Основные причины произв травм и профессиональных заболеваний. Распределение травм по мере тяжести. Методы исследования произв травматизма

Постійний і різнобічний аналіз травматизму і профзахворювань розглядається як одна з головних функцій керування безпекою праці та прийняття основних заходів щодо усунення причин травматизму та захворювань.

Загальноприйнята класифікація причин виробничого травматизму виглядає наступним чином.

Технічні причини, котрі можна охарактеризувати як причини, що залежать від рівня організації праці на виробництві, а саме: недосконалий технологічний процес, конструктивні недоліки обладнання, інструментів та пристосувань, недостатня механізація важких робіт; недосконале огородження, відсутність спеціальних захисних засобів, засобів сигналізації та блокувань, недостатня міцність та надійність машин, шкідливі властивості оброблюваного матеріалу тощо. Організаційні причини, що повністю залежать від рівня організації праці на виробництві. До них можна віднести: незадовільний стан території, проїздів, проходів, порушення правил експлуатації обладнання, транспортних засобів, порушення технологічного регламенту, порушення правил і норм при транспортуванні, складанні і зберіганні матеріалів і деталей; порушення норм і правил при плановому технічному обслуговуванні та ремонті обладнання, транспортних засобів і інструменту; недоліки при навчанні робітників безпечним методам праці; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами тощо. Санітарно-гігієнічні причини, до котрих можна віднести: перевищення (відносно) запиленості та загазованості повітря робочої зони; відсутність або недостатнє природне освітлення, підвищену пульсацію світлового потоку; підвищений рівень шуму та вібрації, інфразвукових та ультразвукових коливань на робочому місці; підвищений рівень ультразвукової та інфрачервоної радіації тощо. Психофізіологічні причини, до котрих відносяться фізичні, нервово-психічні перевантаження працюючих. Психофізіологічні причини - грубі помилки в діях, пов'язані з фізіологічним (втомленість), психічним (підвищена дратливість) або хворобливим станом працівників.

Професійні хвороби виникають внаслідок впливу на організм несприятливих факторів виробничого середовища. Загальноприйнятої класифікації професійних хвороб не існує. Найбільше визнання одержала класифікація за етіологічним принципом. Виходячи з цього, виділено п'ять груп професійних захворювань: 1) що викликаються дією хімічних факторів. 2) що викликаються дією пилу (пневмоконіози-силікоз, силікатози, металлоконіози, пневмоконіози електрозварників і газорізальників, шліфувальників, Наждачник і т. д.), 3) що викликаються дією фізичних факторів: вібраційна хвороба; захворювання, пов'язані з впливом контактного ультразвуку 4) викликаються перенапруженням: захворювання периферичних нервів і м'язів-неврити, радікулополіневріти, вегетосенсітівние поліневрити, шийно-плечові плексити, вогетоміофаоціти, міофасцити; захворювання опорно-рухового апарату 5) викликаються дією біологічних факторів: інфекційні та паразитарні - туберкульоз, бруцельоз, сап, сибірська виразка, дисбактеріоз, кандидамікоз шкіри і слизових оболонок, вісцеральний кандидоз та ін

За ступенем тяжкості травми розподіляються на 2 категорії: тяжкі і легкі. До тяжких травм відносяться: За характером отриманих ушкоджень:- відкрита проникаюча черепно-мозкова травма;- перелом черепа;- внутрішньочерепна травма важкого і середньоважкого ступеня
тяжкості;- поранення, проникаючі в просвіт глотки, гортані, трахеї;- проникаючі поранення хребта; - ушкодження хребців шийного відділу хребта;- нестабільні ушкодження грудних або поперекових хребців;- закриті ушкодження спинного мозку;- поранення живота, що проникають в порожнину очеревини;- відкриті поранення органів заочеревинного простору;- розрив внутрішнього органа грудної або черевної порожнини
або порожнини таза, заочеревинного простору, розриви діафрагми;- вивихи та переломовивихи великих суглобів кінцівок;- закриті та відкриті переломи довгих кісток кінцівок;- множинні переломи п'ясних та плесневих кісток;- термічні (хімічні) опіки поверхні тіла;- електротермічні ураження (низько- та високовольтні) з ураженням шкіри та субфасціальних структур тіла;- відмороження III-IV ступеня, загальне охолодження організму;- переривання вагітності;- ушкодження периферичної нервової системи з функціональними порушеннями;- тривалі розлади здоров'я з тимчасовою втратою
працездатності на 60 днів і більше;- травми органа зору, що супроводжуються порушенням зору.

До легких травм відносяться:- ушкодження, що не вказані в п. 3;- розлади здоров'я з тимчасовою втратою працездатності тривалістю до 60 днів.

Метою дослідження виробничого травматизму є розробка заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві. Для цього необхідно систематично аналізувати і узагальнювати їх причини. Аналіз причин травматизму дозволяє поділяти їх на організаційні, технічні, психофізіологічні та санітарно-гігієнічні.
Організаційні: порушення законодавчих актів з охорони праці, вимог інструкцій, правил і норм, відсутність або неякісне проведення інструктажу і навчання, невиконання заходів щодо охорони праці, невідповідність норм санітарно-гігієнічних факторів. Технічні: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту; конструктивні недоліки обладнання.Психофізіологічні: помилкові дії працівника внаслідок втоми, надмірної важкості і напруженості роботи, монотонності праці, хворобливого стану, необережності. Санітарно-гігієнічні: надмірні рівні шуму, вібрації; несприятливі метеорологічні умови; підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; наявність різних випромінювань вище допустимих значень та інше.
Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати по статі, віку, професії, стажу роботи потерпілих, часу, місцю, типу нещасних випадків, Цей метод дозволяє встановити найбільш поширені види травм по окремим підприємствам, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи. Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі травми групуються за окремими однорідними ознаками: При топографічному методі всі нещасні випадки систематично наносять умовними знаками на плані розташування обладнання у цеху або на ділянці. Монографічний метод являє собою аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва. За цим методом поглиблено аналізуються всі обставини нещасних випадків і, за необхідності, виконуються відповідні дослідження та випробування. Економічний метод полягає в визначенні економічної шкоди від заподіяного травматизму, визначенні економічної ефективності від затрат на розробку та впровадження заходів з охорони праці. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму і тому застосовується як доповнення до інших методів.Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи "людина - машина - виробниче середовище". Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають визначені фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини до конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності може призвести до нещасного випадку.

