Мета поточного контролю 1 страница

Поточний контроль організується з метою визначення якості навчального процесу та його результатів у міжсесійний період. Він здійснюється під час аудиторних та індивідуальних занять, а також перевірки самостійно виконаних студентами завдань, передбачених навчальною програмою з економічної теорії.

Основними завданнями поточного контролю є:

– оцінювання поточних результатів самостійної роботи студентів з вивчення програмного матеріалу дисципліни;

– отримання студентами уявлення про рівень засвоєння навчального матеріалу та прийняття ними рішення про оперативні зміни в організації самостійної роботи;

– розвиток у студентів самостійного мислення та вираження власної думки, підвищення мотивації студентів до навчання;

– надання викладачеві можливості впливати на хід самостійної роботи студентів і визначати необхідність та напрями вдосконалення навчального процесу студентів.

7.3. Поточний контроль знань студентів

7.3.1 Об'єктами поточного контролю знань студентів є:

а) систематичність та активність роботи студента на семінарських заняттях та під час виконання завдань для самостійного опрацювання (максимальна оцінка – 20 балів). Тести, виконання індивідуальних завдань за частинами програми курсу оцінюються за 4-бальною шкалою;

б) виконання модульних (контрольних) завдань (максимальна оцінка – 20 балів: по 10 балів за 1-й та 2-й модулі).

Модуль – це частина програми дисципліни, яка складається з пов'язаних між собою у певному співвідношенні теоретичних, емпіричних і практичних компонентів змісту, кожна складова якого оцінюється в балах.

З метою перевірки поточної навчальної роботи студентів за допомогою модульних тестів (або модульних контрольних робіт) навчальний матеріал дисципліни, яка вивчається протягом одного семестру, поділяється на два модулі.

Крім того, у межах означених модулів здійснюються експрес-тестування знань студентів, виконуються експрес-контрольні роботи з інших компонентів модулів дисципліни.

Модуль (або модульна контрольна робота) включає десять завдань. При цьому до складу кожної модульної контрольної роботи входять три теоретичні питання, шість тестових та одне практичне завдання (розрахункова задача).

7.3.2. Оцінювання результатів модульних (контрольних) завдань

Оцінювання відповіді на кожне окреме питання модульного контролю здійснюється за шкалою: 10, 5, 0 балів згідно з такими критеріями:

– оцінку «10» заслуговують відповіді, які демонструють всебічне, системне і глибоке знання програмного матеріалу; засвоєння матеріалу з лекційного курсу, чітке володіння понятійним апаратом, методами та інструментарієм, передбаченим навчальною програмою, вміння використовувати їх для вирішення типових і нетипових економічних ситуацій;

– оцінку «5» заслуговують відповіді, які виявляють знання основного програмного матеріалу; засвоєння матеріалу в основному з лекційного курсу; володіння основним понятійним апаратом, методами та інструментарієм, передбаченим навчальною програмою, вміння використовувати їх для вирішення типових ситуацій, припускаючи окремі несуттєві помилки;

– оцінка «0» виставляється при виявленні значних прогалин у знанні основного програмного матеріалу, володінні окремими поняттями, методами та інструментарієм, допускаючи при їх використанні принципові помилки, за відсутності знань методики розв'язання практичного завдання.

Оцінювання знань студентів за всі завдання модульного контролю здійснюється за 100-бальною системою, яка переводиться в 4-бальну за такою шкалою:

оцінка «відмінно» – 100- 90 балів;

оцінка «добре» – 89-75 балів;

оцінка «задовільно» – 74-60 балів;

оцінка «незадовільно» – менше 60 балів.

7.4. Напрями поточного контролю знань студентів (у межах 40 балів)

7.4.1. Контроль систематичності та активності роботи на семінарських (практичних) заняттях: діапазон оцінки – 0-15.

7.4.2. Активність на семінарських (практичних) заняттях (виконання поточних тестових завдань, розрахункових завдань) – 15 балів (при оцінках «5» + «5» або «5» + «4» – 15 балів; при оцінках «5» + «3» або «4» + «4» – 10 балів; при оцінках «3» + «3» – 5 балів; при оцінках «3» + «2» або «2» + «2» – 0 балів).

7.4.3 Контроль за виконанням модульних завдань: діапазон оцінки – 0-10. За результатами 1-го модульного контролю: діапазон оцінки – 0-5-10. За результатами 2-го модульного контролю: діапазон оцінки – 0-5-10.

7.4.4 Якщо за результатами поточного контролю студент отримав менше 20-ти балів, він не допускається до іспиту.

