При переміщенні вантажів вручну

Характер робіт	Граничнодопустима маса вантажу, кг
Переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2-х разів на годину)
Переміщення вантажів постійно впродовж робочої зміни
Сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни не повинна перевищувати: -з робочої поверхні - з підлоги

Чинне законодавство передбачає відповідні пільги жінкам у період вагітності. Під час вагітності жінки не повинні залучатись до робіт, які вимагають значного напру­ження, пов'язаних з небезпекою вибуху, аварії, пожежі та з іншим ризиком для життя.

Закон забороняє залучати вагітних жінок або тих, які мають дітей віком до трьох років до робіт у нічний час, до понадурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направ­ляти їх відрядження без їх згоди. Вагітні жінки відповідно до медичних висновків мо­жуть переводитися на легшу роботу і таку, що виключає вплив негативних виробни­чих чинників із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

По вагітності і родах жінкам надаються відпустки тривалістю сімдесят кален­дарних днів до пологів і п'ятдесят шість після пологів. За бажанням жінкам надають­ся частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічно­го віку і виплатою за цей період допомоги по державному соціальному страхуванню. Крім цього можуть надаватися додаткові відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. Час вказаних відпусток зараховується жінкам як у загальний, так і в безперервний стаж роботи.

Законодавство забороняє звільняти з роботи вагітних жінок або тих, що мають дітей віком до трьох років.

Охорона праці жінок, крім вищенаведеного має здійснюватися шляхом розробки санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та інших заходів, спрямованих на забезпечення безпеки організму, збереження здоров'я та його репродуктивних функцій.

Усі гарантії, передбачені чинним законодавством, поширюються на батьків, які виховують дітей без матері, а також на опікунів.

1.1.4. Охорона праці неповнолітніх

Якою є сутність правової бази основ охорони праці неповнолітніх?

Неповнолітніми вважаються особи обох статей, які не досягай вісімнадцяти років. У трудових правовідносинах вони прирівнюються до повнолітніх, але що стосується охорони праці, робочого часу, відпусток та інших робочих умов, неповнолітні користу­ються відповідними пільгами, встановленими чинним законодавством.

Правовою основою охорони праці неповнолітніх є відповідні статті КЗпП, Закон «Про охорону праці», список виробництв, професій, спеціальностей і робіт, на яких забороняється використовувати працю осіб, що не досягай 18 років, перелік медичних протипоказань до роботи в різних галузях, затверджені МОЗ та ін.

Законодавча і нормативно-правова база основ охорони праці підлітків пов'язана з тією особливістю, що у підлітковому віці до 18 років фізичний розвиток ще не завер­шений. внаслідок чого організм має підвищену чутливість до несприятливих виробни­ча чинників.

Які є пільгові умови щодо охорони праці неповнолітніх?

Підлітків до 18 років приймають на роботу лише після попереднього медичного огляду з подальшим щорічним проходженням медичного огляду до досягнення ними 21 року Неповнолітні приймаються на роботу, як правило, після досягнення ними 16 років Однак у виняткових випадках за згодою батьків можуть прийматися на роботу особи, яким виповнилося 15 років (КЗпП ст. 188).

Забороняється використовувати працю неповнолітніх на важких роботах та на роботах з: шкідливими та небезпечними умовами праці, на підземних роботах або залучати їх до нічних та надурочних робіт, а також у вихідні дні. Згідно із списком неповнолітні не допускаються до робіт більше, ніж на 200 виробництвах за майже 3000 спеціальностями та професіями (наказ МОЗ від 31.03.1994 №46). Обмежується використання праці підлітків на роботах по перенесенню вантажів, маса яких переви­щує встановлені граничні норми. Неповнолітні віком до 16 років взагалі не допуска­ються до робіт по перенесенню й пересуванню вантажів.

Чинним законодавством передбачається для підлітків скорочена тривалість що­денної роботи. При цьому заробітна плата виплачується у такому розмірі, як працівни­кам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Щорічні відпустки підліткам надаються тривалістю в один календарний місяць (3О днів) у літній період або, за їх бажанням, у будь-яку іншу пору року.

Законодавчо встановлено гарантії від незаконного звільнення підлітків з роботи. Звільнення допускається лише у виключних випадках за згодою комісії у справах не­повнолітніх.

*1.1.5. Обов'язки роботодавця у сфері охорони праці

Згідно з чинним законодавством на підприємствах мають бути створені здорові і безпечні умови праці, забезпечення яких покладається на роботодавця, який несе за це персональну відповідальність (КзпП. XI ст. 153-173). Виробничі будівлі, технологічні процеси мають відповідати вимогам, які забезпечують здорові й безпечні умови праці відповідно до санітарно-гігієнічних нормативів.