8. Розслідування нещасних випадків. Спеціальне розслідування.

Про кожен нещасний випадок на виробництві потерпілий або очевидець має сповістити керівника виробничої дільниці, який зобов’язаний організувати: першу допомогу і доставити потерпілого у лікувальний заклад; повідомити про те, що сталося роботодавця і відповідну профспілкову організацію; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку в такому стані, у якому вона була на момент події, якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників. Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок терміново створює комісію до складу якої входять: керівник служби охорони праці (голова комісії); керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст; представник профспілкової організації.

Комісія з розслідування зобов’язана протягом трьох діб: ретельно обстежити місце події, опитати свідків, одержати пояснення, визначити чи умови праці відповідали вимогам правових і технічних актів про охорону праці; з’ясувати причини нещасного випадку, визначити його зв'язок з виробництвом, а також встановити особу, яка допустила порушення правил охорони праці та розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт розслідування за формою Н-І або НТ у шести примірниках і передати їх на затвердження роботодавцю. Нещасні випадки, про які складаються акти Н-І або НТ, беруться на облік та реєструються у спеціальному журналі. Роботодавець протягом доби після розслідування має затвердити вказані акти і надіслати: потерпілому або його довіреній особі; керівникові робіт, де стався нещасний випадок; державному Фонду соціального страхування; територіальному органу державного нагляду; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; керівникові служби охорони праці підприємства.

Акти про нещасні випадки зберігаються протягом 45 років. Нещасний випадок, про який своєчасно не повідомили роботодавця, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується протягом місяця після одержання заяви потерпілого. У разі відмови роботодавця скласти акт за формою Н-І питання має вирішуватися у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Контроль за своєчасним розслідуванням та обліком нещасних випадків, здійснюють органи державного нагляду та Фонд соціального страхування відповідно до їх компетенції.

Спеціальне розслідування нещасних випадків

Спеціальному розслідуванню підлягають групові нещасні випадки, нещасні випадки з смертельними наслідками. Таке розслідування проводиться спеціальним наказом призначеною комісією на чолі з представниками органів державного нагляду. Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 5 і більше осіб або травмовано 10 і більше осіб, може проводитися комісією, призначеною рішенням Кабміну. У разі групових і смертельних випадків, роботодавець зобов’язаний негайно повідомити:

Територіальні органи державного нагляду; Органи прокуратури; Виконавчий орган дирекції Фонду соціального страхування; Орган, до сфери управління якого належить підприємство, а в разі його відсутності – місцеву держадміністрацію; Вищий за рангом профспілковий орган;

Спеціальне розслідування проводиться протягом 10 робочих днів. За результатами розслідування складається акт спеціального розслідування за формою Н-5 і затверджується роботодавцем протягом доби після одержання документів. Акт за формою Н-1 на кожного потерпілого складається у двох примірниках і додається до акту спецрозслідування. До акту спец розслідування додаються такі матеріали:

копія наказу про організацію комісії з спецрозслідування; протокол огляду місця події, плани, схеми, фотознімки; протоколи опитування причетних до нещасного випадку; копія акта за формою Н-1 або НТ на кожного потерпілого, а також копії приписів, що стосуються нещасного випадку, якщо вони видавалися та витяги з порушених нормативно-правових актів; медичний висновок про причину смерті та характер травм, а також довідка про матеріальну шкоду, заподіяну нещасним випадком. У п’ятиденний термін після розслідування, роботодавець надсилає копії матеріалів до органів прокуратури і тих органів, що брали участь у розслідуванні. Після підписання акта спецрозслідування, роботодавець у п’ятиденний термін має видати наказ про виконання, заходів щодо запобігання виникнення подібних інцидентів та повідомити про це органи, які брали участь у спеціальному розслідуванні, а також притягнути до відповідальності працівників, які допустили порушення законодавчих актів про охорону праці. Про порушення кримінальної справи інформацію надають органи прокуратури.

9. Розслідування проф.. захворювань. Організація розслідування, склад комісії, документи.

Хронічне професійне захворювання виникає внаслідок тривалої та багатократної дії на організм людини шкідливих та небезпечних виробничих чинників. Характер професійного захворювання визначає експертна комісія у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому МОЗ надало таке право.

Факт професійного захворювання встановлюється на підставі клінічних даних та санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, які визначає заклад санітарно-епідеміологічної служби. Лікувально-профілактичним закладом на кожного хворого складається повідомлення за формою П-З, яке протягом трьох днів надається роботодавцю, органу санітарно-епідеміологічної служби та Фонду соціального страхування.

Роботодавець, одержавши повідомлення, має протягом 10 робочих днів організувати розслідування. Розслідування професійних захворювань проводить комісія у складі представників: Державної санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії); Лікувально-профілактичного закладу; Підприємства та профспілкової організації, членом якої є хворий; Органу Фонду соціального страхування.

Комісія з розслідування зобов’язана: скласти програму розслідування й визначити причини та обставини, що призвели до профзахворювання: скласти акт розслідування за формою П-4 та визначити заходи щодо запобігання розвитку професійного захворювання. Протягом п’ятиденного терміну після закінчення розслідування, роботодавець видає наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення винних осіб до відповідальності за допущені порушення санітарного законодавства, що призвело до виникнення професійного захворювання. На підставі актів розслідування, органи санітарно-епідеміологічної служби складають карти обліку професійних захворювань за формою П-5, які зберігаються протягом 45 років.

