Тема 7. Регіональні цільові програми в системі державного регулювання економіки

План

1. Сутність та різновиди механізмів державного регулювання в економіці.

2. Алгоритм економічного програмування.

3. Методи програмування та моделювання економічних процесів.

4. Різновиди та структура економічних програм.

5. Техніко-економічне обґрунтування програм.

6. Механізм регулювання програмних цілей в економіці.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України „Про державні цільові програми” // Урядовий кур’єр. 2004, 21 квітня.

2. Постанова Кабінету Міністрів України №621 від 26 квітня 2003 року „Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціальної і розвитку та складання проекту держбюджету”.

3. Постанова Кабінету Міністрів України №1007 від 21 липня 2006 року „Про затвердження стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року”.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. №106 „Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм”

5. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції під 29 липня 2002. — № 247 „Про затвердження методичних рекомендацій формування регіональних стратегій розвитку”.

6. Гринів Л.С. Концептуальні засади просторової парадигми екологічно збалансованої економіки // Регіональна. – 2001. – №4. – С.54-63.

7. Вербівська Л. В. Методологічні основи визначення інвестиційної привабливості об’єктів інвестування//Науковий вісник ЧТЕІ КНЕУ.-Ч.2 2002. Вип. ІІ – С.311 -318 (0,4д.а).

8. КовтунО. І., Калин О. В., Свелеба Н. А. Державне регулювання економіки. Л., ЛКА, 2001. – 216 с.

Проблема економічної ролі держави в розвитку національної економіки є однією з головних проблем сучасної економічної науки. Очевидно, що держава володіє значним потенціалом впливу на її розвиток, оскільки через певні механізми може змінювати соціально-економічні чи еколого-економічні процеси і явища в національній економіці.

Якщо розглядати роль держави в національній економіці в історичному контексті, то, як відомо, в різні історичні епохи вплив держави на розвиток НЕ був не однозначним, в залежності від тої чи іншої економічної системи.

Якщо в командно-адміністративних і соціальних економічних системах держава здійснювала всі регуляторні функції, то в ринкових економічних системах її роль була обмежена.

На початку ХХ століття Дж. Кейнс і його учні запропонували світу теорію державного регулювання економіки в умовах ринкової системи господарювання. Вони вважали, що в короткотерміновому періоді часу, оскільки ринкові ціни не є гнучкими, держава мусить активно втручатись у регулювання соціально-економічних та еколого-господарських процесів.

Сьогодні маємо ХХІ століття, дещо змінений «портрет» світової економіки.

Глобалізацій ні процеси, що охопили світ суттєво впливають на національні ринки, їх структуру та економічний порядок розвитку національної економіки. Глобалізована економіка на жаль не є соціально орієнтованою і екологічно безпечною. Через надто високий рівень її природомісткості знищуються ресурси біосфери, що, в свою чергу обумовлює зростання природних змін у світі. Втрати ресурсів природного довкілля призводять до нових втрат в економіці, зокрема розгортання інфляційних процесів тощо.

Як в цих умовах можна запобігти втратам у національній економіці? Які функції повинна виконувати держава та які механізми застосовувати?

Отже, сучасна система державного регулювання національної економіки (ДРНЕ) передбачає управляння соціально-економічними і еколого-господарськими процесами у державі з метою їх збалансованого розвитку.

У вузькому розумінні державне регулювання національної економіки можна трактувати як процеси впливу державних суб’єктів на діяльність економічних агентів, що здійснюють господарську діяльність на території держави.

Об’єктом державного регулювання національної економіки виступають не фізичні чи юридичні особи, а процеси і явища відбуваються в національній економіці, а також її сектори, територіальні елементи, економічні відносини.

У зв’язку з цим держава повинна здійснювати постійний моніторинг (нагляд) з метою запобігання загрозам (внутрішнім і зовнішнім), а також приймати адекватні економічні рішення для покращення макроекономічної ситуації в Україні.

Отже, які процеси і я вища національної економіки є об’єктами державного регулювання?

Перш за все, це:

1) процеси, що пов’язані з прийняттям господарських рішень на мікроекономічному рівні.

2) процеси, що пов’язані з прийняттям господарських рішень на мезо-економічному рівні (регіону, місцевості, району, міста тощо).

