисфункция. Для неї характерні неадекватніреакції судин на температурний подразник, хитливий артеріальний тиск іперевага симпатотонии чи ваготонии. Нерідко в людини спостерігаєтьсяпорушення регуляції венозного судинного тонусу,. що виявляється у видіпосиленого малюнка венозної мережі на блідій шкірі (мармурова шкіра). У стані перевтоми в людини підвищується основний обмін і частопорушується вуглеводний обмін. Порушення вуглеводного обміну виявляєтьсяв погіршенні усмоктування й утилізації глюкози. Кількість цукру в кровів спокої зменшується. Порушується також плин окисних процесів ворганізмі. На це може вказувати різке зниження в тканинах змістуаскорбінової кислоти [Яковлев Н. Н., 1977]. Маса тіла в людини в стані перевтоми падає. Це зв'язано з посиленимрозпадом білків організму. У стані перевтоми в людини можуть виявлятися ознаки гнобленняадренокортикотропної функції передньої частки гіпофіза і недостатністьдіяльності кори надпочечников [Літунів С. П., Мотилянская Р. Е., 1975].Так, у стані перевтоми в крові людини визначається зменшення гормонівкори надпочечников і еозинофилия. У людини в стани перевтоми часто має місце підвищена пітливість. Ужінок відзначаються порушення менструального циклу, а в чоловіків у рядівипадків може бути чи зниження підвищення половою потенція. В основі цихзмін лежать нервові і гормональні розлади. Усі відзначені при II стадії перевтоми зміни є наслідком порушеннярегуляції діяльності і зниження функціонального стану органів, системорганів і всього організму людини. Вони також пояснюють зниження, щоспостерігається при перевтомі, опірності організму до шкідливого впливуфакторів зовнішнього середовища і, зокрема, до інфекційних захворювань.Останнє багато в чому визначається також зниженням основнихімунобіологічних захисних реакцій організму, а саме зниженнямфагоцитарної здатності нейтрофилов крові, бактерицидних властивостейшкіри і зменшенням комплементу в крові [Немироиич-Данченко О. Р., 1975;Ілясов Ю. М., Левин М. Я., 1977; Вязь-менский В. Ю. і ін., 1977; ШубикВ. М., 1978; Іванов Н. И., Талько В. В., 1981]. III стадія. Для неї характерний розвиток неврастенії гиперстеническойчи гіпостенічної форми і різке погіршення загального стану. Перша формає наслідком ослаблення гальмового процесу, а друг-перенапругизбуджувального процесу в корі головного мозку. Клініка гиперстеническойформи неврастенії характеризується підвищеною нервовою збудливістю,почуттям втоми, втомлення, загальною слабістю і безсонням. Клінікагипостенической форми неврастенії характеризується загальною слабістю,истощаемостью, швидкою стомлюваністю, апатією і сонливістю вдень. При перевтомі I стадії варто знизити психологічне навантаження ізмінити режим дня на 2—4 нед, а саме зменшити загальний обсягнавантаження, виключити тривалі й інтенсивні заняття. Основна увага врежимі дня приділити загальній фізичній підготовці, що проводиться зневеликим навантаженням. У процесі поліпшення загального стану режимпоступово розширюється і через 2—4 нед. він повертається до колишньогообсягу. При перевтомі II стадії заняття на 1—2 нед заміняються активнимвідпочинком. Потім протягом 1—2 міс проводиться поступове включення взвичайний режим, як це описано при лікуванні I стадії перевтоми. Усе цечас забороняється порушення режиму праці і відпочинку. У III стадії перевтоми перші 15 днів приділяються на повний відпочинокі лікування, які варто проводити в клінічних умовах. Після цього людиніпризначається активний відпочинок. Поступове включення в звичайний режимдня проводиться ще 2—3 міс. Усе це час забороняється велике психологічнечи фізичне навантаження. Лікування перевтоми буде успішним тільки в тих випадках, колиусуваються всі причини, що викликали її, і навантаження приводитьсявідповідно до загального режиму життя. Необхідно проводити вітамінізаціюорганізму, особливо вітаміном З, комплексом вітамінів групи В ивітаміном Е. Гарний результат дає призначення седативних і ноотропнихзасобів (настойка валеріани,новопассит, пирацетама, ноотропила),засобів, що поліпшують мікроциркуляцію судин головного мозку (трентал,циннаризин і ін.) [Соколов И. К. і ін., 1977; Бутченко Л. А., 1980]. Прилікуванні III стадії перевтоми можна застосовувати гормони коринадпочечников і гормони полових залоз. Профілактика перевтоми будується на усуненні зухвалих її причин.