Як відображена охорона праці в Конституції України?

Конституція гарантує право на працю, що дає можливість людині заробляти собі на життя працею, яку вона обирає або на яку вільно погоджується (ст.43). Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійного технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб.

Кожній людині Конституція гарантує право на належні, безпечні і здорові умови праці. Конституцією гарантується захист від незаконного звільнення. Кожна людина має право на достатній життєвий рівень, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).

Основний закон держави має найвищу юридичну силу, на якому ґрунтується вся національна система права. Закони та інші підзаконні, нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і мають їй відповідати.

Як охорона праці відображена в Кодексі Законів про працю (КЗпП)?

В КЗпП охорона праці відображена в окремому розділі. В окремих статтях цього розділу розглянуто створення здорових і безпечних умов праці;додержання вимог охорони праці при будівництві і експлуатації будівель, споруд та обладнання; заборона введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці; заборона передачі у серійне виробництво зразків нових машин (та іншого обладнання), які не відповідають вимогам охорони праці; правила охорони праці обов'язкові для адміністрації, обов'язки адміністрації щодо поліпшення й оздоровлення умов праці.

- зафіксовані питання трудового законодавства:право на працю, основні трудові права та обов’язки працівників, умови договорів про працю, тривалість робочого часу та його скорочення; робота у передсвяткові та вихідні дні; тривалість роботи в нічний час; неповний робочий час та умови обме­ження понадурочних робіт та інше.

- розглядаються обов'язки адміністрації щодо розслідування та обліку нещасних випадків; контроль і нагляд за дотриманням вимог інструкцій з охорони праці; медичні огляди; умови переведення на легшу роботу; матеріальна відповідальність за збитки, завданні робітникам і службовцям ушкодженням їх здоров'я на виробничій діяльності.

- окремо розглядається охорона праці жінок та молоді, встановлені пільги ро­бітникам і службовцям, що поєднують роботу з навчанням. Розглянуто пра­ва професійних спілок, функції органів державного соціального страхування, нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю, відповідальність за порушення законодавства про працю та інші питання.

Які вимоги щодо охорони праці відображені в Законі «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»?

Цей закон:

ü регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, зазначає відповідні права та обов'язки державних органів та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби й здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду.

ü передбачає створення оптимальних умов для життєдіяльності, що має забезпечувати низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення чинників навколишнього середовища, а також інфекційних захворювань.

ü гарантує право громадян на своєчасну і достовірну інформацію про стан їхнього здоров'я, а також про наявні і можливі чинники ризику та ступінь їх впливу на здоров'я.

ü зобов'язує підприємства розробляти та здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи, здійснювати контроль за виконанням вимог санітарних норм щодо безпеки використання шкідливих для здоров'я речовин і матеріалів, скиданням відходів, викидів у навколишнє середовище та готовою продукцією.

ü фіксує вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій і т. ін. (ст. 15, 18, 19, 22).

ü визначає об'єкти санітарно-гігієнічної експертизи, проекти національних, регіональних, місцевих і галузевих програм соціально-економічного розвитку (ст. 10, 11).

Які документи належать до законодавчих актів, що визначають основні

положення з охорони праці?

Крім законодавчих актів, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативно-правовими актами, Указами і розпорядженнями Президен­та, рішеннями Уряду, нормативними актами Міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

До найважливіших актів з охорони праці належать:

■ Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (23.09.1999 р. № 1105);

■ Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворю­вань і аварій на виробництві (25.08.2004 р. №1112);

■ Порядок видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (15.10. 2003 р. № 1631);

■ Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці (01.08.1992 р. № 442)і ін.

Спеціальними законодавчими актами є міжгалузеві та галузеві акти про охорону праці: Державні стандарти, Системи стандартів безпеки праці, будівельні норми і правила. Санітарні норми, правила будови електроустановок, норми радіаційної безпеки, правила будови та безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів та ін.

Які основні питання розглянуті в Законі «Про охорону праці»?

Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці» (1992 р.). Дія цього закону поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності.

Цей закон:

визначає основні положення щодо реалізації конституційного права праців­иків на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності на належні безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів дер­авної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок орган­ізації охорони праці в Україні.

враховує основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регу­ювання відносин охорони праці в передових країнах та досвід охорони праці попередніх років.

визначає принципи державної політики в галузі охорони праці (ст.4).

передбачає чітку систему державного управління охороною праці від міністра до бригадира, від уряду до підприємства. Функції органів державного управ­іння охороною праці Кабміну, Держгірпромнагляду, Міністерства праці та соціальної політики України.

вказує, що для координації всієї роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральних органах державної виконавчої влади, створюються служби охорони праці.

гарантує право на охорону праці під час укладання трудового договору (ст.5); право працівника під час роботи (ст.6); права на пільги і компенсації за тяжкі і шкідливі умови праці (ст.7); відшкодування власником шкоди в разі ушкодження здоров'я працівника або в разі його смерті (ст.9); обов'язки роботодавця та працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці (ст. 13,14).

