Міжнародний рух капіталів. Міжнародний кредит

Інтернаціоналізація господарського життя посилює пе­реміщення між країнами не тільки товарів, а й капіталів. Вивіз капіталу — це експорт вартості в грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Вивіз капіталів являє собою од­нобічний рух за кордон вартості в товарній або грошовій формі з метою отримання підприємницького прибутку або відсотків. Відповідно розрізняють експорт підприємницького й позичкового капіталів. Вивіз підприємницького капіталу являє собою довгострокові закордонні інвестиції, що ведуть до створення за кордоном філій, дочірніх компаній і спільних підприємств. Капіталовкладення в закордонні підприємства, що забезпечують контроль за ними з боку інвестора, назива­ються прямими іноземними інвестиціями. В міжнародній статистиці до них належать такі інвестиції, за яких в іноземного інвестора перебуває не менше як 25 % акціонерного капіталу компанії.

Рух позичкового капіталу у сфері зовнішньоекономічних зв'язків виступає у вигляді міжнародного кредиту. Міжнарод­ний кредит — позика в грошовій або товарній формі, що на­дається кредитором однієї країни позичальнику іншої країни на умовах строковості, повернення й сплати процентів. У ши­рокому розумінні це поняття включає в себе також закордонні портфельні інвестиції — вкладання капіталу в іноземні облігації, акції закордонних підприємств і інші цінні папери з метою от­римання прибутку, а не встановлення контролю за господарсь­кою діяльністю позичальника.

У провідних капіталістичних країнах держава не тільки сприяє вивозу приватного капіталу, а й безпосередньо висту­пає експортером фінансових ресурсів. Вивіз державного капі­талу спрямовується переважно до країн, що розвиваються, і здійснюється, головним чином, у вигляді пільгових кредитів і дарів, що отримали назву "офіційна допомога розвитку". Дер­жавні кошти, що отримують ці країни, надаються не тільки на двосторонній, а й на багатосторонній основі — через міжнародні й регіональні фінансові організації. У наш час частка країн, що розвиваються, в загальному обсязі міжнародних кредитів і інве­стицій істотно знизилась. Відповідно зросла частка в експорті капіталу розвинутих країн. Зміна напряму вивозу приватного капіталу пов'язана зі структурними змінами в економіці під впливом НТР. Розширення потоку прямих інвестицій у розвинутій країні пов'язано із зростанням інтернаціоналізації ви­робництва, розвитком інтеграційних процесів, зростанням транс­національних корпорацій.

Основними мотивами для таких капіталовкладень є отри­мання доступу до новітніх технологій, наближення виробниц­тва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар'єрів, еконо­мія на податкових платежах, зниження видатків на охорону навколишнього середовища.

Міграція грошового капіталу між країнами значною мірою здійснюється через перерозподільний механізм світового рин­ку позичкових капіталів. Становлення світового ринку позич­кових капіталів відбувалось одночасно з формуванням світо­вого капіталістичного господарства і завершилось з переходом капіталізму в монополістичну стадію. Цей процес виявляється у залученні всіх країн до міжнародних кредитних відносин і в об'єднанні багаточисельними каналами відносно відособлених національних ринків позичкових капіталів. їх взаємодія й пе­реплетення між собою і віддзеркалює поняття "світовий ринок позичкових капіталів".

Світовий ринок позичкових капіталів безпосередньо висту­пає як сукупність попиту й пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн.

Міжнародний кредит як економічна категорія виражає відносини, що складаються між кредиторами і позичальника­ми різних країн з приводу надання, використання й погашен­ня позички разом із сплатою процентів. Суб'єктами цих відно­син є держави, банки й інші кредитні організації, нефінансові компанії, а також інші юридичні й фізичні особи.

У світовій практиці використовують різні форми кредиту, які можна класифікувати за декількома основними ознаками.

За цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на зв'язані й фінансові. Зв'язані кредити мають суворо цільо­вий характер, що закріплений у кредитній угоді. До них відносяться комерційні кредити, інвестиційні кредити. На відміну від них фінансові кредити не мають суворого цільо­вого призначення.

