Методика підрахунку ефективності

Заходи з стандартизації повинні бути цілеспрямованими, обґрунтованими і переконливими. Адже введення стандарту може викликати збільшення витрат на одному етапі, але подає надії для одержання економії на іншому, в результаті чого економічний ефект є різницею між спільною сумою економії і частковими затратами. Економічна ефективність стандартів не є сталою величиною, вона може збільшуватися чи зменшуватися залежно від умов і масштабів їх використання. Для визначення економічної ефективності стандартів існує багато різних формул, але в принципі вони мало чим відрізняються одна від другої. Так, наприклад, В.С. Чурін запропонував формулу економічної ефективності, яка найбільш зручна для практичного використання в роботах з стандартизації:

де Э₀, Ф₁, Ф₂, Ф₃ – середньорічна ефективність від введення стандарту: спільна, в проектуванні, у виробництві, в експлуатації;

Р₀ - одночасні затрати з створення стандарту;

Э₁, Э₂, Э₃ – середньорічна економія від введення його відповідно в проектування, у виробництво, в експлуатацію;

Р₁, Р₂, Р₃ – індивідуальні одночасні затрати з введення стандарту в проектування, у виробництво, в експлуатацію.

За цією формулою можна визначити як умовну, так і реальну ефективність стандарту. В першому випадку розрахунок беруться приблизні дані, а в другому – звітні.

Одночасні затрати з створення стандарту Р₀ складаються із витрат:

• техніко-економічна основа і доказ доцільності розробки стандарту;

• підбір, систематизація, вивчення і об’єднання необхідних для розробки стандарту вихідних матеріалів, в тому числі іноземних;

• складання, узгодження і затвердження технічного завдання на розробку стандарту;

• проведення необхідних експериментальних робіт;

• розробка робочих креслень та іншої технічної документації, в тому числі за методом випробувань головного зразка стандартизуючого виробу;

• розробка, узгодження, затвердження проекту стандарту, включаючи витрати на проведення експертно-технічних засідань і засідань технічних рад;

• виготовлення і випробування головного зразка стандартизованого виробу;

• технічно-економічна основа, включаючи витрати на розробку плану введення і розрахунки техніко-економічної ефективності;

• розробка робочих креслень та іншої технічної документації на всі типорозміри виробів за даним стандартом;

• видання стандарту, розмноження робочих креслень та іншої технічної документації;

• транспортні і поштово-експедиційні затрати, пов’язані з розповсюдженням проекту стандарту на вимогу і т.д.;

Середньорічна економія від введення стандарту в проектування Э₁, складається із економії на:

· підвищення якості, надійності і довговічності стандартизованих виробів і зниження експлуатаційних затрат;

· скорочення об’єму, трудомісткості, ціни і строків виконання проектно-конструкторських робіт по всіх організаціях, використовуючи даний стандарт, внаслідок можливості повторного використання раніше випущених робочих креслень та іншої технічної документації для основного і допоміжного виробництва;

· зниження трудомісткості виконання різних монтажних схем внаслідок можливості прийняти стандартні умовні графічні зображення і означення;

· звільнення конструкторів від необхідності повторного випуску технічної документації, що дає можливість використання їх для творчої праці по створенню нових конструкцій;

· скорочення витрат матеріалів (в даному випадку креслень світ­лочутливого та іншого паперу) і об’єму копіювальних робіт, зменшення праці в технічних архівах, світлокопіювальних майстерень, завдяки зменшенню кількості креслень та іншої технічної документації;

· скорочення витрат на переробку креслень та іншої технічної документації внаслідок спільного підвищення якості і стабільності в результаті стандартизації;

· зменшення часу на узгодення і затвердження повторно випущених креслень, технічних умов, правил прийомки;

· усунення необхідності повторного складання калькуляції на проектно-конструкторські роботі.

Індивідуальні одночасні витрати на введення стандарту проектування Р₁ включаючи витрати на:

· використання стандартів та інших нормативів, робочих креслень, технічних умов, якщо вони не були безкоштовно одержані від проектної організації;

· розробку і узгодження місцевих обмежень стандарту з обліком особливостей виробництва;

· ознайомлення конструкторів, робітників відділів технічного контролю з новим стандартом, умовами його використання, робочими кресленнями, технічними умовами;

· коректування креслень і іншої технічної документації з метою приведення їх у відповідність з введеним стандартом, а також оформлення і випуск повідомлень на внесення змін в технічну документацію й інші витрати, пов’язані з введенням стандарту в проектування.