Тому інтенсивні навантаження повинні застосовуватися тільки придостатній попередній підготовці. У стані підвищеного навантаженняінтенсивні заняття варто чергувати з фізичними навантаженнями, особливов дні після чи іспитів заліків. Усі порушення режиму життя, роботи,відпочинку, сну і харчування, а також фізичні і психічні травми,інтоксикація організму з вогнищ хронічної інфекції повинні бути усунуті.Посилені заняття після якого-небудь чи захворювання в станіреконвалесценції після перенесених захворювань повинні бути заборонені. Перевтома в I стадії ліквідується без яких-небудь шкідливих наслідків.Перевтома II і особливо III стадії може привести до тривалого зниженняпрацездатності. Для вивчення реакції організму на проведене лікування існуютькції організму на проведене лікування існуютьспеціальні тести з фізичним чи психологічним навантаженням. Широкезастосування знайшли велоергометрія, телеелектрокардиологическийконтроль плавання, ходьби, веслування, функціональні проби (PWC170,комбінована проба і т.д.). В даний час дуже показові психологічні тести- колірний тест Люшера, СМОЛ, САН, тест Спилбергера, Айзенка й інші,котрі досить легко піддаються аналізу і проводяться з використаннямперсонального комп'ютера. Чим краще реакція і швидше відновлення, тим вище рівень адаптації, а,отже, і відновлення нормального стану людини. Проблема відновлення нормального функціонування організму і йогопрацездатності після проробленої роботи (боротьба зі втомленням інайшвидшою ліквідацією його наслідків) 'має велике значення в спорті.Справа в тім, що але мері росту рівня підготовленості спортсменупотрібна усе велика сила подразника (великі фізичні навантаження) длязабезпечення безупинного функціонального удосконалювання організму ідосягнення нового, більш високого рівня його діяльності. Підвищеннянавантаження забезпечує структурне і функціональне удосконалюваннякровообігу і посилення трофічних функцій нервової системи, створеннядостатнього запасу енергії, збільшення капилляризации кістякової ісерцевої мускулатури. Усе це обумовлює підвищення потенційнихможливостей організму, збільшення його функціонального резерву,адекватне пристосування до фізичних навантажень, прискореннявідновлення. Ніж швидше відновлення, тим більше в організму можливостейдо виконання наступної роботи, а, отже, тим вище його функціональніможливості і працездатність. Звідси ясно, що відновлення —невід'ємначастина тренувального процесу, не менш важлива, чим безпосередньоговпливу, що тренують, на спортсмена. Неминучим наслідком м'язової діяльності є та чи інша 'ступіньвтомлення. Втомлення —фізіологічний, запобіжний механізм, що захищаєорганізм від перенапруги, і, разом з тим як следовое явище проробленоїроботи, що сприяє розвитку адаптації, стимулює подальше підвищенняпрацездатності і тренованість організму. Без втомлення немає тренування.