Економічні ідеї П.Ж. Прудона

Яскравим представником критичного напряму в політичній економії був французький економіст, соціолог і публіцист П'єр Жозеф Прудон (1809 —1865), автор праць "Що таке власність" (1840), "Система економічних суперечностей, або Філософія зли­денності" (1846) та ін.

Захищаючи інтереси дрібних товаровиробників, П.Ж. Прудон критикував класиків та соціалістів. Він заперечував державність та обстоював необхідність максимальної індивідуальної свобо­ди та рівності окремих формально незалежних господарюючих суб'єктів, шукаючи вирішення соціальних проблем у сфері обігу.

Методології П.Ж. Прудона притаманні ідеалізм та суб'єк­тивізм. Ігноруючи об'єктивні економічні закони, вчений тракту­вав економічні категорії як відірвані від реальності ідеї, втілення "абсолютного розуму". Намагаючись застосувати у дослідженнях діалектичний метод Гегеля, він розглядав рух категорій як еко­номічну еволюцію, пов'язану з безперервним перетворенням од­них суперечностей в інші. Відтак економічні процеси і явища П.Ж. Прудон визначав як механічне поєднання протилежних властивостей. Він намагався виявити в економічних категорі­ях "хороші" і "погані" сторони, обґрунтовуючи необхідність збе­реження перших та ліквідації останніх.

Відомий французький економіст і філо­соф П'єр Жозеф Прудон (1809—1865) наро­дився у м. Безансоні у сім'ї дрібного місько­го ремісника. Закінчивши навчання у коледжі він працював робітником у типографії, сам утримував невеличку типографію, після банк­рутства якої найнявся секретарем до замож­ного городянина. Активно займався само­освітою. Захоплювався літературною пра­цею, яка стала з часом основним джерелом його заробітків. Водночас вороже ставлення Прудона до усіх партій позбавляло його підтримки преси. Доходи публіциста були незначними, він ви­мушений був кілька років працювати управляючим торговельної фірми. У 1840 р. П.Ж. Прудон опублікував свою знамениту працю "Що таке власність", у якій проголосив власність крадіжкою. У 1846 р. вийшла у світ ще одна праця вченого "Система економічних супе­речностей, або Філософія злиденності", яку відомий український економіст М.І. Туган-Барановський назвав найціннішою у науково­му плані. Ця робота, писав український вчений, справила величез­ний вплив на сучасників; в Німеччині швидко з'явилось три її пере­клади, і навіть вчені буржуазного табору, такі, як, наприклад, один із засновників історичної школи Бруно Гільдебранд, визнали Пру­дона видатним економічним мислителем епохи.

Після Французької революції П.Ж. Прудон став депутатом Націо­нальних зборів від паризьких робітників. На розгляд зборів він вніс проекти податкової реформи та створення Народного банку з метою реформування обміну та подолання існуючих соціальних суперечнос­тей. Однак проекти не були прийняті. Виступаючи в опозиції як до радикалів, так і до консерваторів, П.Ж. Прудон зазнав невдачі на теренах політики, його діяльність закінчилась трьома роками тюремно­го ув'язнення за нападки на президента республіки Луї Наполеона.

Вихідною у теоретичній побудові вченого була ідея реформу­вання капіталізму, виходячи із основоположного принципу спра­ведливості. "Справедливість, — писав учений, — це центральна зірка, яка управляє суспільством, вісь, навколо якої обертається весь континентальний світ, принцип і правило всіх договорів"[51].

У своїх творах П.Ж. Прудон:

1. Трактував справедливість як рівність та взаємоповагу, які реалізуються в економічних відносинах через взаємність послуг. Він стверджував, що "Ніхто не зобов'язаний бути справедливим більшою мірою, ніж вимагає таке прави­ло: правом своїм можна користуватися остільки, оскільки це не приносить збитків праву іншого"[52].

Рушійною силою економічної діяльності та стимулом.; економічного прогресу вважав індивідуальну свободу, засно­вану на приватній власності та вільному розпорядженні результатами власної праці.

