Система правоохоронних органів

Закон є ключовим елементом соціального контролю в сучасних суспільствах. На відміну від неформальних норм, таких, як народні звичаї і моральні засади, закони є нормативними актами найвищого органу державної влади, прийнятими в законодавчому порядку. Злочин - форма девіантної поведінки, що досягла міри соціальної небезпеки, визначуваної карним законом. Тому деякі дії вважатимуться кримінальними, якщо держава сформулює і визнає відповідну систему законів. Проте загальна риса злочинів полягає не в тому, що вони обов'язково є актами, які людина оцінює як аморальні або порочні. Наприклад, багато росіян рахують приховання прибутків від податкової інспекції не великим злом, чим їх батьки і діди вважали придбання і продаж підпільно виготовлених спиртних напоїв. Відмінною рисою злочину можна назвати те, що індивіди, що порушують закон, можуть бути заарештовані, судимі, оголошені винними і позбавлені свободи, майна і навіть життя, вони з великою вірогідністю можуть стати підопічними складної соціальної системи карного правосуддя - органів "швидкого реагування", що включають міліцію, прокуратуру, суди і в'язниці.

Практично кожен росіянин дивився хоч один телевізійний кримінальний серіал. Сценарій більшості з них неминуче зводиться до наступного: скоєний серйозний злочин; герой серіалу - поліцейський або детектив - вивчає докази і знаходить підозрюваних; прокурор пред'являє їм звинувачення; суддя і присяжні виконують свій обов'язок; злочинців супроводять у в'язницю. Проте в реальному житті часто складається інша картина.

Наприклад, згідно із статистичними цими Бюро юстиції США, з кожних 100 карних злочинів, що здійснюються в цій країні, в поліцію повідомляйся тільки про 33. З цих 33 тільки шість злочинів розкриваються, завершуючись арештом підозрюваного. З цих шести заарештованих тільки проти трьох порушується судова справа і виноситься судове ув'язнення. З цих трьох у в'язницю відправляють тільки одного; два інші випадки відхиляються унаслідок проблем з доказами або свідками, або ж замість в'язниці обвинувачені потрапляють в лікувальні заклади. З тих злочинців, яких відправляють у в'язницю, більше половини отримують за вироком не менше п'яти років. Проте в середньому ув'язнений звільняється приблизно через два роки.(Vander Z.J.W. Sociology: the core. 2 ed. N.Y.: McGraw - Hill Publishing Company, 1990. P. 138.)

Міліція в РФ - це система державних органів виконавчої влади, покликана захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян від злочинних і інших протиправних посягань і наділена правом застосування заходів примусу. Міліція повинна забезпечувати особисту безпеку громадян; попереджати і присікати злочини і адміністративні правопорушення; розкривати злочини; охороняти громадський порядок і забезпечувати громадську безпеку; надавати допомогу в межах, встановлених Законом РФ "Про міліцію", громадянам, посадовцям, підприємствам, установам, організаціям і громадським об'єднанням в здійсненні їх законних прав і інтересів. Діяльність міліції будується відповідно до принципів законності, гуманізму, пошани прав людини, гласності. Міліція вирішує завдання, що стоять перед нею, у взаємодії з іншими державними органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами і громадянами.

Міліція в Росії підрозділяється на кримінальну міліцію і міліцію громадської безпеки (місцеву міліцію). Основними завданнями кримінальної міліції є попередження, припинення і розкриття злочинів, у справах про яких обов'язкові виробництво попереднього слідства, Організація і здійснення розшуку осіб, що ховаються від органів дізнання, слідства і суду, що ухиляються від виконання карного покарання, без вісті зниклих і інших осіб у випадках, передбачених законодавством. До складу кримінальної міліції входять оперативно-розшукові, науково-технічні і інші підрозділи, необхідні для вирішення завдань, що стоять перед нею, і надання допомоги міліції громадської безпеки.

Основні завдання міліції громадської безпеки полягають в забезпеченні особистої безпеки громадян, охороні громадського порядку, попередженні і припиненні злочинів і адміністративних правопорушень, розкритті злочинів, по яких виробництво попереднього слідства не обов'язкове, наданні в межах компетенції допомоги громадянам, посадовцям, підприємствам, установам, організаціям і громадським об'єднанням.