3) процеси, що пов’язані з прийняттям господарських рішень на макроекономічному рівні (структура господарської системи, ділова кон’юнктура, грошовий обіг, зайнятість, інвестиційні процеси, зовнішньоекономічні зв’язки тощо).

4) процеси, що пов’язані з прийняттям господарських рішень на рівні секторів та галузей НЕ: промисловість, сільське господарство, державні, приватний сектори тощо.

5) процеси, що пов’язані з прийняттям господарських рішень, щодо економічно, соціальної чи екологічної безпеки населення.

6) процеси, що пов’язані з прийняттям рішень участі національної економіки у світогосподарських зв’язках, організаціях та її міжнародних відносин.

Особливо важливими питаннями, які постійно мають бути об’єктом державного регулювання в національній економіці України, є:

- капіталізація національної економіки та її зростання;

- конкурентноздатність національної економіки та її структура;

- економічні цикли або господарська кон’юнктура;

- грошовий обіг і запобігання інфляції;

- зайнятість, регулювання ринку праці ті запобігання безробіттю і деінтелектуалізації, у зв’язку з відпливом мізків, кадрова політика;

- конкуренція внутрішня і зовнішня;

- ціноутворення та його диференціація;

- індустріалізація та збільшення наукомісткості продукції;

- регіональні ринки та нарощування їх потенціалу;

- інноваційний розвиток та пошук резервів збільшення внутрішніх інвестицій;

- стан платіжного балансу та покращення його структури;

- збільшення експортного потенціалу держави.

Генеральною метою ДРНЕ є макроекономічна стабілізація та забезпечення високого рівня економічного, соціального та екологічного добробуту населення.

В залежності від ієрархічного рівня та об’єкту ДР можна виділити систему цілей ДРНЕ:

1) макроекономічні;

2) мезоекономічні (міжрегіональні територіальні, місцеві, регіональні, локально-просторові);

3) галузево-секторальні;

4) мікроекономічні;

5) екстернальні.

Екстернальні ефекти, як відомо, пов’язані з впливом одних суб’єктів господарювання на комфортність чи добробут інших. Вони можуть бути позитивними або негативними.

Перекладання своїх витрат на інших без відповідної компенсації є виявом негативних екстерналій. Наприклад, забруднення навколишнього природного довкілля окремими суб’єктами господарювання обумовлює необхідність додаткових витрат для інших суб’єктів господарювання та зниження екологічного, соціального та й з рештою, економічного добробуту населення, що проживає в даному ареалі.

Позитивні екстерналії передбачають вкладення окремих суб’єктів господарювання для покращення системи суспільних благ. Наприклад, фінансова підтримка окремими підприємцями інфраструктурної мережі, міст чи сіл, створення загальної системи комфортності проживання тощо.

Держава повинна стимулювати позитивні екстернальні ефекти і стримувати негативні екстернальні ефекти.

ДР в національній економіці здійснюється з допомогою таких методів:

1) нормативно-законодавчі методи: закони та нормативно-законодавчі акти, що приймаються Верховною Радою України, постанови Кабінету Міністрів України, Укази та Розпорядження Президента України.

2) організаційно-управлінські методи: реалізують через певні адміністративно-правові акти, розпорядження та організаційні форми взаємовідносин між суб’єктами господарювання різних ієрархічних рівнів.

3) економічні методи: методи, з допомогою яких держава змінює умови функціонування суб’єктам господарювання. До них можна віднести нові норми і нормативи ресурсу споживання, регулювання цін, податкове регулювання (пільги, кредити), державні дотації тощо.

4) протекціоністські методи: методи, з допомогою яких держава захищає свої національні економічні інтереси, ці методи дають можливість державі досягнути такого стану в національній економіці за якого оптимально використовують всі її ресурси з метою забезпечення її національних інтересів та економічної самодостатності.

Організаційна система регулювання національної економіки – є складною системою, що складається з організаційно-управлінських структур різного ієрархічного рівня та підпорядкування.

В Україні є законодавча, виконавча, місцева, судова влада та національний банк України, що здійснює монетарну політику в державі.

Отже, які суб’єкти в національній економіці здійснюють її державне регулювання?

Це органи державної (законодавчої і виконавчої), а також місцевої і судової влади, разом з НБУ.