7.5. Підсумковий контроль знань студентів у формі іспиту

7.5.1. Оцінювання знань студентів з економічної теорії (основ економічної теорії), формою контролю яких є іспит, здійснюється на основі результатів поточного і підсумкового контролю знань (іспиту). Результати поточного контролю знань студентів у цілому (з урахуванням систематичності та активності роботи і виконання модульних завдань) оцінюються в діапазоні від 0 до 40 балів.

Якщо за результатами поточного контролю студент отримав менше за 20 балів, він не допускається до іспиту.

7.5.2. Об'єктом контролю знань студентів у формі іспиту є результати виконання письмових (усних) екзаменаційних завдань.

Перелік та зміст екзаменаційних завдань, критерії їх оцінювання визначаються кафедрою і доводяться до студентів на початку семестру.

Екзаменаційний білет містить різноманітні завдання (теоретичні питання, тести, задачі), кожне з яких оцінюється за шкалою від 10 до 0 балів.

Результати іспиту оцінюються в діапазоні від 0 до 60 балів.

Якщо відповіді студента оцінені менше ніж у 30 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами іспиту та незадовільну загальну підсумкову оцінку. Загальна підсумкова оцінка включає лише результати поточного контролю.

Загальна підсумкова оцінка з дисципліни складається з суми балів за результати поточного контролю знань (за умови, що студент набрав 20 балів і вище) та за виконання завдань, що виносяться на іспит (за умови, що студент набрав 30 балів і вище).

До залікової екзаменаційної відомості заносяться сумарні результати в балах поточного контролю та іспиту (загальна підсумкова оцінка).

Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в 4-бальну здійснюється у такому порядку:

оцінка «незадовільно» – менше 60 балів;

оцінка «задовільно» – 74-60 балів;

оцінка «добре» – 89-75 балів;

оцінка «відмінно» – 100-90 балів.

Оцінка за 4-бальною шкалою оцінювання виставляється в заліково-екзаменаційній відомості поряд із загальною підсумковою оцінкою за 100-бальною шкалою.

7.5.3. Оцінювання рівня знань під час складання іспиту

Оцінка «відмінно» – 51-60 балів

Студент має систематичні та глибокі знання навчального матеріалу, вміє без помилок виконувати практичні завдання, які передбачені програмою курсу, засвоїв основну й ознайомився з додатковою літературою, викладає матеріал у логічній послідовності, робить узагальнення та висновки, наводить практичні приклади у контексті тематичного теоретичного матеріалу.

Оцінка «добре» – 41-50 балів

Студент повністю засвоїв навчальний матеріал, знає основну літературу, вміє виконувати практичні завдання, викладає матеріал у логічній послідовності, робить певні узагальнення та висновки, але не наводить практичних прикладів у контексті тематичного теоретичного матеріалу або припускає незначні помилки у формулюванні термінів, категорій, невеликі арифметичні помилки у розрахунках під час розв'язання практичних завдань.

Оцінка «задовільно» – 30-40 балів

Студент засвоїв матеріал не у повному обсязі, дає неповну відповідь на поставлені теоретичні питання, припускається грубих помилок під час розв'язання практичного завдання.

Оцінка «незадовільно» – до 30 балів

Студент не засвоїв навчальний матеріал, дає неправильні відповіді на поставлені теоретичні питання, не вміє або неправильно виконує розрахунки під час розв'язання практичних завдань.

Глосарій

Аванс – грошова сума чи інша майнова цінність, яку перераховують наперед у рахунок майбутніх платежів (за виконання роботи, передачу майна, у рахунок заробітної плати, на витрати у зв'язку зі службовим відрядженням та ін.).

Австрійська школа – напрямок у політекономії, що виник у 80-х pp. XIX ст. Австрійською школою розроблено суб'єктивно-психологічну теорію цінності й засновано на ній теорію капіталу й відсотка. Основний елемент теорії – вчення про граничну корисність. Основні принципи розвинені в теорії граничної продуктивності.

Автаркія – замкнутість. Відсутність міжнародної торгівлі. Створення замкнутого господарства в межах окремих країн; вид економічної політики, спрямованої на ізоляцію від світового господарства.

Аграрні відносини – сукупність суспільних відносин у сільському господарстві, що складаються з приводу характеру власності на землю, умов надання її землекористувачам, умов виробництва й розподілу додаткового продукту (ренти). Змінюються під час переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої.

Ажіо – перевищення курсу акції над її номіналом.

Акредитив – доручення про виплату певної суми особі чи компанії за виконання вказаних в акредитивному листі умов. У цій операції беруть участь: клієнт, що дає доручення про відкриття акредитиву; банк, що відкриває акредитив; банк, у якому відкрито акредитив і який стежить за виконанням його умов; особа, на користь якої відкрито акредитив (одержувач).

Актив – одна зі сторін бухгалтерського балансу. Показує склад, розміщення й використання коштів, що групуються за ознакою їхньої функціональної ролі в господарстві.

Активи – вартість власного майна, а також коштів і запасів, що призначені для сплати боргів:

– банку – ресурси комерційного банку у грошовому виразі, розподілені за напрямками використання.

Активні операції – операції комерційних банків з розміщення залучених і власних ресурсів:

– депозитні – операції з розміщення тимчасово вільних коштів певного банку в інших банках, строкові внески в банках (чи інших кредитних установах), кошти на резервному рахунку в центральному банку, а також кошти на кореспондентських рахунках в інших банках.

Акціонерне товариство – форма організації підприємства, капітал якого утворено шляхом об'єднання коштів багатьох фізичних і юридичних осіб через випуск і продаж ними цінних паперів (акцій та облігацій):

– відкритого типу – акції вільно продаються і купуються на ринку цінних паперів (фондових біржах);

– закритого типу – акції розподіляються тільки серед засновників.

Акція – частковий цінний папір, що свідчить про внесення його власником певної грошової суми (паю) у капітал AT, а тому дає власникові право на одержання частки прибутку AT у вигляді дивіденду, а також (за певним винятком) право голосу на загальних зборах акціонерів:

– звичайна (проста) – акція, що не гарантує ні регулярної виплати дивіденду, ні його розмірів, але власник якої має право голосу на загальних зборах акціонерів (за принципом «одна акція – один голос»);

– іменна – акція, рух якої фіксується в документах AT, а ім'я власника вказується на бланку самої акції;

– на пред'явника – акція, бланк якої не містить імені власника. Рух таких акцій не реєструється в документах AT;

– привілейована – акція, що гарантує її власникові право на обов'язкові виплати фіксованих дивідендів, але не дає йому права голосу на загальних зборах акціонерів.

Альтернативна вартість (альтернативні витрати) – вартість, що визначається тією кількістю інших товарів, від яких відмовилися на користь одержання додаткової одиниці певного товару. Властивість рідких економічних благ, що виражається через кількість інших економічних благ, від яких необхідно відмовитися, щоб одержати певне благо. Альтернативна вартість може бути виражена через витрати інших благ чи грошей для обміну або через витрати виробничих благ і часу на виробництво цього блага. Ціна – найбільш поширена форма альтернативної вартості в ринковому господарстві. Витрати часу –найбільш універсальна форма альтернативної вартості.

Амортизація – поступове перенесення вартості засобів праці на вироблений продукт внаслідок фізичного і морального зносу.

Анархія виробництва – неорганізованість, хаотичність суспільного господарства, що розвивається за умов стихійної дії економічних законів.

Антитрестовське законодавство – законодавчі акти, прийняті державою для регулювання процесу централізації капіталу шляхом утворення монополістичних об'єднань, що перешкоджають вільній конкуренції.

Аудитор – посадова особа, що перевіряє фінансово-господарську діяльність акціонерних товариств.

Аукціон – форма організації торгівлі товарами, які характеризуються яскраво вираженими індивідуальними властивостями, публічний торг.

Багатство:

– матеріальне багатство суспільства – сукупність матеріальних ресурсів країни, яка складається з накопичених продуктів минулої праці (заводи, споруди, машини й устаткування, сировина, одяг, продукти харчування тощо) і природних ресурсів, врахованих і залучених до економічного обороту;

– національне багатство – виражена в грошах сукупність матеріальних благ, які накопичені суспільством за весь період його виробничої діяльності та знаходяться у власності окремих осіб, підприємств, організацій, установ і держави, а також нематеріальні, духовні блага, які має країна; накопичений виробничий досвід людей, їхній освітній потенціал, досягнення науково-технічної думки, культурні цінності;

– нематеріальне багатство – елементи багатства суспільства, які насамперед визначають якість робочої сили; науково-технічний, освітній, культурний потенціал та потенціал здоров'я суспільства.

Баланс – рівновага; кількісний вираз відносин між сторонами будь-якої діяльності, які повинні врівноважувати одна одну (наприклад, доходи й витрати):

– банку – основний документ бухгалтерського обліку, який характеризує в грошовому еквіваленті стан ресурсів банків, джерела їхнього формування і напрямки використання, а також фінансові результати діяльності банків на початок і кінець звітного періоду.