Важливо лише, щоб ступінь втомлення 'відповідала проробленій роботі. Ступінь втомлення, як і швидкість відновлення, обумовлена складноювзаємодією багатьох факторів, серед яких основне значення мають:характер проробленої роботи, її спрямованість, обсяг і інтенсивність,стан здоров'я, рівень підготовленості, вік і індивідуальні особливостіщо тренується, попередній режим, рівень технічної підготовки, уміннярозслаблюватися й ін. Якщо це змагання, то істотну роль грає ступіньїхньої напруженості і відповідальності, співвідношення сил, тактичнийплан їхнього проведення. Експериментально доведене виборча дія різнихтренувальних навантажень і режимів роботи на руховий апарат івегетативне його забезпечення при стомленні і відновленні. Істотнийвплив на плин відбудовних процесів робить і кумуляція втомлення привизначених режимах тренування. Тривалість відновлення різна від декількох хвилин до багатьох годин івлення різна від декількох хвилин до багатьох годин ідоби в залежності від виразності перерахованих факторів. Ніж швидшевідновлення, тим краще адаптація організму до наступного навантаженню,тим велику роботу з більш високою результативністю він може при цьомувиконати, а отже, тим у більшому ступені ростуть його функціональніможливості і вище ефективність тренування. При повторних великих фізичних (напругах в організмі можутьрозвиватися два протилежних стани: а) наростання тренованості і підвищення працездатності, якщо процесивідновлення забезпечують заповнення і нагромадження енергетичнихресурсів; б) хронічне виснаження і перевтома, якщо відновлення систематично ненастає. Отже, прискорення відновлення — спрямована дія на відбудовні процеси —один з діючих важелів керування тренувальним процесом. Прискореннявідновлення можна домогтися як природним шляхом (відбудовні процеситренируеми і не випадково швидкість відновлення — один з діагностичнихкритеріїв тренованості), так і спрямованим впливом на плин процесіввідновлення з метою їхнього стимулювання. Використання допоміжних засобів може дати відповідний ефект тільки всполученні з природним шляхом прискорення відновлення, обумовленимнаростанням тренованості. У противному випадку зрушення відновлення вчасі не будуть належною мірою забезпечені ресурсами організму, що можене тільки загальмувати природне прискорення відновлення, але інесприятливо відбитися на функціональному резерві організму. Керування процесами відновлення важливо не тільки для кваліфікованихспортсменів, що тренуються з великими навантаженнями, але і для всіхінших контингентів, що займаються фізичною культурою і масовим спортом,оскільки сприяє найбільш сприятливому сприйняттю навантажень організмом,а тим самим і оздоровчим ефектом занять. До дійсного часу розроблений і впроваджений у практику чималий арсеналвідбудовних засобів, які можна класифікувати по різних ознаках: поспрямованості і механізму дії, часу використання, умовам застосування іт.п. Найбільше поширення одержало поділ відбудовних засобів на тривеликі групи — педагогічні, психологічні і медико-біологічні, комплексневикористання яких у залежності від спрямованості тренувального процесу,задач і етапу підготовки, віку, стану і рівня підготовленості щотренується, попереднього режиму і складає систему відновлення. Використання відбудовних засобів повинне носити системний характер, щопередбачає комплексне застосування засобів різної дії в тісномуув'язуванні з конкретним режимом і методикою тренування, тобтораціональне сполучення окремих засобів відповідно до виду спорту,задачами і періодом тренування, характером роботи, ступенем втомлення,станом спортсмена. Відбудовні процеси характеризуються нерівномірністю, фазністю (фазазниженої, вихідної і підвищеної працездатності — остання реєструється непісля кожної роботи, а на більш тривалих етапах тренування),гетерохронизмом. Гетерохронизм у відновленні вегетативної і руховоїї і руховоїсфери організму, а також окремих вегетативних ланок найбільш виражений упізньому відбудовному періоді після навантажень, а також у менштренованих облич. Тому при виборі відбудовних засобів 'варто передбачитиможливість одночасного впливу на різні функціональні звання організму,що забезпечують його працездатність — психічну і соматическую сфери,руховий апарат, центральну нервову і вегетативну системи для того, щободночасно зняти як нервовий, так і фізичний компоненти втомлення. З'єднання окремих засобів у комплекс значно підвищує ефективність діїкожного з них. Це стосується як одночасного застосування педагогічних,психологічних і медико-біологічних засобів, так і застосування окремихзасобів з арсеналу останніх. Велике значення має спрямованість тренувального процесу і, зокрема,конкретного чи заняття змагання, що в значній мірі визначає не тількипідбор засобів, що роблять виборчий чи переважний вплив на визначеніфункціональні ланки організму, але і тактику їхнього використання.