11. Елементи системи управління охороною праці, міжнар стандарт OHSAS 18001:2007

Стандарт OHSAS 18001:2007. Аудит систем менеджмента гигиены и безопасности труда. Стандарт ДСТУ OHSAS 18001:2007. Аудит систем менеджменту безпеки та охорони праці. В первую очередь, требования стандарта OHSAS 18001 направлены на безопасность и охрану труда и здоровья работников и позволяют избежать ситуаций, связанных с угрозой для здоровья и жизни персонала предприятия и нанесения различных видов ущерба, как человеку, так и предприятию. Стандарт OHSAS 18001 предоставляет системную основу менеджмента промышленной безопасности на предприятии, направленную на создание необходимых условий по обеспечению безопасности труда в целом. Требования стандарта OHSAS 18001 ориентированы на поддержание безопасности на рабочих местах, способствуя предотвращению случаев травматизма и возникновения аварий.В основе стандарта лежит превентивный подход, направленный на предупреждение несчастных случаев и инцидентов, а не на устранение их последствий. Исходными данными для разработки, внедрения и функционирования системы менеджмента являются начальная идентификация опасностей и оценка существующих рисков. Принцип управления рисками заключается, в первую очередь, в их оценке, а затем - в управлении рисками. Причем управлять рисками следует таким образом, чтобы не подсчитывать потери и убытки, а выполнять предупреждающие действия, максимально минимизируя или полностью устраняя возможность возникновения опасностей, рисков, случаев травматизма и т.д. Аудиторы Бюро Веритас имеют базовое образование и практический опыт разработки и внедрения систем охраны труда, они первыми в Украине прошли обучение по стандарту OHSAS 18001 еще в 2003 году. А первыми клиентами Бюро Веритас, сертифицированными по этому стандарту, стали ОАО "Концерн "Стирол" (г. Горловка, Украина) и ОАО "Лукойл-Одесский НПЗ" (г. Одесса, Украина). В 2009 году Бюро Веритас Сертификейшн стало первым среди международных сертификационных органов, получивших аккредитацию Национального Агенства по Аккредитации Украины на право проводить сертификацию по ДСТУ OHSAS 18001. На сегодняшний день по стандарту OHSAS 18001:2007 компанией Бюро Веритас Сертификейшн Украина сертифицировано более 50 компаний, как в Украине, так и в Республике Беларусь.

10 Інтегровані системи менеджменту в галузі охорони праці. Осн складові інтегрованої системи мен-ту. Функціональні та орган-ні особливості.

Найбільш ефективним способом удосконалення керування підприємством на сьогодні є впровадження інтегрованих систем менеджменту, створених відповідно до вимог міжнародних стандартів: 180 9000, 180 14001, ОН8А8 18000 та деяких інших. Створені на базі світового управлінського досвіду, ці стандарта є рекомендациями по удосконаленню управлінської діяльності підприємств. Поняття «Інтегровані» системи менеджменту з'явилося наприкінці 90-х років минулого століття у зв'язку з розробкою систем, що відповідають вимо-гам кількох міжнародних стандартів на системи менеджменту (Мапа§етепі Зузіетз Зіапсіагсіз (М88). Спочатку його застосовували, якщо організація розробляла дві документовані системи менеджменту, у тому числі якості і навколишнього середовища, і забезпечувала їх одночасне функціонування. У подальшому до групи М88 була приєднана третя система - стандарт ОН8А8 18001 Система керування професійною без-пекою і здоров'ям. Це стало можливим після того, як у процесі його розробки стало очевидно, що впровадження подібної системи потребує одночасно оцінки факторів, пов'язаних з впли-вом на навколишнє середовище, а також з впливом устаткування і виробничого середовища. Тому стандарт ОН8А8 18001 на системи менеджменту професійної безпеки та здоров'я стали застосовувати в комплексі і взаємозв'язку з системами менеджменту І8Р 14 001 і І8Р 9001. Останніми роками з розвитком стандартизації менеджменту, появою нових стандартів на різні системи менеджменту, ство-рення інтегрованих систем практикується все ширше, оскільки при цьому вдається знизити витрати на розробку, впроваджен-ня і сертифікацію та одержати ефект «два в одному», «три в одному» і так далі. Шд впливом перерахованих вище факторів сформувалося визначення інтегрованої системи менеджменту як частини системи загального менеджменту організації, що відповідає вимогам кількох міжнародних стандартів на системи менеджменту і функціонує як єдине ціле. Нині інтегровані системи менеджменту можуть створювати-ся за участі таких міжнародних стандартів: 1) 180 серії 9000 (системи менеджменту якості) на системи менеджменту якості; 2) 180 серії 14000 (системи екологічного менеджменту) на системи екологічного менеджменту; 3) ОН8А8 серп' 18000 (система керування професійною безпекою і здоров'ям) на системи менеджменту промислової безпеки й охорони праці; 4) 8А 8000 (Соціальна відповідальність) на системи социального й етичного менеджменту; 5) І80 серп' 17 799 (Інформаційні технології. Звід правил по керуванню інформаційною безпекою) на системи менеджменту інформаційної безпеки; 6) стандартів, що базуються на принципах НАССР (Аналіз ризиків і критичні точки) на системи керування безпекою харчових продуктів; 7) стандартів, що базуються на принципах СМР (Надежна виробнича практика) на системи менеджменту виробництва лікарських засобів; 8) стандартів, що базуються на принципах Р8С (Лісова піклувальна рада). Перераховані вище стандарти мають багато спільного. Серед основних спільних моментів можна назвати такі: 1) визначення основних процесів; 2) розробка політики і вимірних цілей; 3) планування дій, необхідних для реалізації політики і цілей; 4) встановлення і розподіл відповідальності та повноважень між працівниками; 5) моніторинг процесів і програм, що реалізують політику та цілі; 6) регулярне проведения внутрішніх аудитів; 7) прийняття коригувальних і попереджувальних дій; 8) аналіз ефективності системи менеджменту вищим керівництвом. Організаційно-методичною базою для побудови інтегрова-