Прокуратура РФ - єдина федеральна централізована система органів, що здійснюють від імені Російської Федерації нагляд за виконанням чинних на її території законів. Прокуратура встановлює і вживає заходи до усунення будь-яких порушень законів, від кого б вони не виходили. Однією з основних функцій прокуратури є нагляд за виконанням законів усіма органами влади, посадовцями; за відповідністю законам видаваних правових актів; за дотриманням прав і свобод людини і громадянина усіма органами влади, посадовцями, юридичними особами, громадськими об'єднаннями; за виконанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і попереднє слідство; за виконанням законів адміністраціями органів і установ, виконуючих покарання і що застосовують заходи примусового характеру, що призначаються судом, адміністраціями місць змісту затриманих і ув'язнених під варту. Для здійснення нагляду за виконанням законів прокурор має право вимагати від керівників і інших посадовців надання необхідних документів, матеріалів; перевіряти виконання законів у зв'язку із заявами і іншими відомостями про факти правопорушень; викликати посадовців і громадян для пояснень з приводу порушень законів.

Як окремий напрям наглядової діяльності прокуратури спеціально виділені наступні повноваження прокурора при виконанні нагляду за дотриманням прав і свобод людини і громадянина: розгляд і перевірка заяв, скарг, інших повідомлень про порушення прав і свобод людини і громадянина; вживання заходів по попередженню і припиненню порушень прав і свобод людини і громадянина, притягнення до відповідальності осіб, що порушили закон; роз'яснення потерпілим порядку захисту їх прав і свобод; за наявності підстав вважати, що порушення прав і свобод людини і громадянина має характер злочину, прокурор порушує кримінальну справу і вживає заходи до того, щоб особи, що його зробили, були піддані карному переслідуванню відповідно до закону.

Особлива функція прокуратури - участь в розгляді справ судами. Маючи великі процесуальні права, прокуратура підтримує, здійснює функцію державного звинувачення, виступає учасником цивільного судочинства, пред'являючи позов в захист зацікавлених осіб. При незаконних і необгрунтованих судових рішеннях органи прокуратури мають право приносити до вищестоящого суду касаційний або приватний протест.

Прокуратура здійснює також функцію розслідування злочинів. Найбільш небезпечні і складні злочини (вбивство, згвалтування, злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина і ін.) відносяться до виняткового перебування під слідством прокуратури. Функції, повноваження і інші питання діяльності органів прокуратури чітко і детально врегульовані у Федеральному законі "Про прокуратуру".

Суди. Судова система Російської Федерації складається з трьох гілок: Конституційний Суд Російської Федерації і конституційні суди в 21 республіці; суди загальної юрисдикції, що здійснюють карне, цивільне, адміністративне і інші види судочинства; арбітражні суди.

Основне завдання конституційних судів полягає в перевірці на відповідність Конституції РФ актів органів публічної влади, прав і свобод об'єднань, людини і громадянина. Вони також вирішують суперечки про компетенцію, дають тлумачення статей Конституції, перевіряють конституційність законів, виступають із законодавчою ініціативою і тому подібне

До судів загальної юрисдикції відносяться: районні (міські) суди, суди суб'єктів Федерації, військові суди. Відповідно до Федерального конституційного закону від 31 грудня 1996 р. "Про судову систему в Російській Федерації" вводиться інститут світових суддів, які обиратимуться населенням і розглядати переважну більшість справ про адміністративні правопорушення, цивільні і певну частину кримінальних справ по злочинах невеликої тяжкості. Систему судів загальної юрисдикції очолює Верховний Суд РФ, який розглядає справи найбільшої складності і особливої важливості, перевіряє обгрунтованість і законність рішень нижчестоячих інстанцій. Верховні суди є в усіх республіках Російської Федерації.

Арбітражні суди розглядають спори у сфері економіки, управління, про банкрутство і тому подібне. Нижньою ланкою в системі арбітражних судів є арбітражні суди суб'єктів Федерації. Над ними знаходяться федеральні окружні суди і Вищий Арбітражний Суд РФ.

Судді незалежні і підкоряються тільки Конституції, федеральним законам. Вони незамінні, недоторканні. Суд, встановивши при розгляді справи невідповідність акту державного або іншого органу закону, приймає рішення про його зміну відповідно до закону. Верховенство закону абсолютне на усій території РФ.

Щоб забезпечити самостійність і незалежність судів, згідно Конституції, їх фінансування виробляється тільки з федерального бюджету і повинне давати можливість здійснення повного і незалежного правосуддя відповідно до закону.

