Валюта та її класифікація. Валютний курс у системі міжнародних фінансів

Валюта - грошова одиниця країни, яка використовується для вимірювання величини вартості товару.

Класифікація валют представлена в табл. 4.2.

Таблиця 4.2 – Класифікація валют

№ п/п	Критерій	Види валют
1.	Статус валюти	- Національна; - Іноземна; - Міжнародна (світова); - Регіональна;
2.	Режим використання	- Вільноконвертована; - Частково конвертована: - Неконвертована.
3.	Матеріально-речова форма	- Готівкова; - Безготівкова
4.	Відносно до курсів інших валют	- Сильна (тверда); - Слабка (м’яка)
5.	Принцип побудови	- «Кошикового» типу (СПЗ); - Звичайна
6.	Відносно валютних резервів країн	- Резервна; - Інші валюти
7.	Види валютних операцій	- Валюта ціни контракту; - Валюта платежу; - Валюта кредиту; - Валюта клірингу; - Валюта векселя

Національна валюта – це встановлений законом платіжний засіб даної країни.

Так валюта України – це грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також кошти на рахунках, у внесках банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, які обслуговують міжнародні відносини (економічні, політичні, культурні). Еволюція функціональних форм світових грошей повторює з відомим відставанням шлях розвитку національних грошей – від золотих до кредитних. У результаті цієї закономірності світова валютна система в XXІ ст. базується на національних валютах провідних країн (у традиційній або євровалютній формах) або міжнародній валютній одиниці.

Конвертованість валюти - здатність валюти певної країни вільно обмінюватись на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом.

За ступенем конвертованості валюти розрізняють:

- вільноконвертовані валюти – валюти, які без обмежень можуть бути обміняні на будь-які іноземні валюти. Це переважно валюти промислово розвинених держав і окремих країн, що розвиваються, де склалися світові фінансові центри або які зобов’язалися перед МВФ не запроваджувати валютних обмежень;

- частково конвертовані валюти країн, де зберігаються валютні обмеження (у т.ч. гривня та рубль);

- неконвертовані (замкнені) валюти країн, де для резидентів і нерезидентів введена заборона обміну валют.

Критерії конвертованості валют:

- наявність ринкового валютного курсу, існування валютної біржі (валютного ринку), гнучкий курс, що відображає реальне співвідношення між попитом і пропозицією

- відсутність нормативно встановлених обмежень на операції з валютою

- право резидента і нерезидента вільно володіти і розпоряджатися валютою, в тому числі здійснювати будь-які операції;

- наявність валютних резервів, необхідних для підтримки стабільності міжнародних розрахунків за можливих тимчасових відхилень рівноваги платіжного балансу.

Сильна валюта /тверда валюта – це валюта, купівельна спроможність якої і обмінний курс залишаються стабільними і не схильні до зниження.

Р езервна валюта – валюта, в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, необхідні для покриття боргів.

Резервна валюта виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, слугує базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн – учасниць світової валютної системи. Так, в якості резервної валюти використовують долар США, японську єну, євро, фунт стерлінгів.

Об’єктивними передумовами набуття статусу резервної валюти є:

- панівні позиції країни в світовому виробництві, експорті товарів і капіталів;

- розвинута мережа кредитно-банківських установ, у тому числі за кордоном;

- організований і ємний кредитний ринок;

- вільна конвертованість валюти;

- впровадження її в міжнародний обіг через банки та міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації.

Водночас статус резервної валюти надає певні переваги країні-емітенту, а саме: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позицій національних експортерів у конкурентній боротьбі на світовому ринку.

Валютний курс – це мінова вартість національної грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн, та коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Ціни на вільно конвертовану валюту визначаються на міжнародному валютному ринку, виходячи з попиту та пропозиції на неї, а в країнах з частково конвертованою валютою ціна національної валюти встановлюється центральним банком.

Фактори, що впливають на величину валютного курсу:

- темп інфляції;

- стан платіжного балансу країни;

- різниця % ставок в різних країнах;

- діяльність валютних ринків та спекулятивні операції;

- ступінь використання певної валюти на ринках і в міжнародних розрахунках;

- ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках;

- валютна політика.

Щодо режимів валютних курсів, то їх призначення полягає в забезпеченні визначення валютного курсу, його зміни, використання для здійснення розрахунків, налагодження платіжних відносин між країнами, обслуговування зовнішньоекономічних звязків. У міжнародній практиці використовують такі основні режими валютних курсів: фіксовані, плаваючі (гнучкі), проміжні.

