Сан-Томе на Прінсіпі

Острiвна держава Гвiнейської затоки, колишня португальська колонiя, що складається з двох порiвняно великих i декiлькох менших островiв. Hаселення країни однорiдне, основна його маса проживає на островi Сан-Томе. Тому подiл країни на два острови малоймовiрний, так як i приєднання Сан-Томе i Прiнсiпi до iнших держав, оскiльки на островах сформувалася своя етнiчна спiльнота з населення, яке довгочасно проживало в окремiй географiчно iзольованiй колонiї, а тепер - в однiй державi.

Отже, територiальнi межi Сан-Томе та Прiнсiпi залишаться незмiнними зi столицею в місті Сан-Томе.

Країнознавча характеристика країн Латинської Америки (на прикладі Колумбії та Венесуели).

Венесуела (ісп. Venezuela МФА: [be̞ne̞ˈswe̞la] Бенесве́ла, «мала Венеція»), офіційно Боліварианська Республіка Венесуела (ісп. República Bolivariana de Venezuela) — країна на півночі Південної Америки на узбережжі Карибського моря, межує на сході з Гайаною, на півдні — з Бразилією, на заході — з Колумбією. До складу Венесуели входять також близько сорока островів, найбільший — острівМаргарита. Населення, за переписом 2001 року, — 23,242 млн осіб, за оцінкою 2010 року — 29 105 632 осіб.

Республіка Венесуела (República Bolivariana de Venezuela - ісп. мова; Bolivarian Republic of Venezuela - англ. мова).

Географічне положення - країна розташована на півночі Південної Америки. Межує: з Колумбією – на заході, з Бразилією – на півдні, з Гайаною – на сході. На півночі омивається водами Карибського моря.

Площа території - 912, 1 тис. км.кв.

Кількість населення - 28,8 млн.чол. (2010).

Столиця - Каракас (Caracas) - 1,9 млн. чол.

Адміністративний устрій - 23 штати, федеральний (столичний) округ і федеральні володіння – 72 острови в Карибському морі. Штати поділяються на округи, округи - на муніціпії. Федеральний округ ділиться на департаменти, департаменти - на райони.

Інші великі міста - Маракайбо (1,3 млн. чол.), Валенсія (1,1 млн. чол.), Баркісімето (750 тис. чол.). Переважна частина населення живе в 150-кілометровій прибережній смузі.

Державна мова - іспанська.

Релігія - більшість віруючих - католики.

Грошова одиниця – болівар= 100 сентимів.

Національне свято - 5 липня - День незалежності (1811 р.).

Столиця — місто Каракас.

Офіційна мова — іспанська. Грошова одиниця — венесуельський болівар. Національне свято — День незалежності, святкується 5 липня від 1811 року. Венесуела — країна гір, рівнин і лісів. Основні природні райони: гірська область Анд, западинаМаракайбо, Льянос і Гвіанське плоскогір'я. Гори Анди й озеро Маракайбо на північному-заході, рівнини в центрі, дельта річки Оріноко на сході, Гайанська височина на південному-сході.

Густа річкова мережа Венесуели має вкрай нерівномірні витрати впродовж року і бурхливі літніповені. Велика частина території належить басейну Оріноко, яка практично на всій своїй течії в межах Венесуели приймає численні притоки. Ліві притоки (Апуре, Араука, Капанапара) мають рівнинний характер течії з можливістю судноплавства. У сезон дощів вони широко розливаються, затоплюючи великі площі. Праві притоки, що беруть початок у Гвіанському нагір'ї (Кароні, Каура, Вентуарі), мають багато порогів і водоспадів, у тому числі найвищий у світі водоспад Анхель.

На півдні країни існує таке рідкісне явище, як біфуркація річок: від Оріноко у верхній течії відгалужується річка Касік'яре, що несе свої води в Ріу-Негру, притоку Амазонки. Короткі річки, потоки з північних схилів Анд, впадають безпосередньо у Карибське море або озеро Маракайбо.

Ліси займають 56% території Венесуели, однак їх площа скорочується на 2,2 тис. км² на рік. На півдні і південному заході країни поширена гілея. Схили Анд і Гвіанського нагір'я до висоти 800—1200 м вкриті в основному листопадно-вічнозеленими лісами з кеш'ю і бавовняним деревом, на навітряних схилах в поясі гірських вологих вічнозелених лісів виростають хінне дерево, цедрела,воскові пальми, папороті і епіфіти. Вище межі лісу (від 2200 м) Карибські Анди покриті густимилуками з рідкісними чагарниками, у високогір'ях Кордильєри-де-Меріда поширені співтовариствапарамос зі злаковим покривом, подушкоподібними і розетковими рослинами.

