Фундаменталізація та інформатизація сучасної освіти

Важливим наслідком інтеграції є те, що вона сприяє узагальненню, ущільненню та зростанню інформаційної ємності наукового знання, тобто окремі поняття, закони і теорії переходять у ранг загальних і дозволяють пояснити більше число конкретних властивостей і зв'язків. З більш загальних принципів і теорій дедукується більше число наслідків. Скорочуються зайві гіпотези, припущення та побудови. Раніше здобуті знання, окремі закони виступають у ролі наслідків і граничних випадків. Старе знання включається в нове у стиснутому, підпорядкованому вигляді.

Під впливом глобальних освітніх процесів, в Україні теж відбуваються реформи вищої освіти, але, на жаль, через недостатню кількість та неузгодженість наукових досліджень з проблеми фундаменталізації професійної підготовки, вони протікають досить повільно. Зокрема невирішеними залишаються проблеми фундаменталізації професійної підготовки спеціалістів певних профілів. Бо, незважаючи на важливість дослідження загальнотеоретичних засад, погодьмося, що цей процес буде протікати по-різному для спеціальностей різних профілів. Найбільша увага приділяється питанням фундаменталізації інженерної підготовки, значно менше - медичної, педагогічної. І ці проблеми активно обговорюються вітчизняними науковцями. Зокрема на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України та Загальних зборах Академії педагогічних наук України 2000р. було відмічено: «Стає все більш очевидним, що у змісті освіти є багато дріб'язкового матеріалу, який відволікає від головного, а то й просто дублює шкільні програми. Маємо вийти за ці межі і стати на шлях фундаменталізації освіти».

Сам термін «фундаменталізація» відносно новий. Його немає ні у словниках, ні в енциклопедичних довідниках. Виходить, що «кожен може розуміти фундаменталізацію або так, як він вважає за правильне, або послатися на інтуїтивну ясність її смислу». Але спробуємо все ж таки розібратися у значенні цього терміну.

Потреба в інтеграції знання, тобто одержанні більш загальних понять та теорій, якими пояснюється ширше предметно-проблемне поле, довгий час вирішувалася на шляху універсалізації та енциклопедизації інформації, яку мало те чи інше суспільство. Але за наявного обсягу інформації, який щоденно зростає, ці методи стають неефективними. Все більшої популярності набувають ідеї поліфундаменталізації. Відомо, що характерні для нашого часу інтеграційні процеси в науці, на емпіричному рівні проявляються у створенні комплексних науково-дослідницьких програм, а також у виникненні «пограничних» наук, таких як фізична хімія, біоніка і т.д. Але якщо говорити про істинну сутність інтеграційних тенденцій, то їх проявом можна вважати прив'язування конкретних наукових проблем до загальних для цілої низки суміжних галузей знання фундаментальних ідей, а це означає, що окремі науки все більше стають їх специфічними модифікаціями. Саме в такому розумінні можна говорити про технічні науки як про прикладне природознавство, найважливішими складовими якого були і залишаються фундаментальні ідеї. Отже, інтеграція в науці фактично є її фундаменталізацією. Можна сказати і так: фундаменталізація і інтеграція - це дві сторони однієї і тієї ж сутності, причому фундаменталізація відіграє роль своєрідного «силового поля», яке визначає вектор інтеграційних процесів у науці.

Отже, фундаменталізація – це зведення великого обсягу інформації до певних стрижневих ідей, на яких базується знання певної галузі чи міжгалузеві знання. Фундаментальними слід називати ті види знань, в яких знаходять своє відображення загальні закономірності розвитку, руху чи функціонування систем, явищ тієї чи іншої предметної сфери.

Говорячи про фундаменталізацію вищої освіти, можна сказати, що це об'єктивно необхідний процес зміщення пріоритетів навчання убік загальнозначущих, найбільш універсальних досягнень людської думки у сфері науки. Але щоб краще зрозуміти суть цього складного явища, порівняємо існуючі освітні технології.

У найзагальнішому плані всі відомі з існуючих технології освіти можна поділити на енциклопедичні, фундаментальні та прагматичні. Енциклопедична освіта передбачає всебічне накопичення знань людиною, що за сучасного обсягу цих знань є просто неможливим (у всякому разі для пересічної особистості). Прагматична методика є досить поширеною в університетах США і деяких країн Західної Європи і, на жаль, останнім часом знаходить все більше прибічників і в Україні. її сутність полягає у якнайшвидшому опануванні лише тими знаннями, які є потрібними для найвужчого за фахом спеціаліста. При цьому безжально відкидається все, що цьому заважає, навіть речі, без яких важко уявити просто інтелігентну людину. Такі «надвузькі» фахівці можуть працювати, й досить ефективно, проте дуже нетривалий час.

Фундаментальна технологія освіти, яка передбачає, що набуття фахової підготовки студент здійснює за неперервного, достатнього для обраного фаху, розширення обсягу фундаментальних та інструментальних знань на етапі навчання є складнішою, ніж прагматична, проте її наслідком є справді освічена людина ХХІ століття. Польський професор, аналізуючи стан сучасної освіти з позицій філософського підходу, зауважує, що на даному етапі розвитку суспільства логічно-філософські та детерміністично-наукові парадигми є застарілими і не сприяють успішному розв'язанню сучасних проблем, в тому числі і освітянських. На зміну старим парадигмам прийшла нова кібернетично-системна парадигма, згідно з якою людина та ї довкілля сприймається як система, як інтегральна цілісність, а зміни, що відбуваються в реальності, мають інтрадисциплінарний характер. Отже, стали непотрібними парадигми фрагментарного сприйняття традиційного, консервативного способу мислення, оскільки вони поглибили віками існуючий поділ науки на окремі, незалежні одна від одної вузькі галузі, які можуть бути лише фрагментами дійсності й неспроможні розв'язувати складні мультидисциплінарні проблеми, що постають в інтегрованій реальності.

За роки навчання у вузі студент вивчає десятки навчальних дисциплін. Але справа в тому, що в переважній більшості вони ні логічно, ні проблемно не пов'язані між собою. Навіть коли суміжні навчальні дисципліни зовні здаються скоординованими і узгодженими, часто ці зв'язки не мають внутрішнього, фундаментального характеру, а є суто зовнішніми. Як наслідок - невиправдано вузька спеціалізація студентів. Сьогодні стає все більш очевидним, що нам потрібні спеціалісти широкого профілю і така потреба зумовлена, з одного боку, закономірностями розвитку самої науки, аз іншого - тенденціями суспільного розвитку. Зростання наукоємності усіх сфер людської життєдіяльності, перетворення інформації на основний товар, висуває нові вимоги до рівня підготовки вузівських спеціалістів, які можуть бути забезпечені тільки на базі фундаменталізації усієї системи вищої освіти. Таким чином говорячи про інтеграцію, у педагогічних роботах мається на увазі не лише віднаходження системи знань, яка демонструє єдність науки. її мета і не в створенні універсального наукового світогляду. Інтегративні процеси у педагогіці покликані забезпечити фундаментальність освіти, тобто «не допустити втрати часу у підготовці молодого покоління до майбутнього, яке нікому невідоме».