Регулювання ліквідності комерційних банків

Регулювання ліквідності комерційних банків вимагає аналізу впливу окремих банківських операцій на загальний рівень ліквідності кредитної установи. При цьому як основні операції доцільно виділити результати реалізації базових функцій комерційного банку, пов'язаних із кредитним і розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів.

Стан ліквідності комерційного банку обернено пропорційний високоризиковим активам його балансу тому можна зробити висновок, що змінюючи частку високоризикових і низькоризикових активів у загальному портфелі вкладень можливо забезпечити необхідний рівень ліквідності

Найбільше на стан ліквідності комерційного банку впливають його кредитні операції, оскільки вони супроводжуються зміною обсягу банківських зобов'язань. Так, якщо надані в позику кошти зараховуються на розрахункові рахунки клієнтів, то відбувається збільшення обсягів кредитних вкладень і зобов'язань банку.

Таким чином, для всебічного аналізу й ефективного регулювання банківської ліквідності необхідно враховувати дані про рух коштів за позичковими операціями. Ця необхідність підтверджується тим, що банк для задоволення можливих запитів своїх клієнтів може використовувати не лише залишки коштів у касі та на кореспондентському рахунку, але й суми, що вивільняються при погашенні заборгованості за виданими раніше позиками.

Вплив касових операцій на стан ліквідності комерційного банку пов'язаний із задоволенням вимог клієнтури в готівкових коштах. Чим більші потреби клієнтів у готівці, тим більшою повинна бути питома вага залишку коштів у касі банку в загальній структурі його активів. А оскільки діючими методиками оцінки банківської ліквідності не враховуються потреби щодо залишків готівки в касах, то необхідною складовою ефективного фінансового менеджменту в комерційному банку має бути постійний глибокий аналіз динаміки касових оборотів і попиту клієнтів на готівку. Організація безготівкових розрахунків має дещо менший вплив на рівень ліквідності банку. Однак різні види розрахунків мають неоднаковий вплив на стан банківської ліквідності. Так, якщо розрахунки здійснюються між клієнтами одного банку, відбувається лише періщення коштів за їхніми рахунками, що не впливає на загальний обсяг зобов'язань банку, а отже і на рівень його ліквідності.

Інша ситуація виникає при розрахунках через кореспондентські рахунки, відкриті у центральному банку (домінуюча форма міжбанківських розрахунків в Україні). У такому випадку комерційний банк для безперебійного виконання своїх зобов'язань перед клієнтами повинен мати на кореспондентському рахунку достатній залишок коштів, що є важливим фактором регулювання ліквідності, оскільки має безпосередній вплив на структуру активів і пасивів банку.

Таким чином, для комплексної, всебічної оцінки ліквідності комерційного банку і її регулювання з метою поліпшення слід враховувати вплив окремих банківських операцій на зміну складу зобов'язань і вкладень банку. Це дає змогу оцінити не лише нинішній стан ліквідності, але й виявити ймовірні тенденції щодо його зміни, і на цій основі організувати управління фінансами банку так, щоб не допустити навіть найменшої можливості невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами.

Ліквідність комерційних банків значною мірою залежить від коливань загальної суми вкладів і попиту на кредити, тому ще одним важливим напрямом поліпшення банківської ліквідності може бути прогнозування співвідношення обсягу залучених вкладів і наданих кредитів. Його основна мета полягає у визначенні потреби банку в найбільш ліквідних активах на найближчу перспективу. Прагнення банку мінімізувати вказані активи з метою забезпечення належної прибутковості операцій може негативно позначитися на рівні ліквідності. Тож щоб не тримати значні суми коштів у найбільш ліквідних активах, які не приносять доходу, банк може забезпечити належний рівень рентабельності своєї діяльності, завчасно прогнозуючи можливі зміни обсягу вкладів та кредитів.

Усі розглянуті вище способи регулювання (поліпшення) ліквідності комерційного банку зорієнтовані в основному на внутрішні джерела банківської ліквідності. За рахунок таких джерел банки можуть добитися безперебійного виконання своїх зобов'язань перед клієнтами двома способами: або створюючи запас високоліквідних коштів (залишки на кореспондентському рахунку і готівка в касі), або формуючи пакет своїх вкладень із таких активів, які можна відносно легко і без втрат перетворити на платіжні засоби (якщо для їхньої реалізації в країні є стабільний ринок).

Суттєвим недоліком даного механізму є зниження загального рівня прибутковості банківських операцій у зв'язку з тим, що активи у безпосередньо ліквідній формі практично не приносять доходу. Тому важливим доповненням до основних напрямів регулювання ліквідності, зорієнтованих на внутрішні резерви, є всебічна оцінка можливостей використання зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів. Основними видами таких джерел є отримання комерційним банком кредитів від Національного банку або від інших банків на міжбанківському ринку ресурсів. Ці кредити носять здебільшого короткостроковий характер і надаються на умовах, зазначених в укладених між банками кредитних договорах, як правило, маючи на меті саме поповнення коштів для досягнення належного стану ліквідності. Загалом суттєвою перевагою підтримання ліквідності банку за рахунок зовнішніх джерел є те, що його використання надає широкі можливості для маневрування внутрішніми ресурсами банку з метою досягнення їх оптимальної дохідності.

Однак у практичній діяльності банківських установ щодо управління їхніми фінансами не повинна надаватися перевага якомусь одному із методів регулювання ліквідності. Безперебійне виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами може забезпечуватися шляхом раціонального поєднання різноманітних напрямів управління банківською ліквідністю, що дає змогу виявити приховані процеси і тенденції, які можуть викликати падіння рівня платоспроможності комерційного банку, а також внести своєчасні корективи у банківську діяльність з метою уникнення негативних наслідків.

Аналіз основних аспектів регулювання ліквідності комерційних банків був би неповним без відзначення ще одного важливого моменту. Стан ліквідності банку не завжди залежить від механізму організації його аналітичної роботи та рівня фінансового менеджменту, а відсутність у банку можливості задовольняти вимоги клієнтів не завжди є наслідком недоліків у його діяльності. На загальний рівень ліквідності банківської системи значний вплив справляє стан в економіці вцілому. Тому необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що є прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.

Банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути встановлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, продовжує їх істотного перевищення. У першому випадку комерційних банків у в місячний строк привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можна з допомогою скорочення передусім міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості та інших видів залучених ресурсів, і навіть за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте, слід пам'ятати, що притягнення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

З іншого боку, для комерційного банку, як й іншого підприємства, загальної основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виконуваних операцій. Отже, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється значно більше, ніж встановлений мінімально дозволений, то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, з погляду невикористаних можливостей, щоб одержати прибуток. У цьому слід зазначити, що аналіз ліквідності балансу має проводитися разом з аналізом дохідності банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки отримують більше, коли функціонують за межею мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто, повністю використовують надані їм права із залученням коштів у ролі ресурсів.