ВИСНОВКИ. Період розпаду був закономірним етапом розвитку Київської Русі ХІІ–XIІІ ст

Період розпаду був закономірним етапом розвитку Київської Русі ХІІ–XIІІ ст. Це привело до утворення окремих держав. Проте в другій половині XIІІ ст. в результаті подальшого розвитку суспільства (зростання політичного та економічного значення міст), диференціації власності на землю посилюються сили централізації, носіями яких було середнє та дрібне боярство, а також міське населення. З розпадом України-Русі та занепадом Київського князівства традиції українського державотворення не перервалися. Вони проявилися у піднесенні Галицько-Волинської держави.

Роль Галицько-Волинського князівства в розвитку української державності важко переоцінити. Князівство охоплювало до 90 відсотків української території, охороняло український народ від поневолення та асиміляції з боку агресивно налаштованих сусідніх держав. Галицько-Волинське князівство широко відкрило двері західноєвропейському культурному впливу на Україну, зберігаючи, однак кращі традиції української культури. В постійній боротьбі з загарбниками (Ордою, Литвою, Польщею, Угорщиною) Галицько-Волинське князівство гідно репрезентувало себе в світі в якості спадкоємиці Київської держави.

Протягом другої половини XIII – першої третини XIV ст. Галицько-Волинське князівство досягло значного рівня політичного розвитку. Його залежність від Орди була меншою, ніж князівств Північно-Східної Русі. Проте відносна слабкість сил централізації, припинення князівської династії та посилення північно-східних держав призвели до того, що у 40–60-х роках XIV ст. більша частина політично роз'єднаних українських земель підпали під владу Великого князівства Литовського, в межах якого довгий час зберігалася автономія Волині та Київської землі.

Тема 6Державно-правове становище України в складі Литви,Польщі, Золотої орди (друга половина ХІV ст. – перша половина ХVІ ст.).