них систем залишаються стандарти 180 серії 9000. Це пов'язано з тим, що основні поняття і принципи, сформульовані в них, найбільше відповідають поняттям і принципам загального менеджменту. Інтегровані системи менеджменту будуються на основі за-стосування системного і процесного підходів до управління підприємством, що дозволяють пов'язати в єдине ціле різні процеси і види діяльності. Діяльність будь-якої організації по-в'язана з ризиками, що визначають основні втрати. Метою створення інтегрованої системи менеджменту є спі-льне оптимальне керування ризиками, що дозволяв скоротити необхідні підприємству матеріальні та організаційні ресурси. На сьогодні сформувалося два підходи до створення інтегро-ваних систем менеджменту. Перший підхід отримав назву «адитивний» (від лат. аййійо -додаток). Він полягає в послідовному впровадженні систем менеджменту, заснованих на сумісних стандартах. У цьому випадку використовується той факт, що багато стандарте на системи менеджменту мають подібну структуру, склад об'єктів стандартизації і спільні процеси. Сюди можна віднести такі стандарти, як ІЗО 9001, І5Р 14 001, ОН5А5 18 001, 8 А 8000, а також всі інші, розроблені після 2000 року, та розраховані на можливість спільного застосування. Спільним для цих стандартів є також застосування циклу Де-мінга РОСА. Спочатку обирається і впроваджується стандарт, що стае ба-зовим (як правило, це ІЗО 9001). Потім створена система менеджменту послідовно доповнюється стандартами 180 14001, ОН8А8 18 001, 8А 8000 і т.д. Причому період між початком впровадження першої системи і наступної може коливатися від кількох місяців до кількох років. Другий підхід називають моделлю одночасного інтегрування. Він передбачає одночасну розробку систем менеджменту, об'єд-наних у єдиний комплекс. Цей комплекс розглядається як суку-пність взаємозалежних процесів, яка збалансовано враховує інтереси всіх зацікавлених сторін. Однак для побудови цієї модели крім вимог стандартів на системи менеджменту (І8Р 9001, І8Р 14001, ОН8А8 18001 і т.д.), приймаються до уваги й інші вимоги та очікування зацікавлених сторін. При цьому викорис-товуються різні методи: бенчмаркінг, збалансована система по-казників, шість сигм, ТРМ, реінжиніринг, самооцінка та ін. При розробці такої інтегрованої системи здійснюється всебічний аналіз на якість продукції і задоволеність споживача, на-вколишнє середовище, здоров'я, безпеку і задоволеність працівників, фінансові результати, етику і т.д. В якості побудови такої інтегрованої моделі може бути впровадження Європей-ської моделі ділової досконалості Європейського фонду керування якості (ЕРЦМ). Нині Україну накрила хвиля активної розробки і впровадження систем менеджменту якості, що відповідають вимогам стандарту 180 9001:2000. Поки цей процес поступово охоплює все більшу кількість підприємств та організацій, а їх керівники звикають до життя в нових умовах, наближається друга хвиля -стандарти 180 14001:2004 (системи екологічного менеджменту) і ОН8А8 18001:1999 (системи керування професійною безпе-кою і здоров'ям). Багато керівників, лідери у своїх галузях, вже почали готува-тися до цього. Але лише деякі з них очікують на третю хвилю -стандарти 8А 8000:2001, в яких викладені вимоги до соціальної відповідальності підприємств. Провідні фірми світу вважають, що надійними партнерами можуть бути тільки ті компанії, які використовують етичні під-ходи до суспільства і до свого персоналу, поважають своїх спів-робітників і створюють для них необхідні умови.

12. основні вимоги до побудови і функціонування систем управління охороною праці (СУОП)

Рекомендації щодо побудови, впровадження та удосконалення системи управління охороною праці розроблені з метою сприяння суб’єкту господарювання щодо досягнення рівня охорони праці на виробництві, що відповідає мінімальних вимогам до забезпечення безпечних та здорових умов праці найманих працівників, які встановлені законодавчими та іншими нормативно-правовими актами з охорони праці. Система управління охороною праці (СУОП) - частина загальної системи управління організацією, яка сприяє запобіганню нещасним випадкам та професійним захворюванням на виробництві, а також небезпеки для третіх осіб, що виникають у процесі господарювання, і включає в себе комплекс взаємопов’язаних заходів на виконання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці. Аудит охорони праці - це документально оформлене системне обстеження і аналіз стану умов та безпеки праці з метою визначення їх відповідності критеріям, встановленим законодавчими та нормативно-правовими актами з охорони праці. СУОП організовується таким чином, щоб здійснювалось адекватне та постійне управління з урахуванням усіх факторів, що впливають на стан охорони праці, і орієнтується на проведення запобіжних дій, що унеможливлюють виникнення небезпечних ситуацій, але при цьому, у випадку їх виникнення, вона повинна своєчасно реагувати на них та усувати їх. Для розробки і впровадження СУОП бажано створити координаційну раду за участі вищого керівництва, представників служби охорони праці, профспілок або осіб, уповноважених найманими працівниками. При створенні СУОП необхідно: визначити закони та інші нормативно-правові акти, що містять вимоги щодо охорони праці та які розповсюджуються на діяльність організації; виявляти небезпечні та шкідливі виробничі фактори та відповідні ризики, що можуть виникнути при здійсненні виробничої діяльності; визначити політику керівництва в сфері охорони праці; визначити завдання в сфері охорони праці та встановити пріоритети; розробити організаційну схему та програму для реалізації політики та досягнення її завдань.

СУОП повинна передбачати: планування заходів з охорони праці; контроль виконання поточного та оперативних планів; можливість здійснення корегувальних та попереджувальних дій; можливість адаптації до обставин, що змінилися; можливість інтеграції в загальну систему управління. Впровадження СУОП здійснюється за наказом або розпорядженням вищого керівництва. Для ефективного функціонування СУОП необхідно визначити обов’язки, відповідальність та повноваження керівників служб та підрозділів а також працівників щодо охорони праці при розробці, впровадженні і удосконаленні СУОП. Суб’єкт господарювання повинен розробити Положення про службу охорони праці, що має відповідати Типовому положенню про службу охорони праці Основні завдання і повноваження комісії з питань охорони праці мають відповідати Типовому положенню про комісію з питань охорони праці підприємства, затвердженому наказом Держгірпромнагляду № 55 від 21.03.2007. У Положенні про СУОП регламентується порядок дій, компетенція відповідальних осіб при організації і проведенні навчання, своєчасна актуалізація навчальних програм та інструкцій. При проведенні внутрішнього аудиту визначаються і документуються повноваження та спосіб дій при вирішенні таких завдань: визначення учасників груп, що проводять огляд організації або її окремих підрозділів; встановлення періодичності оглядів; визначення випадків, коли є потреба у позачерговому огляді. Має бути визначено, яким чином інформація про заходи з безпечного виконання робіт досягне конкретного працівника і як буде організовано ефективний зворотний зв’язок працівників з керівництвом для поліпшення стану охорони праці. Необхідно розробити процедури роботи зі зверненнями працівників і повідомлення про результати їх розгляду. СУОП, що розроблена та впроваджена, потребує постійного удосконалення. Висновки за результатами аналізу ефективності СУОП повинні бути задокументовані і офіційно доведені до відома осіб, відповідальних за конкретний елемент (елементи) управління охороною праці для реалізації відповідних заходів. Зміни політики у сфері охорони праці, результати аналізу функціонування СУОП повинні мати своїм наслідком розробку заходів по удосконаленню системи в цілому або окремих її ланок згідно розробленої методики управління конфігурацією.