Iсторiя. Історія Венесуели починається 15 тис. р. тому. У давні часи територію Венесуели заселили індіанці: кариби та араваки.

1 серпня 1498 р. Х.Колумб відкрив землю поблизу гирла р. Ориноко і, не знаючи, що це материк, назвав її островом Гарсія.

Існує версія, що назва країні дав італійський картограф Амеріго Веспуччі, який 1499 року відвідав ці місця у складі експедиції Алонсо де Охеди. Мандрівники побачили оселі місцевого населення, встановлені на палях над водою. Це нагадало їм європейську Венецію, внаслідок чого виникла назва «Венесуела»(Venezuela), тобто «Мала Венеція». Колонізація європейцями почалася в 1522, коли Іспанія заснувала місто Нуево-Толедо (з 1569 — Кумана), перше європейське поселення у Південній Америці. В 1528 р. імператор Карл V продав Венесуелу в оренду сім’ї банкірів Вельзерів із Аугсбурга в Німеччині, яким заборгував велику суму. Оренда закінчилася 1556 р. Іспанські конкістадори принесли у країну феодалізм. Виникли латифундії. Для роботи на них з Африки завозили негрів-рабів. Протягом 16-17 ст. узбережжя було центром піратства. До початку 18 ст. територія нинішньої Венесуели належала до віце–королівства Нова Гранада, а 1777 р. виокремилася в окреме генерал- капітанство. У 1783 р. було утворено суперінтендантство Венесуела. Повстання в Каракасі 19 квітня 1810 р. Десь у середині 18 ст. багатії країни почали виявляти невдоволення торговельними обмеженнями, що їх установила метрополія. Спалахували антиіспанські повстання. У столиці країни Каракасі 1806 р. виник рух за незалежність. Після повстання в Каракасі 19 квітня 1810 р. революційні сили за активної участі Ф. Міранди та С. Болівара взяли владу до своїх рук. 5 липня 1811 р. Національний конгрес проголосив країну незалежною республікою, але згодом вона була розгромлена іспанцями і 25 липня 1812 р. влада віце — короля відновилася. У період національно — визвольної війни 1810-1826 рр. Сімон Болівар створив 17 грудня 1819 р. державу Велика Колумбія, до складу якої увійшла й Венесуела. У 1829 р. Велика Колумбія розпалася і 13 січня 1830 р. Венесуела проголосила свою незалежність, а 24 жовтня стала Республікою Венесуела
Першим президентом став генерал Хосе-Антоніо Паес. Генерал-президент (1830-1835 і 1839-1843 рр.) тримав армію під контролем, у країні була демократія, латифундії зберігалися. Після президента Паеса у країні настав хаос. Остаточно ліквідували рабство 1854 р. (почали ліквідацію ще під час національно-визвольної війни). З травня 1864 р. країну назвали «Сполучені Штати Венесуели». Ситуація в країні нормалізувалася 1870 р., коли президентське крісло на 18 років (із перервами) обійняв А.Гусман Бланко. Протягом періоду правління двох вояків-президентів (1899-1935рр.) С.Кастро і Х. Гомера у країні був деспотичний режим. Диктатор Х. Гомер помер 17 грудня 1935 р., і новітня історія країни бере відлік саме від цієї дати. Після тривалого періоду диктатур 1961 року було прийнято нову конституцію.
1989 року Венесуела пережила масові заворушення, в яких загинуло більше 200 чоловік. Ці дії були відповіддю на економічну програму жорсткої економії тодішнього президента Карлоса Андреса Переса.
У лютому 1992 року група армійських офіцерів на чолі з полковником Уго Чавесом зробили невдалу спробу перевороту. Чавес був визнаний винним в заколоті і поміщений у в'язницю за його роль в перевороті, але був випущений в 1994 році. Друга невдала спроба перевороту відбулась в листопаді 1992 року.
У грудні 1998 року Уго Чавес Фріас переміг на президентських виборах. Його прихід до влади призвів до поляризації політичних сил, а конфронтація з опозицією спровокувала невдалу спробу державного перевороту 12-14 квітня 2002 року.
Згідно конституції 1999 року країна отримала нову назву – Боліваріанська Республіка Венесуела.
12 березня 2006 одноголосним вирішенням Національних зборів (парламенту) Венесуели були прийняті зміни в державній символіці, запропоновані президентом країни Уго Чавесом. Відтепер на прапорі Венесуели з'явилася восьма зірка, що символізує приєднання найсхіднішої області Гуаяна на початку XIX сторіччя.
Президентські вибори 2000, 2006 і 2012 рр. вигравав Уго Чавес.

