Військовий устрій

Запорізька Січ виникла як військово-політичне утворення у Середньому Подніпров’ї з оригінальним адміністративно-територіальним устроєм. Тут був і військовий і територіальний поділ. У військовому плані Січ та усе козацьке військо поділялося на 38 куренів, які об’єднувалися в сотні (сотні обєднувалися в полки), а територіально на 5-8 паланок на чолі з полковниками.

Козацьке військо було як пішим, так і кінним. На озброєнні запорожці мали гармати, мушкети, пістолети, шаблі, списи, лук, стріли. Кількість війська не була постійною і коливалася від 6 до 15 тис. добре озброєних козаків. Січ мала свій флот, що складався з 80-150 човнів “чайок”. На кожній “чайці” розміщувалось 20-30 веслярів, 50-70 бо­йових козаків, 4-6 гармат.

Основою державного управління козаків був Кіш – своєрідний козацький уряд, центральний орган управління, очолюваний гетьманом.

Землі Запорізької Січі займали майже всю територію нинішньої Кіровоградщини, всю Дніпропетровщину, на Миколаївщині лівий бе­рег Бугу, частину Херсонської, Запорізької, Донецької і Харківської областей.

Запорізька Січ мала більшість ознак державності: територію, населення та верховну владу. Проте в сучасному розумінні її назвати державою не можна. Як інші держави, вона не мала свого громадянства. Спочатку козаки були піддани­ми Литви, потім Речі Посполитої, пізніше Гетьманщини, зрештою, московського царя. Не було такої повнокровної економіки, фінансової системи, господарської інфраструктури, власних грошей. Не було міст, узагалі кам’яних будівель. На­віть у часи найвищого розвитку населення Запоріжжя не перевищувало 100 тис. осіб. Проте фактично від часу заснування до повної ліквідації Запорізька Січ зберігала свій автономний статус.

Політичний устрій Запорізької Січі базувався на принципах козацької демократії як народовладдя в межах одного суспільного стану – козаків. Лише вони мали право на вирішення внутрішніх справ, могли обирати і бути обраними, мали право займати військові, адміністративні, судові посади. Хоча в Запорізькій Січі і перебували особи, що не належали до козацького стану, проте вони не були ані рабами, ані кріпаками. Майнова нерівність існувала, проте вона мала лише економічний, а не юридичний характер. Багатші не мали права-привілею над біднішими. Різниці між козацькою аристократією і голотою у правовому відношенні не існувало. Взаємини регулю­валися не нормами писаного права, а звичаєвим правом військового товариства. Козацька правосвідомість забезпечувалася повагою до традицій та заборон, які мали силу закону.

За формою правління Запорізька Січ відносяться до типу демократичної республіки. Саме так, зокрема, визначив державний устрій Січі посол Венеціанської респуб­ліки Альберто Віміні, який у 1650 році перебував в Україні. Органом прямої демократії виступала козацька рада. Вона не була представницьким органом як у Західній Європі. В ухваленні законів і управлінні справами безпосередню участь брали лише представники одного суспільного стану – козаки.

Таким чином, Запорозька Січ – це феномен світової цивілізації. Своїм суспільним укладом, структурою, військовою організацією, законами, побутом і звичаями Січ не мала аналогів. Січ була рятівницею і рідною домівкою для козака і всіх, кому потрібний був її захист. Січ була зразком поєднання демократизму зі суворістю порядків і самодисципліни. Січ була колискою української державності, контролюючи значні території, утримуючи багатотисячну армію, адміністративний апарат. Січовики мали символіку: прапори, гімн, герб. Столицею Запорозької Січі була могутня фортеця. На Запорожжі існувало суворе законодавство, що не допускало будь-яких аморальних вчинків. Нещадно викорінювалося злодійство, розбій, конокрадство. Не було місця в цьому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству.

Військова рада

Найвищим органом козацького самоврядування Запорозької Січі була загальна, або військова рада, на якій вирішували найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики: військові й господарські питання, обирали і зміщали козацьку старшину. Рада збиралася щорічно 1 січ­ня та 1 жовтня (на Покрову), а також у випадку нагальної потреби. Раду могли скликати гетьман, митрополит, а у військовий час просте козацтво і навіть сторонні особи.

Козацька рада була органом законодавчої влади, але не у формі представницького органу, яким були станові парламенти європейських держав тих часів, а у формі прямої участі в управлінні справами Війська Запорізького всіх членів козацького війська, тобто всього козацького стану. Вона по суті була органом найвищого порядку в управлінні козацьким військом

До компетенції ради належали питання війни і миру, військових походів, покарання злочинів, щорічних перерозподілів земель між куренями, виборів всіх службових осіб Січі тощо.

Подібні збори скликалися по куренях та паланках. На радах усі козаки мали рівні права і право голосу. Військові ради були вищим військовим, адміністративним і судовим органом.

Військова старшина

Виконавча влада зосереджувалась у руках військової старшини – військових начальників, до яких належали гетьман (кошовий отаман), військо­вий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани.

Кошовий, військовий суддя, військовий писар та військовий оса­вул здійснювали керівництво адміністративними, військовими, госпо­дарськими і навіть духовними справами всього Війська Запорозького. Всі інші посадові особи лише допомагали їм, виконували накази, але не мали права приймати самостійні рішення, що виходили за межі їхньої компетенції.

Нижчі посади займали військові службовці: підписар, булавничий, хо­рунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, толмач, шафар, кан­целяристи. До похідних та паланкових начальників належали полков­ник, осавул та писар. Всього була 21 посада.

