Фінансова політика підприємства

Фінансовий менеджмент набуває практичного втілення завдяки фінансовій політиці підприємства. В останні роки проблемі визначення фінансової політики надається важливе значення, приділяється велика увага з боку держави та підприємств, присвячується значна кількість публікацій. Проте єдиної думки щодо теоретичного аспекту цього питання сьогодні не існує.

В найбільш загальному вигляді під фінансовою політикою розуміють спосіб організації і використання фінансових відносин. При цьому фінансову політику розглядають на наступних рівнях:

• світовому;

• макроекономічному;

• мікроекономічному.

Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, територіями, соціальними групами населення. На мікроекономічному рівні – в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів, реалізації фінансового менеджменту.

Задачі фінансової політики:

1) забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

2) раціональне використання фінансових ресурсів;

3) організація регулювання і стимулювання економічних і соціальних процесів, фінансовими методами;

4) створення ефективної і максимально ділової системи управління фінансами.

Фінансова політика підприємства, як реалізація фінансового менеджменту, включає багато складових, таких як:

облікова політика і кредитна політика;

політика управління грошовими засобами;

політика управління витратами, дивідендна політика тощо.

Фінансова політика є формою реалізації цільової функції загальної стратегії фінансового розвитку підприємства в розрізі окремих аспектів фінансової діяльності. Система формування фінансової політики по окремих аспектах фінансової діяльності в рамках загальної фінансової стратегії підприємства показана на рис. 2.

В рамках кредитної політики вирішується питання про забезпечення оборотними засобами, а саме визначається розмір власного оборотного капіталу та потреба в залученому; необхідність залучення довгострокових кредитів; вивчається структура капіталу і фінансова стійкість підприємства.

Політика управління грошовими потоками пов’язана з оптимізацією залишків коштів на рахунках підприємства, мінімізацією розривів між надходженням коштів і їх використанням, застосуванням різноманітних схем розрахунків.

Політика управління витратами реалізується за допомогою системи планів та бюджетування, передбачає розробку кошторисів (бюджетів) за основними елементами витрат і здійснення ефективного контролю за їх виконанням.

Рис. 2. Система формування фінансової політики підприємства

Дивідендна політика повинна призвести до рівноваги інтересів як власників, так і менеджерів та інвесторів у відповідності до теорії агентських відносин, а також теорії портфелю, теорії структури капіталу з метою максимізації ціни підприємства.

За цих умов можливі наступні варіанти дивідендної політики:

дивіденди як постійний процент від прибутку;

дивіденди як фіксовані виплати;

дивіденди як виплати гарантованого мінімуму та екстра дивіденди;

дивіденди як виплати акціями.

Сам процес реалізації фінансової політики на підприємстві відбувається втри етапи. І етап – розробка науково обґрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств.

ІІ етап – побудова й використання відповідного фінансового механізму.

ІІІ етап – здійснення практичних дій, направлених на досягнення розроблених цілей та поставленої мети.

Розробка науково обґрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств формується на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва і стану потреб підприємства і його фінансової політики. Перший етап реалізації фінансової політики на підприємстві залежить від економічного стану держави, мети створення підприємства, організаційної форми та форми власності даного підприємства.

Визначення основних напрямків використання фінансів полягає у розробці стратегії і тактики фінансової політики, виходячи з поставленої мети, враховуючи можливості зростання і зменшення фінансових ресурсів, а також зовнішніх і внутрішніх факторів.

Другий етап реалізації фінансової політики полягає у створенні відповідного, адекватного фінансового механізму. Даний етап залежить від використання елементів фінансового механізму, його форм і методів формування, організації фінансів підприємств, ринку цінних паперів, а також від створеного правового поля в державі та від поєднання директивного і регулюючого видів фінансового механізму. Фінансовий механізм – це найбільш динамічна частина фінансової політики, його зміни відбуваються з вирішенням різних тактичних задач, він відразу реагує на всі зміни, які відбуваються у суб’єктів фінансових відносин.

Здійснення практичних дій, які направлені на досягнення поставленої мети, означає побудову відповідної системи управління фінансами. Прямий вплив фінансової політики на економіку починається саме на третьому етапі її реалізації. Цей етап визначається змістом і процесами, що відбуваються на перших двох етапах реалізації фінансової політики. Даний етап передбачає спрямовану діяльність господарюючого суб’єкту фінансових відносин, що пов’язана з практичним застосуванням фінансового механізму. Така діяльність здійснюється спеціальними організаційними структурами, фінансово-економічним апаратом підприємства. Управління використовує ряд методів: прогнозування, планування, регулювання, контроль. Всі ці методи забезпечують реалізацію заходів фінансової політики.

Важливо підкреслити, що реалізація фінансової політики можлива, якщо кожний етап є відповідним й адекватним: поставленій меті – адекватний фінансовий механізм, фінансовому механізму – відповідна система органів управління.

Всі етапи реалізації фінансової політики взаємопов’язані і взаємообумовлені. Перший етап визначає фінансову стратегію підприємства (формування довгострокових цілей фінансової діяльності) і залежить від особливостей здійснення фінансового менеджменту. Тому виникає необхідність класифікації підприємств за наступними ознаками:

форма власності (державне, колективне, приватне);

організаційно-правова форма діяльності (товариство, кооператив, комунальне підприємство);

галузева ознака (сфера матеріального виробництва, обслуговування, посередницька діяльність);

розмір підприємства (велике, середнє, мале);

розмір власного капіталу;

монопольне становище на ринку (спеціалізоване, багатопрофільне);

виробнича характеристика й структура підприємства, технологічний цикл;

стадія життєвого циклу (створення, розвитку, поділу на дочірні підприємства, банкрутства).