Банк – кредитно-фінансова установа, найважливішими функціями якої є акумуляція тимчасово вільних коштів і надання їх у строкове користування у формі кредитів (позик) своїм клієнтам:

– державний – здійснює централізоване управління грошово-кредитною системою країни й проведення єдиної грошово-кредитної політики держави, координацію діяльності банків;

– емісійний – центральний банк, що має монопольне право на виготовлення грошей і банкнот;

– інвестиційний – фінансує і кредитує на тривалий термін підприємства й галузі для вкладення капіталу в промисловість, транспорт, сільське господарство тощо;

– інноваційний –здійснює кредитування (як правило, ризикове) впровадження науково-технічних розробок;

– іпотечний – надає довгострокові позички під заставу нерухомості;

– комерційний – здійснює широке коло операцій, переважно з короткострокового кредитування. Головним чином кредитує промислові, торговельні й інші підприємства та організації в основному за рахунок коштів, залучених у вигляді внесків (в Україні це, як правило, синонім недержавних банків);

– ощадний – залучає вільні кошти населення, зберігає заощадження, здійснює безготівкові розрахунки, надає кредити населенню тощо.

Банкнота – банківський білет, який виготовлено емісійним банком. Банкнота є безстроковим борговим зобов'язанням центрального банку. На сьогодні – основний вид паперових грошей.

Бартер – безпосередній обмін одного товару на іншій.

Бартерна торгівля – товарообмін, здійснюваний без грошей шляхом обміну одних товарів на інші безпосередньо за допомогою їхньої грошової оцінки.

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина економічно активного населення не може використовувати свою робочу силу:

– вимушене часткове – безробіття, що охоплює працівників з неповним робочим днем чи неповним робочим тижнем;

– економічно зумовлене – виникає за умов негнучкої ціни робочої сили, тобто за наявності фіксованої заробітної плати;

– застійне – безробіття, що виникає тоді, коли зайва робоча сила використовується у виробництві, яке реально вимагає меншої кількості праці. Охоплює осіб з великою нерегулярністю занять (наприклад, осіб, що були змушені працювати неповний робочий день та ін.);

– сезонне – виникає в результаті залежності певних видів праці від пори року (сільське господарство, водний транспорт, будівництво й т. ін.);

– структурне – пов’язане з нестачею виробничих потужностей, неможливістю знайти роботу внаслідок статево-вікових особливостей, національності, недостатньої кваліфікації тощо;

– технологічне – різновид структурного безробіття; виникає через заміну частини робочої сили машинами й новими технологіями під впливом НТП. Робітників то відштовхують, то залучають в більш значній кількості, в результаті чого кількість працівників збільшується, хоча в постійно спадній пропорції порівняно з масштабом виробництва. Перенаселення існує тут у плинній формі. Форма безробіття, обумовлена зростанням відношення с/V, нерівномірністю розвитку галузей і районів;

– фрикційне є результатом добровільної зміни місця роботи й недосконалої технологічної організації функціонування ринку робочої сили.

«Бик» – біржовий спекулянт, що купує цінні папери (чи товари) з метою їхнього перепродажу під час зростання їх курсу.

Бізнес – підприємницька діяльність; справа, заняття, що є джерелом збагачення.

Білет державної скарбниці – паперові гроші, що випускаються державою (скарбницею), як правило, для покриття бюджетного дефіциту.

«Білі комірці» – професійна група найманих робітників, що виконують переважно не фізичну, а розумову працю. До «білих комірців» не належать, як правило, вищий управлінський персонал, професійна еліта («золоті комірці»).

Біржа – регулярно функціонуючий і організаційно оформлений оптовий ринок, на якому відбувається торгівля товарами, цінними паперами чи валютою (від лат. bursa – гаманець):

– валютна – ринок іноземної валюти;

– праці – установа, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку робочої сили;

– товарна – регулярно функціонуючий ринок масових, однорідних, переважно сільськогосподарських і сировинних товарів, де торгівля ведеться за зразками чи встановленими стандартами;

– фондова – постійно діючий організований ринок цінних паперів;

– ф'ючерсна – сучасний різновид товарної біржі, на якій укладають ф'ючерсні угоди, тобто угоди з купівлі-продажу партій товарів (чи цінних паперів) на термін з постачанням і оплатою їх у майбутньому за цінами, зафіксованими на момент укладання угоди. Багато таких угод має чисто спекулятивний характер.