13 Роль организаций и союзов в становлении охрані труда:ООН, Всемирная орг-ция охрані здоровья. Международная агенция по атомной єнергии. Междунар орг-ция труда. ЄС. Содружество независиміх гос-в.

Після її закінчення питання захисту прав людини постало перед ООН, яка згідно зі ст. 1 Статуту зобов'язана «здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру і в заохочуванні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, незалежно раси, статі, мови та релігії». Організація Об'єднаних Націй утворює свої інституціональні структури для вивчення стану прав людини, по суті, здійснює "нагляд" у сфері виконання державами своїх зобов'язань у сфері поваги прав людини. Таку діяльність здійснює Рада Безпеки ООН, яка неодноразово розглядала спори і ситуації в сфері прав людини, котрі становлять загрозу загальному миру і безпеці. Рішення і висновки з питань прав людини приймав Міжнародний Суд, Генеральний секретар ООН, а також Верховний комісар з прав людини, посада якого була створена у 1994 р. На нього покладено відповідальність за діяльність ООН в сфері прав людини в рамках загальної компетенції, повноважень і рішень ГА ООН, ЕКОСОР і Комісії з прав людини. За різними оцінками, ООН отримує щорічно від 30 до 40 тис. скарг про порушення прав людини. Міжнародна організація праці (МОП) є однією з найстарших ММУО, адже створена ще 1919 року за рішенням Паризької мирної конференції як автономна організація Ліги Націй. 31946 р. МОП - перша спеціалізована організація ООН (Україна є учасницею МОП). У МОП поряд із більш ніж 170 державами представлені профспілки та підприємці. Цілями і завданнями МОП є:• сприяння встановленню соціальної справедливості; поліпшення умов праці і підвищення життєвого рівня трудящих;• розроблення конвенцій і рекомендацій із питань заробітної плати, робочого часу, охорони праці, визнання прав на об'єднання в профспілки та ін. Структуру МОП складають: Генеральна конференція праці, Адміністративна рада, Міжнародне бюро праці, Тристоронні комітети, Регіональні й спеціальні конференції. Генеральна конференція праці складається з делегацій країн-учасниць, є вищим органом МОП. Діяльністю Міжнародного бюро праці (Секретаріату МОП), комітетів і комісій МОП керує Адміністративна рада, що складається з 56 членів. 10 місць в урядовій групі. Ради займаються представниками 10 найбільш розвинених у промисловому відношенні країн. Міжнародне бюро праці управляється генеральним директором І має три функціональних органи: адміністративний орган, центр досліджень і документації і координаційний орган. Тристоронні комітети у найважливіших галузях економіки і експертні ради з питань фахової освіти, підвищення кваліфікації керівних кадрів, охорони праці, з проблем працюючих жінок і молоді представляють можливість агентам урядів, підприємців і трудящих викласти свої точки зору в рамках цієї організації. Регіональні і спеціальні конференції присвячені питанням, що представляють регіональний або національний інтерес. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) - міжурядова організація, створена в 1946 році. Статут ВООЗ, прийнятий 1946 р., набрав сили 7 квітня 1948 р., коли його ратифікували 26 держав. Ця дата щорічно відзначається як Всесвітній день здоров'я. Цілями ВООЗ є:- зміцнення національних служб охорони здоров'я;- сприяння підготовці фахівців у галузі охорони здоров'я;- боротьба з небезпечними хворобами; охорона здоров'я матері і дитини;- поліпшення стану навколишнього середовища.Вищим органом ВООЗ є Всесвітня асамблея охорони здоров'я, що скликається щорічно, у якій представлені всі члени організації. Виконавчий комітет складається з ЗО членів, скликається не менше двох разів на рік. Секретаріат є адміністративним органом і складається з Генерального директора і персоналу. У ВООЗ існує 6 регіональних організацій. Україна є державою-членом ВООЗ. Эвропейська Спільнота (організація-попередник Європейського Союзу) була створена на основі Римського договору, підписаного 1957 р. Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною та Францією. Вона об'єднала три Співтовариства і відзначалась від попередніх спроб об'єднання європейських держав двома суттєвими рисами:1) Європейське Співтовариство спиралось на солідні економічні основи;2) побудоване на основі юридично обов'язкових Договорів, тому держави-члени змушені дотримуватися їх норм і положень. Керівні органи ЄС прагнуть до об'єднання зусиль держав-членів Євросоюзу в цій області: видаються нормативні документи з охорони праці, що охоплюють різні аспекти виробничої діяльності (вони включаються в національні закони з охорони праці, постійно підвищуючи планку вимог до його умов), здійснюється велика організаційна та пропагандистська діяльність, адресована не тільки менеджменту підприємств, а й широким масам працюючих. Відповідно до Договору про заснування Європейського Співтовариства 1957 р. ЄС створюється з метою: створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, сприяння на всій території Співтовариства гармонійному і збалансованому розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками й жінками, стійкому і безінфляційному зростанню, досягненню високого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних показників, захисту й поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та якості життя, економічній і соціальній згуртованості та солідарності держав-членів.

14. Рамочная Директива 89/391/ЕЕС «О введении мер, содействующих улучшению безопасности и гигиены труда работников»

Важное значение Рамочной Директивы 89/391/ЕЕС от 1989 года заключается в том, что она создала основу для последующих директив, Она требует, чтобы государства-члены внесли кардинальные изменения в свои законодательства в отношении обязанности работодателей по охране здоровья и принятия решения о мерах защиты; например, работодатель должен адаптировать работу применительно к ее исполнителям, избегать монотонной работы в заданном рабочем темпе. В обязанности работодателя входит также замена опасных компонентов на безопасные или менее безопасные; например, при выборе химических веществ некоторые работодатели могут соблазниться краткосрочным экономическим критерием и купить дешевое и опасное вещество, вместо более дорогого и менее опасного. Это, однако, не соответствует констатирующей части Директивы, указывающей, что "улучшение безопасности и гигиены труда рабочих является целью, которая не может быть поставлена в зависимости от экономических соображений". Особо важное значение имеют положения, касающиеся информации и обучения работников, что также входит в обязанности работодателя. В целях улучшения степени защиты, необходимо информировать работников о рисках, угрожающих их безопасности и здоровью, а также о том, как можно их уменьшить или исключить. Более того, работодатель должен обеспечить консультирование и участие рабочих и/или их представителей в обсуждении вопросов, связанных с безопасностью и гигиеной труда. С другой стороны, работник обязан незамедлительно информировать работодателя и других работников о любой производственной ситуации, которая может угрожать безопасности и здоровью на рабочих участках. Обязанностью работодателя является замена опасных компонентов на безопасные или менее опасные. Все действующие и намечаемые к принятию в будущем директивы Сообщества и соответственно законодательные акты государств-членов должны следовать трем правовым принципам охраны труда и здоровья работников, установленным в рамочной Директиве 89/391/ЕЭС от 12 июня 1989 г., вводящей мероприятия, способствующие повышению безопасности и улучшению охраны здоровья трудящихся на производстве: — обязанность работодателя гарантировать здоровье и безопасность в процессе осуществления трудовой деятельности, в частности путем надлежащего и своевременного информирования работников с помощью инструкций, специальных курсов правильного обращения с оборудованием предприятия; — обязанность каждого работника способствовать охране собственного здоровья и безопасности, безопасности других работников путем соблюдения инструкций безопасности, правильного использования технических средств; — отсутствие (или ограничение) ответственности работодателя за ущерб, причиненный здоровью работника ввиду непреодолимой силы (непредвиденных либо чрезвычайных обстоятельств).

