Політичні концепції Середньовіччя та епохи Відродження

У Середньовіччі переважала релігійна концепція, яка базувалась на пріоритеті церковної влади над світською, а яскравими ідеологами цього часу були Аврелій Августин та Фома Аквінський. На їх думку, рівність людей, як і їх послух владі, обумовлені Богом – володарем світового порядку. До того ж, політика, на їх думку, має бути моральною, бо це відповідальність перед Богом.

Водночас, були прихильники і світської теорії (Марсилій Падуанський і Уїльям Оккам), але їх небагато. Для епохи Відродження характерна громадянська концепція, яка хоча і звільнила науку від теології, але й політику – від моралі. Сформувався «макіавеллізм» з формулою: «мета виправдовує засоби».

Еволюція політичних ідей в Київській Русі, Росії та на українських землях в ХIV—XVI століттях.

Центральною політичною проблемою того часу була проблема взаємовідносин світської та церковної влад. З одного боку, церква в Київській Русі прагнула піднятися над великокнязівською адміністрацією, що знайшло своє концептуальне відображення у церковному вченні про богоугодного володаря, в основі якого лежала ідея родового, династичного князювання.

З іншого боку,відображаючи інтереси світської влади, поступово склалася концепція одновладдя, верховенства тільки світської влади. Поряд з ідеями східнослов’янських земель навколо Києва переважали християнські морально-етичні норми (від «Церковних уставів» Володимира Великого до «Слова про закон і благодать» митрополита Іларіона та «Повчання дітям» Володимира Мономаха).

Суттєво відрізняються політична теорія і практика на українських та російських землях в ХV – початку ХVІ століть. Це пояснюються передусім тим, що в Росії вже формувалась централізована держава навколо Москви, а українські землі переживали Литовську та Польську добу своєї історії. Саме тому російська політична думка була спрямована на зміцнення власної державності, «обраного народу», як захисника православ’я, але з пріоритетом світської царської влади (І. Грозний). В Україні ж переважали загальні гуманістичні ідеї, поєднання їх з пріоритетом права Божого, відкидався «абсолютний централізм» державної, світської влади, вчені виступали за верховенство Закону й справедливості (Іван Вишенський, Петро Могила).