Завдання. 1. Вивчіть теоретичний матеріал, що стосується питання функцій і типів ринку, а також ключових проблем розвитку ринку в Україні

1. Вивчіть теоретичний матеріал, що стосується питання функцій і типів ринку, а також ключових проблем розвитку ринку в Україні.

2. Складіть конспект питань і дайте відповіді на такі за­питання:

2.1. Які основні функції виконує ринок?

2.2. У чому сутність регулюючої функції ринку? стимулюючої функції?

2.3. Які типи ринку виділяють? За якою ознакою?

2.4. Якими ознаками характеризується вільний ринок? Монополізований ринок? Регульований ринок?

2.5. Назвіть основні проблеми формування ринкових відносин в Україні.

Література:

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медвєдєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2000.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. Підручник. – К.: Вища шк., 1995.

3. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник. За ред. Г.Н.Климко.-К.: Вища шк. - Знання, 1997.

4. Основи економічної теорії. За ред. С.В.Мочерного. - К.: Видавничий центр «Академія»,2001.

5. Політична економія:Навч. Посібник / За заг.ред. К.Т.Кривенка.-К.:КНЕУ, 2006.

6. Семененко В.М., Коваленко Д.І., Бугас В.В., Семененко О.В. Економічна теорія. Політекономія: Навч.посіб. –К.: Центр учбової літератури, 2011.

Тема 7: Суб’єкти ринкової економіки.

Питання

1. Суть, умови, принципи підприємницької діяльності. Організаційно-правові форми підприємництва. Умови розвитку підприємництва в Україні.

2. Доходи і витрати домашніх господарств. Прожитковий мінімум та оптимальний споживчий бюджет.

3. Функції і основні напрями використання прибутку.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Суть, умови, принципи підприємницької діяльності. Організаційно-правові форми підприємництва. Умови розвитку підприємництва в Україні.

Підприємництво - це певна система функціонування підприємства (фірми), основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства.

Об’єкт підприємництва - господарська діяльність (товари, продукти, послуги). Підприємництво існує майже в усіх сферах економіки, за винятком тих, втрата державного контролю над якими загрожує безпеці держави або здоров’ю людей. Йдеться про виготовлення і реалізацію зброї, наркотиків, грошових знаків. Цією діяльністю можуть займатися лише державні підприємства. Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення і реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична, ветеринарна та юридична практика потребують спеціального дозволу - ліцензії

Суб’єкт підприємництва - підприємець (підприємство). В Україні суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, установлених Законом України «Про власність».

Відповідно до чинного законодавства України заняття підприємницькою діяльністю заборонено таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть займатися підприємництвом певні особи, зокрема ті, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини.

Підприємці - господарюючі суб’єкти, що здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання вигоди на основі найбільш доцільного і ефективного застосування виробничих ресурсів.

Підприємництво - це гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП, сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці тощо. Це така форма господарювання, за якою утверджується почуття господаря кожного учасника суспільного виробництва. Якщо розуміти його як дійову організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, то воно сприяє вільному розвитку трудящих, вихованню в них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.

Щодо Закону України «Про підприємництво», то там зазначено, що підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Основними умовами підприємництва є: реальний плюралізм форм власності, наукова правова база, стабільна політична ситуація, виважена економічна політика держави щодо підприємництва, сприятлива суспільна думка та ін.

В цілому, виділяють чотири групи умов - економічні, політичні, юридичні, психологічні.

1. Економічні умови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб’єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів. У зв’язку з цим шляхом створення економічних передумов у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

2. Політичні умови підприємництва полягають у створенні в країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Цього можна досягти на основі розробки і здійснення стабільної політики в країні. Така політика має надати усім господарюючим суб’єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури мають захищати всі види власності; в тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці.

3. Юридичні умови підприємництва грунтуються на законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для всіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати права і повну економічну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб’єкта за винятком законодавчо зумовлених випадків.