15. міжнародний стандарт ИСО 26000 «Настанова по соц відпо-ті». Вимоги до забезпечення охорони праці в структурі соц відп-ті.

Найбільше у суспільстві закріплюється думка, що принципи соціальної відповідальності є однією із складових успішної стратегії, що зміцнює імідж і репутацію компанії, приваблює клієнтів та утримує найкращих працівників.

Відсутність соціальної відповідальності, продуманої, виваженої соціальної політики унеможливлює побудову позитивного іміджу компанії, етичне ведення бізнесу, обмежує доступ до фінансових ринків. За результатами соцопитування, що проводився Центром розвитку корпоративної соціальної відповідальності, на сьогоднішній день в Україні більшість опитаних оцінюють розвиток соціальної відповідальності у своєму регіоні на рівні "нижче середнього", "низькому" та "дуже низькому" (36,4%, 19,2% та 10,1% відповідно). Лідерами з впровадження практик соціальної відповідальності за визначенням респондентів є Донецька, Львівська та Одеська області. Але компанія, що прагне стати соціально–відповідальною, постійно стикається з проблемами впровадження соціальної відповідальності, її термінології, нефінансової звітності. З метою вирішення цих проблем Міжнародна організація стандартизації у січні 2005 році ініціювала процес розробки стандарту із соціальної відповідальності ISO 26000 "Керівництво з соціальної відповідальності". Також підставою для розробки стандарту із соціальної відповідальності стало визнання значення ролі соціальної відповідальності у сталому розвитку організації на Всесвітньому Самміті з навколишнього середовища у Ріо–де–Жанейро у 1992 році та на Всесвітньому Самміті зі сталого розвитку у Південній Африці у 2002 році. У листопаді 2007 року Україна приєдналася до розробки міжнародного стандарту із соціальної відповідальності ISO 26000. 25 січня 2008 року було затверджено склад Національного дзеркального комітету, роботу якого координує Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики. За рекомендаціями ISO до розробки стандарту були залучені представники шістьох зацікавлених сторін, так званих стейкхолдерів: споживачі, органи державної влади, бізнес, профспілки, неурядові організації, дослідницькі інституції. На роботу над ISO 26000 витратили три роки і 12 мільйонів доларів. Всього у розробці стандарту прийняли участь 397 експертів з 76 країн світу. Об’єм тексту стандарту– 91 сторінка. Втішним є той факт, що близько третини опитаних організацій (32%) показали, що ознайомлені з проектом міжнародного стандарту з соціальної відповідальності ISO 26000. Соціальна відповідальність за визначенням в стандарту ІSО 26000 – це відповідальність організації за вплив своїх рішень та діяльності на суспільство і навколишнє середовище, що реалізується через прозору і етичну поведінку, відповідає сталому розвитку та добробуту суспільству, враховує очікування зацікавлених сторін, поширена в усій організації і не суперечить відповідному законодавству і міжнародним нормам поведінки Згідно ISO 26000 СВ компанії включає такі компоненти, як захист прав людини, навколишнього природного середовища, безпеку праці, права споживачів та розвиток місцевих общин, а також організаційне управління та етику бізнесу. Тобто у новому керівництві враховані усі принципи, які зазначені у Глобальній ініціативі ООН. Результати такої діяльності повинні бути відображені у нефінансовій звітності. Під нефінансовою звітністю у даному випадку розуміють визначення, оцінку, контроль, публікацію інформації про суттєві, з точки зору стійкого розвитку та соціального добробуту, результати і наслідки діяльності організації. Така звітність повинна складатися у відповідності з принципом "потрійного підсумку", тобто аналізу наслідків діяльності організації з урахуванням її внеску у економічне процвітання, якість навколишнього природного середовища та зростання соціального капіталу.

Структура стандарту включає наступні розділи:Вступ. Інформація про зміст стандарту та обґрунтування необхідності його розробки. Сфера застосування. Визначення об’єкта стандарту – керівництва, сфери та меж застосування. Нормативні посилання. Перелік документів (при їх наявності) які необхідно застосовувати сумісно з даним стандартом.Терміни та визначення. Ідентифікація застосовуваних у стандарті термінів, для яких необхідні визначення, та підготовка таких визначень. Контекст соціальної відповідальності, придатний для усіх організацій. Історія та сучасний стан соціальної відповідальності. Питання, що витікають зі змісту поняття соціальної відповідальності. Відповідні питання, що стосуються стейкхолдерів. Принципи СВ, застосовувані до організацій. Визначення набору принципів СВ на основі аналізу різноманітних джерел та надання керівництва по цим принципам. Відповідні питання, що стосуються стейкхолдерів. Керівництво з ключових об’єктів–питань. Надання окремого керівництва з ряду ключових об’єктів–питань та їх прив’язка до організацій. Відповідні питання, що стосуються стейкхолдерів. Керівництво з практичної реалізації СВ в організаціях. Практичне керівництво по застосуванню та інтегруванню СВ у діяльність організації, включаючи такі питання, як політики, практики, підходи, ідентифікація питань, оцінка діяльності, звіти та взаємодія. Відповідні питання, що стосуються стейкхолдерів. До переліку соціально відповідальних ЗМІ експерти зарахували 24 медіа та 33 бізнес–компанії, з них 4 – благодійні фонди, які демонструють найбільшу соціальну відповідальність на території України. Сподіваємось, що широке інформування громадськості та впровадження на підприємствах, в організаціях та установах вимог міжнародного стандарту ISO 26000 сприятиме зростанню цих показників та сталому розвитку України.

