Поняття, принципи й види загальнообов’язкового державного соціального страхування

Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення України були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Основи) відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Соціальне страхування є однією із організаційно-правових форм соціального забезпечення, визначальною категорією в якому є соціальні ризики й вимога їх обов’язкового й добровільного страхування.
Відповідно до ст. 1 Основ загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Соціальне страхування — це встановлена державою система права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством [4, с. 31]. Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов’язкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків.
Фінансування виплат зі соціального страхування здійснюється за рахунок страхових внесків працюючих осіб та їх роботодавців. У фінансуванні систем соціального страхування іноді також бере участь держава.
Можна виділити такі основні елементи соціального страхування:
- соціальне страхування, що фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці та працівники, за можливої участі держави у формі внесків за певні категорії працівників або дотацій за рахунок загальних податків;
- обов’язкова участь працівників із деякими винятками; внески акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсія та допомога;
- надлишок коштів у фонді, які не використані для виплати пенсій або допомоги, інвестуються для отримання додаткового доходу; особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності;
- розмір внеску та виплати часто залежить від того, який заробіток має (або мала) застрахована особа; страхування від трудового каліцтва зазвичай повністю фінансується за рахунок наймача за можливої участі держави за рахунок загальних податків.
Соціально-економічні відносини, інтереси соціальних суб’єктів (працівників, роботодавців та держави) з приводу захисту працівників та самозайнятого населення (і членів їх сімей) від факторів, які знижують якість життя, та їх соціальний статус є предметом категорії соціальне страхування.
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:
- законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування;
- обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб’єктів підприємницької діяльності;
- надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
- обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;
- солідарності та субсидування;
- державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
- забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
- цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;
- паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.
Світовий досвід свідчить про те, що захист від конкретних видів соціального ризику найбільш ефективно може бути організований у рамках окремих напрямів (секторів) соціального страхування: пенсійне страхування; страхування від нещасних випадків на виробництві; страхування у зв’язку з безробіттям.
Доцільність такого поділу соціального страхування пояснюється різною природою соціальних ризиків, від яких вони покликані захищати, схожістю потреб застрахованих, що задовольняються, а також специфікою правового регулювання різних видів страхування.
Українським законодавством визначені такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:
- пенсійне страхування;
- страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
- медичне страхування;
- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
- страхування на випадок безробіття;
- інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, регулюються окремими Законами, прийнятими відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
Основними джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до ст. 20 Основ є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:
- надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;
- фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;
- створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
- покриття витрат страховика, пов’язаних із здійсненням загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб із кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках:
- для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком із громадян;
- для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку).
Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.
Джерела та порядок формування коштів цільових страхових фондів для забезпечення осіб, які повністю або на певний час звільняються від сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Питання до самоконтролю:

1.Завдання страхування від нещасного випадку. Принципи та види страхування.

2.Суб’єкти та об’єкти страхування. Види страхування. Страховий ризик

і страховий випадок. Фонд соціального страхування від нещасних випадків. 3.Страхові тарифи. Страхові виплати.

4.Обов’язки та права суб’єктів страхування від нещасних випадків.

Змістовий модуль 2. «ВИМОГИ БЕЗПЕКИ В ГАЛУЗІ

СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА.»

.

Тема 1. «Загальні положення щодо організації виробничих процесів

у тваринництві.»

Лекція 3. Загальні положення щодо організації виробничих процесів у тваринництві.

Основою організації виробництва продукції тваринництва є технологія. В ринкових умовах значного поширення набули потокові технології виробництва продукції тваринництва. Вони дістали втілення в потоково-цеховій системі виробництва молока, свинини і продуктів птахівництва.

Потокові технології передбачають інтенсивне ведення галузей, високий рівень механізації і автоматизації трудомістких процесів, забезпечення поголів’я кормами. Вони забезпечують безперервне ритмічне виробництво.

Впровадження потокових технологій неможливо без дотримання принципів пропорційності, ритмічності, узгодженості й безперервності.

Недотримання одного з них призводить до нераціонального використання ресурсів

і до зниження ефективності виробництва продукції.

Безпека процесів, пов'язаних з виробництвом продукції тваринництва, повинна відповідати вимогам держ. стандартів, технологічної та експлуатаційної документації, інструкцій з вимог безпеки до технологічних процесів.

У виробництві продукції тваринництва на працюючих можуть діяти небезпечні й шкідливі виробничі фактори:

- фізичні: рухомі машини та механізми; підвищена запиленість повітря; підвищена чи понижена температура, тиск, вологість та рухомість повітря; підвищений рівень шуму, вібрацій, іонізуючих, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації; відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла та ін.;

- хімічні (токсичні, подразливі, сенсибілізуючі, мутагенні та ті, що впливають на репродуктивну функцію);

- біологічні (мікроорганізми: бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби, актиноміцети, найпростіші та продукти їхньої життєдіяльності і макроорганізми: тварини, рослини, люди й продукти їхньої життєдіяльності, а також культури кліток і тканин); а також спільні хвороби для людей і тварин: бруцельоз, туберкульоз,ящур, сибірка, сап, сказ, Ку-гарячка, лептоспіроз, туляремія і деякі гельмінтози (бичачий і свинячий солітер, трихінельоз, ехінококоз);

- психофізіологічні: фізичні перевантаження (статичні та динамічні), нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, монотонність праці, емоційні перевантаження та ін.).

