Причорноморський економічний район

Площа району складає 113,4 тис. км², населення - 7604 тис. чіл. До складу району входять республіка Крим, Миколаївська, Одеська і Херсонська області, а так само місто Севастополь.

У районі мається 54 міста, 137 селищ міського типу, 1223 сільських населених пунктів.

Основними галузями спеціалізації району є:

- сільськогосподарське виробництво, у тому числі виробництво зерна (26%), виробництво соняшника (26,7%), садівництво і ягодниководство (42%), виробництво м'яса (14,6%);

- виноградорство і виноробство (95%);

- машинобудівне виробництво (12%), у тому числі автомобілебудування і виробництво радіоелектронної продукції (м. Сімферополь), суднобудування (м. Одеса, Херсон, Миколаїв), виробництво сельско-хозяйственной техніки (м. Миколаїв, Херсон, Одеса), виробництво кабельної продукції (м. Одеса) і ін.;

- харчова промисловість (45%);

- хімічна промисловість (4,2%);

- гірничо-рудна промисловість(3,0%), зосереджена на Камыш-Бурунском кар'єрі і гірничо-збагачувальному комбінатові, м. Керч;

- виробництво сировини для алюмінієвої промисловості (Миколаївський глиноземний комбінат, що працює в основному на сировину, імпортованій з африканської Гвінеї);

- виробництво алкогольних напоїв;

- видобуток нафти і газу, транспортування нафтопродуктів (Одеський нефтетерминал);

- надання лікувально-оздоровчих послуг у рекреаційних зонах Причорномор'я і Криму.

Галузями комплексного розвитку району є:

- електроенергетика (Південно-Українська АЕС);

- виробництво продуктів харчування (м'ясокомбінати, молокозаводи, консервне виробництво і т.д.);

- парфумерне виробництво (м. Миколаїв, Одеса);

У районі функціонує 976 загальноосвітніх шкіл, 27 навчальних закладів різного рівня акредитації.

4.7 Вплив зовнішньоекономічних зв'язків на розвиток і розміщення произодительных сил України

Як відомо, Україна у своїй економічній діяльності орієнтується на широкі зовнішні зв'язки і міжнародну інтеграцію.

Як відомо, основою територіальної організації виробництва в будь-якій державі є 4 форми суспільного поділу праці: комплексність, спеціалізація, кооперація і комбінування. Це залишається справедливим не тільки для економічних районів усередині держави, але і для формування виробництва в міжнародному масштабі. В даний час, усі держави світу прагнуть як можна ширше орієнтуватися на міжнародний ринок, бачачи в цьому найбільш реальне джерело росту і процвітання економіки. Таку ж позицію повинна займати й Україна. У зв'язку з цим, вирішуючи питання удосконалювання і розвитку структури і територіального розміщення продуктивних сил усередині держави, необхідно постійно пам'ятати про те, що це повиннео гармонійно вписуватися й у систему міжнародного поділу праці.

При цьому, під міжнародним поділом праці варто розуміти насамперед процес спеціалізації окремих держав на виробництві певної продукції або послуг для продажу їхній на світовому ринку. Такі товари, отже, повинні мати попит на світовому ринку, тобто мати визначену перевагу перед аналогічними товарами, зробленими іншими державами.

Основними елементами такої переваги насамперед є:

- більш висока якість при прийнятних цінах;

- більш низька ціна при задовільній якості.

В остаточному підсумку, можна вважати, що при міжнародному поділі праці, держава вважається спеціалізованим по того виду произодства, початкова вартість продукту якого нижче міжнародної.

При виборі шляху міжнародної інтеграції необхідно пам'ятати ряд умов, дотримання яких дозволяє уникнути негативних наслідків від непродуманості в орієнтації розвитку продуктивних сил усередині держави:

1. Наиболе перспективним для підйому і розвитку економіки будь-якої держави є орієнтація на галузі обробної промисловості;

2. Черезвычайно небезпечна сверхспециализация держави на виробництві обмеженого числа видів продукції;

3. Малоперспективна орієнтація народного господарства на виробництво і продаж дешевогго природної сировини, тому що це веде до непоправних екологічних утрат, а також незмінно веде до економічного спаду, у випадку виснаження ресурсних запасів, що завжди кінцеві.

Зовнішньоекономічні зв'язки держав включають 2 процеси: експорт власних і імпорт іноземних продуктів або факторів виробництва,услг і т.п.