Основну увагу приділяють при цьому дії на стан тих систем організму, щоперетерпіли найбільші зміни при даному навантаженні і найбільше повільновідновлюються, а також стану інтегральних систем, що забезпечуютьпрацездатність і адаптацію (нервова система, гормональна регуляція,кровообіг). Тому при підборі засобів відновлення обов'язково враховувативид спорту н спрямованість навантаження в занятті. Так, наприклад, уциклічних видах спорту чітко просліджується залежність глибини іхарактеру втомлення від відносної потужності виконуваної роботинезалежно від структури руху [Фарфель В. С., 1961; Зимкин Н. В., 1956],що робить основним об'єктом для відбудовних засобів при роботі навитривалість кардиореспираторний апарат, процеси обміну речовин іенергії. Активно впливаючи на фізіологічні функції, регулюючи їхні механізми,відбудовні засоби (особливо фізичні, фармакологічні і психологічні)мають і спрямовану дію — можуть робити на організм як заспокійливе, такі, навпроти, що збуджує дія, що також вимагає обліку індивідуальнихособливостей і характеру втомлення (з перевагою після навантаження чипорушення, навпаки, гальмування, гноблення спортсмена). Істотно і значення віку. Так, наприклад, у дітей після інтенсивної,але порівняно невеликої тривалості роботи відновлення відбуваєтьсяшвидше, ніж у дорослих, а після дуже.напружених навантажень, навпаки,повільніше. В облич середнього і старшого віку відбудовні процесисповільнюються. Визначене значення мають також стан здоров'я, рівень фізичногорозвитку, характер професійної праці, звичність навантаження, умови їїпроведення, климато-географические й інші фактори. Тому підборвідбудовних засобів і тактика їхнього застосування повинні мати вираженуіндивідуальну спрямованість. Усякий шаблон при цьому не тільки неефективний, але в ряді випадків і не нешкідливий. Найбільшою мірою цевідносяться до засобів фармакології і фізіотерапії. Дуже важливо враховувати також сумісність використовуваних засобів,овуваних засобів,зокрема сполучення засобів загального і локального впливу (хоча цейрозподіл деякою мірою й умовно). При цьому треба враховувати, що засобузагального впливу (ванни, душі, загальне ультрафіолетове опромінення,аероионизация, харчування, вітаміни, загальний масаж, деякі ліки й ін.)мають широкий діапазон неспецифічного загальзміцнювального дії наорганізм і адаптація до них настає більш повільно і поступово, чим дозасобів локальної дії. Локальні дії (декомпресія, електростимуляция, теплові процедури,камерні ванни, локальний масаж і ін.), хоча і спрямовані безпосередньона зняття місцевого втомлення шляхом поліпшення кровопостачання,клітинного метаболізму, теплового впливу на окремі групи м'язів, алеодночасно внаслідок перерозподілу, що відбувається при цьому, кровотока(його збільшення в зоні впливу і зниження поза нею) обумовлюють нетільки місцеві, але і системні реакції, а тим самим і визначенийзагальний вплив. При переважному впливі навантаження на окремі групи м'язів доситьефективні локальні засоби в сполученні з водяними процедурами; принавантаженнях великого обсягу перевагу мають засобу загального впливу;при роботі особливо великої інтенсивності корисне введення контрастнихпроцедур.

31. Втома як складний процес тимчасових зрушень в фізіологічному і психологічному стані працівника в результаті напруженої або тривалої роботи характеризується суб’єктивними і об’єктивними показниками.