Біржові індекси – відносні цифрові показники, що відображають сукупну інформацію про динаміку курсів окремих цінних паперів, які котируються на фондовій біржі.

Біржові спекулянти – учасники біржових угод, які мають прибуток з різниці між курсами цінних паперів на момент укладання й виконання угоди.

Біржові фахівці – найбільш універсальні посередники фондової біржі, що спеціалізуються на торгівлі певними видами цінних паперів, поєднуючи функції дилера і брокера.

Блага – річ чи послуга, здатні задовольнити потреби людини:

– матеріальні – блага, що безпосередньо задовольняють життєво важливі потреби людини (їжа, одяг, житло та ін.), а також усі права на володіння, використання матеріальних речей чи одержання з них користі, чи одержання від них користі в майбутньому (земля, вода, будинки, продукція сільського господарства, видобувної та обробної промисловості, авторські права тощо);

– нематеріальні:

– внутрішні – те, що дано людині природою чи те, що людина розвиває в собі з власної волі (мускульна сила, здоров'я, знання, професійна майстерність);

– зовнішні – усе, що зовнішній світ надає людині для задоволення її потреб (наприклад, ділові зв'язки, репутація, які використовуються для придбання матеріальних благ).

Брокер – посередник при укладанні угод на біржах, що діє з доручення клієнтів і за їхній рахунок, одержуючи за посередництво певну винагороду, яка називається куртажем.

Будова капіталу – співвідношення втілених у засобах виробництва й робочій силі частин функціонуючого у виробництві капіталу:

– вартісна – відношення вартості постійного капіталу до вартості змінного;

– органічна – вартісна будова капіталу (c/V), обумовлена його технічною структурою. Відбиває зміни в технічній структурі;

– технічна – відношення маси засобів виробництва до кількості робітників, необхідних для обслуговування цих засобів.

Бюджет – кошторис доходів і витрат держави, установи, сім'ї, окремої особи на певний строк (наприклад, на рік):

– державний – річний план державних витрат із вказівкою на джерела їхнього фінансового покриття, що охоплює витрати й доходи не тільки центрального уряду, але й влади всіх рівнів.

Валова продукція – продукція господарської одиниці (підприємства), що надходить через економічний оборот у продуктивне і непродуктивне споживання.

Валюта – грошова одиниця країни (в Україні – гривня, в Росії – рубль, в США – долар і т. ін.) та її тип (золота, срібна, паперова); кошти на рахунках, паперові гроші, монети, векселі, чеки, використовувані в міжнародних розрахунках.

Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Вартість товару «робоча сила» – вартість життєвих засобів, необхідних для існування робітника, підтримки нормальної трудової діяльності, утримання його родини, задоволення культурних потреб, покриття витрат на освіту й професійну підготовку.

«Ведмідь» – біржовий спекулянт, що одержує дохід за падіння вартості цінних паперів. Укладає термінові угоди на цінні папери, які сподівається придбати на момент виконання угоди за нижчою ціною.

Вексель – безумовне письмове боргове зобов'язання, що має чітко встановлену законом форму. Вексель дає його власникові безперечне право після настання строку вимагати від боржника сплати означеної у векселі грошової суми. Розрізняють два основних види векселів: простий і переказний.

Вивіз (експорт) капіталу – одна з форм міжнародних економічних відносин. Здійснюється приватними особами, фірмами, державою.

Виробничі відносини – сукупність економічних відносин між людьми в процесі суспільного виробництва. Виробничі відносини виражають відносини власності.

Витрати виробництва – виражені у фізичних одиницях чи у грошах витрати виробничих факторів, отриманих послуг і соціальних витрат (робоча сила, засоби виробництва, матеріали, ремонт, транспортування, продаж, соціальне страхування й т. ін.), що використовуються під час виробництва продукції і послуг:

– валові – загальна сума витрат виробництва, що враховує постійні й змінні витрати;

– граничні – додаткові витрати на виробництво кожної нової одиниці продукції;

– змінні – витрати, що змінюються зі зміною обсягу виробництва;

– непрямі – вид витрат (амортизація, орендні платежі, витрати на цехове й загальнозаводське управління, продаж і збут тощо), що розподіляються по окремих вироблених продуктах пропорційно якомусь спеціально відібраному показнику (відсоток чи ставка від прямої заробітної плати, відпрацьовані машино-години, вартість прямих матеріалів та ін.);

– постійні – витрати, що не змінюються зі зміною обсягу виробництва, не залежать від кількості виробленої продукції;

– прямі – витрати, що безпосередньо належать до певного виду продукції;

– середні – витрати на одиницю виробленого товару.