Кошовий отаман (гетьман)

Він був главою Запорізької республіки, головнокомандувачем зброй­них сил і військовим комендантом Січі.

Кошовий отаман представляв усю вищу владу – військову, ад­міністративну, судову і духовну. Під час військового походу він діяв як необмежений диктатор і міг карати на смерть. До обов'язків отамана належали: затвердження об­раних на військовій раді старшин; розподіл військових трофеїв; під­тримка дипломатичних відносин з сусідніми державами; прийом і розподіл у січову та паланочні церкви духовенства з Києва; головуван­ня на суді, де розглядалися найтяжчі злочини, загальне керівництво військовими справами, затвердження розподілу земельних угідь між куренями.

Кошового отамана обирали на рік. Якщо він за цей час зумів за­воювати авторитет козаків, його могли переобрати ще на один тер­мін. Небагатьох, найбільш популярних і авторитетних ватажків (Іва­на Сірка, Костя Гордієнка, Петра Калнишевського) переобирали 10-15 разів. Життя кошового отамана, як і інших старшин, нічим не відрізнялося від життя рядових козаків. Після обрання на посаду вони жили в тому самому курені, що й раніше. Лише в останні роки існування Січі військова старшина почала зводити для себе окремі бу­динки.

Військовий суддя

Другою особою після кошового отамана на Січі був військовий суддя, якого також щорічно обирали на військовій раді. Він був хранителем старих звичаїв і порядків, на яких тримався весь козацький ус­трій. Обов'язком суддів було здійснювати суд "скоро, право й нелицеприятно". Писаних законів на Січі ще не було, тому суддя керувався традиціями. Ви­роки з найбільш важливих справ він передавав на затвердження військовій раді чи кошовому. Інколи військовий суддя замі­щав останнього, називаючись "наказним кошовим отаманом". Ознакою влади військового судді була велика срібна печатка, якою він затверджував рішення військової ради. Як і кошовий, суддя жив ра­зом з іншими козаками свого куреня.

Військовий писар

Він також обирали на військовій раді та відав усіма письмовими справами Запорозького війська: приймав листи, ордери, укази, розсилав по куренях розпорядження кошового отама­на, вів дипломатичне листування. Це була дуже важлива і впливова посада, бо більшість простих козаків і навіть деякі гетьмани були не­письменними. Тому писарі по декілька років поспіль переобиралися на свої посади. Зовнішньою ознакою військового писаря був каламар – чорнильниця у довгій срібній оправі й гусяче перо за вухом.

Військовий осавул

Він мав широке коло обов'язків. У мирний час він слідкував за порядком на Січі, за виконанням судових вироків, проводив слідства, заготовляв продукти для війська на випадок війни, охороняв послів, що приїжджали на Запорожжя. Під час походу він очолював розвідку, що йшла попереду війська, слідкував за ходом битви і міг вносити корективи, підтримував порядок у військовому таборі. Під час війни йому призначали помічників – підосавула та військового обозного, який відав артилерією та харчуванням.

Середня ланка управління

Цю ланку виконавчої адміністрації становили військові чиновники, які допомагали військовій старшині управляти козацьким військом. Серед них виділявся довбуш, що збирав козаків на раду, мав бути присутнім під час виконання судових вироків, організовував стягнення податків та торговельного мита. Військовий пушкар відав козацькою артилерією, був комендантом військової в’язниці. Військовий тлумач виконував обов’язки перекладача. Кантаржей наглядав за дотриманням еталону мір та вагів на всій території Запоріжжя.

Нижче військове козацьке управління

Низовою військовою одиницею в козаків виступав курінь, який очолював курінний отаман. У складі куреня було кілька десятків козаків. Вони обирали курінного отамана терміном на один рік, який займався господарськими, фінансовими і військовими справами куреня, здійснював управління справами, організовував нав­чання новоприбулих козаків, забезпечував провіантом і зброєю, мав судову компетенцію в адміністративних і цивільних справах. Курінні отамани виступали посередниками між військовою старшиною і простим козацтвом. Їх козаки слухали більше, ніж ко­шового чи суддю.

Об’єднання кількох куренів називалося сотнею. На чолі сотні стояв сотник. До його адміністрації входили: писар, декілька хорунжих та осавулів. Сотник мав адміністративні, військові, господарські, фінансові функції, а також судові у цивільних справах.

Полк об’єднував кілька сотень козаків. На чолі полку стояв полковник, який у своїй діяльності опирався на адміністрацію: кошового обозного, полкового писаря, полкового суддю, декількох полкових хорунжих і бунчужних.

За військовою старшиною йшла старшина похідна та палан­кова.

Похідна старшина – полковник, осавул і писар – діяли під час війни.

Паланкова старшина – полковник, осавул, писар, підосавул та підписар – здійснювала керівництво в межах паланки.

Особливе місце в Запорозькій Січі займали "старці" – ко­лишні військові старшини, які через похилий вік залишили свої поса­ди. Це була основа війська, носії його традицій, які суворо слідкували за дотриманням козацьких звичаїв.

В організації козацького самоврядування, що складалося на Запо­розькій Січі протягом десятиліть, поєдналися демократизм і одно­осібне керівництво, альтернативність думок при обговоренні й обов'язковість виконання прийнятого рішення, відповідальність усіх і кожного за загальну справу. Досвід козацького самоврядування дав можливість Січі не просто існувати, а активно діяти, впливати на іс­торію всієї Східної Європи протягом двох століть.