4. Психологічні умови полягають у позитивній суспільній думці щодо підприємництва, адже відсутність її стримує розвиток цього процесу. І в цьому плані є багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалось в умовах, які створювали негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдається.

Підприємницька діяльність базується на певних принципах. В Законі України «Про підприємництво» зазначені такі принципи:

1. вільний вибір видів діяльності;

2. залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

3. самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;

4. вільний найом працівників;

5. залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,

природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

6. вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

7.самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньо-економічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції.

Функції підприємництва:

1) творча функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком;

2) ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва;

3) організаційна функція підприємництва зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх використанням;

4) соціальна функція підприємництва полягає у виготовленні тих товарів (послуг), які необхідні суспільству відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону;

5) особиста функція підприємництва передбачає самореалізацію власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи.

Функції підприємництва розкривають специфічний господарсько-організаційний талант, який притаманний підприємцю, виділяють його як особистість, що має певний тип мислення, що відрізняється від усталеного, звичного.

За формами власності та організацією виділяють такі основні форми підприємництва:

1. індивідуальне – засноване на приватній власності фізичної особи та її праці;

2. сімейне – ґрунтується на приватній власності громадян – членів однієї сім’ї з можливим використанням найманої робочої сили;

3. приватне, або партнерське – в основі якого лежить створення юридичної особи з обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи), зазвичай використовується наймана праця;

4. акціонерне – засноване на власності акціонерів – власників цінних паперів (фізичні та юридичні особи);

5. орендне – власність береться у користування на певний час за відповідну плату, що дає орендарю право бути власником результатів праці, доходів та розпоряджатися майном;

6. колективне (народне) – в сонові якого лежить власність трудового колективу та майно, продукцію і доходи;

7. інноваційне – ґрунтується на інтелектуальній власності;

8. спільне – засноване на об’єднанні майна різних власників.

За сферами економічної діяльності розрізняють такі види підприємницької діяльності:

1. виробниче підприємництво (підприємництво у сфері матеріального виробництва, виробничій інфраструктурі, науково-дослідницькі роботи і конструкторські розробки);

2. комерційне підприємництво або торговельне (підприємництво у сфері обігу);

3. фінансове підприємництво (підприємництво у кредитно-фінансовій сфері: операції з цінними паперами, банківська, страхова справа).

2. Доходи і витрати домашніх господарств. Прожитковий мінімум та оптимальний споживчий бюджет.

Кінцевим підсумком розподілу фонду особистого спожи­вання є формування сімейних доходів членів суспільства.

Сім'я - це група осіб, які пов'язані між собою родинни­ми стосунками і спільно ведуть господарство для забезпечення сімейного споживання.

Домашнє (сімейне) господарство утворює завершальну фазу відтворення - споживання матеріальних благ і послуг. Ве­дення цього господарства здійснюється залежно від сімейного бюджету, що визначається співвідношенням між доходами та витратами сім'ї.

Джерела сімейних доходів такі:

• оплата праці;

• надходження із суспільних фондів споживання;

• доходи від особистого підсобного господарства;

• доходи від індивідуальної трудової діяльності;

• доходи від власності;

• доходи від підприємництва.

Використання сімейних доходів:

■ харчування;

■ оплата житла;

■ купівля одягу та взуття;

■ придбання меблів, предметів культури і побуту;

■ витрати на соціально-культурні та побутові послуги;

■ накопичення.

У період переходу до ринкової економіки в умовах не­стабільності та інфляції статистика збільшення номінальних до­ходів недостатньо характеризує рівень життя населення. Так у 80-х роках ХХ століття Україна зіткнулася з проблемою бідності.

Показник бідності визначається за аналізом:

- рівня доходу на одного члена сім'ї (нижче прожитко­вого мінімуму);

- структури домашнього споживання (зокрема, часткою затрат на харчування).