Схематично організаційну систему державного регулювання національної економіки можна зобразити так (рис. 7.1):

Рис. 7.1. організаційна система державного регулювання національної економіки

Метою органів державного регулювання національної економіки є збереження цілісної національної економічної системи держави та забезпечення її макроекономічної стабілізації.

Це потребує охоплення таких пріоритетних сегментів національної економіки, як:

1. Управління всіма трьома складовими виробничого процесу - від стадії сировини до реалізації кінцевого результату з метою стимулювання виробництва і захисту споживача від низькоякісної продукції.

2. Управління експортом і імпортом з метою забезпечення максимального наближення структури експорту до стадії кінцевої продукції, а імпорту, навпаки, до стадії сировини. Експортна орієнтація економіки стимулює підвищення кон­курентоспроможності.

3. Управління кредитами з метою уникнення невиправ­даної кредитної залежності, а також стопроцентне доведення кредитів до безпосереднього виробника, не допускаючи їхньо­го розкрадання.

4. Управління інвестиціями та інноваціями з метою забез­печення постійного науково-технічного прогресу.

Найголовнішими завданням виконавчої влади в національній економіці є []:

1. Відновити керованість державного сектору економіки.

2. Сформувати відповідні структури промисловості та агропромислового комплексу, які б довели самодостатність національної промисловості до рівня не нижче 75%.

3. Відновити державну керованість у засобах масової інформації, зменшивши акції іноземних фірм в системі зв’яз­ку до рівня менше 25%.

4. По енергоносіях досягнути сумарного енергопостачан­ня з трьох незалежних джерел орієнтовно: з Росії на рівні до 32%, власні джерела близько 30%, решта 38% поставка через південь України з нових джерел.

5. Власне виробництво розвивати за умов державного сприяння і захисту на основі інтеграції в межах держави трьох складових частин: науки і освіти, виробництва та бан­ківської системи.

6. Структуру національного виробництва потрібно фор­мувати таким чином, щоб найважливіший пріоритет у дер­жаві мали наукомісткі галузі як основа високих технологій, конкурентоспроможної продукції і можливості проникнен­ня на зовнішні ринки і розширення експорту.

7. Пріоритетами в державі мають бути такі напрямки роз­витку економіки:

- сільськогосподарське машинобудування;

- авіаційна промисловість;

- агропромисловий комплекс і харчова промисловість;

- легка, хімічна та фармацевтична промисловість;

- енергетика та енергетичне машинобудування;

- наукомісткі галузі і технології;

- космічна техніка і зв’язок;

- транспортні засоби і системи управління та навігації (автомобіле-, суднобудування, тепловози, приладобудування тощо);

- оборонна промисловість (танкобудування);

- виробництво товарів широкого вжитку (телевізори, холодильники, відеоапаратура, засоби зв’язку тощо);

- виробництво медичної апаратури і інструментів;

- капітальне будівництво і виробництво будівельних матеріалів та обладнання за новими технологіями.

8. Змінити структуру банківської системи, підпорядку­вавши її інтересам національного виробництва й економіки України.

Основною метою макроекономічної політики держави є забезпечення механізмів довготривалого зростання. Однак у зв’язку з глобальною еколого-економічною кризою, що охопила сучасний світ, особливої важливості набувають і питання макроекономічного забезпечення реалізації моделі ЕЗНЕ.

Розглянемо ці аспекти в хронологічному порядку Як можна з допомогою макроекономічних механізмів забезпечити у державі довготривале економічне зростання?

Яким чином має здійснюватись трансформація бюджетних ресурсів у важливий чинник цього зростання? Які резерви є в НЕ щодо зниження податкового навантаження?

Сьогодні бюджетна система України характеризується ще суттєвими недоліками. Не дивлячись на близькість зведеного бюджету до стану збалансованості, значною є заборгованість суб’єктів господарювання перед бюджетом держави. Недоотримання державним бюджетом податків і обов’язкових платежів в 2004 р. становило 14,1 млрд. грн. []. Водночас спостерігається заборгованість бюджету з відшкодування суб’єктам господарювання платежів з ПДВ. В цьому ж контексті потребує суттєвого реформування податкова система, яка ще не націлена на реалізацію моделі інноваційного та екологічно збалансованого розвитку національної економіки. Що ж стосується системи міжбюджетних відносин, то радикального реформування потребують механізми розподілу між бюджетних трансфертів.