3. Засуджував власність як засіб привласнення чужої праці та отримання нетрудових доходів всупереч принципу взаємності послуг. У цьому контексті він трактував влас­ність як право, яке суперечить природі й розуму, проголо­сивши знаменитий афоризм "Власність — це крадіжка".

Таким чином, П.Ж. Прудон визнавав дрібну власність, яка існує у "помірних і розумних" розмірах. Водночас він був пе­реконаний, що велику приватну власність необхідно знищи­ ти з метою встановлення всезагальної справедливості, засно­ваної на загальній рівності. Обґрунтовуючи цю думку, вчений писав про те, що "Несправедливість та гноблення полягають не в тому, що людина захоплює знаряддя праці або земельну ділян­ку, а в тому, що одна людина позбавляє всього цього інших людей. Поскільки володіння однієї людини не порушує прав іншої, постільки власність є цілком правомірною формою ко­ристування знаряддями і предметами господарювання. Але існуюча історія власності незмінно базувалася на насиллі та експлуатації. Приватна власність була найглибшою причиною суспільної нерівності і, відповідно, всіх революцій, з допомо­гою яких люди прагнули відновити рівність"[53].

На думку багатьох дослідників, відомий афоризм П.Ж. Прудона "Власність — це крадіжка" не був абсолютно новим і оригінальним. У середні віки ця думка була висловлена Гейстербахом, який писав про те, що кожний багатий є злодій або спадкоємець злодія. Про власність як крадіжку писав також один із діячів французької буржу­азної революції Ж.П. Бріссо у роботі, опублікованій у 1782 р.

Свобода і рівність були основними політичними догмами П.Ж. Прудона. Він не погоджувався пожертвувати жодною з них. В ім'я рівності він заперечував приватну власність в наявній формі; в ім'я свободи він відкидав соціалізм....Він вважав, що істинне вирішен­ня проблеми власності дане слов'янською расою, яка створила общин­ну власність, за якої земля належить всій общині, а право користу­вання окремими земельними ділянками — кожному члену общини. М.І. Туган-Барановський

4. Рішуче засуджував комунізм, зазначаючи, що в "суспіль­стві, про яке мріють соціалісти, слабкі пригноблювали б силь­них, ліниві і нездібні жили б за рахунок трудящих та здібних. Комунізм є система рабства, оскільки спільність володіння вимагає примусової організації праці, позбавляє членів су­спільства свободи дій і перетворює їх всіх на рабів держави"².

5. Критикував експлуататорську природу існуючого на той час капіталістичного суспільства. П.Ж. Прудон виходив з того, що капіталісти "ніколи повністю не винагороджують" робітників, оскільки винагорода робітника "не перевищує його постійних витрат і не забезпечує йому винагороди в май­бутньому, тоді як капіталіст знаходить в знарядді, продук­тивному працівникові запоруку незалежності і забезпеченості в майбутньому"[54].

Розмірковуючи над природою прибутку, вчений висунув кон­цепцію "помилки в рахунках", згідно з якою капіталісти оплачують вартість індивідуальної праці робітників, привлас­нюючи при цьому продукт їх кооперованої (колективної) праці. Останній перевищує суму індивідуальних зусиль праців­ників, оскільки "Найнезначніший статок, найменше підпри­ємство вимагають такої різносторонності, яких одна людина ніколи не може проявити"[55].

"Капіталіст каже, що заплатив робітникам поденну плату, — зазначав у зв'язку з цим П.Ж. Прудон. — Однак справа в тім, що він не оплатив величезної сили, яка виникає завдя­ки співробітництву робітників, завдяки одночасності і гар­монії їх зусиль"[56].

Специфічність капіталістичної експлуатації вчений вбачав у стягненні позичкового процента, зумовленого пануванням грошей як капіталу. Він стверджував, що власники остан­нього експлуатують робітників, перетворюючи гроші у неви­черпне джерело власного збагачення і підриваючи тим самим трудові доходи. Промислові і торговельні капіталісти, в свою чергу, експлуатують робітників як покупців, вста­новлюючи надбавки до вартості.