Законодавчо введено проведення аудиту охорони праці: якщо внутрішній аудит проведений роботодавцем не відповідає встановленим вимогам, він мусить провести зовнішній аудит. Такі законодавчі вимоги дають можливість поліпшувати виробничу ситуацію з питань охорони праці.

Роботодавець має забезпечувати належну організацію робочих місць, створюва­ти такі виробничі умови, які б не спричиняли шкоди здоров'ю працюючих та відпові­дали санітарним нормативам.

Для проведення номенклатурних санітарно-гігієнічних заходів з охорони праці ро­ботодавець має виділяти кошти та необхідні матеріальні ресурси. Порядок викорис­тання цих коштів визначається колективним договором і контролюється трудовим ко­лективом.

Обов'язком роботодавця є: забезпечення трудової та технологічної дисципліни; правильна організація режиму праці та відпочинку; систематичне навчання працюю­чих, вдосконалення їхніх знань та навичок у сфері охорони праці; проведення інструк­тажів, підвищення кваліфікації з безпеки праці, виробничої санітарії, протипожежної безпеки та інших правил.

1.1.6. Обов'язки працівників щодо охорони праці

Найголовнішим обов'язком працівника є неухильне дотримання вимог законодав­чих та нормативних актів з охорони праці за своїм фахом, що є запорукою предметної діяльності без травм і аварій та будь-якого ушкодження здоров'я.

Працівник має:

дбати про особисту безпеку та здоров'я;

знати й виконувати вимоги інструкцій за фахом та нормативно-правові акти з охорони праці;

проходити у встановленому порядку навчання, попередні та періодичні медичні огляди.

підтримувати вимоги трудової і технологічної дисципліни, які вста­новлюють правила виконання робіт і поведінки у виробничих приміщен­нях та на території підприємства.

Взаємовідносини між роботодавцем і працівниками підприємства визначено у КзпП (р. XII ст. 243-251). Інтереси працівників на виробництві представляють про­фесійні спілки у галузі виробничої діяльності, побуту і культури.

За порушення законодавчо-правових актів з охорони праці працівник несе відповідальність. Роботодавець може застосовувати дисциплінарне стягнення у вигляді догани або звільнення від займаної посади. За кожне порушення може застосовуватися лише одне стягнення, яке має оголошуватися у наказі і повідомлятися працівникові під розписку, або інші відповідні види впливу.

1.1.7. Принципи державної політики у сфері охорони праці

У Законі «Про охорону праці» (ст. 4) визначаються такі основні принципи держав­ці політики в галузі охорони праці:

- пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність робо­тодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництва, технологічних процесів і продукції, а також сприяння підприємствам у створенні ними без­печних та нешкідливих умов праці;

- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодер­жавних галузевих, регіональних програм з охорони праці та з ураху­ванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- соціальний захист працівників: повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних за­хворювань;

- установлення єдиних вимог з охорони праці для підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

- адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуван­ням рівня його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добро­вільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить чинному законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготов­ки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації у діяльності органів державної виконавчої влади, установ, організацій, об'єднань громадян що розв'язують про­блеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, співробітництво та проведення консультацій між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробіт­ництва.

Для реалізації цих принципів в Україні створено Національну раду з питань без­печної життєдіяльності при Кабміні, Державний комітет України з промислової безпе­ки та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд), Національний науково-дослідний інсти­тут промислової безпеки та охорони праці (ННДІПБОП). Крім цього в обласних, ра­йонних та міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці.

1.1.8. Пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці

На деяких видах господарської діяльності існує ряд професій, де працівники заз­нають негативного впливу шкідливих або небезпечних виробничих чинників на організм. Тому чинне законодавство в таких умовах працюючим передбачає пільги й компен­сації, що дають змогу зберігати здоров'я і продовжувати професійну діяльність пра­цюючих. Законодавчо передбачені такі пільги:

- скорочена тривалість робочого часу, додаткова оплачувана відпустка, пільгова пенсія, оплата праці у підвищеному розмірі, скорочений час виходу на пенсію;

- лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ), при роз'їзному характері робіт грошова компенсація на придбання ЛПХ, молока або рівноцін­них продуктів;

- додаткові перерви працюючим в умовах високої температури понад +30 °С і інфрачервоного випромінювання для збереження нормально­го теплового балансу;

- спеціальні перерви для обігріву і відпочинку при виконанні робіт на від­критому повітрі або в неопалюваних приміщеннях в холодну пору року;

- спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Крім вказаного роботодавець може додатково за власні кошти встановлювати пільги і компенсації не передбачені законодавчими нормативами. При зміненні термі­ну дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець має не пізніше ніж за 2 місяці письмово проінформувати працівника про зміну виробничих умов, розміри відповідних пільг або компенсацій.