Суб’єктивною ознакою втоми є відчуття стомленості, яке переживається працівником як своєрідний психічний стан. Його компонентами є:
● відчуття знесилення, коли людина відчуває, що не в змозі належним чином продовжувати роботу. Воно може виникати і тоді, коли показники роботи тримаються на достатньо високому рівні;
● нестійкість і відволікання уваги;
● порушення в моторній сфері — рухи сповільнюються або, навпаки, стають поспішними, нескоординованими;
● погіршення пам’яті і мислення, особливо при виконанні розумової роботи;
● послаблення волі, рішучості, витримки, самоконтролю;
● сонливість.
В основі відчуття стомленості лежить процес гальмування в працюючих коркових центрах. Тому ігнорувати його не слід. О. О. Ухтомський зазначав, що в основі будь-якого суб’єктивного переживання або відчуття лежать об’єктивні матеріальні процеси, які відбуваються в нервових клітинах. Слід також мати на увазі, що суб’єктивні оцінки втоми залежать від мотивації, заінтересованості в роботі, рівня домагань і відповідальності, емоційного стану.
До об’єктивних критеріїв втоми відносяться:
● показники ефективності роботи;
● зміни в різних фізіологічних системах і психічних функціях.
При аналізі динаміки виробничих показників особливу увагу необхідно приділяти якісним показникам роботи, які більш адекватно, ніж кількісні, характеризують розвиток втоми. На фоні втоми і зниження працездатності робота продовжується за рахунок вольових зусиль і резервних можливостей організму. Лише з часом виявляються очевидні ознаки втоми: рухи працівника стають неточними, порушується координація, з’являються зайві рухи. Тому виробничі показники слід використовувати в комплексі з фізіологічними і психологічними.
Зміни в організмі працівника при втомі багатогранні і різнонапрямлені. Насамперед помічаються зрушення в функціональному стані тих систем і органів, які беруть участь у роботі. Мають місце гуморальні зміни. Однак найбільш показовими є зрушення в центральній нервовій системі. Слід також мати на увазі, що в деяких випадках «працюючі» фізіологічні системи можуть довго зберігатися на достатньому рівні або навіть покращуватися. Водночас нетреновані функції зазнають більш відчутних змін.
Зрушення в нервовій системі пов’язані з розвитком гальмівних процесів. Зовнішніми ознаками охоронного гальмування є сповільнення темпу і збільшення часу сенсомоторних реакцій, послаблення і відволікання уваги, зниження чутливості аналізаторів, зростання варіабельності цих показників, втрата інтересу до роботи.
Фізіологічними показниками розвитку втоми є артеріальний кров’яний тиск, частота пульсу, систолічний і хвилинний об’єми крові, динаміка яких може бути різною. Так, при втомі показники артеріального кров’яного тиску мають тенденцію до зниження. Однак зразу ж після великих фізичних і нервово-емоційних навантажень систолічний і середній динамічний тиск може підвищуватись. Показниками втоми є і зміни в складі крові.
Зрушення в психічній сфері внаслідок втоми виявляються в:
— погіршенні сприймання подразників, внаслідок чого працівник окремі подразники зовсім не сприймає, а інші сприймає із запізненням;
— зменшенні здатності концентрувати увагу, свідомо її регулювати, в посиленні мимовільної уваги до побічних подразників, які відволікають працівника від трудового процесу;
— погіршенні запам’ятовування, труднощах пригадування інформації, що знижує ефективність використання професійних знань;
— сповільненні процесів мислення, втраті його гнучкості, широти, глибини і критичності;
— підвищеній дратівливості, появі депресивних станів;
— порушенні сенсомоторної координації, збільшенні часу реакції на подразники;
— змінах збудливості сенсорної сфери кори (змінюється гострота зору, слуху). Чутливість може знижуватися до 20—40% вихідного рівня.
