Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Подальший розвиток ринкових відносин, пов'язаний з розкладом та занепадом дрібного виробництва, майновим розшаруванням населення, концентрацією багатства на одному полюсі й злиденності — на другому, загостренням соціальних суперечностей та кризових явищ в економіці, сприяв переосмисленню ідей класичної школи щодо гармонії приватних і суспільних інтересів. У першій половині XIX ст. у європейській економічній думці був започаткований критичний напрям у політичній економії.
Не відмовляючись від теоретичних канонів класичної школи, представники цього напрямку виступили з критикою капіталізму та деяких ідей А. Сміта і його послідовників. Вони прагнули поліпшити існуючий суспільний устрій шляхом його реформування.
Першим видатним економістом, який виступив з науковою критикою економічної системи капіталізму та поставив під сумнів пануючу економічну ортодоксію, був французький економіст швейцарського походження Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді (1773—1842), який стверджував, що "побудував політичну економію на нових засадах»[42].
Відомий французький історик, економіст Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді (1773—1842) народився у франкомовній частині Швейцарії в родині протестантського пастора в околицях Женеви.
Здобувши середню освіту в протестантській колегії, С. Сісмонді працював службовцем Ліонського банкірського дому, але загроза революційного терору змусила його переселитися в Англію. Згодом він зайнявся фермерством у Італії і виклав результати своїх роздумів щодо розвитку сільського господарства у Тосканії в першій науковій праці,
опублікованій у 1801 р. Наступний твір вченого "Про комерційне багатство, або Принципи політичної економії в їх застосуванні до торговельного законодавства" побачив світ у 1803 р. і був присвячений популяризації ідей економічного лібералізму А. Сміта.
Повернувшись до Женеви, С. Сісмонді деякий час працював на посаді секретаря торгової палати. Однак незабаром залишив службу, цілковито присвятивши себе науковій діяльності. Його історичні, літературні та політичні твори ("Історія італійських республік" в 2 томах, багатотомна "Історія французів", "Історія падіння Римської імперії", "Історія відродження свободи Італії" та ін.) користувалися популярністю у сучасників. У 1818 р. С. Сісмонді отримав замовлення на статтю для Енциклопедії Единбурга, що спонукало його знову звернутись до економічних проблем.
У 1819 р. була опублікована головна економічна праця вченого "Нові начала політичної економії, або Про багатство у його відношенні до народонаселення" (1819), у якій він заявив про свій розрив з економістами-рікардіанцями. Неортодоксальні ідеї вченого знайшли продовження у його останній роботі "Нариси з політичної економії" (1837—1838).
У розвитку економічних поглядів С. Сісмонді можна виділити два періоди:
• 1-й період, пов'язаний з пропагандою ідей класичної школи щодо вільної гри особистих інтересів, економічної свободи та фритредерства, який знайшов відображення у праці "Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії у їхньому застосуванні до торговельного законодавства" (1803);
• 2-й період, пов'язаний з критикою капіталізму вільної конкуренції та ідей класичної школи, обґрунтуванням необхідності державного регулювання економічного життя, реформування існуючого суспільства та повернення до дрібного товарного виробництва. Ці ідеї знайшли відображення у таких працях вченого, як "Нові начала політичної економії, або Про багатство у його відношенні до народонаселення" (1819) та "Нариси з політичної економії" (1837).
Прискорений розвиток європейського капіталізму після промислового перевороту та буржуазних революцій супроводжувався кризами та розоренням селянства і дрібних ремісників. Ставши на захист інтересів дрібної буржуазії, С. Сісмонді симпатизував цеховому устрою середньовічних ремісників, які володіли засобами виробництва і працювали на замовника або близький ринок. Він ідеалізував дрібне селянське виробництво, де праця і капітал поєднані, а виробництво підпорядковане споживанню. Вчений обґрунтовував необхідність побудови такого порядку, "який забезпечив би як бідному, так і багатому задоволення, радість і спокій, такого порядку, за якого ніхто не страждає"[43]. Подібні утопічні ідеї вченого та прагнення повернутись до минулого дрібнотоварного устрою отримали в історії економічних учень назву економічного романтизму.
Відхід Сісмонді від канонів класичної школи відбувся не на ґрунті теоретичних принципів політичної економії. У цьому відношенні він, навпаки, проголосив себе учнем Адама Сміта. Відхід відбувся на ґрунті методу, предмета і, на кінець, практичних висновків класичної школи. Сісмонді — перший опонент, якого класична школа зустріла на своєму шляху. Ш. Жід, Ш. Ріст
Відображенням неортодоксального підходу С. Сісмонді до аналізу проблем економічної науки є:
1. Критика поглядів класиків на предмет і метод політичної економії на основі розвитку моральних аспектів економічної науки, започаткованих А. Смітом у праці "Теорія моральних почуттів". С. Сісмонді трактував політичну економію як науку про "бережливе та господарське управління національним надбанням", наголошуючи на тому, що політична економія — не гедоністична, а моральна наука, яка має брати до уваги почуття, потреби та пристрасті людей і, "піклуючись про долю бідняків", аналізувати проблеми розподілу та споживання (табл. 5.1).
Дата публикования: 2014-12-11; Прочитано: 333 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!