Система карного правосуддя в Росії грунтується на принципі презумпції невинності. Обвинувачений - відповідач - вважається невинним до тих пір, поки його провина не буде доведена в суді представником держави - прокурором. У багатьох державах опитування свідків ведуть судді і питання провини або невинності обвинуваченого вирішує суддя або судова колегія. Так, американська система правосуддя виходить з припущення, що чинення правосуддя буде справедливішим,, якщо два супротивні один одному юристи - обвинувач і захисник - ведуть суперечку перед лицем незалежного судді і присяжних. У Росії також починають вводитися суди присяжних.

В'язниці. Російські в'язниці варіюються від брудних, таких, що нагадують неприступні фортеці виправних закладів, побудованих ще до 1917 р., до ультрамодерних місць ув'язнення. "Населення" в'язниць росте швидше, ніж площі, призначені для їх вміщування. Більшість в'язниць переповнена, у багатьох випадках в камерах, розрахованих на одну людину, сидять по двоє або навіть троє ув'язнених. Далі в цій главі ми детальніше розглянемо вплив тюремного ув'язнення на людей.

Злочин

Злочин - винне, протиправне, суспільно небезпечне кримінальне діяння, найбільш небезпечний і важкий вид порушення норм права. Злочин наносить осіб, суспільству, державі великий ущерб, оскільки зазіхає на найбільш значущі інтереси, що охороняються карним законом. Перелік злочинних діянь, даний в Карному кодексі Російської Федерації, що вступив в дію 1 січня 1997 р., є вичерпним і не підлягає розширювальному тлумаченню.

Предметом злочину не можуть бути думки, настрої, спонукання, внутрішній світ людини в цілому. Таким є поведінка людини, заснована на духовних якостях індивіда. Але ці духовні підстави в карному праві розглядаються в єдності з діями. Тільки активна дія або пасивна бездіяльність як прояв поведінки людини може розглядатися як злочин. У ст. 14 УК РФ "Поняття злочину" злочином визнається винен здійснене громадське небезпечне діяння. Не є злочином дія (бездіяльність), що формально містить ознаки якого-небудь діяння, передбаченого УК РФ, але через малозначність що не представляє громадської небезпеки. У основі кожної з двох форм злочинної поведінки - дії і бездіяльності - свідомість і воля людини. Якщо індивід діє проти своєї волі, не контролює досконалу дію, то така дія не може служити підставою залучення його до карної відповідальності. Дія як одна з форм злочинної поведінки має складний характер і виражається в карному законі поняттями "участь", "зловживання", "розкрадання", "ухилення" і так далі

Під громадською небезпекою розуміють об'єктивну властивість діянь, що тягнуть збиток, шкідливі, заборонені дії, що негативно позначаються на утриманні громадських стосунків. Громадська небезпека діяння визначається багатьма критеріями: кількісним, якісним, мотиваційним та ін. Наприклад, розмір збитку, нанесеного злочином, його характер, спосіб скоєння злочину (насильство або ненасильство, група осіб або окремий індивід і тому подібне), мотив спонукання, час і обстановка здійснення діянь (мирний або військовий час, надзвичайний стан і тому подібне) - визначники суспільно небезпечного діяння. В цілому характер громадської небезпеки є якісною складовою злочину, а міра її - кількісним показником, який дозволяє диференціювати злочини на прості, з обтяжливими і з пом'якшувальними обставинами. Крім того, розділяють міру громадської небезпеки самої дії і міру небезпеки особи. Ці поняття можуть не співпадати, але міра небезпеки особи доповнює, посилює міру громадської небезпеки. При вирішенні питань про карну відповідальність принципом є пріоритет діяння карного права, а не особа злочинця. Якщо особа або досконале ним діяння перестала бути суспільно небезпечною, то ця особа може бути звільнена від карної відповідальності.

Класифікація злочинів виробляється залежно від характеру і міри громадської небезпеки діяння. За цим критерієм злочини підрозділяються на злочини невеликої тяжкості (умисні і необережні діяння, за здійснення яких максимальне покарання, передбачене УК РФ, не перевищує двох років позбавлення волі), злочини середньої тяжкості (умисні і необережні діяння, за здійснення яких максимальне покарання, передбачене УК РФ, не перевищує п'яти років позбавлення волі), тяжкі злочини (умисні і необережні діяння, за здійснення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років або строгіше покарання) і особливо тяжкі злочини.