У зв'зку із смертю Президента Венесуели Уго Чавеса 5 березня 2013 р., функції глави держави до моменту обрання нового президента виконує віце-президент Ніколас Мадуро. Дострокові президентські вибори відбудуться 14 квітня 2013 р.

Глава держави і уряду — президент, який обирається на основі загального прямого і таємного голосування більшістю голосів. Відповідно прийнятої 15 лютого 2009 року поправки до Конституції було відмінено обмеження на переобрання президента. Президент має право розпускати Національну асамблею в разі триразового відхилення його принципово важливих ініціатив. Президент також єголовнокомандувачем збройних сил країни. Президент призначає віце-президента.

Чинний президент Боліваріанської Республіки Венесуела — Уго Рафаель Чавес Фріас (ісп. Hugo Rafael Chavez Frias), обраний 3 грудня2006 року. Приступив до виконання обов'язків 10 січня 2007 року. Раніше обирався в 2000 році. Віце—президент Еліас Хауа Elías Jaua, призначений президентом 27 січня 2010 року

Законодавча влада здійснюється однопалатним парламентом — Національною асамблеєю у складі 167 депутатів, які обираються громадянами загальним прямим і таємним голосуванням за системою пропорційного представництва строком на 5 років. Надається право участі у виборах військовослужбовцям, які знаходяться на дійсній військовій службі. Голова Національної асамблеї (парламенту) — Фернандо Сото Рояс (Fernando Soto Rojas), призначена 2010 року, член Єдиної соціалістичної партії Венесуели.

Виконавча влада здійснюється президентом, який очолює уряд і призначає міністрів. Штати мають свої законодавчі збори і уряди, які очолюють губернатори. Губернатори є також представниками федеральної влади в своєму штаті. Губернатори штатів обираються згідно зі спеціальними законами штатів

Валовий національний продукт на душу населення, за оцінкою 2010 року, становив 11 889 доларів США. Для порівняння, за даними 1998 року, — 2 900 доларів США, тоді за цим показником країна посідала 57-ме місце у світі^[3].

За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation (США, 2001): ВВП — $ 81 млрд. Темп зростання ВВП — (-0,7)%. ВВП на душу населення — $3499. Прямі закордонні інвестиції — $ 1,1 млрд. Імпорт (машини і транспортне обладнання, запчастини, хімічні продукти і продовольство) — $ 19,3 млрд (головним чином США — 53,4%; Саудівська Аравія — 7,0%; Японія — 5,3%; Колумбія — 5,3%; Італія — 5,1%). Експорт (головним чином нафта і нафтопродукти — бл. 90%, а також алюміній і залізняк)- $ 25 млрд (головним чином США — 56,7%; Колумбія — 5,7%; Бразилія — 4,5%; Німеччина — 1,6%; Японія — 1,4%). Венесуела — аграрно-промислова країна з розвинутою нафтодобувною промисловістю. Основа економіки Венесуели — видобуток та експортнафти (3-є місце у світі) і природного газу. Petroleos de Venezuela — державна нафтогазова компанія Венесуели, яка володіє монопольним правом на видобуток нафти і природного газу на континентальному і морському шельфах країни.

Крім того, в надрах країни є поклади залізної руди, марганцю, алмазів, золота, нікелю, вольфраму. Промисловість країни переробляє 1/3 нафти, що видобувається. У Венесуелі виробляється сталь, прокат, пластмаси, добрива, автомобілі, побутова електротехніка, тканини, взуття тощо. Розвинена харчова промисловість.

Венесуела повністю забезпечує себе нафтою і природним газом; вона має також в своєму розпорядженні значні запаси кам'яного вугілля ігідроенергетичні ресурси. У 1990-х рр. потреби Венесуели в енергії на 91% задовольнялися за рахунок нафти і природного газу і на 8% — за рахунок ГЕС. Сумарна потужність електростанцій становила майже 18,8 млн кВт, з яких 43% припадає на ТЕС і 57% — на ГЕС.

Населення, за переписом 2001 року, — 23,242 млн осіб, за оцінкою 2010 року — 29 105 632 осіб. Національний склад був таким: метисів — 70%, білих (іспанців, португальців, італійців) — 20%, негрів — 9%, індіанців — 2%.

