Удосконалення механізму господарювання в сучасній Україні

В умовах трансформації економіки на шляху до соціально-орієнтованого розвинутого ринку Україна змушена обирати найефективніші форми й методи регулювання економіки. При цьому важливо враховувати декілька моментів:

В Україні існують залишки господарського механізму, при­таманного командно-адміністративній моделі господарюван­ня. Серед них необов'язково всі відкидати. На наш погляд, усе позитивне, притаманне колишній радянській системі господа­рювання, слід не лише залишити, а й удосконалювати. Наприк­лад, не слід повністю відмовлятись від централізованого пла­нування. Доцільно б було лише пристосувати його до нових умов, замінити, наприклад, обов'язковість (директивність) на індикативність (рекомендаційний характер). При цьому пла­номірність слід було б посилювати в напряму руху від центру до основної ланки економіки - підприємства. Бажано відро­дити елементи планування (програмування) нарівні регіонів, об­ластей, районів, міст, сіл та інших суб'єктів місцевого само­врядування. Перші спроби такої роботи в масштабі країни вже є. Цілі та напрями соціально-економічного розвитку України формулюються в щорічних Посланнях Президента України до Верховної Ради, а конкретні дії знаходять відображення в Про­грамах Кабінету Міністрів України. Зокрема:" Програма: Рефор­ми заради добробуту на 2000 — 2004 роки", "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального роз­витку України на 2002—2011 роки". Аналогічні документи до­цільно готувати і на місцях.

В економіці з'явились й прогресують елементи ринкового механізму саморегулювання. Свідченням цього є, наприклад, зниження дефіциту на ринках більшості товарів і послуг. Най­більшою заслугою в цьому є дія таких ринкових інструментів, як попит, пропозиція та ціна. Саме завдяки їм ринок достатньою мірою насичений не лише імпортними, а й вітчизняними товара­ми і не лише з кількісного боку, а й з якісного. Ринок поступово змінює облік українського міста. Зокрема на перших поверхах житлових будинків помешкання громадян замінюють на магази­ни, офіси підприємницьких структур тощо, що давно притаман­но країнам із розвинутою ринковою економікою. Тобто, міста поступово набувають сучасного європейського вигляду.

Ці та інші позитивні зрушення підтверджують тезу про по­ступовий розвиток економіки на самодостатній ринковій ос­нові, тобто посиленого впливу ринкового механізму господа­рювання. Однак повніша реалізація можливостей ринкового саморегулювання залежить від утвердження ефективного конкурентного середовища, розвитку малого бізнесу, зміцнен­ня банківської системи та ринку капіталів, посилення інвести­ційної спрямованості приватизаційного процесу, забезпечен­ня надійного державного захисту приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесторів та кредиторів, створення міцних фінансово-промислових груп, подальшої активізації та удос­коналеним зовнішньоекономічної діяльності.

Ринкове саморегулювання принесло в економіку поряд із позитивними наслідками й багато недоліків, небажаних для су­спільства явищ. Серед них: економічна криза, інфляція та безро­біття, зубожіння значної частини населення при надмірному зба­гаченні незначної його кількості.

Усунення або пом'якшення соціально-економічних наслідків зазначених вище та інших недоліків, притаманних власне ринковому механізму господарювання, лежить в основі необхідності активного впливу на ринкову економіку державно­го регулюючого механізму. У зв'язку з цим на перший план вису­вається проблема узгоджувальної дії двох відносно самостійних механізмів господарювання — ринкового й державного. На наш погляд, цього можна досягти, насамперед, проведенням еконо­мічної політики держави, спрямованої на:

1. підтримку, захист та розвиток позитивних компонентів ринкового механізму саморегулювання, про що згадува­лось вище;

2. вжиття ефективних заходів щодо зменшення наслідків та прояви негативних рис ринкового механізму, зокрема за­ходів антикризового, антиінфляційного характеру, таких, що стосуються забезпечення повної зайнятості населен­ня, недопущення в розподілі доходів, зокрема, вирішенні проблем бідності;

3. удосконалення та подальше підвищення ефективності впливу на економіку власне державного механізму гос­подарювання.