Сьогодні диференціація регіонів щодо обсягів надходжень від податків у розрахунку на одну особу складає 11–12 разів. Ця диференціація компенсується системою трансфертів, які сприяють появі „нових трутнів”, оскільки не стимулюють матеріальної зацікавленості органів місцевої влади у нарощуванні обсягів податкових надходжень.

Як вирішити питання міжбюджетних розподільчих відносин у національній економіці?

Стратегії економічного і соціального розвитку України до 2015 року, головними стратегічними напрямами вдосконалення бюджетних та фіскальних механізмів забезпечення довготривалого економічного зростання є [ст. 213 - 215]:

1. Невідкладне визначення змісту та прийняття впродовж найближчого часу низки нормативних актів, які б забезпечували реформування бюджетної системи, зокрема податкового механізму, його перетворення із суто фіскального інструменту на ефективний засіб соціально-економічної стратегії держави. Податкова система має стимулювати інвестиційно-інноваційний процеси та екологічно збалансований розвиток національної економіки.

Слід виходити з того, що основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств. Практикою попередніх років доведено, що без цього будь-які дії правового, економічного чи адміністративного характеру, заходи “згори” бажаного результату не матимуть. У зв’язку з цим потрібно рішуче йти на зниження частки державного споживання у структурі ВВП, зменшення податкового тиску, посилення захисту платників податків, максимальне спрощення процедури оподаткування. Результативність бюджетної політики має визначитися реальними досягненнями в соціальній сфері національної економіки.

2. Потрібно посилити інвестиційну складову державного і місцевих бюджетів, довести впродовж двох-трьох наступних років рівень відповідальних асигнувань до рівня не нижче 3% ВВП. Актуальним для України залишається підвищення стимулюючої ролі податкової амортизації в оновленні основних фондів та інвестуванні економіки, удосконалення оподаткування суб’єктів малого підприємництва, формування бюджету розвитку, куди б спрямовувалися не лише відповідні бюджетні асигнування, а й державні позики та фінанси спеціалізованих фінансових інституцій.

3. Важливим елементом фінансової реформи повинно стати забезпечення наповнення доходної частини бюджету, для чого потрібно:

- ліквідувати необґрунтовані податкові пільги і привілеї та створити єдині умови оподаткування для всіх;

- розширити податкову базі через запровадження оподаткування нерухомості;

- запровадити раціональний механізм перенесення збитків на зменшення об’єкта оподаткування податком на прибуток, який би не заохочував підприємства до штучної збитковості;

- скасувати порядок відстрочення сплати ПДВ при імпорті товарів шляхом видачі податкового векселя;

- створити прозорий механізм відшкодування ПДВ, який би максимально усував можливості для зловживань у цій сфері;

- підвищити рівень добровільної сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) з метою недопущення нарощування податкового боргу;

- підвищити ефективність роботи податкових органів через вдосконалення механізмів адміністрування податків і зборів з їхнім впровадженням в рамках реалізації проекту „Модернізація державної податкової служби України”.

4. Оздоровлення державних фінансів неможливе без проведення інвентаризації соціальних зобов’язань держави, діючих нормативно-правових актів у частині надання пільг і компенсацій населенню, а також без пенсійної реформи та запровадження медичного страхування. Потрібна концентрація бюджетних коштів, насамперед у тих галузях, де замінити державне фінансування альтернативними джерелами неможливо. Це стосується захисту малозабезпечених верств населення, розвитку освіти та науки (насамперед фундаментальних досліджень) тощо.

5. Слід забезпечити поступовий перехід до середньо- і довгострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на певний рік, створення системи бюджетних планів. Особливо важливим є створення економічно виваженої системи розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також відповідного розподілу видаткових зобов’язань і доходних джерел між бюджетами різних рівнів.

Першим кроком на цьому шляху має стати чіткий розподіл функціональних повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування, який би виключав їхнє дублювання. Децентралізація бюджетної системи вимагає також упорядкування системи управління об’єктами комунальної власності, а при необхідності – і їхнього перерозподілу між органами державної влади та місцевого самоврядування відповідно до розподілу їхніх повноважень щодо надання суспільних благ і послуг. Після чіткого розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування доцільно знизити частку трансфертів у доходах місцевих бюджетів і розширити податкові гарантії.

