Економічний романтизм С. Сісмонді

Не відмовляючись від теоретичних канонів класичної школи, представники цього напрямку виступили з критикою капіталіз­му та деяких ідей А. Сміта і його послідовників. Вони прагнули поліпшити існуючий суспільний устрій шляхом його реформу­вання.

Першим видатним економістом, який виступив з науковою критикою економічної системи капіталізму та поставив під сумнів пануючу економічну ортодоксію, був французький економіст швейцарського походження Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді (1773—1842), який стверджував, що "побудував політичну економію на нових засадах»[42].

Відомий французький історик, еко­номіст Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді (1773—1842) народився у фран­комовній частині Швейцарії в родині проте­стантського пастора в околицях Женеви.

Здобувши середню освіту в протестант­ській колегії, С. Сісмонді працював службов­цем Ліонського банкірського дому, але за­гроза революційного терору змусила його переселитися в Англію. Згодом він зайняв­ся фермерством у Італії і виклав результати своїх роздумів щодо розвитку сільського гос­подарства у Тосканії в першій науковій праці,

опублікованій у 1801 р. Наступний твір вченого "Про комерційне ба­гатство, або Принципи політичної економії в їх застосуванні до тор­говельного законодавства" побачив світ у 1803 р. і був присвячений популяризації ідей економічного лібералізму А. Сміта.

Повернувшись до Женеви, С. Сісмонді деякий час працював на посаді секретаря торгової палати. Однак незабаром залишив служ­бу, цілковито присвятивши себе науковій діяльності. Його історичні, літературні та політичні твори ("Історія італійських республік" в 2 то­мах, багатотомна "Історія французів", "Історія падіння Римської імперії", "Історія відродження свободи Італії" та ін.) користувалися популярністю у сучасників. У 1818 р. С. Сісмонді отримав замов­лення на статтю для Енциклопедії Единбурга, що спонукало його знову звернутись до економічних проблем.

У 1819 р. була опублікована головна економічна праця вченого "Нові начала політичної економії, або Про багатство у його відно­шенні до народонаселення" (1819), у якій він заявив про свій роз­рив з економістами-рікардіанцями. Неортодоксальні ідеї вченого знайшли продовження у його останній роботі "Нариси з політичної економії" (1837—1838).

У розвитку економічних поглядів С. Сісмонді можна виділити два періоди:

• 1-й період, пов'язаний з пропагандою ідей класичної школи щодо вільної гри особистих інтересів, економічної свободи та фритредерства, який знайшов відображення у праці "Про ко­мерційне багатство, або Про принципи політичної економії у їхньому застосуванні до торговельного законодавства" (1803);

• 2-й період, пов'язаний з критикою капіталізму вільної кон­куренції та ідей класичної школи, обґрунтуванням необхід­ності державного регулювання економічного життя, рефор­мування існуючого суспільства та повернення до дрібного то­варного виробництва. Ці ідеї знайшли відображення у таких працях вченого, як "Нові начала політичної економії, або Про багатство у його відношенні до народонаселення" (1819) та "Нариси з політичної економії" (1837).

Прискорений розвиток європейського капіталізму після про­мислового перевороту та буржуазних революцій супроводжував­ся кризами та розоренням селянства і дрібних ремісників. Став­ши на захист інтересів дрібної буржуазії, С. Сісмонді симпатизу­вав цеховому устрою середньовічних ремісників, які володіли засобами виробництва і працювали на замовника або близький ринок. Він ідеалізував дрібне селянське виробництво, де праця і капітал поєднані, а виробництво підпорядковане споживан­ню. Вчений обґрунтовував необхідність побудови такого поряд­ку, "який забезпечив би як бідному, так і багатому задоволення, радість і спокій, такого порядку, за якого ніхто не страждає"[43]. Подібні утопічні ідеї вченого та прагнення повернутись до мину­лого дрібнотоварного устрою отримали в історії економічних учень назву економічного романтизму.