Організована злочинність - великі кримінальні організації, побудовані за бюрократичним принципом і нелегальні товари, що поставляють суспільству, і послуги. Така форма злочинності зазвичай виникає, коли держава оголошує злочинними певні види діяльності - проституцію, наркоторгівлю, порнографію, біржові спекуляції, лихварство, в яких зацікавлено багато громадян і за які вони готові платити. На заході організована злочинна діяльність в основному здійснювалася сицилійсько-італійським "синдикатом", що дістав назву "мафія" або "коза ностра". Це угрупування можна представити у вигляді великої системи або конфедерації регіональних угрупувань, що координуються "комітетом", що складається з глав найбільш впливових злочинних "сімей". Мафія створила усеосяжну систему політичної корупції, застосовує методи насильства і тиску в боротьбі з суперниками і "ренегатами". Мафія нажила величезні статки на торгівлі наркотиками і біржових спекуляціях, в індустрії розваг, в будівництві, вантажних перевезеннях, торгівлі автомобілями, вивезенні сміття, видаленні токсичних відходів, в банківській і страховій діяльності, а також в махінаціях з акціями і тому подібне

Останніми роками в США мафії оголошена нещадна війна, яку виграє держава,: ряд федеральних судових процесів вибили з лав мафії багатьох ватажків -"ветеранов", молодші члени мафії не такі віддані її справі, як колишні покоління, а зарубіжна конкуренція в торгівлі наркотиками підірвала економічну потужність мафії.

Слід сказати, що організована злочинність в США не є монополією вихідців з Італії. Ірландські, єврейські і російські кримінальні тузи давно співробітничають з мафією. У Нью-Йорку і Філадельфії "чорні" угрупування і мафія спільно управляють біржовими спекуляціями і наркобізнесом. У Сан-Франциско і Нью-Йорку китайські банди тероризують торговців, стягуючи з них "данину", і беруть участь в біржових спекуляціях, грабежах, наркобізнесі і проституції. Ізраїльська мафія вимагає гроші в Лос-Анджелесі, а колумбійські і кубинські торговці наркотиками заполонили Флоріду своєю "продукцією".

Насильницькі злочини, по УК РФ, включають:

п'ять категорій злочинів проти особи - проти життя і здоров'я; проти свободи, честі і гідності особи; проти статевої недоторканості і статевої свободи особи; проти конституційних прав і свобод людини і громадянина; проти сім'ї і неповнолітніх;

одинадцять категорій злочинів проти власності - крадіжка; шахрайство; привласнення або розтрата; грабіж; розбій; здирство; розкрадання предметів, що мають особливу цінність; спричинення майнового збитку шляхом обману або зловживання довірою; неправомірне заволодіння автомобілем або іншим транспортним засобом без мети розкрадання; умисне знищення або ушкодження майна; знищення або ушкодження майна по необережності.

Злочин, що не має потерпілих, - цей злочин, жодна із сторін якого не може розглядатися як жертва. До подібних злочинів на заході (в першу чергу в США) відносять спекуляції на біржі, продаж і використання заборонених наркотиків, а також заборонені сексуальні стосунки між дорослими людьми по їх обопільній згоді (наприклад, проституція, а в деяких американських штатах до них відносять гомосексуальні стосунки). Зазвичай жертва злочину, що страждає в результаті кримінальних дій, легко ідентифікується. Проте в злочині без потерпілих поведінка оголошується злочинним, оскільки суспільство або владні структури визначають таку поведінку як аморальне.

Останнім часом у світі почався рух за декриміналізацію багатьох видів злочинів без жертв. Захисники подібної точки зору стверджують, що, по-перше, розкриття подібних злочинів вимагає величезної кількості часу і грошей і гальмує діяльність правоохоронної системи. По-друге, коли товари і послуги, якими цікавляться багато людей і за які готові платити, оголошуються поза законом, майже неминуче виникає і розвивається "чорний ринок", що обслуговується організованими злочинними угрупуваннями. По-третє, злочини без потерпілих часто зв'язуються з корумпованістю поліцейських чиновників і інших представників системи карного правосуддя, що стягують "данину" і одержуючих хабарі від нелегальних постачальників і ділків. По-четверте, злочини без потерпілих включають вчинки, що є особистою справою конкретних індивідів, і тому не повинні торкатися держави або інших осіб.

Супротивники декриміналізації у свою чергу стверджують, що деякі вчинки "спочатку погані" і негативна громадська реакція на них обоснованна точно так, як і реакція на згвалтування, крадіжку, вбивство, інцест. Таким чином, відносно визначення, що є відхиленням від норми, а що злочином, далеко не усі люди можуть прийти до згоди і прийняти деякий універсальний стандарт. Навпаки, групи, що змагаються, прагнуть досягти підтримки своїх моральних норм і переконань з боку держави.