Середньорічна економія від введення стандарту виробництва Э₂ утворюється із економії від:

· організації спеціалізованого чи централізованого виробництва продукції за новим стандартом;

· скорочення об’єму, трудомісткості, ціни і строків підготовки виробництва даного виду продукції;

· зменшення номенклатури матеріалів, які одержує кожен завод, що знижує транспортні і складські витрати, спрощує подачу замовлень на ці матеріали, напівфабрикати, вузли і деталі, полегшує облік і планування, вивільнює площі складів і зменшує оборотні засоби;

· зменшення номенклатури використаного технологічного оснащення, що полегшує і прискорює підготовку нового виробництва, забезпечує повноцінне використання технологічного оснащення, що зменшує використовувані площі;

· скорочення витрат на придбання чи виготовлення інструментів другого порядку;

· застосування прогресивних видів матеріалів з метою зниження собівартості виробів і їх ваги;

· впровадження прогресивних форм організації і спеціалізації виробництва, що сприяють механізації і автоматизації технологічних процесів, прискоренню циклу виробництва, зниженню накладних витрат і підвищенню продуктивності праці;

· введення більш прогресивної технології багатосерійного і навіть масового виробництва;

· покращення використання обладнання, збільшення випуску продукції з одного квадратного метра виробничої площі;

· введення взаємозаміни ручних пригінних робіт при складанні;

· використання активних методів контролю і зв’язаного з цим зниженням витрат органу;

· скорочення строків, освоєння нових виробництв завдяки використанню типової технологічної документації.

Індивідуальні одночасні витрати на введення стандарти вироб­ництва Р₂ складаються з витрат на:

· організацію чи реорганізацію виробництва на спеціалізованих заводах, враховуючи витрати на їх переоснащення, проектування і виготовлення технологічного оснащення;

· налагодження обладнання, навчання і перепідготовку кадрів та інших витрат, пов’язаних з освоєнням нового виробництва.

Середньорічна економія від введення стандарту в експлуатаціюЭ₃ досягається за рахунок:

· скорочення експлуатаційних витрат в результаті підвищення якості і збільшення строків служби виробів;

· зниження експлуатаційних витрат за рахунок збільшення економічності машин;

· скорочення витрат на навчання чи перепідготовку обслуговуючого персоналу завдяки агрегатуванню машин і широкому їх застосуванню в даній галузі народного господарства;

· зниження витрат на придбання і збереження запасних частин;

· здійснення агрегатного ремонту машин (шляхом використання

· змінних взаємозамінюючих вузлів і агрегатів).

Індивідуальні одночасні витрати Р₃ на введення стандарту в експлуатацію залежать від:

· витрати на навчання чи перепідготовку експлуатаційного пер­соналу;

· вартості демонтажу і монтажу нового обладнання, необхідного для виготовлення стандартизованих виробів.

Але треба рахуватися з таким фактом, що чим складніша конструкція стандартизованих виробів, тим більше коло питань розглядається стандартом, особливо параметричним, тим більш складним стає визначення техніко-економічної ефективності. Відносно таких стандартів, умови введення яких пов'язуються з проведенням великих організаційно-технічних заходів у промисловості, для підрахунку річного економічного ефекту 3 може бути використана методика колишнього Державного науково-технічного комітету Ради Міністрів СРСР:

де С₁, С₂ – собівартість одиниці продукції чи витрати на виробництво одиниці роботи до проведення і після проведення стандартизації;

К₁, К₂ – питомі капітальні витрати, або сума виробничих основних фондів на одиницю річного випуску даної продукції, чи на одиницю річного об'єму роботи до проведення і після проведення стандартизації;

В₂ – річний об’єм виготовленої продукції чи виконаної роботи в натуральних одиницях на другий рік проведення стандартизації;

Е – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних витрат (величина, зворотна нормативному строку окупності, прийнятим рівним 0,2).

У вказаній вище методиці є спеціальний приклад розрахунку економічного ефекту від розроблення і введення стандартів. Тим самим стандартизація офіційно відноситься до числа заходів по впровадження нової техніки, що в ряді випадків важливо для винагороди авторам проектів стандартів за їх розроблення. Ця типова методика одержала широке застосування в промисловості, вона добре знайома конструкторам, технологам, економістам, господарникам.