Згідно з підрахунком 2003 року, чисельність населення Венесуели становила 24 650 тисяч осіб (без урахування нелегальних іммігрантів таіндіанців, що живуть в джунглях внутрішньої частини країни). Основне населення країни — венесуельці. Чисельність індіанців перевищує 100 тис. осіб. Не менш 3/4 населення живе у вузькій смузі берегових гірських пасм, що тягнуться вздовж узбережжя Карибського морявід колумбійського кордону до дельти Оріноко. Ще 15% жителів зосереджено у нафтоносному районі навколо озера Маракайбо.Народжуваність у Венесуелі, за даними на 2003 рік, становила близько 19,78 на 1000 чоловік, смертність — близько 5 на 1000, априродний приріст населення — 1,48% на рік. Очікувана тривалість життя в країні становить — 70,78 років у чоловіків і 77,70 у жінок.

Населення Венесуели зросла з 766 тисяч чоловік в 1823 році до 2,4 мільйонів у 1920 році. Однак райони Гвіанського нагір'я залишалися майже незаселеними аж до Другої світової війни. Брак кваліфікованих нафтовиків на нафтопромислах після війни викликали припливінженерів і робітників з-за кордону. Крім того, уряд став вербувати переселенців в Європі і в країну ринув потік іммігрантів, особливо зІспанії, Португалії та Італії. Внаслідок імміграції до Південної Америки переміщених осіб із Західної Європи у післявоєнні роки сформувались невеликі (у кілька тисяч і сотень) діаспорні групи українців у Венесуелі. Проте спроба сільськогосподарського освоєння Гвіанського нагір'я не увінчалася великим успіхом, погано пристосовані до життя в тропічних лісах європейці врешті-решт осіли у Каракасі, Маракайбо та в інших містах^[5]. В наш час^{[ Коли? ]} багато переселенців, як легальних, так і нелегальних, прибуває з Колумбії.

Колумбія (ісп. Colombia МФА: [koˈlombja] Коло́мб'я), офіційно Республіка Колумбія — країна вПівденній Америці, що межує з Панамою на північному заході, Венесуелою на сході і північному сході, Бразилією на південному сході, Перу і Еквадором на південному заході, на півночі і заході омивається Карибським морем і Тихим океаном. Колумбія - єдина південноамериканська країна, що має вихід як до Атлантичного (через Карибське море), так і до Тихого океану.

Природні умови Колумбії дуже різноманітні. Західну частину країни, що становить приблизно 2/5 її площі, займає високогірна область Колумбійських Анд (г. Крістобаль-Колон, 5800 м) з Прикарибською і Тихоокеанською низовинами. Інші 3/5 території на схід від Анд займають степи, або льянос, басейну Оріноко і дощові ліси, або сельва, басейну Амазонки. Сх. частина країни – плоскогір'я, обрамоване Орінокською і Амазонською низовинами. Річкова мережа дуже густа, ріки порожисті, г.ч. дощового живлення. Гол. ріки: Магдалена з Каукою, Атрато (впадають в Карибське м.), притоки Оріноко – Гуавьяре і Мета, притоки Амазонки – Путумайо і Какета. З них тільки Магдалена придатна для судноплавства. Клімат екваторіальний та субекваторіальний.

Офіційна назва – Багатонаціональна Держава Болівія (Estado Plurinacional de Bolivia).

Географічне положення – держава розташована в центральній частині Південної Америки. Болівія межує на півночі і північному сході з Бразилією, на південному сході з Парагваєм, на півдні з Аргентиною, на південному заході і заході з Чілі і Перу.

Площа території - 1098,6 тис. кв. км.

Адміністративний устрій - ділиться на 9 департаментів, які поділяються на 98 провінцій, провінції на кантони.

Кількість населення -10,4 млн. чол.(2010 р.).

Столиця – Сукре (Sucre) - офіційна (284 тис. осіб - 2010 р.) та Ла-Паc (La Paz) - фактична, місце перебування уряду (835 тис. осіб. - 2010 р.).

Інші великі міста - Санта-Крус-де-ла-Сієрра, Кочабамба.

Державна мова – іспанська та інші мови всіх індійських народностей країни.

Грошова одиниця – болівіано = 100 сентаво.

Релігія – більшість населення - католики.
Членство в міжнародних організаціях - член ООН, МВФ, ОАД, Союзу південноамериканських націй.

Національне свято - 6 серпня – День проголошення незалежності (1825).