6. Обґрунтував теорію "конституйованої вартості", яка стала наріжним каменем побудованої вченим системи економічних суперечностей. На думку П.Ж. Прудона, роз­виток потреб викликає необхідність вдосконалення виробниц­тва. Оскільки ніхто не в змозі виробити усе необхідне само­тужки, виникає поділ праці та обмін. Відтак потреби людей у споживних вартостях породжують обмін та мінові вар­тості.

Проголошуючи вартість вічною категорією, вчений розгля­дав її як носія двох абстрактних ідей:

— споживчої вартості (втілення достатку, багатства);

— мінової вартості (відображення винятковості, рідкісності).

Досліджуючи взаємодію двох видів вартості, П.Ж. Прудон зазначав, що між міновою і споживчою вартостями існує внутрішня суперечність, оскільки зростання пропозиції то­варів збільшує загальну суму їх корисності, знижуючи водно­час їх ринкову ціну. Скорочення пропозицій, в свою чергу, підвищує ціну, але при цьому загальна корисність запропоно­ваних товарів зменшується.

На думку вченого, суперечності між двома складовими вартості до­лаються за умов еквівалентного обміну шляхом утворення "консти­туйованої вартості". Саме обмін об'єднує усі елементи багатства, створені окремими виробниками, в одне ціле, забезпечуючи прими­рення, синтез, взаємопроникнення суперечностей. Водночас у про­цесі обміну відбувається своєрідний відбір товарів. Пройшовши че­рез ринок і отримавши суспільне визнання, вони стають "конститу­йованими вартостями". Водночас нереалізований надлишок спожив­чих вартостей не включається до складу суспільного багатства, оскільки не є санкціонованою обміном "конституйованою вартістю".

Таким чином, теорія "конституйованої вартості" П.Ж. Пру-дона заснована на визначенні двох джерел цінності: обміну та праці. Прагнучи поєднати трудову та мінову концепції вар­тості, вчений визначав конституйовану вартість не лише як синтетичну, але і як пропорційну (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Найважливіші характеристики конституйованої вар­тості" П.Ж. Прудона

Виклав власне розуміння таких економічних категорій, як поділ праці, конкуренція, кредит, торговельний баланс тощо. Вчений стверджував, що поділ праці започатковує соціальну еволюцію та сприяє накопиченню багатства і знань, оскільки при диференціації професій кожен може вибрати вид заняття відповідно до своїх здібностей та бажань. Ця ознака поділу праці становить "позитивну" сторону категорії. Водночас є і протилежна, "негативна" ідея поділу праці, яка полягає у тому, що "поділ праці поневолює робітника, ро­бить його сліпим знаряддям в руках хазяїна, збільшує злидні та неосвіченість нижчих класів народу і веде до зосереджен­ня всіх благ цивілізації у невеликої групи обраних"[57]. Розмірковуючи над природою нової категорії, здатної подо­лати негативні сторони поділу праці, зберігши його позитивні ознаки, П.Ж. Прудон аналізував поняття машини, яке він уважав "логічною антитезою поділу праці". При цьому вче­ний був переконаний, що "Машини так само як і поділ праці є за існуючої системи соціальної економи одночас­но джерелом багатства і постійною та фатальною при­чиною злиденності"[58].

Подібні методологічні підходи вчений застосовував до аналі­зу понять вільної конкуренції та монополії. Характеризую­чи монополію як "фатальне завершення конкуренції", він дійшов висновку, що "колективи робітників, об'єднані мо­нополістом, виробляють більше, ніж окремі робітники. Але монополія є водночас потужною причиною суспільного зане­паду... Монополія прагне не до створення найбільшої суми суспільного добробуту, а до отримання найбільшого доходу монополіста. Заради збільшення своїх доходів монополісти готові зменшити суму продуктів, що виробляються, — інши­ми словами, пожертвувати загальним добробутом заради сво­го власного. Монополія докорінно протилежна рівності"³.