Другий етап реалізації фінансової політики полягає у формуванні тактики фінансового менеджменту, а саме, в маркетингових дослідженнях, прийнятті цінових рішень, орієнтації в сегментах фінансового ринку, управлінні основним і оборотним капіталом, забезпеченні фінансовими ресурсами, збалансуванні термінів надходження грошових коштів, забезпеченні рентабельності тощо.

Третій етап вирішує основну задачу фінансового менеджменту – побудову ефективної системи управління фінансами, тобто створення відповідної фінансової служби підприємства.

Стратегічні цілі фінансового менеджменту можна ранжувати наступним чином:

– запобігання банкрутству та великих фінансових втрат;

– зростання обсягів виробництва та реалізації;

– підвищення рентабельності капіталу;

– максимізація ціни підприємства.

3. Організація фінансового планування на підприємстві

Планування – це процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру з визначенням шляхів найефективнішого їх досягнення. Це установки, що розробляються у вигляді “дерева цілей”.

Місце фінансового планування в ринковій економіці визначається тим, що планування є однією з функцій управління, тому фінансове планування – це функція управління фінансами.

Функції управління – це частина управлінської діяльності. Вони визначають формування структури управлінської системи.

Планування в управлінні – це:

1) конкретизація цілей управління в системі показників фінансово-господарської діяльності підприємства;

2) розробка стратегії і тактики діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту.

Фінансове планування – це процес, який складається з наступних процедур:

1. Аналіз фінансових та інвестиційних можливостей, які має підприємство.

2. Прогнозування наслідків поточних рішень з метою уникнути несподіванок і усвідомити зв’язок зробленого сьогодні з тим, які рішення доведеться приймати в майбутньому.

3. Обґрунтування обраного варіанту рішень з ряду можливих (цей варіант і буде представлений в кінцевій редакції плану).

4. Оцінка результатів підприємства в порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.

В короткотерміновому плануванні плановий період (горизонт планування) рідко перевищує 12 місяців. Застосовуючи цей вид, керівництво підприємства прагне до максимальної точності у відповіді на питання, чи достатньо його грошових коштів для оплати поточних рахунків, тому використовує короткотермінове планування для визначення потреби в позиках і пошуку вдалих кредиторів.

Фінансове планування взаємопов’язане з плануванням виробничо-господарської діяльності підприємств. Всі статті фінансового плану підприємства будуються на основі показників виробничого плану (обсягу виробництва продукції, кошторисах витрат на виробництво, капітальних вкладень тощо). Таким чином, виробничий план відіграє головну роль у фінансовому плануванні.

Метою планування фінансів є визначення можливих обсягів надходження грошових коштів і їх витрачання в плановому періоді.

Фінансовий план можна розглядати як завдання по окремих показниках, а також як фінансовий документ, що забезпечує взаємозв’язок показників розвитку підприємства з наявними ресурсами, взаємодію сукупної вартісної оцінки коштів, що беруть участь у відтворювальних процесах та в процесах обігу грошового капіталу.

Основне завдання фінансового планування – це забезпечення нормального відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування, їх формування та використання.

Друге завдання – дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів. Бізнес-план, що містить докладне фінансове обґрунтування інвестиційного проекту, є для інвестора основним документом, що стимулює вкладення капіталу.

Третє завдання – гарантія виконання зобов’язань підприємства перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками та іншими кредиторами. Оптимальна для підприємства структура капіталу приносить максимальний прибуток і максимізує платежі до державного бюджету.

Четверте завдання – виявлення резервів та мобілізація ресурсів з метою ефективного використання прибутку та інших доходів.

П’яте завдання – контроль за фінансовим станом, плато- і кредитоспроможністю підприємства.

Головним інструментом фінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).

Кошторис (бюджет) – це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.

Основна мета складання кошторисів полягає в наступному:

1) узгодженні оперативних і перспективних планів;

2) координації дій різних підрозділів підприємства;

3) деталізації загальних цілей виробництва і доведенні їх до керівництва різноманітними центрами відповідальності;

4) управлінні і контролі за виробництвом;

5) стимулюванні ефективної роботи керівників і персоналу підприємства;

6) визначенні майбутніх параметрів господарської діяльності;

7) періодичному порівнянні поточних результатів діяльності з планом.

Впровадження принципів бюджетування надає ряд переваг:

1) щомісячне планування бюджетів структурних підрозділів дає змогу одержати більш точні показники розмірів і структури затрат, ніж система бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і, відповідно, більш точне планове значення розміру прибутку;

2) в межах затвердження місячних бюджетів структурним підрозділам буде надана більша самостійність у витрачанні економії по бюджету фонду оплати праці, що підвищує матеріальну зацікавленість працівників в успішному виконанні планових завдань;

3) бюджетне планування дозволить здійснити режим економії фінансових ресурсів підприємства.

Кошторисне планування містить два етапи:

1) планування – визначення майбутніх цілей;

2) моніторинг (супроводження) – аналіз оперативної господарської діяльності, тобто того, як протягом планового періоду здійснюється виконання запланованих рішень.

Кошториси складаються в цілому на рік з щоквартальною (чи щомісячною) розбивкою.