Законодавча та нормативна база України про охорону праці

Закон «Про охорону праці» прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р. У розділі І «Загальні положення» (ст..1) наводяться визначення понять:

Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов”язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Окреслюється дія цього закону (ст..2), який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб.

У розділі ІІ «Гарантії прав громадян на охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов”язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з Фонду соціального страхування від нещасних випадків); відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту згідно колективного договору; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров’ю та життю та ін.

В законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

У розділі ІІІ «Організація охорони праці» зазначено, що роботодавець обов’язково створює органи управління охороною праці на підприємстві і забезпечує їх функціонування для виконання керівництвом та досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов’язки працівників: дбати про здоров’я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Служба охорони праці підпорядковується роботодавцю. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії (ст.18). Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб. У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

У розділі ІV – «Стимулювання охорони праці» йдеться про економічне стимулювання працівників (ст.25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці. Відшкодування збитків (ст.26) за порушення правил охорони праці – державі, юридичним і фізичним особам – згідно з діючим законодавством.

Розділ V – «Нормативно-правові акти з охорони праці». До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання.

Розділ VІ – «Державне управління охороною праці» (ст.32) – визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію.

Розділ VІІ – «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці». Державний нагляд (ст..38) здійснюють: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці – Держнаглядохоронпраці: спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки - Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган із питань пожежної безпеки – Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці – Санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України.

Розділ VІІІ – «Відповідальність за порушення законодавства з охорони праці». Передбачено штраф (ст. 43), максимальний розмір якого становить 5% місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці (ст.44) передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна.

Розділ ІХ. «Прикінцеві положення».

Законодавство про працю. Одним із головних документів, який забезпечує чітке виконання службових обов’язків працівниками, є Кодекс законів про працю України (КЗпП).

Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих.

Глава ІІ містить закон про колективний договір.

Колективний договір, угода укладається профспілковим комітетом підприємства від імені трудового колективу з роботодавцем.

У Кодексі законів про працю України є положення про трудовий договір. Трудовий договір – угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.

Особлива форма договору – контракт. Трудовий договір може бути: 1)строковим; 2) безстроковим; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Усі прийняті на роботу працівники повинні бути ознайомлені з умовами роботи, правами і обов’язками, які вони повинні виконувати.

Важливим розділом Кодексу законів про працю є розділ «Охорона праці». В ньому зазначено, що на будь-якому об’єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові й безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці. Всі будівлі і обладнання не повинні створювати загрози працюючим, а також негативно впливати на стан Їхнього здоров’я та самопочуття.