Чим більше навантаження в процесі праці, тим більші фізіологічні зрушення в організмі, які, проте, не є прямолінійними. Установити точні кількісні критерії втоми досить важко, оскільки вони залежать від багатьох факторів: специфіки діяльності, яка виявляється в підвищеній активізації тих чи інших функціональних систем, ставлення працівника до виконуваної роботи, типологічних особливостей його нервової системи.
Залежно від особливостей праці втома може розвиватися з різною швидкістю і досягати різного ступеня глибини.
Так, при виконанні важкої роботи початкове зниження працездатності не дозволяє продовжувати роботу через зменшення м’язової сили і витривалості. За невеликих фізичних навантажень змінюється функціональна рухливість, виникає відчуття монотонності і розвивається охоронне гальмування.
При роботах, які вимагають великого напруження уваги або логічного мислення, фізіологічні процеси можуть зберігатися протягом тривалого часу, а в центральній нервовій системі можуть відбуватися глибокі зміни функціонального стану. Останні виявляються в невідповідності сили рефлексу силі подразника, тобто охоронне гальмування розвивається в гіпнотичні фази.
При роботах, які вимагають точних і швидких дій, найбільші зрушення відбуваються в функціях тих аналізаторів, яким належить провідна роль в регулюванні робочих дій (зоровий, слуховий, руховий).
Виходячи з відмічених особливостей розрізняють місцеву і загальну втому. Місцева втома локалізується в працюючому органі, загальна — охоплює весь організм.
Залежно від функціональних зрушень в організмі працюючих під впливом трудових навантажень розрізняють чотири ступеня втоми.
Втома першого ступеня (маловиражена), або фаза початкових порушень реакцій, мало чим відрізняється від вихідного функціонального стану. Симптомами такої втоми є помилки при виконанні точних рухів з незначними м’язовими зусиллями в зв’язку з невідповідністю силових дій з боку працівника. При цьому робота з помірними і максимальними зусиллями виконується без істотних змін.
Втома другого ступеня (помірна) характеризується незначним зниженням працездатності і витривалості, загальна працездатність близька до вихідного рівня. Зрушення виявляються в збільшенні кількості помилок при виконанні дій, які вимагають незначних або максимальних м’язових зусиль. При цьому перші виконуються з надмірними зусиллями, а другі — з меншими порівняно з вихідними значеннями.
Втома третього ступеня (виражена) характеризується відчутним зменшенням працездатності і витривалості рухового апарату. Час реакцій збільшується, швидкість оптимальних і максимальних робочих реакцій сповільнюється, м’язова сила при виконанні максимальних зусиль зменшується. Мінімальні м’язові зусилля виконуються з надмірною силою в 2—2,5 раза, тобто мають місце чітко виражені парадоксальні реакції. Загальна працездатність зменшується.
Втома четвертого ступеня (сильновиражена) супроводжується ультрапарадоксальними реакціями. Всі позитивні сигнали працівником не сприймаються, а негативні викликають позитивні реакції, що призводить до помилок, аварій тощо.
Для оцінки втоми використовується величина зміни в кінці робочого дня таких показників, як витривалість відносно стандартного м’язового зусилля (ВСМЗ), об’єм короткотривалої пам’яті (КП), час простої і складної зорово-моторних реакцій (ПЗМР, СЗМР), час переключення уваги (ПУ), критична частота злиття мерехтінь (КЧЗМ).
В стані маловираженої і помірної втоми трудова діяльність можлива, оскільки вона підвищує тренованість організму і може продовжуватися протягом третини робочого часу. При вираженій і сильновираженій втомі працездатність знижується, фізіологічна ціна роботи значно підвищується, а відновлювальні процеси протягом 16—24 годин після роботи можуть бути недостатніми, в зв’язку з чим несприятливі зрушення в організмі кумулюються. Якщо ці зрушення не проходять і за вихідні дні, то розвивається так звана хронічна втома, яку можна вважати перевтомою.