Повість минулих літ» - найвизначніша писемна пам’ятка Київської Русі

Найдавнішим літописом, що дійшов до наших днів вважається “Повість минулих літ», автором-укладачем якої був Нестор, чернець Києво-Печерського монастиря, який довів виклад історії до 1113 р. Далі над літописом працював ігумен Михайлівського монастиря на Видобичі Сильвестр. Він завершив роботу над текстом у 1116 р. Так постала 2 редакція, що збереглась у пергаментному Лаврентіївському списку. Над літописом працював третій редактор, який, довів розповідь до кінця 1117 р. Існує гіпотеза, що в роботі над цією новою редакцією брав участь син Володимира Мономаха Мстислав.

Подається детальний опис розселення 14 слов’янських племен. Описуються їхні звичаї, обряди і закони. Детально розповідається про весільний обряд у полян, зазначається, що у племен радимичів, в’ятичів, сіверян, древлян весіль не було, а були ігрища між селами, описується поховальний обряд в’ятичів. Досить цікавим фактом є те, що літописець подає опис законів і звичаїв народів (сірів, бактріян, халдеїв, вавілонян, гелів, амазонок, половців та інших), які проживали поза межами Руської землі. Цей факт засвідчує, що у давнину вже були закладені певні уявлення про інші народи, які населяли в той час землю.

Основними засобами пересування були коні, вози, сани, човни і кораблі. Подається опис упряжі коней – уздечка, сідло, тощо. Є згадка про різні житлові споруди: тереми, будинки, і господарські прибудови: бані, хліви, голубники, стодоли, тощо. Автор літопису подає опис укріплення граду, є згадка про його дитинець, передгороддя, ворота, церкви і тощо.

Русь вела часті війни з сусідніми державами й народами, тому в літописі є згадка про спорядження руського воїна, опис його зброї. Досить гарно подано релігійний світогляд русів. Описується релігійна реформа Володимира Великого, коли він на пагорбі встановив свій пантеон богів.

Є згадка про хмільні напої Київської Русі, про основні злакові культури, які вирощували слов’яни: овес, пшеницю, згадуються висівки. Подається опис давнього обряду поховання русів-християн, коли мерця проводили у останню дорогу на санях у будь-яку пору року, згадується народне голосіння за померлими. Вказується, що тіло не спалювали, а ховали у труні. Отже, “Повість минулих літ” – це цінне історичне й етнографічне джерело, яке містить цікаві та змістовні описи матеріальної і духовної культури слов’ян V- XII ст.