При проведенні виваженої експортно-імпортної політики (діяльності) виробничі сили й у цілому економіка держави повинні успішно розвиватися, повинні безупинно зростати добробут нації, і статок кожного особливо економічно активного об'єкта або суб'єкта суспільства. Найважливішою умовою цього є проведення протекціоністської зовнішньої, у т.ч. і торговельної політики. Ця політика должа насамперед забезпечувати економічну незалежність і стабільність у роботі всіх ланок народного господарства держави, захист власного виробника.

Зовнішньоекономічні зв'язки можуть мати різні форми і предмети взаимообмена. Найбільше часто практикуються наступні з них:

міжнародний обмін товарами, працею, капіталом, послугами, валютні операції.

Україна має достатній рівень розвитку виробничих сил і широкі перспективи їхнього удосконалювання і цілком реально може брати участь в усіх вище згаданих формах міжнародного співробітництва. Так, Україна займаючи територію менше 1% земної поверхні має до 5% світових ресурсів по природних багатствах, у тому числі мінеральним викопним і земельним ресурсам. Наприклад запаси марганцю складають 80%, запаси сірки – 87% усіх їхніх запасів у Європі.

Поряд з цим Україна не в змозі цілком забезпечити своє господарство деякими видами ресурсів за рахунок власних запасів. Наприклад, вона і надалі змушена імпортувати нафта і газ, бавовна, ліс і лісоматеріали, деякі кольорові метали і т.д.

В даний час у плані міжнародного поділу праці Україна спеціалізується по наступних видах виробництва:

- машинобудування (літаки АН-70, АН-140, АН-38, суднобудування, ракетобудування, космічна та військова техніка, тощо);

- чорна металургия (сировина і металлопродукция);

- продукція агро-промислового комплексу;

- продукція хімічних галузей;

- товари легкої промисловості.

В даний час найбільш гостра конкурентна боротьба на світовому ринку має місце в області реалізації продукції сельско-хозяйственногопроизводства і харчової продукції.

Так, наприклад, ринок зерна пшениці на сьогоднішній день має обмежену ємність близько 185 млн. тонн і фактичних хазяїнів цього ринку є шість держав світу: Аргентина, Австралія, Канада, США, Франція і Росія, що спільно забезпечують 75% всього експорту пшениці. На ринку зерна кукурудзи недосяжне лідерство мають США. По імпорті цукру варто вважати лідером Індію, Бразилію, Германію, Росію. Україні в близжайшее час варто прикласти значні зусилля для повернення своїх позицій на ринках цукру (насамперед серед колишніх держав Радянського Союзу, місткість ринку яких складає більш 3,5 млн. тонн).

З огляду на, що в даний час (2001 рік) Україна дає до 7% світового виробництва соняшника і до 6% картоплі, можна надеятся, що і на міжнародних ринках цієї продукції Україна може згодом зайняти гідне місце.

Ефективна міжнародна інтеграція неможлива без участі або членства в міжнародних організаціях і союзах. Для України предметами таких прагнень є насамперед приєднання до Європейського Союзу і входження в загальний Європейський ринок. Однак неодмінною умовою реалізації цих прагнень є значний підйом ефективності і якості продукції усіх видів виробництва, підйом рівня добробуту населення до міжнародних стандартів, створення міцної законодавчої бази і забезпечення її виконання.

Зовнішньоекономічні зв'язки для будь-якої держави сприяють:

- прискоренню науково- техничесского процесу;

- найшвидшому переходові на сучасне устаткування і технології;

- рішенню соціальних проблем держави;

- розвиткові всіх сторін народного господарства;

- удосконалюванню законодавчої бази і приведенню її до рівня міжнародних вимог.

Основними напрямками зовнішньоекономічної діяльності України в даний час є розвиток і поглиблення торгово- економічного співробітництва з державами Європи, Азії й Африки, Латинської Америки й Австралії, з державами Союзу незалежних держав (СНД), до складу якого входять Україна, Росія, Біларусь, Казахстан, Азербайджан, Туркменія і Вірменія, а також до Союзу держав Причорноморського регіону (СУАМ) – Грузія, Україна, Вірменія і Молдова.

В даний час в Україні спостерігається визначена диверсифікованість зовнішньо-економічних зв'язків з акцентом на держави далекого зарубіжжя. За період з 1991 по 2006 роки частина міжнародної торгівлі з державами зазначених вище регіонів по товарній продукції возрасла по експорті з 14,6% до 60-66%; по імпорті з 15,6% до 45-50%.

