Зміст і результати етапів формування і реалізації державної економічної політики

Існують різні моделі розроблення державної економічної політики. Залежно від того, хто грає головну роль у висуненні цілей і завдань, розроблення заходів і програм, можна виокремити три моделі.

Модель «зверху — вниз», коли рішення приймаються на вищих рівнях управління, а потім доводяться до нижчих рівнів і конкретних виконавців, які відіграють пасивну роль і є простими виконавцями.

Модель «знизу — вгору», за якою формування політики починається з нижніх структур державного управління, активно залучаються суспільні групи і організації, що беруть участь у розробці та здійсненні різних програм і проектів. На основі їхніх пропозицій і з урахуванням їхніх думок розробляється цілісна державна економічна політика.

«Змішана» модель об’єднує ці два підходи, коли існує механізм залучення до розроблення політики громадян і державних службовців за умови централізованого управління. Однак за будь-яких моделей і типів державної економічної політики її результативність багато в чому залежить від того, якою мірою органи державного управління додержуються основоположних адміністративних цінностей, характерних для демократичних держав. Такими цінностями є: надійність, прозорість, підзвітність, адаптованість, ефективність.

Існує декілька теоретичних підходів до вивчення державної економічної політики, що дозволяють з різних поглядів провести загальний аналіз державної економічної політики. Основні з цих підходів представлені такими школами.

1. Інституціоналізм розглядає державну економічну політику як результат діяльності державних інститутів (уряд, парламент, бюрократія, судові органи та ін.), що використовують певні адміністративні процедури.

2. Концепція політичного процесу представляє державну економічну політику як результат політичної діяльності, що має фіксовані рівні та етапи (визначення проблем, постановка цілей, формування політики, легітимація, виконання, оцінка й моніторинг) у процесі розв’язання суспільних проблем.

3. Теорія груп оцінює державну економічну політику як результат групової боротьби, конфлікту між різними групами в суспільстві й уряді та пошуку консенсусу з конкретних питань політики.

4. Теорія раціоналізму розглядає державну економічну політику як результат діяльності з досягнення оптимальних суспільних цілей на основі розроблених технологій управління.

5. Теорія суспільного вибору — державна політика як результат діяльності індивідів на основі усвідомлення власних інтересів і прийняття відповідних рішень, яке має принести їм певну вигоду.

6. Теорія відкритих систем — державна економічна політика як результат відповіді політичної системи на запити й потреби відповідних структур і чинників зовнішнього середовища.

Теорію суспільного вибору називають іноді «новою політичною економією», оскільки вона вивчає політичний механізм формування макроекономічних рішень. Критикуючи кейнсіанців, представники цієї теорії поставили під сумнів ефективність державного втручання в економіку Послідовно використовуючи принципи класичного лібералізму та методи мікроекономичого аналізу, вони зробили об’єктом аналізу не вплив кредитно-грошовий і фінансових заходів на економіку, а сам процес прийняття урядових рішень. У своїй Нобелівській лекції Дж. Бьюкенен сформулював три основні передумови, на які спирається теорія суспільного вибору: методологічний індивідуалізм, концепція «економічної людини» і аналіз політики як процесу обміну.

Прихильники теорії суспільного вибору розглядають політичний ринок аналогічно з товарним. Держава — це арена конкуренції людей за вплив на прийняття рішень, за доступ до розподілу ресурсів, за місця на ієрархічних сходах. Однак держава — це ринок своєрідний. Його учасники мають незвичайні права власності: виборці можуть вибирати представників до вищих органів держави, депутати ухвалювати закони, чиновники стежити за їх виконанням. Виборці та політики трактуються як індивіди, що обмінюються голосами і передвиборними обіцянками. Основними сферами аналізу теорії, що нас цікавить, є при цьому сам виборчий процес, діяльність депутатів, теорія бюрократії, політика державного регулювання.