Зоогігієнічний контроль якості соковитих кормів

Мета заняття:

1) з’ясувати класифікацію та характеристику основних соковитих кормів;

2) опанувати методику відбору середньої проби кормів;

3) засвоїти правила санітарно-гігієнічної оцінки та зоогігієнічні нормативи якості соковитих кормів;

4) вивчити основні правила безпечного згодовування соковитих кормів тваринам.

До соковитих кормів належать силос, коренебульбоплоди, зелена трава, баштанні культури, деякі відходи харчової промисловості. Всі вони містять багато води (65–90 %), порівняно невелику кількість білка, жиру, клітковини. У деяких багато вітамінів (А, В, С), в інших (наприклад, у жомі) – вітаміни відсутні, проте вони багаті на цукор та кальцій.

З метою збереження кормової цінності рослин їх силосують.

Силос – об’ємистий соковитий корм, виготовлений із свіжоскошеної або підв’яленої (вологість не нижче 60 %) зеленої маси, законсервованої в анаеробних умовах за рахунок спонтанного бродіння або з додаванням консервантів (суміш соляної та фосфорної кислот, мурашина, пропіонова, оцтова кислоти, препарати КНМК, ВІК-1, ВІК-2, кухонна сіль, бісульфати натрію й амонію, нітрит натрію, піросульфат натрію, вуглекислий газ, діоксид сірки, зневоднений аміак).

У силосованій масі майже повністю зберігаються поживні речовини (жири, крохмаль, клітковина, каротин, деякі вітаміни). Як правило, силосують кукурудзу, соняшник, сорго, суданську траву, земляну грушу, зернобобові – горох, вику, кормовий люпин та їх суміші із злаковими культурами, багаторічні сіяні трави, трави природних лук, коренебульбоплоди, відходи баштанних культур.

В основі силосування лежать складні мікробіологічні і біохімічні процеси, пов’язані з перетворенням простих цукрів у молочну, оцтову та інші кислоти, які консервують корм і запобігають розвитку іншої мікрофлори, особливо гнильної.

Якщо технологія процесу витримується, то в силосній масі швидко збільшується активна кислотність (рН), в основному за рахунок молочної та оцтової кислот. При порушенні технології силосування (невідповідна фаза розвитку рослин, повільне закладання корму, недостатнє його ущільнення і т.д.) рівень рН наростає повільно, а отже, і консервація кислотами уповільнюється. За цих умов, крім молочнокислих, розвиваються маслянокислі бактерії, які виробляють не бажані для тварин продукти (масляну і пропіонову кислоти, бутанол, ізопропанол, етанол, ацетон, вуглекислий газ, аміак тощо), а також бактерії групи кишкової палички, гнильна мікрофлора, дріжджі та плісеневі гриби. Подібні процеси спостерігаються і при порушенні технології сіна жування кормів.

Порушення технології силосування, у тому числі засмічення його землею, трупами гризунів, спричиняє утворенню в кормі особливо небезпечно для всіх видів тварин токсину – продукту бактерій Bacillus Butulinum.

Сінаж – це корм, виготовлений із скошеної і провяленої до 45–55 %-ї вологості трави, законсервованої шляхом створення анаеробних умов зберігання. За хімічними та фізіологічними властивостями він займає проміжне положення між силосом і сіном, тому й дістав назву “сіносилос” або сінаж. Консервування сінажної маси здійснюється за рахунок її фізіологічної сухості. Для заготівлі сінажу використовують багаторічні бобові трави (люцерну, конюшину (рис. 17) і бобово-злакові суміші.

Технологія заготівлі сінажу передбачає такі операції: скошування трав у покоси або валки з одночасним плющенням бобових та провялювання маси; підбирання маси подрібнення і навантаження її на транспортні засоби, транспортування до сховища; вивантаження, розрівнювання, ущільнення, укриття й герметизація. Зазвичай сінаж заготовляють в облицьованих траншеях.

Коренебульбоплоди – кормові, напівцукрові та цукрові буряки, турнепс, морква, бруква, куузику, топінамбур; належать до дієтичних соковитих кормів, особливо важливих для годівлі тварин у зимовий період.

Неправильно підготовлені до згодовування буряки зумовлюють отруєння тварин нітритами, що нерідко призводить до масової загибелі, особливо свиней. Згодовування пророслої і позеленілої картоплі при неправильній їх підготовці спричиняє гострі або хронічні отруєння тварин соланіном.

Заходи, спрямовані на профілактику масових захворювань тварин від поїдання соковитих кормів, полягають насамперед у здійсненні контролю їх санітарної якості за допомогою органолептичних, хімічних та біологічних методів.