Входження українських земель до складу Литовської держави

Як нам відомо, в середині XIV ст. Галицько-Волинська держава втратила свою незалежність. У цей час почали зміцнюватись сусідні з Україною держави – Литва, Польща, Московія.

В II пол. XIII – на поч. XIV ст. відбулося об’єднання литовських земель в єдину централізовану державу. 1340 року литовський князь Ольгерд проголосив, що вся Русь повинна належати литовцям. У 1362 р. литовці зайняли Київ і рушили на Поділля, завдали нищівної поразки Золотій Орді. В той час до Литви відійшла приблизно половина земель Київської Русі. Велике князівство Литовське стало найбільшим у Європі.

Більшість українських князівств, щоб звільнитися від васальної залежності від Золотої Орди, воліли увійти до складу Великого Князівства Литовського (ВКЛ), яке активно розширювало свої володіння. Литовці здобули прихильність місцевого населення, оскільки воювали з татарами, виганяли їх з України. Велике значення при цьому відігравало християнське віросповідання, на відміну від мусульманської віри ординців. Українська мова була в широкому вжитку, а українські князі зберігали всі свої привілеї та багатства.

Таким чином українські землі увійшли до складу Литовського князівства зі збереженням своєї державності. При цьому, відбувався корисний взаємовплив литовського та руського етнічних елементів у суспільно-політичній, урядово-адміністративній, духовній, культурно-побутовій, звичаєво-правовій та інших галузях.

Столицею князівства Литовського стало місто Вільно. Вже великий князь Гедимін, що титулував себе «королем Литовським і Руським». З часом «руська віра», мова, звичаї настільки поширюються в Литві, що, по-суті, стають вірою, мовою і звичаями князівського двору. Відомо, що Ягайло з Вітовтом листувалися лише «по-руськи». Звички до руської культури князь Ягайло переніс і до Польщі, коли став польським королем. Мовою «руською» (староукраїнською) великі князі пишуть свої привілеї поодиноким землям, видають ухвали, устави, різні державні акти, потроху ця мова набуває характеру державної. Це був рідкісний випадок, коли пануюча політична народність підпала під духовний і культурний вплив підлеглої народності.

Разом з тим, з середини XV cт. поступово відбувається втрата державності українських земель та посилюється залежність від влади ВКЛ.

З кінця ХІV ст. політичні умови на українських землях загострилися внаслідок жорстоких військових зіткнень на Півдні, посилення класового і політичного гніту на Заході і Подніпров’ї і поступовому зближенні Великого князівства Литовського і королівства Польського. Особливе значення по своїх політичних наслідкам мали унії Великого князівства Литовського і королівства Польського, підписані 1385 р. в м. Креві та 1413 р. в м. Городелі.

В результаті Кревської угоди був укладений династичний союз двох держав Великого князівства Литовського і королівства Польського. Разом з литовськими князями присягу на вірність польському королеві підписали київський, волинський і новгород-сіверський князі, що означало перехід названих князів разом з їх землями і підвладними людьми в підданство польській короні. При цьому князі південно-руських земель перетворилися в удільних, залежних від великокнязівської влади. На цих територіях деякий час зберігалися порядки, запозичені від Древньої Русі, що отримали закріплені в ряді статутних грамот, обласних і земських привілеях. Однак ці князівства поступово були ліквідовані. Так стала здійснюватись загарбницька політика польських феодалів.

Реалізація умов Кревської унії погіршила положення південноруських земель. Перш за все це стосується Галичини, державно-правове становище потерпіло корінні зміни в перші десятиліття після її захоплення Польщею. Вже в 1350-1358 рр. вона була перейменована в “Королівство Русь”, а король Польщі іменував себе “государем і спадковим володарем Русі”.

В кінці ХІV – початку ХV ст. в інтересах польських магнатів галицькі землі почали включатись в склад королівства Польського. В 1434 р. були ліквідовані політико-адміністративний устрій і правові інститути. На території Галичини вводились польське право, і вона була перетворена в польську провінцію під назвою “Руське воєводство”. Отримавши такі ж приблизно права, якими користувалась польська шляхта, галицькі магнати, середні і дрібні феодали прийняли нові політичні порядки, встановлені на цих землях Польщею, а частина Галичини, що отримала назву Буковина, в 1359 р. ввійшла в склад Молдавської держави. До середини ХV ст. вона зберігала свій попередній внутрішній устрій, а в першій половині ХVІ ст. Буковина підпала під владу Туреччини. Закарпаття ж в складі Угорщини зберігало раніше існуючі місцеві територіальні утворення. В кінці ХІV ст. більшість закарпатських земель знаходилась в руках подільського князя Ф. Коріатовича. У важкій і довгій боротьбі український народ відстоював свою мову, культуру, звичаї предків і віру.

За умовами Городельської унії 1413 р. змінилося положення Великого князівства Литовського, в складі якого згодом були відновлені Київське і Волинське князівства. Спостерігався процес консолідації різних по територіальному і етнічному походженню станів землевласників в загальний пануючий клас. Без особливого опору пануючих класів Київська земля була перетворена в провінцію Великого князівства Литовського.