Режим фіксованого валютного курсу полягає у встановленні уповноваженими державними органами фіксованого рівня співвідношення між національною та іноземною валютами, що передбачає здійснення відповідних заходів монетарної і валютної політики з метою підтримки твердого паритету національної валюти відносно іноземних валют.

Залежно від способів фіксації валютного курсу виділяють різні види або способи реалізації режиму фіксованого валютного курсу: фіксований курс у рамках механізму ERM-II, прив'язка до однієї з провідних іноземних валют, валютне бюро (валютна рада), фіксація курсу на основі змінного паритету, введення іноземної валюти.

Рисунок 4.1 – Режими валютних курсів

Фіксований курс у рамках механізму ERM-II передбачає підтримку стійких обмінних курсів між євро і національними валютами країн учасників ЄС для того, щоб уникнути надмірних коливань обмінного курсу на внутрішньому ринку. Договір ERM-II зобов'язує країни підтримувати обмінні курси національних валют у межах 15 % від оголошеного Європейським центральним банком (ЄЦБ) (табл. 4.3).

Наступним способом фіксації валютного курсу є прив'язка національної валюти до однієї з провідних валют світу або до кошика валют. Залежно від валюти, до якої фіксується національна валюта, використовують такі поняття як "доларизація" і "євроїзація". Прив'язка національної валюти до кошика валют здійснюється на основі вибору певної пропорції іноземних валют, які, як правило, є торговими партнерами країни.

Таблиця 4.3 – Допустимі курсові коливання окремих валют до євро

Валюта	Код	Центральний курс	Амплітуда коливань, %
Кіпрський фунт	CYP	0,585274
Данська крона	DKK	7,46038	2,25
Естонська крона	ЕЕК	15,6466
Литовський лит	LTL	3,45280
Латвійський лат	LVL	0,702804
Мальтійська ліра	MTL	0,429300
Словацька крона	SKK	38,455

Режим валютних курсів на основі впровадження валютної ради (валютного бюро) передбачає фіксацію курсу національної валюти законодавчо. При цьому центральний банк повинен забезпечити свої зобов'язання відповідними резервами в іноземній валюті. Такий режим забезпечує рівновагу на валютному ринку, але суттєво обмежує можливості центрального банку використовувати всі інструменти грошово-кредитної політики для підтримки економічної стабільності.

Фіксація курсу на основі змінного паритету враховує вплив макроекономічних чинників (темпи інфляції, темпи зміни ВВП тощо) і передбачає перегляд співвідношення національної та іноземних валют з урахуванням даних чинників.

Плаваючий режим валютних курсів передбачає обмеженість втручання держави в процес курсоутворення, формування курсу валют під впливом попиту і пропозиції, використання ринкових важелів впливу на валютний курс.

Режим вільного плавання – це повне невтручання держави у курсоутворення, при якому валютний курс формується лише під впливом змін ринкової кон’юнктури на валютному ринку і залежить від коливань попиту і пропозиції на валюту.

При частковому втручанні держави в особі центрального банку встановлюється режим обмеженого плавання валютних курсів, що передбачає встановлення Центробанком граничних меж коливання валютного курсу.

Реалізація режиму обмеженого плавання може здійснюватися у таких напрямках: встановлення валютного коридору, обмежено гнучкий курс і кероване плавання.

Валютний коридор передбачає встановлення центральним банком верхньої і нижньої меж, в яких може коливатися курс національної валюти під впливом ринкових важелів, а вихід за ці межі не допускається за допомогою інструментів дивізійної політики.

Науковцями також виділяється таке поняття, як валютний тунель. Основна відмінність валютного тунелю від валютного коридору полягає у тому, що валютний коридор передбачає крайні межі коливань валютного курсу, а валютний тунель - межі коливань (найчастіше від ±2,5 %) навколо спеціально визначеного центрального значення [6].

Кероване плавання - це режим управління валютним курсом, який полягає у цілеспрямованій зміні вартості національної валюти, як правило, у бік девальвації. Такий режим використовується здебільшого в періоди кризових ситуацій на валютних ринках разом із заходами макроекономічної стабілізації, спрямованими на вирівнювання платіжного балансу. Основними варіантами такого режиму валютно-курсової політики є:

- повзуча прив'язка, коли відбувається періодична заміна валютного курсу на заздалегідь заплановану і опубліковану величину. При цьому національна валюта контрольовано девальвується згідно з попередньо встановленим темпом девальвації щодо однієї або кількох валют;

- "брудне" плавання, за якого обмінний курс змінюється на величину, заздалегідь не оголошену, з невизначеною періодичністю;

- похилий коридор, який об'єднує механізми валютного коридору і повзучої прив'язки.

