Впровадження Болонського процесу у вищих навчальних закладах України

Болонський процес в Україні регламентується Законом України “Про вищу освіту” та “Про освіту”. Відповідно до яких вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

Особливе місце при запровадженні болонської системи має наказ № 49 від 23.01.2004р. "Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки." У Програмі дій до наказу для "...розширення індивідуальних свобод особи..." пропонують ввести в українську освіту приблизно половину принципів Болонської декларації, на першому місці серед яких стоїть "...постійне навчання впродовж усього життя...";) Також у Плані заходів до цього наказу є дуже цікавий пункт: "Провести педагогічний експеримент щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу на основі критеріїв ECTS та тестування у вищих навчальних закладах." Цей самий експеримент, який і досі проводиться в нашому університеті, був затверджений наказом № 48 того ж числа. В Тимчасовому положенні до того ж наказу сформульовані основні умови експерименту, серед яких варто відзначити такі:

- Формування індивідуального навчального плану студента (Нормативні [обов'язкові] змістові модулі + Вибіркові змістові модулі)

- Зарахування змістових модулів (дисциплін), включених в індивідуальний навчальний план, здійснюється за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом навчального року, як правило, без організації екзаменаційних сесій.

Вже на цьому(національному) рівні організації БП варто відмітити цікаву "еволюцію" цілей і методів в порівнянні з міжнародним. Хоч деякі нововведення і з'являються, має місце тенденція до максимального пристосовування болонської системи освіти до української шляхом "правильного" розуміння певних термінів.

Проблемою для вищої школи України у контексті Болонського процесу є:

• по-перше, визначення витрат навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;

• по-друге, розробка методики розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними.

Кредитно-модульна система має розвиватися в Україні в рамках реалізації, зокрема, дистанційної освіти поза залежністю від Болонського процесу. Безсумнівно, що модульна технологія навчання є незамінною для дистанційної освіти.

Проведений аналіз показав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме:

• відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;

• низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагання в навчальних досягненнях;

• можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів;

• значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;

• відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;

• недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

• низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

• мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадження кредитно-модульної системи, яка передбачає вирішення наступних завдань:

• відходу від традиційної схеми «навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс»;

• раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

• перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;

• використання більш широкої шкали оцінки знань;

• вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;

• стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;

• підвищення об’єктивності оцінювання знань студентів;

• запровадження здорової конкуренції в навчанні;

• виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Таким чином, Болонський процес, до якого приєдналася Україна, має за мету наступне:

- встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;

- встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;

- введення системи кредитів (ECTS);

- сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забезпечення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;

- сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості;

- сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.

Дані цілі є сутністю Болонського процесу.

Сучасні загальноцивілізаційні тенденції розвитку роблять системоутворюючий вплив на реформування системи освіти України, яке передбачає:

• перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на ринку праці;

• формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтересам особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

• підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання на протязі всього життя;

• піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:

• по перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;

• по друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку.