Територіальна організація народного господарства України

Диференціація народного господарства і його виробничих структур по територіальній ознаці припускає виділення таких видів організації виробництва, як промислові групи і промислові комплекси.

Промислові групи являють собою сукупність декількох предприятий, не об'єднаних виробничо-технологічними зв'язками, але имеющих загальне транспортно-географічне положення, загальну виробничу або соціальну інфраструктуру. Прикладами промислових груп можуть служити такі територіальні утворення, як Криворізький металургійний комбінат (“Арцелор Мітал Стіл - Кривий Ріг”) і залізнична станція «Червоная» або Криворізький центральний рудоремонтний завод (КЦРЗ), дизельний завод і електрозавод.

Промисловий комплекс характеризується наявністю ряду підприємств, об'єднаних тісними виробничо-технологічними зв'язками на основі послідовної переробки сировини, відходів виробництва і спільного випуску готової продукції, розташованих на одній території. Прикладом промислового комплексу може служити територіальна структура, що поєднує Криворізький металургійний комбінат, підприємства по переробці доменних шлаків і шлакоблоковий завод.

Одиницею оцінки потужності територіальної організації промисловості є таксон. Якщо в населеному пункті розташовано всього одне підприємство, то таксон такого населеного пункту називають промисловим пунктом. Якщо в населеному пункті є група підприємств, то таксон такого пункту називається промисловим центром.

Поняття промисловий центр не можна плутати з поняттям промислове місто, до складу якого можуть входити як промислові групи, так і промислові комплекси. У межах України виділяють також наступні таксономічні одиниці розміщення виробництв: промислові вузли, райони і зони.

Промисловий вузол поєднує локальну виробничо-територіальну групу підприємств комплексного характеру, де за рахунок взаємної просторової близькості всі підприємства об'єднані між собою тісними виробничими і технологічними зв'язками, єдиним транспортно-географічним положенням, загальною інфраструктурою з метою найбільш ефективного використання матеріальних, природних і трудових ресурсів. Прикладом промислового вузла може служити Кривій Ріг, де діють сотні взаємозалежних підприємств гірничорудної, металургійної, будівельної, хімічної і машинобудівної й іншої галузей виробництва.

Промисловий район поєднує кілька промислових вузлів на основі їхньої комплексності. Прикладом промислового району може служити Донецька, Дніпропетровська і Запорізька області, промисловість яких має загальний характер і тому об'єднана в Донецко-Придніпровский промисловий район.

Промислові зони створюються на основі об'єднання декількох промислових районів або просторових ареалів з високою концентрацією на їхній території промисловості. Прикладом може служити Північно-Східна промислова зона України, що включає Донецко-Приднепровский, Харківський промислові райони і Луганську область.

Існує також поняття «промислова агломерація». Така форма розміщення виробництв характеризується компактним розміщенням потужних промислових об'єктів у декількох поруч розташованих великих містах. Прикладом промислової агломерації може служити Донецко-Макіївсько-Єнакієвська агломерація промисловості, у якій міста буквально злилися територіально і кожний з них має кілька вугільних шахт, металургійних, хімічних, машинобудівних заводів і таке інше.

Комплексне розміщення підприємств має велике економічне значення, обумовлюючи додаткову економію за рахунок загальної виробничої і соціальної інфраструктури (транспортних артерій, джерел тепла й енергії, будівельних баз, житлового фонду, об'єктів соціально-культурного призначення і т.п.). Одним з перспективних комплексних територіальних утворень варто вважати створення територіально-виробничих комплексів (ТПК). У ТПК економія капіталовкладень досягає до 15% у будівельній індустрії, до 10-12% у машинобудуванні і до 5-7% – в інших галузях виробництва. Комплекси дозволяють також більш повно організовувати охорону навколишнього середовища, що в даний час для України особливо актуально.

Негативними сторонами створення територіально-виробничих комплексів варто вважати:

- підвищення обсягів викидів шкідливих речовин на локалізованих територіях;

- ускладнення умов постачань сировини і вивозу готової продукції через перевантаження транспорту;

- підвищення соціальної напруги.