Основна частина експорту приходиться на Європу (45,8%), Азію (36,6%) і Америку (10,6%). Загальний обсяг експорту в Україні за станом на 2003 рік залишається низьким і в середньому складає $ 16,457 млрд. У структурі експорта переважають:

- сировина і матеріали (71,3%);

- машини й устаткування (8,7%);

- інші товари і послуги (20%).

Як імпорт Україна ввозить промислове устаткування, медичні прилади і медикаменти, радіо-тіл-електронне устаткування, побутову техніку, меблі, цитрусові, товари легкої промисловості, харчові товари, автомобілі і т.д.

Найбільш тісні експортно-імпортні зв'язки Україна в даний час має приблизно з 20 державами світу. У тому числі з Польщею, Великобританією, Туреччиною, США, Китаєм, Кореєю й іншими.

За період 2004-2006 рр. об’єм експорту продукції із України в держави Європейського Союзу (ЄС) зріс з $ 2,52 до 3,21 млрд., що становить до 18,86% від загального об’єму експорту України.

З країн СНД Україна має і зміцнює експортно-імпортні відносини з Росією, Білорусією, Азарбайджаном, Грузією, Туркменією, Казахстаном, Вірменією і Прибалтійськими державами. Широкі перспективи для розширення міжнародних зв'язків України створює підписання між країнами СНД у 2003 році угоди “Про єдиний економічний простір” (ЕЭП), а у 2005 році договору ГУАМ (Грузія, Україна, Вірменія, Молдова).

Вигідне геополітичне положення України створює широкі перспективи розвитку продуктивних сил, що піднімають статус України, як трансконтинентального держави між Європою й Азією. Прикладом цього є будівництво в 2004 році швидкісного автобана Ки-Одеса, будівництво нафтопроводу Одес-Броди, подальша експлуатація нафтопроводів і газопроводів з Росії в Західну Європу через територію України.

4.8 Контрольні питання і задачі до розділу IV

1. Що являє собою територіальна схема (Програма) територіально-комплексного розвитку регіону?

2. Основні розділи Програм регіонального розвитку.

3. Що відбиває структура народного господарства регіону?

4. Критерії виділення економічних районів.

5. Назвіть основні показники (коефіцієнти), що характеризують наявність спеціалізації тієї або іншої галузі виробництва в регіоні.

6. Назвіть показники загальної спеціалізації і коомплексности розвитку регіону. Взаємозв'язок специалитзации і комплексності економічного розвитку регіонів.

7. У чому складається мета районного планування?

8. Чим відрізняються регулярний-ґратчастий і лінійно-вузловий типи територіальної структури економічних районів?

9. Етапи еволюції економічних районів.

10. Суть понять «промислові групи» і «промислові комплекси».

11. Градації потужності територіальної організації промисловості (промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, район і зона).

12. Що лежить в основі територіальної організації промисловості?

13. Форми суспільного (територіального) поділу праці.

14. Суть і типи концетрации виробництва.

15. Подібність і розходження кооперування і комбінування виробництв.

16. Типи спеціалізації виробництв.

17. Які територіальні форми організації прпоизводства можна протиставити монополізації?

18. Типи територіально-виробничих комплексів (ТПК).

19. Достоїнства і недоліки агломерації промислових територіальних утворень.

20. Суть процесу генерального економічного районування.

21. Сучасна територіальна структура економіки України.

22. Економічні райони й адміністративні області Східної економічної зони.

23. Галузі спеціалізації Придніпровського економічного району.

24. Сосотояние і перспективи розвитку Донецького економічного району.

25. Галузі комплексності розвитку Північно-Східного економічного району.

26. Значення зовнішньо-економічних зв'язків для розвитку економіки держави.

27. Форми зовнішньо-економічних зв'язків.

28. Вплив зовнішніх зв'язків на розвиток і розміщення виробничих сил держави.

29. Форми зовнішньо-економічних зв'язків України з країнами СНД.

30. Задачі розміщення продуктивних сил у зв'язку з прагненням України до інтеграції в Європейський економічний простір.

Задачі

Задачі цього розділу присвячені питанням оцінки ступеня спеціалізації і комплексності розвитку окремих економічних районів або виробництв і вирішуються з використанням формул, викладених у підрозділі 4.1.

Задача 1

Гірничорудна промисловість Криворіжжя дає 14% усього промислового виробництва Придніпровського регіону або 2,6% загальнодержавного обсягу виробництва. Потрібно расчитать показник, що підтверджує обоснованость виділення Придніпровського регіону в окремий економічний район.