Виникнення слов’янської писемності, бібліотеки і школи Київської Русі

До нашого часу збереглося дві слов'янські азбуки — глаголиця та кирилиця. Яка з них давніша і яку винайшов слов'янський просвітитель Кирило, ці питання залишаються предметом дослідження вітчизняних і зарубіжних учених.

Виникнення писемності у східних слов'ян пов'язане з їх політичним та соціально-економічним розвитком у IX ст. Саме в цей час сформувалася давньоруська держава — Київська Русь. Писемні джерела переконливо свідчать про знайомство з писемністю на Русі задовго до офіційного введення християнства в 988 р.

На Русі у IX—X ст. письмо було не глаголичним, а подібним за графікою до кирилівського.

Визначними пам'ятками писемності є знайдені у Новгороді та деяких інших давньоруських містах берестяні грамоти. Це здебільшого переписка городян про різні господарські справи.

Важливе значення має також дослідження давньоруських написів (XI—XIV ст.), зроблених відвідувачами на стінах стародавніх архітектурних будов, зокрема Софійського собору у Києві. Високого рівня давньоруська писемність досягла у книжковій справі. За Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі було засновано спеціальну майстерню з книгосховищем, де переписували книжки та робили переклади з грецьких оригіналів.

Однією з найдавніших книжкових пам'яток є Остромирове євангеліє 1056—1057 pp. Це велика з художнім смаком оздоблена літургійна книга. Значно більше збереглося писемних книжних пам'яток XII ст. Серед них головне місце посідає розкішно оздоблене Мстиславове євангеліє (близько 1115 p.). Юр'ївське євангеліє ( 1119—1128) є зразком порівняно скромно оздобленої книги. У ньому також багато заставок, виконаних з особливою художньою фантазією і великою майстерністю, ініціалів у вигляді зображень звірів, птиць, людських постатей, рослинного плетива.

У XI — першій половині XIII ст. писемність вже обслуговувала майже всі сфери життя феодального суспільства Русі.. Все це свідчить про велике поширення писемності не тільки серед панівної верхівки та служителів церкви, а й серед інших верств населення.

Розвиток літератури й взагалі письменства неможливий без піднесення й поширення освіти, книжності й збирання бібліотек. Уже за Володимира Святославича започаткували перші школи в Києві й, можливо, в інших великих містах Русі. А Ярослав Мудрий організував школу в Новгороді, де навчалося триста дітей. Крім початкової освіти було й «навчання книжне», що передбачало вивчення богослов'я, філософії, риторики, граматики — праобраз майбутньої вищої школи.

При Софійському соборі, інших храмах та монастирях накопичувались бібліотеки, що складалися головним чином з творів іноземних авторів, перекладених на давньоруську мову. Однією з кращих бібліотек свого часу володів Ярослав Мудрий. Найбільш популярними у давньоруські часи були візантійські історичні хроніки Георгія Амартола й Синкелла, а також (Житіє Василія Нового), «Історія Іудейської війни» Иосифа Флавія, «Александрія», «Християнська топографія» Козьми Індикоплова та ін. З часом дедалі більше місця в бібліотеках посідають твори давньоруської літератури. Справжній гімн книзі, книжності й освіченості в цілому містить «Повість» під 1037 р., розповідаючи про любов Ярослава Мудрого до літератури.

Монастирські школи, відкриваючись при монастирях, були призначені для навчання новоприйнятих ченців.

Школи грамоти відкривалися переважно у містах при церквах для навчання дітей бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Такі школи утримувалися коштом батьків.

Церковні школи давали початкову освіту та релігійне виховання. Навчання велося невеликими групками з 3-10 дітей. Вчили грамоті, церковному співу, віровченню.

Жіночі школи відкривалися для виховання дівчат із знатних родин. Перше в Європі жіноче училище було відкрите онукою Ярослава Мудрого Анною Всеволодівною у 1086 р. при Андріївському монастирі. У ньому дівчаток навчали грамоті та швейній справі. Пізніше, в XIII ст., подібне училище було відкрите в Суздалі.

Отже, в Х-ХІ ст. існували школи елементарні, які давали лише основи грамоти і школи підвищеного типу, у яких викладалося "сім вільних мистецтв". За місцем створення та функціональною належністю виділялися такі типи шкіл: двірцеві, церковні, монастирські, школи майстрів грамоти, ремісничі училища.