Необхідна розробка та реалізація заходів реструктуризації економіки регіонів з низьким рівнем соціально-економічного розвитку, у т.ч. шляхом надання цілеспрямованої державної фінансової підтримки (згідно з критеріями економічної ефективності). За допомогою трансферних дотацій вирішити проблему вирівнювання умов життя в регіонах України у середньостроковій перспективі неможливо.

Особливої уваги потребує розв’язання проблем формування інвестиційних програм регіонального розвитку як різновид регіональних цільових прграм.

В цьому контексті, інвестиційну програму розвитку регіону слід розглядати як систему короткострокових і довгострокових цілей нагромадження інвестиційних ресурсів в регіоні для здійснення інвестиційної діяльності в його межах, а такоє вкладання в умовах впливу факторів часу, ризику і ліквідності нагромадженого капіталу в усіх його формах в конкретні об’єкти господарювання з метою отримання економічних, соціальних та економічних ефектів.

Загальну ефективність інвестиційних програм розвитку визначають на основі критерій дотримання таких основних цілей розвитку регіональної економіки:

Регіональні інвестиційні програми спрямовані на вдосконалення інвестиційного середовища цілого регіону. Тому в процесі формування такої Програми повинні бути враховані екзогенні та ендогенні чинники, що можуть потенційно на нього впливати. Таким чином до завдань регіонального інвестиційного менеджмент віднесено такі: формування цілей регіонального інвестиційного менеджменту, розробку і реалізацію інвестиційної стратегії, нагромадження інвестиційних ресурсів регіону за рахунок диверсифікації та вибору надійних інвестиційних джерел, максимізацію прибутку від інвестиційної діяльності, мінімізацію регіональних інвестиційних ризиків, адаптацію інвестиційної стратегії до змін соціально-економічної стратегії розвитку регіону.

Для обґрунтування ефективної структури інвестицій в регіональну економіку слід їх класифікувати за такими ознаками: форма власності - державні та приватні інвестиції; форма вкладання - грошові, фінансові, матеріальні та нематеріальні інвестиції; форма вкладання за специфікою галузі – динамічні, нові, пропульсивні. комплексні, лідерні, профілюючі, допоміжні, інфраструктури інвестиції; територіальна форма вкладання - внутрішні та зовнішні інвестиції; призначення інвестицій - пошуково-проектні, будівельні, трудоресурсні, технологічні інвестиції; форма відтворення капітальних вкладень - інвестиції на нове будівництво, розширення виробництва, реконструкцію, технічне переустаткування, відновлення функцій підприємств. Поглиблене вивчення напрямів вкладання інвестицій дозволить більш ефективно використовувати наявні інвестиційні ресурси в регіоні.

Для координації інвестиційної діяльності доцільно створити госпрозрахункову науково-виробничу інвестиційну структуру, яка б надавала послуги суб’єктам господарювання щодо розробки інвестиційних програм, залучення інвестицій, створення привабливого інвестиційного і проведення рекламної діяльності. На залучення інвестицій та їх ефективне використання значний вплив мас стиль і методи діяльності владних структур в регіоні. Рівень розвитку бізнес-середовиша, співробітництво місцевої влади з науковими установами, наявність перспективних для інвестування об’єктів, доступність інформації про інвестиційний потенціал території.

Для забезпечення ефективного управління інвестиціями, на відміну від існуючих підходів, коли інвестиційні проблеми розробляються як другорядні стосовно розвитку регіону, інвестиційну програму слід розглянути з наступних позицій у складі двох основних частин – формування інвестиційних ресурсів і вкладання інвестицій: як органічний і самостійний елемент стратегії соціально-економічного та екологічно збалансованого розвитку регіону. Послідовність розробки інвестиційної програми представлено на рис 7.3.

Рис. 7.3. Послідовність розробки інвестиційної програми

В Україні спостерігаються суттєві регіональні диспропорції в обсягах інвестицій в основний капітал. Це свідчить про різну інвестиційну привабливість регіонів, зокрема прикордонних, відсутність ефективних інвестиційних стратегій соціально-економічного розвитку регіонів та механізмів їх реалізації.

Формування ефективної інвестиційної стратегії повинно проходити в два етапи: формування інвестиційних ресурсів та вкладання інвестицій.

Особливої уваги потребує питання вдосконалення організаційної структури управління всіма процесами що проходять в регіоні.