На підприємствах із виробництва продукції тваринництва повинні бути передбачені заходи щодо захисту працюючих від дії цих факторів (ЗІЗ, ЗКЗ).

Небезпечні місця та зони на фермах необхідно позначати попереджувальними знаками згідно з ГОСТ 12.4.026. Знаки, безпеки повинні бути розміщені на видному місці. Сигнальні пристрої, які попереджують про небезпеку, розміщують таким чином, щоб сигнали були помітними або добре прослуховувались під час виконання виробничого процесу.

Фізична безпека. При роботі з механізмами та рухомими машинами потрібно бути обачними і працювати в спецодязі. Мікроклімат виробничого середовища не повинен чинити несприятливого впливу на працівників. У виробничих приміщеннях, де неможливо встановити допустимі нормативні показники мікроклімату через технологічні вимоги до виробничого процесу, повинен бути забезпечений колективний або індивідуальний захист працівників згідно з вимогами. В інших виробничих та підсобних приміщеннях мікроклімат повинен відповідати ГОСТ 12.1.005. Температура поверхонь, що оточують постійне робоче місце, не повинна перевищувати 35 °С. Вологість оптимальна 40-60%, допустима 75%. Рівень шуму на робочому місці повинен бути не більше 80 дБА відповідно до ГОСТ 12.1.003.

У разі відсутності технічної можливості зниження шуму на робочих місцях до гранично допустимих величин працівники допускаються до роботи лише при наявності засобів індивідуального захисту.

Біологічна безпека повинна забезпечуватися мінімальним часом контакту працівників із тваринами, кормовими сумішами, продукцією тваринництва, екскрементами тварин і відходами виробництва; ефективною роботою вентиляції, систематичним проведенням дезінфекційних робіт та прибиранням приміщень, встановленням бактерицидних ламп та ін.

Поводження з тваринами має бути спокійним, упевненим, але не грубим.

Над стійлами агресивних тварин слід вивішувати попереджувальні знаки відповідно до ГОСТ 12.4.026 з пояснювальним написом типу "Обережно! Корова б'ється!" тощо. Конструкція станків, секцій, стійл для тварин повинна відповідати вимогам.

Працівники по догляду за тваринами, які мають незначні рани, садна, захворювання шкіри, допускаються до роботи лише з дозволу медпрацівників і за умови виконання ними потрібних захисних заходів.

При проектуванні, організації ї впровадженні виробничих процесів у тваринництві необхідно виконувативимоги:

— утримання тварин;

— зменшення часу безпосереднього контакту працівників з тваринами за рахунок заміни ручної праці на механізовану та автоматизовану;

— виключення шкідливої дії на працівників продуктів життєдіяльності тварин, а також матеріалів, які мають шкідливі властивості;

— використання засобів колективного та індивідуального захисту;

— заміни виробничих процесів і операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних і шкідливих виробничих факторів, процесами і операціями, за яких зазначені фактори відсутні, а вміст шкідливих речовин не перевищує гранично допустимих концентрацій та рівнів;

— дотримання правил експлуатації машин і обладнання, викладених в експлуатаційній документації;

— забезпечення заходів, направлених на запобігання проявленню небезпечних і щкідливих виробничих факторів у разі аварії;

— використання сигнальних пристроїв, кольорів і знаків безпеки згідно з ГОСТ 12.4.026;

— своєчасного прибирання, знешкодження і знезараження виробничих відходів, які є джерелом шкідливих виробничих факторів.

Виробничі процеси, які супроводжуються забрудненням навколишнього середовища (повітря, ґрунту, водойм) і розповсюдженням шкідливих речовин у концентраціях, що перевищують гранично допустимі норми, встановлені відповідно до чинних стандартів та інших нормативних документів, проводити не дозволяється.

Для виробничих процесів, пов'язаних з виділенням і накопиченням шкідливих речовин та хвороботворних мікроорганізмів, потрібно передбачати устаткування для механічного очищення місць їх накопичення (доїльна апаратура, трубопроводи, виробничі приміщення, транспортні засоби тощо) з подальшим їх знешкодженням та знезараженням.

В місцях встановлення машин, механізмів, обладнання необхідно вивішувати інструкції по їх безпечному обслуговуванню і експлуатації

Питання до самоконтролю:

1.Небезпечні та шкідливі виробничі фактори.

2. Вимоги до персоналу, що бере участь у виробничому процесі.

3. Вимоги до території, виробничих приміщень, майданчиків.

4. Вимоги до організації й виконання виробничих процесів із підвищеним рівнем небезпеки.

Тема 2. «Виробнича санітарія і гігієна праці в тваринництві.»