16. Регинальні системи управління охорони праці, мета, принципи, осн ф-ції. Служби охорони праці місцевих державних адмін-цій та органів місцевого самоврядування.

Регіональна система управління охороною праці (РСУОП) в області— це комплекс органів управління адміністративно-територіальною одиницею, який на підставі чинних нормативно-правових актів здійснює цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо виконання встановлених завдань роботи з охорони праці з метою забезпечення здоров'я і працездатності працівників підприємств, установ і організацій на підпорядкованій території.

Обласна РСУОП є підсистемою єдиної державної системи управління охороною праці. Вона включає місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, органи Держнаглядохоронпраці, інші державні наглядові інспекції, профспілки, асоціації спеціалістів охорони праці, підприємства, установи й організації, які здійснюють управління процесом запобігання нещасним випадкам і професійним захворюванням, аваріям і пожежам на підприємствах, в установах, організаціях області.

Метою функціонування РСУОП є охорона життя і здоров'я працівників, забезпечення належних здорових і безпечних умов праці на підприємствах, в установах і організаціях області, району, міста та ін., незалежно від форм власності та видів виробничої діяльності, відповідно до державної і регіональної політики з охоони праці.

Основними принципами функціонування РСУОП є:— здійснення державної політики: забезпечення пріоритету життя і здоров'я працівників підприємств області; повної відповідальності перших керівників за створення безпечних умов праці, запобігання травматизму, профзахворюванням, аваріям і пожежам; гарантії прав громадян на охорону праці шляхом об'єднання розрізнених заходів з охорони праці в єдину систему цілеспрямованих дій;— забезпечення нерозривного зв'язку процесу виробничої та іншої діяльності із засобами та заходами щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;— додержання виконавчої дисципліни всіма представниками державної влади, трудової та технологічної дисципліни працівниками підприємств;— координація діяльності всіх суб'єктів управління з метою виконання заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці;— економічна зацікавленість власників та працюючих у підвищенні безпеки та поліпшенні умов праці.

Функціонування РСУОП забезпечується створенням і взаємодією комплексу підсистем: нормативно-правової, організаційно-управлінської, матеріально-технічної, інформаційної, кадрової, наукової.

Завдання управління охороною праці в регіоні. Місцеві державні адміністрації у межах відповідних територій:— забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;— формують за участю представників профспілок, Фонду соціального страхування від нещасних випадків цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів і забезпечують їх виконання;— забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів щодо проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;— вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних) аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності;— здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів про охорону праці.

Органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції: — затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;— приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності.

Основні функції управління охороною праці. Управління процесом вирішення завдань роботи з охорони праці посадовими особами здійснюється шляхом послідовного виконання основних функцій управління:— прогнозування і планування робіт з охорони праці;— організації функціонування РСУОП;— мотивації та оперативного керівництва роботою з охорони праці;— контролю, обліку, аналізу функціонування РСУОП.

Прогнозування і планування робіт з охорони праці. Органи управління охороною праці облдержадміністрації та інших місцевих органів виконавчої влади забезпечують:— прогнозування можливих ризиків, динаміки травматизму і профзахворювань в області;— здійснення прогнозних оцінок потреби в нормативно-правових, організаційно-управлінських, матеріально-технічних, фінансових, кадрових, інформаційних та наукових ресурсах для підвищення рівня охорони праці на підприємстві;— визначення потреб області в сучасних засобах колективного та індивідуального захисту;— розроблення заходів щодо підвищення безпеки засобів виробництва на підприємствах області та забезпечення їх відповідності державним нормативним актам;— надання допомоги підприємствам у проведенні сертифікації устаткування та технологічних процесів, атестації робочих місць на відповідність їх нормативним актам з охорони праці, придбанні засобів колективного та індивідуального захисту та ін.

Обласна державна адміністрація:— розробляє регіональні програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища й угоди, що укладаються з профспілками;— погоджує плани робіт з охорони праці районних державних адміністрацій та плани навчання з питань охорони праці, яке здійснюють районні навчально-методичні центри;— затверджує плани робіт, що виконуються фахівцями служб охорони праці.

Служба охорони праці місцевих державних адміністрацій. До складу служби входять працівники регіонального фонду охорони праці, які повинні мати фінансову або економічну освіту. Свою діяльність в галузі охорони праці служба спрямовує на роботу з підприємствами, установами і організаціями, розташованими в межах відповідної території, але перш за все з тими, що належать до сфери управління державної адміністрації, підприємствами недержавних форм власності.

18. Розслідування та облік нещасних випадків,хронічних професійних захворювань,отруєнь на виробництві

Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 623 Дія цього Положення поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, всіх громадян (у тому числі іноземних та осіб без громадянства), які працюють, а також залучених до роботи на цих підприємствах. Дія цього Положення не поширюється на розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій під час виконання військовослулсбовцями Міноборони, МВС, Служби безпеки, Прикордонних військ і Національної гвардії своїх службових обов'язків.

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах проводиться власником або уповноваженим ним органом.

Для проведення розслідування призначається комісія з розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями та студентами під час трудового і професійного навчання в навчальному закладі визначається Міносвіти за погодженням з відповідним профспілковим органом. Розслідуванню підлягають травми, гострі професійні захворювання та отруєння, теплові удари, опіки, утеплення, ураження електричним струмом та блискавкою, ушкодження внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори.