визначає, що на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненнями або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видають за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту (ст.8).

вказує, що роботодавець зобов'язаний забезпечувати фінансування та проведення попередніх та поточних медичних оглядів працівників (ст. 17).

особливу увагу приділяє питанням охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів (ст. 10,11, 12).

вказує, що виробничі будівлі, споруди, устаткування, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції транспортні засоби, та технологічні процеси мають відповідати нормативним актам про охорону праці (ст.24).

передбачає, що відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці несуть працівники, на яких покладені обов'язки виконувати ці вимоги (ст. 18,43,44).

Якою є загальнодержавна система забезпечення пожежної безпеки?

Основним нормативним документом, що регламентує вимоги щодо пожежної без­пеки є Закон України «Про пожежну безпеку» (1993 р.). Цей закон регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Згідно з Законом забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною державної політики щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього природного середовища. Відповідальність за пожежну безпеку підприємств, установ, організацій покладено на керівника або уповноважену ним особу.

Роботодавці або уповноважені ними особи, а також орендатори (стаття 5 закону) зобов'язані:

ü розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки;

ü забезпечувати додержання протипожежних вимог норм, правил, приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

ü організовувати і здійснювати навчання працівників щодо пожежної безпеки;

ü утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар і використовувати їх тільки за призначенням;

ü проводити службове розслідування випадків пожеж.

Відповідно до закону кожен працівник зобов'язаний виконувати вимоги законодавства, а також вживати заходи щодо усунення порушень правил пожежної безпеки і ліквідації пожеж та загорянь.

Відповідно до статті 6 Закону громадяни України повинні виконувати вимоги пра­вил пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на правах особистої власності первинними засобами пожежогасіння і протипожежним інвентарем, повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходи по її ліквідації й ряту­ванню людей і майна.

Як відображена охорона праці в законі «Про охорону здоров'я»?

Забезпечення пріоритетності охорони здоров'я при виконанні предметної діяльності покладені на державні, громадські та інші органи, підприємства, установи, організації та громадян.

Законодавством про охорону здоров'я передбачено допомогу хворим та потерпілим від нещасних випадків, а також працівникам закладів охорони здоров'я у їх діяльності (ст. 5). Право на охорону здоров'я передбачено шляхом створення безпечних і здорових умов праці, навчання, побуту та відпочинку, а також відшкодування заподія­ної здоров'ю шкоди.

Закон передбачає обмеження прав громадян за станом їх здоров'я (ст. 9). Підставою для визнання громадян України тимчасово або постійно не придатними до професійної або іншої діяльності за станом здоров'я пов'язується з підвищеним ризиком небезпеки для працюючих.

Чинним законодавством передбачено державний контроль і нагляд за додержанням вимог про охорону здоров'я, для чого створено спеціальні уповноважені органи виконавчої влади.

Закон встановлює відповідні вимоги до забезпечення здорового навколишнього середовища, санітарно-епідемічного благополуччя території та населених пунктів (ст. 22). Встановлені єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови насе­лених пунктів; будівництва і експлуатації промислових і інших об'єктів, очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відповідне утримання та використання виробничих і побутових приміщень та територій, на яких вони розміщені; організації водопостачання населення, до виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин.

Єдині санітарно-гігієнічні вимоги встановленні до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Законодавство передбачає погодження державних стандартів, технічних умов з органами охорони здоро­в'я.

Статтею 28 цього закону передбачається забезпечення підприємствами тауста­вами виконання правил безпеки праці, виробничої санітарії та інших вимог охорони праці з метою недопущення шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.

Закон встановлює вимоги до профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, працівників підприємства з шкідливими та небезпечними умовами праці, відповідальність гасників за своєчасне проходження працівниками обов'язкових медичних оглядів та і шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які е пройшли обов'язкові медичні огляди (стаття 31).

Статті 65 і 66 передбачають медичний контроль за трудовим і виробничим на­данням та умовами праці підлітків. Функції контролю передбачено не тільки органам закладам охорони здоров'я, а також органам освіти, органам професійно-технічної світи та іншим громадським організаціям.

1.1.2. Режим праці і відпочинку

Яким є робочий час і його тривалість?

Робочий час - це час, встановлений законом, протягом якого відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку або іншого, прийнятого на підприємстві порядку працівник зобов'язаний виконувати доручену йому роботу або службові обов’язки.

Відповідно до Конституції, для робітників і службовців тривалість робочого часу встановлена не більше як 40 годин на тиждень.

Нормування робочого часу здійснює держава за участю профспілок. Норми робочого часу не можуть змінюватись за згодою адміністрації і профспілок, якщо цього не передбачено законом. Для працівників встановлюється п'ятиденний робочий тиж­день з двома вихідними.

На тих підприємствах, де за характером виробничого процесу та умовами праці зведення п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний тиждень. При шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем тривалість ро­бочої зміни становить 7 годин, а у передвихідний день - 6 годин.