Деякими науковцями класифікація режимів валютних курсів розглядається в складі інших трьох видів режимів валютних курсів: фіксованого, вільного плавання і змішаного. Щодо керованого плавання, то даний режим валютних курсів поєднує в собі ознаки як фіксованого, так і плаваючого обмінного курсу, тому його можна включити до складу змішаного виду режиму валютних курсів.

Режим множинності валютних курсів - це форма реалізації валютно-курсової політики, за якої в країні застосовуються диференційовані курси національної валюти залежно від видів валютних операцій, учасників цих операцій та використовуваних валют. Як правило, такий режим передбачає наявність двох або більше валютних курсів, що застосовуються для різних типів операцій.

Дослідивши існуючу класифікацію режимів валютних курсів, варто детальніше зупинитися на визначенні переваг і недоліків основних видів режимів валютних курсів - фіксованого і плаваючого.

Виділимо такі переваги режиму фіксованого валютного курсу:

- визначає стабільність зовнішньоекономічної діяльності, адже забезпечує зручність при плануванні міжнародних торгових і фінансових операцій, сприяє розвитку інвестиційного ринку;

- є дієвим у випадку недостатнього розвитку ринкових важелів і неефективності грошово-кредитної політики;

- використовується як антиінфляційний інструмент, адже сприяє зміцненню довіри населення до національної валюти і зменшенню інфляційних очікувань, дієвий в умовах значної залежності від імпорту.

Поряд з перевагами можна зазначити такі недоліки режиму фіксованого валютного курсу:

- складність визначення оптимальності обмінного курсу:

- неврахування змін ринкової ситуації, що призводить до завищення або заниження реального курсу національної валюти;

- призводить до обмеження ефективності грошово-кредитної політики, адже пріоритетним завданням монетарної політики при режимі фіксованого режиму валютного курсу є підтримка його на одному рівні:

- потребує значного нагромадження золотовалютних резервів з метою проведення постійних валютних інтервенцій для підтримки встановленого рівня обмінного курсу, що в крайньому випадку може призвести до вичерпування золотовалютних резервів.

Режим плаваючого валютного курсу також має свої переваги і недоліки. До переваг режиму плаваючого валютного курсу можна віднести такі:

- керуючись ринковими механізмами, плаваючий валютний курс підтримує автоматичне регулювання платіжного балансу:

- сприяє підвищенню конкурентоспроможності національної економіки з урахуванням потреб світового господарства:

- сприяє ефективності та дієвості інструментів грошово-кредитної політики.

До недоліків режиму плаваючого валютного курсу належать такі:

- зростання ризику невизначеності у міжнародній торгівлі через непередбачуваність зовнішньої діяльності:

- суттєва залежність експорту та імпорту від змін валютних курсів, що може призвести до посилення циклічності розвитку економіки;

- може призвести до посилення інфляційного тиску.

Проаналізувавши переваги і недоліки основних видів режимів валютних курсів, розглянемо їх вплив на економіку країни (табл. 4.4).

Таблиця 4.4 – Порівняльна характеристики режимів фіксованого і плаваючого обмінних курсів та їх впливу на розвиток економіки країни

Критерій порівняння	Режим фіксованого валютного курсу	Режим плаваючого валютного курсу
Формування вартості валюти	Встановлюється центральним банком, не відображає реальної вартості валюти	Встановлюється під впливом ринкових механізмів, відображає реальну вартість валюти
Інфляція	Може використовуватись як інструмент антиінфляційної політики, адже сприяє підвищенню довіри населення до національної валюти і обмеженню інфляційних очікувань	Може спричиняти інфляційний тиск у зв'язку з одночасною зміною цін і процентних ставок
Платіжний баланс	Рівновага платіжного балансу забезпечується жорстким контролем центрального банку	Рівновага платіжного балансу забезпечується автоматично під дією ринкових важелів
Золотовалютні резерви	Потребує нагромадження значних обсягів золотовалютних резервів з метою проведення валютних інтервенцій	Не потребує нагромадження значних обсягів золотовалютних резервів, що розширює можливості монетарної політики
Монетарна політика	Фактична неможливість проведення самостійної монетарної політики	Розширення можливостей монетарної політики
Інвестиційний ринок	Сприяє підтримці стабільності інвестиційного ринку, передбачуваність і плановість зовнішніх операцій	Суттєва залежність інвестиційного ринку від коливань курсу спричиняє зростання рівня ризиковості та недовіри інвесторів до вітчизняної економіки

Критерії вибору режиму валютного курсу