Бідність, малозабезпеченість має кілька рівнів і характе­ризується такими показниками:

• прожитковим мінімумом;

• гарантованим прожитковим мінімумом;

• мінімальним споживчим бюджетом.

Прожитковий мінімум - це сукупність товарів і послуг,

що забезпечують задоволення головних фізіологічних потреб (їжа, одяг, взуття) і основних послуг (оплата житла тощо).

Фізіологічний прожитковий мінімум - задоволення го­ловних, найелементарніших потреб і послуг.

Соціальний прожитковий мінімум - витрати на мінімаль­ні духовні та соціальні запити.

Соціально-фізіологічний мінімум - це нижча межа малозабезпеченості.

Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно за­тверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомо­ги тощо. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитко­вий мінімум і не може перевищувати вартісну величину міні­мального споживчого бюджету.

Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа біднос­ті виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг спожи­вання життєвих благ, що є мінімально достатнім для фізіологіч­ного та розумового розвитку людини й забезпечення простого відтворення її життя і працездатності.

Показник мінімального споживчого бюджету використо­вується для обґрунтування:

• мінімальної заробітної плати;

• мінімальних пенсій, стипендій та інших соціальних ви­плат.

Соціальним орієнтиром є оптимальний споживчий бю­джет, який розраховується за нормами та нормативами спожи­вання, що задовольняють розумні, раціональні потреби.

3. Функції і основні напрями використання прибутку.

В результаті реалізації продукції підприємство отримує відповідну суму грошей - валову виручку (валовий дохід). Частина виручки йде на заміщення спожитих засобів виробництва, частина, що залишається, являє собою прибуток підприємства. Отже, прибуток - церізниця між виручкою від реалізації продукції і витратами, які включаються в собівартість продукції. Метою діяльності кожного підприємства є отримання прибутку.

Прибуток - у широкому розумінні це різниця між отриманою виго­дою і понесеними при цьому затратами, у вузькому - це дохід від реаль­ного капіталу.

За визначенням Карла Маркса:

Прибуток - це додаткова вартість представлена не як приріст змінно­го капіталу а як породження всього авансового капіталу.

Значення прибутку зростає, що обумовлено наступними причинами:

¨ Він стимулює ріст виробництва, цим самим зацікавлюючи колектив підприємства в ефективному веденні господарства. На рівні підприємства по розміру отриманого прибутку можна зробити висновок як про його ефективність в цілому, так і про окремі економічні і технічні заходи.

¨ Він є джерелом утворення госпрозрахункових доходів підприємства, за рахунок яких здійснюється технічна модернізація підприємства і стимулювання праці працівників.

Виділяють такі види прибутку:

1) бухгалтерський прибуток - визначається як різниця між валовим до­ходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зо­внішніми) витратами виробництва;

2) економічний прибуток - визначається як різниця між валовим до­ходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нор­мальний прибуток) витратами виробництва;

3) нормальний прибуток - звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжу­вати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу;

4) монопольний прибуток - прибуток фірми, яка займає монопольне (виключне) становище на ринку.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величи­на) та норма (якісний відсотковий показник).

Напрями розподілу прибутку, що одержує фірма (підприємство) не­залежно від форм власності, принципово не відрізняються, що зумовлено самою природою прибутку і потребами розширеного виробництва.

Розподіляючи чистий прибуток, фірма (підприємство) повинна ви­значити оптимальне співвідношення між фондом нагромадження і фон­дом споживання. Кошти фонду споживання спрямовуються на виплати премій за підсумками виробничої діяльності, матеріальної допомоги, дивідендів, здійснення житлового будівництва, зміцнення матеріаль­ної бази соціально-культурної сфери, культурно-масових заходів і за­доволення інших соціальних потреб підприємства. Кошти фонду на­громадження є основним джерелом фінансування науково-дослідних і конструкторських розробок, поновлення і розширення основних фондів, приросту оборотних засобів та інших цілей розширеного відтворення.