За результатами розслідування на облік беруться нещасні випадки, які сталися: під час виконання трудових обов'язків, а також дій в інтересах підприємства без доручення власника; на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи, встановлені перерви; протягом часу, необхідного для приведення в порядок знаряддя виробництва, засобів захисту, одягу перед початком або після закінчення роботи, а також для особистої гігієни; під час проїзду на роботу або з роботи на транспорті підприємства або сторонньої організації, яка надала його згідно з договором, а також на власному транспорті, який використовувався в інтересах вироб­ництва; дід час аварій, а також під час їх ліквідації на виробничих об'єктах; під час подання підприємством шефської допомоги; на транспортному засобі, стоянці транспортного засобу в порту заходу судна, на території вахтового селища у працівниками, які перебували на змінному відпочинку; у робочий час при прямуванні пішки, на громадському власному транспортному засобі, або який належить підприємству чи сторонній організації, з працівником, робота якого пов'язана з переміщенням між об'єктами обслуговування; під час прямування пішки або на транспортному засобі до місця роботи чи назад за разовим завданням власника або уповноваженого ним органу без оформлення посвідчення про відрядження. Про нещасний випадок, внаслідок якого працівник згідно з медичним висновком втратив працездатність на один день і більше або виникла необхідність перевести його на іншу, легшу роботу терміном не менш як на один день, складається акт за формою Н-1. Якщо в результаті розслідування становлено факт самогубства, звичайної смерті працівника або одержання травми під час вчинення ним злочину, акт за формою Н-1 не складається і нещасний випадок не береться на облік як виробничий. Рішення про це приймається Комісією з розслідування тільки за наявності офіційного висновку уповноважених органів.

17. Розслідування нещасних випадкі на виробництві

Розрізняються нещасні випадки, що підлягають загальному розслідуванню та обліку, та нещасні випадки, що підлягають спеціальному розслідуванню та обліку. До останніх належать: нещасні випадки із смертельними наслідками; групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров’я; випадки смерті працівників на підприємстві; випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов’язків; нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнаглядохоронпраці). Порядок розслідування нещасних випадків поширюється і на аварії. Існує два види аварії, що підлягають розслідуванню та обліку: аварії першої та другої категорії. До першої категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб; спричинено викид отруйних, радіоактивних та небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства; збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників підприємства чи населення; До другої категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників цеху, дільниці підприємства з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше.Згідно з зазначеним Порядком визнаються пов’язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов’язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, що сталися у період:

перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов’язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні; підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем;

використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця в установленому роботодавцем порядку;

виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до трудових обов’язків працівника (подання необхідної допомоги іншому працівникові, дій щодо запобігання аваріям або рятування людей та майна підприємства, інших дій за розпорядженням або дорученням роботодавця); ліквідації аварії, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством; подання необхідної допомоги або рятування людей, виконання дій, пов’язаних із запобіганням нещасним випадкам з іншими особами у процесі виконання трудових обов’язків; надання підприємством шефської допомоги; перебування у транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання нещасного випадку пов’язане з виконанням потерпілим трудових обов’язків або з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища; прямування працівника до об’єкта (між об’єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням роботодавця; прямування до/чи з місця відрядження згідно з установленим завданням.

Згідно з п. 10 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25.08.2004 р. № 1112 (далі - Порядок), роботодавець зобов'язаний, одержавши повідомлення про нещасний випадок, негайно утворити комісію з розслідування нещасного випадку та організувати розслідування. Якщо в ході розслідування буде встановлено, що нещасний випадок згідно з медичним висновком про ступінь тяжкості травми відноситься до тяжких і відповідно до п. 40 Порядку за рішенням органів Держгірпромнагляду підлягає спеціальному розслідуванню, про такий нещасний випадок згідно з п. 41 Порядку роботодавець негайно передає з використанням засобів зв'язку повідомлення за формою згідно з додатком 9. Відповідно до п. 42 Порядку, у разі прийняття рішення про проведення спеціального розслідування такого випадку розслідування проводиться з використанням матеріалів попередньої комісії. Якщо територіальним органом Держгірпромнагляду не прийнято рішення про проведення спеціально­го розслідування, розслідування продовжується роботодавцем згідно з пп. 3-36 Порядку. Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві є вимога до адміністрацій підприємств передавати функції розслідування органам Держгірпромнагляду, якщо випадок визнається тяжким. Для цього, в свою чергу, потрібно отримати медичну довідку про ступінь тяжкості виробничої травми в лікувальному закладі, де потерпілий отримує тривале лікування, а не першу медичну допомогу. В той же час термін, який адміністрації підприємства відводиться на розслідування цих нерідко суперечливих моментів, не повинен перевищувати трьох днів з моменту настання нещасного випадку. Практика свідчить, що між настанням травми й отриманням необхідної медичної довідки проходить значно більший, ніж три доби, проміжок часу.

З метою удосконалення процедури розслідування, забезпечення належного захисту прав потерпілих від нещасних випадків на виробництві Держгірпромнаглядом розроблено проект Положення про порядок розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі - проект Положення), який отримав правову експертизу у Міністерстві юстиції і був направлений на розгляд Кабінету Міністрів. Але у зв'язку з проведенням адміністративної реформи проект було повернуто для повторного погодження із заінтересованими органами.

19.Розслідування та облік аварій. Розслідування інцедентів та невідповідностей.

До аварій техногенного характеру належать аварії на транспорті, пожежі, вибухи, аварії з викидом сильнодіючих отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних та інших речовин, раптове руйнування споруд та ін. Відповідно до Положення, аварії поділяються на дві категорії: До І категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб або стався викид речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства, що збільшило концентрацію забруднювачів у навколишньому середовищі більше як у 10 разів. Сюди належать також аварії, що зруйнували будівлі або споруди і спричинили загрозу для життя та здоров’я значної кількості населення. До ІІ категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло до 5 осіб, або травмовано від 4 до 10 осіб, або зруйновано будівлі, що створило загрозу життю та здоров’ю працівників, де працює 100 і більше осіб. Порядок розслідування аварій, унаслідок яких сталися нещасні випадки той самий, що і під час спеціального розслідування. Розслідування аварій без нещасних випадків здійснюють комісії, які утворюються: При аваріях І категорії – наказом центрального органу виконавчої влади чи місцевої держадміністрації за узгодженням з органами державного нагляду за охороною праці і МНС; При аваріях ІІ категорії – наказом керівника органу, до сфери управління якого належить підприємство, за узгодженням з відповідним органом державного нагляду за охороною праці та МНС. Для розслідування аварії і складання акта за формою Н-5 встановлюється термін 10 днів, протягом яких визначається категорія аварії, характер її наслідків, обставини та причини її виникнення. Матеріали розслідування в п’ятиденний термін після його закінчення роботодавець направляє до прокуратури та інших органів, представники яких брали участь у розслідуванні. Акт розслідування аварії, де не сталося нещасного випадку, зберігається на підприємстві до завершення виконання заходів, розроблених комісією, але не менше двох років.