З точки зору форми надання розрізняють товарні й валютні кредити. За строками міжнародні кредити поділяють на корот­кострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), дов­гострокові (від 5 до 7 років).

Для фінансування зовнішньої торгівлі використовують різноманітні конкретні види кредитів, які різняться за скла­дом учасників кредитних відносин, технікою проведення опе­рацій і іншими показниками. Кредиторами виступають при­ватні фірми, банки, державні установи і міжнародні фінансові організації.

Традиційним інструментом кредитування експорту є кредит фірмовий, що надається експортерам іноземному покупцеві у формі відстрочки платежу. Найпоширенішою формою фірмово­го кредитування є вексельний кредит.

У розрахунках між постійними контрагентами, особливо при багаторазових поставках однорідних товарів дрібними партіями, застосовують таку форму короткострокового кре­дитування, як кредит за відкритим рахунком. Особливим різновидом фірмового кредиту є аванс покупця, який випла­чується іноземному постачальнику після підписання кон­трактів у розмірі 10 - 15 % від вартості замовлених машин і обладнання.

Є й інші форми міжнародних кредитів: чинникинг, форфетирування, акцептний кредит, акцепно-рамбурсний кредит та ін.

Основні умови міжнародних кредитів стосуються суми, строків, вартості й валюти кредитів.

Сума ( лі міт) кредиту - це розмір позички, що видається по­зичальнику, або обсяг платежу, на який надається розстрочка. Строк кредиту включає період, протягом якого позичальник ви­користовує наданий кредит. Вартість кредиту — це сума грошо­вих засобі в, що виплачується позичальником кредитору за кори­стування позичкою. Основним елементом вартості кредиту ви­ступає річна ставка процента, що нараховується на непогашену частину боргу.

Експортний кредит може бути наданий у будь-якій валюті або розрахунковій одиниці. В окремих випадках грошова оди­ниця, в якій надається сума кредиту, й валюта, в якій фактично здійснюється ЇЇ погашення, можуть не збігатися.

Основні характерні ознаки розвитку вивозу капіталу в су­часних умовах:

1. На основі вивозу підприємницького капіталу складаєть­ся розгалужена мережа ТНК, які включають виробничі підприє­мства в різних країнах. Сьогодні ТНК — основна ланка в системі експорту підприємницького капіталу.

2. Експорт капіталу з провідних розвинутих країн привів до утворення їх "другої економіки". Розмір "другої економі­ки" в США в два рази перевищує сумарну економіку Німеччини, Великобританії й Франції.

3. Змінюються напрями експорту капіталу: раніше - з роз­винутих країн до слаборозвинутих; тепер - з розвинутих та сла­борозвинутих до розвинутих країн, а також до нових індустріаль­них країн та країн постсоціалістичної системи.

4. Поряд з експортом підприємницького капіталу дедалі більшу питому вагу набуває експорт позичкового капіталу, особливо до країн, що розвиваються, та постсоціалістичних

країн.

5. Широкого розвитку набуває надання ТНК прямих довгострокових іноземних інвестицій і новітніх технологій своїм
філіям та дочірнім підприємствам, що дає можливість ТНК тримати у своїх руках управління останніми без володіння конт­рольним пакетом акцій.

6. Значні зміни відбуваються в експорті капіталу і за фор­мами власності: якщо в 60-х роках XX ст. переважав експорт державного капіталу, у 70-ті роки міждержавним і приватним капіталами установилась певна рівновага, то наприкінці XX ст. — став переважати експорт приватного капіталу. Цьому сприяли різні чинники, втому числі система податкових стимулів, різноманітні гарантії й компенсації тощо.

При ввезенні до країни інвестицій для іноземних підприємців особливого значення набуває інвестиційний клімат у ній. До нього відносять:

—політичну й економічну стабільність;

—науково-технічний рівень;

—законодавчу базу, пільги тощо.