Як при зниженні вартості, так і підвищенні якості виробів у ре­зультаті його стандартизації спільний економічний ефект складається із одних і тих же складових, одержаних в результаті економії матеріалів, або зниження вартості заготовок, зменшення витрат на заробітну плату, енергію, паливо, зменшення браку, зниження витрат на ремонти, амортизацію обладнання і умовно-постійних накладних витрат і капіталовкладень. Методика подібних розрахунків розроблена Всесоюзним науково-дослідним інститутом по нормалізації в машинобудуванні і викладена в “Рекомендації Р6-63”.

Оцінка ефективності стандартизації і уніфікації за допомогою системи коефіцієнтів.

Для оцінки ступеня використання спільних деталей і вузлів в но­вих конструкціях машин і обладнання, результатів уніфікації і ступеня насичення об'єктів виробництва стандартизованими агрегатами, вузлами і деталями, а також для вияснення об’єму кооперування в основному і допоміжному виробництвах застосовують різні коефіцієнти, даючи змогу порівняти старе з новим. До цих коефіцієнтів відносяться:

К₁ – ваговий коефіцієнт, відношення ваги виробу до периметра, який характеризує його виготовлення, міцність, розміри;

К₂ – коефіцієнт, який являє собою відношення чистої ваги деталей, виготовлених із прокату, до ваги виробу, а також до ваги всього використання прокату;

К₃ – коефіцієнт номенклатури використаного прокату (профілі, розміри, марки матеріалів, особливі вимоги до прокату в змозі постачання і т.п.) – це відношення числа кожного названого із видів прокату до спільного числа з урахуванням марок, профілів і розмірів;

К₄ – коефіцієнт використання прокату, який являє собою відношення чистої ваги деталей, виготовлених із прокату, до ваги використаного прокату.

К₅ – коефіцієнт, який характеризує відношення чистої ваги литих деталей із сірого ковкого і модифікованого чавуну, стального і кольорового лиття (разом і окремо від кожного виду) до ваги заготовок;

К₆ – коефіцієнт, який характеризує використання литих деталей: те ж, що і К₅, але до ваги готового виробу;

К₇ – коефіцієнт, який характеризує питому вагу деталей, що не підлягають механічній обробці (включаючи деталі з механічною обробкою менше 50 % поверхні), це відношення кількості таких деталей до загальної кількості деталей у виробі;

К₈ – коефіцієнт, який характеризує питому вагу деталей, які мають 50 % поверхні, що підлягає механічній обробці і які являють собою відношення кількості таких деталей до загальної кількості деталей у виробі;

К₉ – середньозважений показник точності виробу, сума виробленої кількості деталей різних класів точності, помножена на номер класу, поділена на загальне число деталей у виробі;

К₁₀ – середньозважений показник чистоти поверхні означає, що сума виробленої кількості деталей різних класів чистоти поверхні помножена на номер класу, поділена на число деталей в даному виробі;

К₁₁ – коефіцієнт, який характеризує питому вагу стандартизованих, (нормалізованих) і уніфікованих агрегатів і вузлів у виробі, який являє собою відношення кількості цих агрегатів і вузлів до кількості всіх агрегатів і вузлів у виробі;

К₁₂ – коефіцієнт, що характеризує питому вагу стандартизованих (нормалізованих) і уніфікованих деталей у виробі, що означає відношення кількості таких деталей до загальної кількості всіх деталей у виробі;

К₁₃ – коефіцієнт, що характеризує кількість деталей на один виріб, який являє собою відношення числа всіх деталей в новому виробі до числа деталей в існуючому чи модернізуючому виробі;

К₁₄ – коефіцієнт повторності деталей – це відношення кількості де­талей (штук) на один виріб до кількості оригінальних деталей;

К₁₅ – коефіцієнт повторності розмірів деталей, які скріплюють (по кожному виду окремо), являє собою відношення кількості скріплюючих деталей кожного типорозміру до кількості найменування таких деталей у виробі;

К₁₆ – коефіцієнт конструктивного відношення деталей – це відношення кількості раніше освоєних на виробництві деталей до числа деталей у новому виробі;

К₁₇ – коефіцієнт повторності конструктивних елементів (отворів, маючі вільні розміри; отвори, які мають різні допуски; зовнішні нарізи в отворах деталей, зовнішні діаметральні розміри, які мають різні допуски, внутрішні шліцові поверхні; шпоночні пази на валах і в отворах і т.п.), являє собою відношення кількості даного конструктивного елемента у виробі до кількості назв цього ж елемента.