1.1.9. Соціальний захист працюючих

Закон «Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» прийнятий Верховною Радою 23.09.1999 р. Відповідно до цього закону, страхування від нещасних випадків, здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (ФССНВ).

Право на забезпечення соціального страхування від нещасних випадків настає з того дня коли працівник почав працювати згідно з трудовим договором.

Кошти державного соціального страхування використовуються на допомогу в зв'яз­ку з тимчасовою непрацездатністю, у разі хвороби, каліцтва, при догляді за хворим членом родини, карантині. Допомога виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (ЛКК), а також на санаторно-курортне лікування, будинки відпочинку, на ЛПX або інші заходи.

Законом передбачено диференціацію страхових внесків залежно від класу професійного ризику виробництва. Чим вищий ризик тим вищими мають бути галузеві страхові штрафи. Це передбачає певні знижки або надбавки до галузевого страхового тарифу при відповідно низькому або високому рівні травматизму. ФСНВ здійснює кон­троль за дотриманням страхового законодавства, визначає економічну зацікавленість власників у зниженні страхових ризиків.

1.1.10. Медичні огляди певних категорій працівників

Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджено наказом МОЗ за № 246 21.05.2007 р. Цей наказ визначає порядок проведення попе­редніх і періодичних медичних оглядів відповідно до переліку виробництв і професій, для яких це є обов'язковим.

Роботодавець за свої кошти має забезпечувати фінансування та організацію про­ведення медичних оглядів для працівників зайнятих на важких роботах, роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі.

Попередні медичні огляди мають встановити фізичну й психологічну придатність працівників до роботи за конкретно визначеним фахом, що дає можливість запобігти захворюванням або нещасним випадкам.

Періодичні медичні огляди мають на меті виявлення на ранніх стадіях ознак нега­тивного впливу виробничих умов і шкідливих чинників на організм людини і симптоми захворювання, які не дають змогу продовжувати роботу за даною професією, а також запобігають поширенню інфекційних та паразитарних захворювань або нещасних випадків.

Періодично повторювані медичні огляди сприяють виявленню початкових ознак хронічних професійних захворювань в осіб, що мають контакт з шкідливими чинника­ми виробничого середовища, що дає змогу своєчасно вживати запобіжні заходи.

Відповідні заклади охорони здоров'я після проведення медичних оглядів склада­ють акт, у якому узагальнюються результати, на підставі яких намічаються технічні, технологічні або санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи. На підставі такого акта роботодавець зобов'язаний забезпечити проведення відповідних оздоров­чих заходів.

1.2. Нормативно-правові акти з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регла­менти, положення, стандарти, інструкції та інші документи обов'язкові для виконання. До найважливіших нормативно-правових актів з охорони праці відносять нормативно-правові акти про охорону праці (НПАОП).

Нормативно-правові акти є загальними для користування, бо дія їх поширюється на всі підприємства, установи та організації України незалежно від власності і форм господарювання.

Окрім НПАОП є галузеві (відомчі) нормативно-правові акти та акти щодо охоро­ни праці підприємств.

Галузеві нормативні акти поширюються тільки на певну галузь господарчої діяль­ності. Вони передбачають специфічні гарантії безпечних умов праці, тільки для даної галузі.

Нормативно-правові акти поділяються на сім видів уніфікованої форми для одна­кового застосування. Кожен вид нормативно-правового акта має свій цифровий код. Це такі види:

- правила - 1; переліки - 2;

- норми - 3; положення — 4;

- інструкції - 5; порядки - б;

- інші - 7

Залежно ід державних органів, що затвердили нормативно-правові акти (НПАОП), поділяються на групи. Ці групи мають такі цифрові позначки:

0.00- Держгірпромнагляд;

0.01 - МНС (департамент пожежної безпеки);

0.02 - МВС (безпека руху);

0.03 - МОЗ;

0.04 - Держатомнагляд;

0.05 - Міністерство праці;

0.06 - Держстандарт;

0.07 - Мінбудархітектури;

Для машинного опрацювання нормативно-правові акти з охорони праці кодуються відповідно до схеми наведеної на рисунку 1.1.

НПАОП ХХ.ХХ - Х.ХХ - XX

Рис. 1.1.Схема кодування нормативно-правових актів з охорони праці

Вид економічної діяльності (група, клас) установлюється відповідно до КВЕД - класифікатора видів економічної діяльності (табл. 1.2).

Таблиця 1.2