Витрати обігу – витрати, пов'язані зі здійсненням купівлі-продажу товарів:

– додаткові – витрати, викликані необхідністю продовження виробничих процесів у сфері обігу (витрати на транспортування, розфасовку, упакування, збереження),

– чисті – витрати, обумовлені необхідністю здійснення процесу реалізації товарів (оплата праці торговельних працівників, ведення торговельної документації, реклама тощо).

Вільні економічні зони – спеціальні території з пільговим валютно-фінансовим і податковим режимами. На таких територіях заохочується спільна з іноземними капіталами діяльність.

Власність – відносини, що виникають між людьми з приводу присвоєння матеріальних благ, – відносини між людьми з приводу володіння, використання і розпорядження матеріальними благами;

– акціонерна – власність акціонерного товариства, що включає спільну часткову власність його акціонерів, резервний капітал і нерозподілений прибуток;

– буржуазна – в її основі знаходиться приватна власність на засоби виробництва й наймана праця;

– державна – власність, головним чином, на такі об'єкти, діяльність яких впливає на функціонування всього народного господарства країни чи її великих регіонів. Функція державної власності – захистити життєво важливі для всієї економіки об'єкти від ринкових коливань і соціальних конфліктів. Суб'єктами державної власності є: а) держава загалом; б) регіон; в) місцеве адміністративно-територіальне утворення – район, місто, селище тощо;

– економічний зміст – відносини, що складаються в суспільстві між суб'єктами власності з приводу об'єктів власності (виробництво, розподіл, обмін, споживання);

– індивідуальна – особисте надбання громадянина, використовуване для задоволення матеріальних і духовних потреб, самостійного ведення господарства й іншої, не забороненої законом, діяльності; власність одного власника, ґрунтується на його особистій праці й праці його родини;

– інтелектуальна – власність на результати розумової діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва, літератури у вигляді патентів, авторських посвідчень, творів мистецтва тощо;

– колективна – матеріальні блага, привласнені колективом людей і використовувані ними (колективом) у своїх інтересах;

– об'єкт власності – те, що привласнюється. Насамперед матеріально-речовинні елементи суспільного багатства, засоби виробництва й результати виробництва – продукти праці;

– право власності – відображення існуючих у суспільстві відносин власності в юридичних законах, що регулюють норми поведінки людей щодо об'єктів власності;

– приватна – власність громадянина, підприємства, що мають право вільно володіти й використовувати і розпоряджатися нею. Присвоєння приватним власником засобів виробництва й результатів праці та використання їх у своїх інтересах;

– рабовласницька – в її основі право власності рабовласника на засоби виробництва й на особистість безпосереднього виробника – раба;

– суб'єкт власності – той, хто привласнює, володіє, розпоряджається, використовує об'єкти власності. Ними можуть бути окремі громадяни, родини, колективи, держава й інші економічні суб'єкти;

– сукупність прав власності – обумовлені законами держави правила, що регулюють норми поведінки людей у суспільстві з приводу об'єктів власності (володіння, розпорядження, використання тощо), яких вони (люди) повинні дотримуватися або мають нести відповідальність у разі їхнього недотримання;

– суспільна – матеріальні блага, привласнені суспільством загалом (усім народом) і використовувані ним в інтересах усього суспільства;

– феодальна – в її основі право власності феодала на землю й особистість безпосереднього виробника – селянина. Але на відміну від рабів, селяни мали елементи власності – свій земельний наділ, знаряддя праці;

– юридична форма –з появою (виникненням) держави приналежність об'єктів власності тим чи іншим суб'єктам набуває юридичного, правового оформлення.

Властивості товару – характерні риси, що притаманні тільки товару порівняно з іншими видами благ:

– вартість – суспільна праця, опредметнена в товарі;

– мінова вартість – здатність товару обмінюватися на інший товар у певному кількісному співвідношенні;

– номінальна вартість – грошова сума, зазначена на товарі;

– реальна вартість – вартість товару, виражена в незмінних цінах;

– споживча вартість – здатність товару задовольняти ту чи іншу людську чи суспільну потребу.

Гранична корисність – корисність останньої одиниці кожного блага, тобто одиниці, що задовольняє найменш нагальну потребу.

Граничний виторг (граничний дохід) – приріст виторгу (доходу), одержаного продавцем від продажу додаткової одиниці продукції.