Робота з вогне- та вибухонебезпечними речовинами

До вогненебезпечних речовин належать легкозаймисті рідини (ЛЗР), які займаються від зовнішнього джерела запалення при температурі до 61°С, паливні рідини (ПР), температура запалення яких вища 61 °С. Легкозаймисті рідини, у свою чергу, поділяють на:

— особливо небезпечні, температура займання яких менша 13°С (ефір, ацетон, бензину,

— постійно небезпечні, температура займання яких варіює від 13°С до 27°С (етиловий спирт, оцтово-етиловий ефір, толуол та ін.);

— небезпечні, температура запалення яких становить 27 – 61°С (скипидар, бутиловий спирт, оцтова кислота).

До вибухонебезпечних речовин відносять: нітрогліцерин, порох, тетрил, піроксилін та ін.

Речовини, які за складом своєї хімічної структури легко віддають кисень, можуть вибухати при взаємодії з відновниками: пероксиди водню, оксиди натрію, магнію, ртуті, срібла, озоніди та ін. Деякі речовини мають властивість самозапалюватись: фосфор, піроформні метали, деякі металоорганічні сполу­ки. Роботу з такими речовинами проводять співробітники, які мають допуск. Багато формальдегідів і фармацевтичних препаратів здатні вибухати чи створювати вибухонебезпечні сполуки: солі хлоридної кислоти, ацетиленіди срі­бла, міді, азиди металів, солі гримучої ртуті, деякі нітросполуки (нітрогліцерин, пікринова кислота). Особливо обережним треба бути при роботі з хлоридною кислотою, яка є сильним окисником.

ЛЗР у приміщенні лабораторії зберігаються в тонкостінних банках з притертими пробками місткістю на 2 л і більше. При більшому об’ємі має бути гер­метичний металевий футляр з кришкою, що щільно закривається. Стінки фут­ляра і дно обкладають азбестом, на дно насипають 10 – 15 мм піску. У кришці футляра роблять кілька отворів діаметром 5 – 10 мм для виходу парів. Футляр розташовують на підлозі подалі від проходів і нагрівачів, але в місці зі зруч­ним підходом. Для запобігання вибухам користуються тільки хімічно чистим посудом. У приміщеннях лабораторії забороняється зберігати речовини з низь­кою температурою кипіння. Після закінчення роботи їх виносять у спеціальне приміщення. Доставка легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин здійсню­ється в закритому посуді, що не б’ється, чи в скляному посуді у футлярі. Запасу робочому приміщенні не повинен перевищувати добову потребу. Усі роботи з цими речовинами проводяться у витяжній шафі з увімкненою вентиляцією, вимкненими електроприладами і газовими та іншими пальниками.

Забороняється нагрівати ємності з ЛЗР на відкритому вогні та електронагрівачах. Це роблять тільки в колбонагрівачах. При нагріванні в ємності 0,5 л під прилад ставлять більшу ємність для запобігання розливу у випадку аварії.

Ємності після роботи з ЛЗР старанно промивають. Виливати самі речовини та їхні відходи в каналізацію забороняється. їх збирають у спеціальний герме­тично закритий посуд і видаляють з лабораторії при регенерації чи знищенні відходів наприкінці робочого дня.

У разі виникнення аварійних ситуацій потрібно:

— при розлитті ЛЗР – негайно вимкнути пальники, місце розливу засипа­ти піском; забруднений пісок зібрати дерев’яним чи пластиковим совком, використання інших предметів забороняється;

— при займанні ЛРЗ – негайно загасити вогонь, застосовуючи вогнестійкі накидки, пісок, вогнегасники (окрім пінних), ковдри; воду заборонено використовувати, тому що більшість ЛЗР легші за воду, спливають і продовжують горіти, а розтікання тільки сприяє поширенню пожежі;

— при займанні у витяжній шафі – негайно вимкнути вентиляцію, закрити шибер витяжного каналу і гасити вогонь, ліквідувавши причину загорання;

— при займанні одягу – негайно його зняти, загорнути потерпілого у вогнетривку накидку, ковдру тощо, щоб зменшити доступ кисню. Можна застосу­вати вогнегасник, захистивши очі потерпілого. У жодному разі не бігати – це сприяє горінню. При опіках надати першу допомогу.