Територіально-виробничі комплекси (ТПК) бувають:

- галузевими, у яких поєднуються підприємства однієї галузі на визначеній території;

- міжгалузевими, котрі формуються на основі визначених виробничих процесів, об'єднаних послідовними етапами переробки сировини (наприклад, вирощування овець і одержання вовни – бавовнопрядильне виробництво – швейне виробництво і т.п.);

- інтегральними ТВК, у яких поєднуються підприємства декількох галузей, розташованих на загальній території (прикладом таких утворень можуть бути промислові райони, промислові зони і т.д.).

Комплекси звичайно виконують багатогалузеві функції. Ті галузі, що найбільш розвиті або по яких мається трохи підприємств, утворять виробниче ядро, навколо якого розташовуються інші, у тому числі і допоміжні, виробничі об'єкти. Як такі ядра найчастіше бувають об'єкти електроенергетики, місця концентрації трудових ресурсів, джерела води, транспортні артерії і т.д.

У господарському комплексі України зараз виділяють 57 ТПК і близько 300 різних промислових центрів.

В основу територіальної організації виробництва покладені відомі з теорії політекономії чотири форми територіального (суспільного) поділу праці: концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування.

1. Концентрація виробництва, що передбачає збільшення розмірів самого виробництва або збільшення обсягів продукції, що випускається. Можливі чотири типи концентрації виробництв:

- агрегатна концентрація, заснована на збільшенні кількості одиниць або потужності наявного устаткування;

- технологічна концентрація, що складається в збільшенні продуктивності наявного устаткування;

- заводська концентрація, зв'язана зі збільшенням території підприємства або кількості його виробничих елементів (цехів, ділянок і т.д.);

- організаційно-господарська концентрація, зв'язана зі збільшенням числа підприємств однієї галузі на визначеній території.

2. Спеціалізація виробництва, що складає в орієнтуванні підприємств на випуск визначеної, дещо вузької номенклатури продукції. Виділяють три види спеціалізації:

- предметна спеціалізація, коли випускаються готові вироби визначених зразків;

- подетальна спеціалізація, коли випускаються визначені вузли, агрегати або комплектуючі деталі майбутніх виробів;

- технологічна спеціалізація, що складається в орієнтації на випуск лише напівфабрикатів або заготівель для майбутніх виробів.

3. Кооперування виробництв, що передбачає укладання тривалих виробничих зв'язків між окремими галузями виробництв (найчастіше на основі довгострокових договорів) з метою випуску спільної кінцевої продукції. Кооперування так само як і спеціалізація може бути предметним, подетальним або технологічним.

4. Комбінування виробництва, що складає в об'єднанні в одному підприємстві технологічно різних, не взаємозалежних виробництв. Наприклад, харчовий комбінат може поєднувати пивоварний завод, цехи безалкогольної продукції, консервне виробництво і т.д.

Усі форми суспільного поділу праці мають визначену просторову орієнтацію. Так, спеціалізація завжди виникає на території тих районів, де маються відповідні умови і фактори, сприятливі для конкретного виробництва саме в цьому місці Наприклад, гірничорудне або вугільне виробництво розвивається в місцях покладів відповідних корисних копалин і т.п. Поглиблення спеціалізації неможливо без концентрації виробництва, інакше це не вигідно. Комбінування виробництв доцільно проводити з метою найбільш повного використання природних ресурсів або виробничого потенціалу окремих підприємств. Диференціація виробництва одночасно вимагає інтеграції для обміну продукцією і напівфабрикатами між окремими підприємствами, тобто введення елементів кооперування.

Концентрація виробництва у свою чергу характеризується процесами поглиблення спеціалізації і монополізації. Економічно це сприяє зростанню прибутку при найменших витратах. Це так само сприяє звуженню процесів диверсифікованість виробництв, тобто рівнобіжному розвиткові зв'язаних між собою видів виробництва. Однак зайва концентрація виробництва найчастіше чревата гигантоманією і монополізацією, що в умовах ринкової економіки є стримуючим чинником формування цін і розширення асортименту продукції, що випускається. У зв'язку з цим, створення малу і середніх підприємств, що мають сучасну передову техніку і технологію, є найбільш перспективним не тільки у відношенні формування цін, але й у плані оперативності реагування на потребі ринку по якості і видам продукції.